Практика державного регулювання цін у Іспанії.

Держава здійснює регулювання та контроль за цінами на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, що підпа­дають під монополізацію. Списки товарів і послуг, які регулюються, постійно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це в основному продукція підприємств держсектора і деяких приватних компаній.

Контроль за формуванням цін здійснюється Вищою радою з ціни при міністерстві економіки і фінансів, який є робочим органом уря­дової комісії з економічних питань.

Основними функціями Ради є:

—розгляд на пленарних засіданнях господарств державних і при­ватних компаній змін цін на конкретні види товарів і послуг;

—вироблення рекомендацій і представлення в урядову комісію з економічних питань обгрунтованих пропозицій щодо зміни цін;

—повідомлення зацікавлених державних і приватних компаній про результати розгляду питання урядовою комісією;

—контроль за виконанням рішень урядової комісії приватними і державними компаніями;

—координація діяльності провінційних комісій з цін;

—вивчення і внесення до урядової комісії обгрунтованих про­позицій про перегляд діючих цін на товари і послуги.

Державне регулювання цін має такі форми:

1) дозволяючі ціни. Державна чи приватна компанія, передбача­ючи підвищення цін на конкретний товар, направляє клопотання у Вищу раду з цін і після отримання дозволу від урядової комісії про­водить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на: соєву олію, електроенергію, газ, попутний зріджений газ, бензин, керосин, диз-паливо, нафту для виробництва добрив та інші види палива, фарма­цевтичні товари, страхування в сільському господарстві, поштові і телеграфні послуги, послуги телефонного зв'язку, залізничні, авто­мобільні, пасажирські і вантажні перевезення; міські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для певного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни;

2) повідомляючі ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилі­зоване молоко, рослинну олію, фуражне зерно міндобрива, відбу­вається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підви­щення за один місяць до його здійснення;

3) місцеві ціни. Підвищення цін на такі послуги, як водопоста­чання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, заліз­
ничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень належать докомпетенції місцевих комісій з цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підлягають державному ре­гулюванню, значно скоротився останніми роками. Так, число галу­зей економіки, де було активне державне втручання, зменшилося з 171 до 21. Наданий момент державою регулюється близько 10% спо­живчих цін.

8. Практика державного регулювання цін у Греції.

Державне регулювання в галузі ціноутворення Здійснюється як шляхом безпосереднього визначення цін і контролю за їх виконанням, так і проведенням політики цін і доходів на пев­них етапах розвитку країни в межах загальноекономічної політики чи в окремих галузях економіки.

На сьогодні ціни на 20 % найменувань споживчих товарів і послуг регулюються державою. Правовою основою регулювання цін є указ президента, затверджений у 1989 році. Він являє собою Кодекс рин­кового регулювання, згідно з яким всі товари, які підлягають регу­люванню, поділяються на дві групи:

1) товари і послуги, встановлення цін на які входить до компе­тенції уряду та інших державних організацій. Це сільськогосподарські продукти масового виробництва (пшениця, тютюн), тарифи на елек­троенергію, громадський транспорт, зв'язок і поштові відправлен- , ня, авіапасажирські перевезення, каботажне плавання та ін. Вирі­шення питань про зміну цін на вказані товари і послуги покладено на Міжміністерський комітет із цін і доходів, який очолює міністр національної економіки;

2) усі інші товари та послуги. Регулювання здійснює міністр торгівлі, можлива передача зобов'язань (часткова чи повна) місце­вим органам влади. Ці товари поділяються на три категорії: 1) суттєві недостатні; 2) суттєві достатні; 3) несуттєві.

На товари і послуги першої категорії встановлюється верхня межа чи максимальний прибуток (у відсотках чи в абсолютному виразі) окремо для оптового і роздрібного торгівця. В цю категорію входять основні продукти харчування, на 10 з яких встановлюється верхня межа ціни (два види сиру, чотири види хліба, борошно одного гатун­ку і цукор). Сюди включають також безалкогольні напої, послуги ресторанів, барів, закусочних, сільськогосподарське обладнання, деякі види автомобілів, бензин, мазут, послуги таксі і т.і. — всього 121 вид продукції.

Друга категорія (86 видів) підлягає менш жорсткій регламентації і контролюється лише з метою обмеження отримання торгового над­прибутку.

Ціни на товари і послуги третьої категорії формуються вільно, без участі органів державної влади.

Зараз кількість товарів з твердо фіксованою ціною зменшилася з 84 до 10. З 1979 року міністр торгівлі отримав право визначати граничну ціну, граничний торговий прибуток чи припустиме збільшення ціни, у відсотках до існуючої, на всі види товарів і послуг другої групи. З 1987 року величина орендної плати на житло визначається державою, хоча майже весь житловий фонд перебуває в приватному володінні. Вона обчислюється з вартості земельної ділянки, ступеня зносу споруди і ко­ефіцієнта поверху. Ціни фіксуються на дворічний термін.

Для підготовки рішень про зміну цін у міністерстві торгівлі ство­рений Радчий комітет, у якому задіяні представники зацікавлених міністерств, федерацій промисловості, торгових палат, кооперативів, різних галузевих союзів тощо. Існує також ринкова поліція, яка сис­тематично здійснює контроль за цінами на ринках і в магазинах.

За порушення правил про ціни чи правил конкуренції Комітет із конкуренції має право виносити рішення про накладання штрафів у розмірі від 300 до 30 тис. доларів США.

9. Практика державного регулювання цін у Швеції.

В цій державі нагляд і контроль за цінами здійснює спеці­альний орган -Державне управління цін і конкуренції, підпорядко­ваний міністерству громадської адміністрації. Крім того, у всіх 23 гу­берніях Швеції діють контори з метою проведення такої роботи чи­сельністю від 2 до 10 чоловік.

Закон про регулювання цін дає право вживати заходи прямого впливу на ціни (заморожування) у випадку війни чи можливості її виникнення, або при загрозі загального підвищення цін. Законом передбачена також можливість для держави встановлювати макси­мальний рівень цін на окремі товари, вводити порядок, при якому підвищення цін припускається лише після надання попереднього повідомлення про це і обгрунтування розміру підвищення цін. Кар­динальні рішення з питань державного регулювання цін, конкуренції і доходів приймаються тільки парламентом — рейхстагом.

Вплив на рівень цін справляється через державну монополію і державні підприємства. Так, існує державна монополія на вино­горілчані вироби, поштові та деякі інші види телекомунікації, по­штові послуги, на аптечну торгівлю. Значний вплив на ціни справля­ють державний енергетичний концерн і шведські залізничні дороги.

Крім того, держава жорстко регулює закупівельні ціни на такі важливі види сільськогосподарської продукції, як зерно, молоко, м'ясо, яйця та ін. Щорічно в переговорах між урядом і об'єднанням сільськогосподарських виробників за участю представників спожи­вачів встановлюється рівень цін на продовольчі товари. Важливим джерелом засобів субсидування сільського господарства Швеції є митні збори на імпортовану сировину. Вони встановлюються в розмірі різниці між більш високими цінами на внутрішньому ринку і Цінами зовнішнього ринку.

Особлива сфера ціноутворення — ціни на житло. З врахуванням їх високого рівня держава видає населенню житлові субсидії і позики.

Слід зазначити, що в Швеції з урахуванням зростання цін ведеться Щдексація доходів населення (один раз на рік). Також є обмеження частки зарплати, яку компанії мають переносити на ціни (останніми Роками від 10 до 65%).

10. Практика державного регулювання цін у Фінляндії. Вполітиці ціноутворення державі належать важливі функції. Міністерство торгівлі здійснює планування і контроль за ціна­ми на продукти харчування, зерно, енергоносії (особливо бензин), продукцію вино-горілчаної промисловості. Значною є роль держав­ного сектора в кредитуванні підприємництва, орієнтованого на реалі­зацію товарів і послуг за цінами, доступними для середніх та малоза­безпечених верств населення. Фірми, що продають товари за низьки­ми цінами, отримують від держави кредит під низькі відсотки. В цілому система ціноутворення Фінляндії відрізняється гнучкістю і стимулю­ванням споживання, особливо в галузі роздрібних цін і послуг.

У соціально орієнтованій ринковій економіці Фінляндії через ціни податкове регулювання забезпечує проведення ряду заходів, спрямованих на підвищення життєвого рівня населення, наприклад, торгівлю овочами, фруктами, цитрусовими. В цій північній країні цілий рік існує досить широкий вибір таких продуктів за невисоки­ми цінами. Держава заохочує торгівлю вітамінізованими продукта­ми, не обкладаючи податком їх ввезення до країни, а в ряді північних районів є пільги на їх реалізацію.

Практично всі національні програми розвитку важливих галузей економіки Фінляндії грунтуються на планово-розрахунковому ціно­утворенні, оскільки ринкове ціноутворення ефективно регулює лише поточні потреби суспільства. Щоб зрозуміти глобальні завдання пер­спективного розвитку економіки, технічного прогресу, потрібна гнучко регулююча на кон'юнктуру ринку і ефективно діюча на виробництво і споживання система цін, яка дозволяла б стимулювати і контролювати розвиток прогресивної структури промисловості, при цьому без довгострокового планування, прогнозування і державно­го регулювання не обійтися.

Таким чином, можна зазначити, що лібералізація цін не послаб­лює, а навпаки, підвищує роль держави у здійсненні політики ціно­утворення. Вона полягає не у встановленні конкретних цін, а у впливі за допомогою економічних заходів на прийняття товаровиробника­ми оптимальних рішень щодо цін, надання їм методологічної і мето­дичної допомоги, розробці правових норм і законів з ціноутворення. Цілі державного регулювання полягають у тому, щоб не допустити інфляційного зростання цін в результаті виникнення дефіциту, різко­го подорожчання сировини і палива, монополізму виробників, спри­яти створенню умов для нормальної конкуренції.

 

 

11.  Суть та види цінових знижок

Знижка- це умова договору, що визначає розмір зменшення базової ціни товару, вказаної у договорі. Загалом - це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стиму­лювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів у збуті їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими, вони можуть надаватися не тільки фірмою-виробни-ком, а й торговою організацією у певному конкретному випадку.

Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємовідносин з покупцями і кон'юнктури ринку в момент укладання угоди. В наш час в практиці міжнародної торгівлі викори­стовується близько 20 різних видів знижок. Розмір знижок формуєть­ся залежно від видів договорів і встановлюється кожним торговель­ним підприємством відповідно до планових або фактичних показ­ників за місяць або квартал.

Розглянемо найбільш часто використовувані типи знижок.

Знижка за платіж готівкою - зменшення ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки готівковими коштами. Покупець, що розрахувався протягом десяти днів, отримує, наприклад, дво -, трипроцентну знижку від суми платежу. Ця знижка може застосову­ватись і частково, наприклад, тільки для відсотка від всієї суми, яка отримана в межах тридцяти днів. Такий вид знижки деколи назива­ють сконто. Вона надається для тих клієнтів, які оплачують купле­ний товар швидше інших («2/10 НЕТТО 30» - у випадку оплати товару протягом 30 днів після укладання договору або обумовленого строку поставки покупець отримує двохвідсоткову знижку за кожні 10 днів прискорення платежу). Дані знижки сягають 2-5 %. Знижки за опла­ту готівкою дають змогу підвищити ліквідність фірми-продавця і відповідно знизити витрати завдяки прискоренню оборотності коштів.

Знижка за обсяг купленого товару - співвимірне зниження ціни для покупців, які закуповують значні кількості аналогічного товару. При цьому знижка встановлюється у відсотках до загальної вартості або одиничної ціни встановленого обсягу поставки, наприклад, 10 % знижки при замовленні більше 1000 штук. Крім цього, знижка може бути віднесена до одиничної поставки або обсягу замовлення за виз­начений період.

Знижки за кількість пропонуються усім покупцям, але в цьому випадку постачальник (продавець) слідкує за тим, щоб сума знижок не перевищувала його суми економії на витратах у зв'язку зі збільшен­ням обсягів товару, який продається (скорочення витрат з продажу, складування, підтримки товарного запасу і транспортуванню товару

Загальна (проста) знижка надається з прейскурантної або довід­кової ціни і, як правило, звичайно становить 20-30 %, а в деяких ви­падках —до 40 %.Такі знижки широко практикуються при укладанні угоди купівлі-продажу машин та обладнання (зокрема, на стандартні види обладнання), а також при постачанні промислової сировини. В цьому випадку проста знижка складає в середньому 2-5 %. До про­стої знижки можна віднести знижку, яка надається при купівлі това­ру за готівковий розрахунок.

Знижка за оборот (бонусна знижка) надається постійним покуп­цям на підставі спеціальної домовленості. У контракті в такому ви­падку встановлюється шкала знижок залежно від досягнутого обо­роту протягом визначеного строку (звичайно одного року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок. За деякими видами об­ладнання бонусні знижки досягають 15-30 % обороту, а за сировин­ними і сільськогосподарськими товарами вони зазвичай обчислю­ються декількома відсотками (7-8 %).

функціональна знижка (знижка у сфері торгівлі) пропонується виробниками товару службам товарообігу, які виконують визначені функції з продажу товару, його збереження, ведення обліку. Вироб­ник може пропонувати різні функціональні знижки різним каналам збуту на різні за характером послуги.

Прогресивна знижка — знижка за кількість або серійність, на­дається покупцю за умови закупівлі ним раніше виділеного і збільше­ного в кількості товару. В серійних замовленнях зацікавлені виробники, оскільки при виробництві однотипного товару знижуються витрати виробництва.

Дилерські знижки надаються виробниками своїм представникам або посередникам зі збуту, в тому числі і закордонним. Ці знижки застосовуються під час продажу автомобілів, тракторів і деяких видів стандартного обладнання. Дилерські знижки на автомобілі колива­ються залежно від марки машини і складають в середньому 15-20 % від роздрібної ціни.

Спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, у за­мовленнях яких особливо зацікавлені продавці. До категорії спеці­альних знижок належать знижки на пробні партії і замовлення, мета яких — зацікавити покупця, і знижки за регулярність або стійкість замовлень, за допомогою яких виробники намагаються утримати постійну клієнтуру.

Експортні знижки надаються продавцями під час продажу товарів зарубіжним покупцям понад ті знижки, які діють для покупців внут­рішнього ринку. їх мета — підвищити конкурентоспроможність того чи іншого товару на зовнішньому ринку.

Сезонні знижки (тимчасові знижки) надаються споживачу за покупку товару або послуги поза періодом активного сезону. Сезонні знижки дають змогу продавцю підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом усього року.

Приховані знижки надаються покупцям у вигляді знижок на фрахт, пільгових або безпроцентних кредитів, шляхом надання без­коштовних послуг та зразків.

Знижки за повернення раніше купленого товару у даної фірми (знижка «трейдн») у розмірі 25-30% від прейскурантної ціни надають­ся покупцю при поверненні ним раніше купленого у даної фірми то­вару застарілої моделі. Такі знижки застосовуються під час продажу автомобілів, електрообладнання, рухомого складу та інших товарів.

Знижки при продажу обладнання, яке було у використанні. їх ще називають товарообмінний залік. У різних країнах надаються мож­ливості вигідно придбати машини, механізми та інші товари, які були у використанні. Знижки на таке обладнання становлять деколи до 50 % і більше від первинної ціни товару.

Клубні знижки В світі існує багато національних і міжнародних дисконтних клубів, які надають своїм членам «клубні цінові зниж­ки» на послуги і товари. Членами таких клубів можуть бути фізичні і юридичні особи, а також асоційовані члени.

Національні і міжнародні клуби випускають і продають ліцензію виробникам і магазинам, які зобов'язуються надавати цінові знижки членам клубу. Особливо поширені такі знижки на перевезення,  готельні та ресторанні послуги, страхування. Для членів клубу існують цілі мережі магазинів, які торгують зі знижка­ми промисловими та іншими товарами повсякденного попиту. Пред­'являючи картки члена клубу при купівлі, особа отримує знижку на ціну від 10 до 50 % і більше.

Знижки з врахуванням міжкультурних комунікацій. В арабських, деяких балканських країнах і окремих закавказьких республіках у ході торгових переговорів вважається справою честі досягнути більшої знижки з ціни пропозиції. І хоча ця обставина пов'язана з комплек­сом східної ментальності, багато імпортерів не підписують договір, який не містить позицію про знижки, що перевищують у цілому 20- ] 30 % від запропонованої ціни. Оскільки цей факт відомий у торговому середовищі, то деякі компанії вважають необхідним наперед штуч­но підвищити ціни на очікуваний відсоток, а в подальшому предста­вити його обумовленою в контракті знижкою.

Пошук інформації про ціни

В умовах ринкової економіки встановлення ціни у зовнішній торгівлі, як і на внутрішньому ринку, відбувається під впливом кон­кретної ринкової ситуації. Власне кажучи, самі поняття ціни схожі як для внутрішнього ринку, так і для світового. Ціна у міжнародній торгівлі — це сума грошей, яку збирається отримати продавець това­ру або послуги і яку готовий заплатити покупець. Збіг зазначених вимог залежить від багатьох умов, які загалом називають ціноутворюючими чинниками.

Ціни визначаються умовами конкуренції, станом і співвідношен­ням попиту та пропозиції, проте на міжнародному ринку процес вста­новлення цін має особливості. Учасники міжнародної торгівлі сти­каються з більшою кількістю конкурентів, ніж на ринку внутріш­ньому. Вони повинні бачити Перед собою світовий ринок, постійно порівнювати витрати виробництва не тільки з внутрішніми цінами, але й зі світовими. Виробник — продавець товару на зовнішніх рин­ках перебуває в режимі постійного «цінового стресу».

Значно більше на міжнародному ринку і споживачів, у його ме­жах чинники виробництва менш мобільні. Ніхто не буде заперечува­ти той факт, що свобода пересування товарів, капіталу, послуг і ро­бочої сили в межах однієї держави значно вища, ніж у міжнародній торгівлі, оскільки їх пересування у цьому випадку стримується на­ціональними кордонами, відносинами у валютній сфері, що протидіє вирівнюванню витрат і прибутку. Все це прямо відбивається на світо­вих цінах.

Поняття «світовий товарний ринок» означає сукупність стійких повторюваних операцій з купівлі-продажу даних товарів і послуг, що мають організаційні міжнародні форми (біржі, аукціони, торги) або виражаються у систематичних експортно-імпортних угодах великих фірм-постачальників і покупців. Під час роботи з цінами зовнішньо­торговельного ринку слід зважати на відмінності в них з урахуван­ням позицій окремих сторін і ринкової ситуації.

По-перше, в останні два-три десятиріччя значний вплив на ціни товарів, особливо в світовій торгівлі, справляють супутні послуги, які виробник і постачальник надають імпортеру або кінцевому спожива­чеві. Маються на увазі загальноприйняті умови поставки: технічне обслуговування, шеф-монтаж, гарантійний ремонт і обслуговування, інші специфічні види послуг, пов'язані з просуванням, реалізацією і використанням товару. Цей аспект є особливо важливим у сучасних умовах, у період розвитку високих технологій, ускладнення машин і обладнання. Відомі випадки, коли вартість послуг під час експорту обладнання і машин становила 60 % від вартості ціни поставки.

По-друге, розвиток науки і технологій, з одного боку, впливає на удосконалення якісних характеристик товару, з іншого — на світові ціни. Впровадження нових технологій підвищує продуктивність праці, ефективність виробництва, знижує витрати праці. За таких умов ціна зростає практично на всі товари, але з урахуванням «ко­рисного ефекту» (наприклад, зростання швидкості, надійності, ККД тощо) відносна вартість товару, а отже, і його ціна для споживача зни­жуються.

Під час аналізу динаміки цін слід враховувати стан економічного циклу, що у сфері міжнародних економічних відносин має певну спе­цифіку. У стадії депресії ціни, як правило, не підвищуються. І навпа­ки, у стадії підйому у зв'язку з перевищенням попиту над пропози­цією ціни зростають. Не треба забувати, що залежно від вигляду то­варів і товарних груп динаміка зміни цін відрізняється, і її необхідно враховувати, заздалегідь добре вивчивши. Так, при зміні стану рин­ку найбільш різко і швидко змінюються ціни практично на всі види сировинних товарів, повільніша реакція виробників і постачальників напівфабрикатів і ще слабкіша «реакція цін» на машинобудівну про­дукцію.

Для сучасного світового ринку характерні наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів і послуг, множинність цін. На практиці ціна конкретної продукції одного й того самого ринку може більше відрізнятися, тому при вивченні і призначенні зовніш­ньоторговельної ціни необхідно мати чітке уявлення про характер угоди, яка диктує особливість ціни:

· використання цін для роздільних експортно-імпортних опе­рацій;

· ціни в умовах оплати готівкою;

· ціни, які формуються у межах звичайних комерційних угод.

Ціни, що фіксуються у межах довгострокових міждержавних угод, можуть істотно відрізнятися від цін в угодах через біржу або від цін на товар, що оплачується шляхом складних банківських операцій, в умовах певних валютних обмежень.

Постачальники товарів на зовнішній ринок зустрічаються з істот­ними коливаннями цін, наданням різних знижок, доданням надба­вок і додаткових послуг. Крім того, майже завжди ціни на аналогічну продукцію відрізняються, оскільки різні постачальники поставляють товари різної якості та комплектації.

У сучасній міжнародній торгівлі, особливо в торгівлі сировинни­ми товарами і напівфабрикатами, помітне місце посідають посеред­ницькі фірми, які мають свою маржу в результаті здійснення угод. Щодо машинно-технічної продукції, технічно складних товарів — тут ціни, як правило, формуються тільки при безпосередньому контакті між продавцем-виробником і покупцем-споживачем. При цьому до ціни включаються найрізноманітніші складові — надбавки за га­рантію, передпродажний і після продажний сервіс, упаковку тощо. Для вивчення і використання на практиці цінових показників світо­вого ринку необхідно знати основні джерела відомостей про ціни.

Інформацію про ціни на світових товарних ринках поділяють на декілька груп залежно від джерела інформації про них.

У наш час діють спеціальні банки даних майже для всіх товарів і то­варних груп по регіонах і тимчасових періодах (для сезонних товарів), а оновлення даних у них відбувається досить часто: від декількох хвилин —для біржових товарів—до декількох днів, тижнів, а іноді й місяців для інших, залежно від їхньої специфіки. Величезні можливості надає Іпїегпеі, за допомогою якого можна залічені хвилини отримати орієн­тування практично на всі товари, що поставляються на світовий ринок. Проте це — ціни орієнтовні, що дозволяють імпортеру і експортеру мати відправну точку для початку узгодження ціни поставки.

Зовнішньоторговельна ціна

Контрактна ціна— ціна, зафіксована в контракті на момент його укладання, впродовж чинності контракту чи до моменту виконання контракту. Контрактна ціна є ціною реальних угод і дає найвірогідні-шу інформацію щодо цін, через це вона, як правило, є комерційною таємницею. Ціна контракту встановлюється у валюті держави-екс-портера, імпортера або у валюті третьої держави. Класифікація кон­трактних цін була розглянута у попередніх темах.

Зовнішньоторговельна ціна— ціна на експортні та імпортні това­ри, яка встановлюється за взаємним договором між продавцем та покупцем товару. Проте ціна контракту в багатьох випадках не збігається з ціною, яку покупець сплачує продавцеві при його вико­нанні. Це пояснюється умовами обліку витрат, пов'язаних із транс­портуванням товарів від виробника до кордону і від кордону до спо­живача. Формування зовнішньоторговельних цін має свою специфі­ку, яка залежить від їх видів.

У практиці зовнішньої торгівлі використовується безліч видів цін, пов'язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу. Для їх визначення існують спеціальні додатки, які необхідно засто­совувати, щоб уникнути плутанини, що може призвести до великих збитків. Розрізняють такі зовнішньоторговельні ціни:

—базисну, яка використовується для визначення сорту або якості товару; її узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем; вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого то­вару, коли якості останнього відрізняються від тих, що обумовлені у контракті;

—фактурну (купівлі-продажу), що визначається умовами постав­ки, зазначеними у контракті; «франко»

Регламентація торговельних відносин розпочалася давно. На­приклад, у 1953 році Міжнародна торговельна палата підготувала Міжнародні правила тлумачення термінів «Інкотермс». Зараз є чин­ною вдосконалена публікація Правил у редакції від 2000 року.

У світовій практиці широко застосовують типові контракти. Так, у СІНА 47 % асоціацій імпортерів та 59 % асоціацій експортерів ви­користовують їх у міжнародній торгівлі. Партнери домовляються про об'єкт, ціну, кількість, якість та строки. Решта умов — типові. їх роз­робляють об'єднання промисловців та підприємців, асоціації, феде­рації, спілки (союзи), торговельні палати, біржові комітети та інші, враховуючи при цьому міжнародне законодавство. Для членів цих угруповань виконання таких вимог є обов'язковим. Подібне вже по­ширюється і в Україні. Згідно із Законом України «Про зовнішньо­економічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) є матеріально оформленою угодою двох або більше суб'єктів зовніш-ньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямова­ною на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обо­в'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У вересні 2001 року Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції видало наказ №201 від 06.09.2001 р., яким за­твердило Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що має характер рекомендації. Проте типові контрак­ти, уніфіковані умови купівлі-продажу, поставки, перевезення, стра­хування, розрахунку тощо, з одного боку, значно спрощують процес укладання комерційних міжнародних угод, а з іншого — не врахову­ють особливості національного законодавства контрагентів.

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 951; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!