Практика державного регулювання цін у США.
Помітне прискорення темпів зростання роздрібних цін на внутрішньому ринку в 70-х роках XX століття, наростання надмірної інфляції в галопуючу призвели до необхідності модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. У серпні 1971 року з ініціативи адміністрації Р. Ніксона в США вперше за післявоєнні роки був встановлений централізований контроль над цінами. Хоча президент Р. Ніксон і був проти встановлення прямого контролю над цінами і зарплатою, проте складне економічне становище країни та натиск суспільної думки примусили його піти на крайні заходи. Цьому сприяли такі обставини:
—у ситуації, що склалася, зниження рівня інфляції могло викликати досить неприємні наслідки, перш за все збільшення масштабів безробіття;
—домінувала точка зору, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості у випадку, якщо буде введено контроль над цінами.
Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки, президент був вимушений ввести «замороження» цін і зарплати.
Слід зазначити, що в короткостроковому плані пряме регулювання цін сприяло певній стабілізації економіки країни: до осені 1972 року знизилися темпи зростання оптових і роздрібних цін, дещо збільшилася зайнятість, почав швидко зростати ВНП. Проте дуже швидко виявилися негативні наслідки централізованого регулювання. Заморожування цін і зарплати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів. Уже в травні 1971 року адміністрація президента Д. Форда відмовилася від прямого контролю над цінами.
|
|
|
Спроби прямого регулювання цін здійснювались наступними роками. Вони стосувалися перш за все внутрішніх цін на енергоносії, які, відображаючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти і природний газ, зростали в 1971-1981 рр. високими темпами, стимулюючи розкручення інфляційної спіралі.
Р. Рейган, після свого обрання президентом, в січні 1981 року скасував контроль над внутрішніми цінами на нафту і нафтопродукти. «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, гальмував технологічні досягнення і робив США більш залежними від енергетичного імпорту» — так коментував він своє рішення.
У даний час американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін в окремих товарних групах, надає перевагу активному використанню ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економічного стану в країні. В цілому такий підхід справив останніми роками стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Основні напрями непрямого регулювання цін у США наступні:
|
|
|
—деструктивна кредитно-грошова політика, регулювання об
лікової ставки федеральних резервних банків;
—федеральні закупки товарів і послуг;
—податкова політика.
Ці напрями державної макроекономічної політики справляють вплив на зміну співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку США і таким чином визначають базові пропорції обміну і рівня цін.
Пряме державне регулювання цін нині використовується лише у високо монополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестівського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Всього в СШАдержавою регулюється від 5до 10 % цін.
Слід зупинитися на державному регулюванні цін на продукцію аграрного комплексу. В межах федеральних сільськогосподарських програм фермери, які займаються вирощуванням зернових, отримують від міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Зібраний урожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розраховуватися за ці позики часткою виручки. Якщо ринкові ціни опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, фермер може здати урожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позики і отримуючи виручку.
|
|
|
Таким же чином регулюються ціни і в молочній промисловості. Конгрес визначає «справедливий» рівень контрольних цін на молоко, масло, сир.
Сільськогосподарський закон, прийнятий у США в 1985 році, вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були суттєво знижені заставні ставки, що надаються фермерам. Для пшениці і кормового зерна рівень заставних ставок становить зараз 75-85 % середньоринкової ціни за наступні 5 років, при цьому міністру сільського господарства надається право знижувати рівень Цін на 20% з метою покращення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава прагне підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товари, які купують фермери. В цілому контроль за цінами здійснюють антитрестівські управління міністерства юстиції і Федеральна торговельна комісія.
6. Практика державного регулювання цін у Франція.
|
|
|
Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін, в умовах ринкового господарства роль держави полягає у прямому регулюванні цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або у здійсненні контролю за цінами в умовах конкуренції.
Державний сектор в економіці Франції має невелику частку в ВНП і включає галузі-монополісти (наприклад, газова, електроенергетика, транспорт), а також деякі галузі, що працюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад, Національний і комерційні банки, страхові компанії та окремі фірми). В першому випадку держава встановлює всі економічні параметри діяльності галузей-монополістів, у тому числі обсяг інвестицій, оплату праці і ціни на готову продукцію, в другому - здійснює мінімальний вплив на економічні параметри господарської діяльності цих галузей, стимулюючи їх до конкуренції з приватним сектором. Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими і вільними цінами на товари і послуги: близько 20 % цін регулюється державою, а 80 % перебувають у режимі вільного ринкового ціноутворення.
Слід зазначити, що Франція — одна з небагатьох промислово розвинутих країн, де був досить жорсткий режим державного регулювання цін, який частково зберігся й досі. Протягом 40 років (1947-1986) державне регулювання цін було складовою частиною політики «ди-рижизму» (державного регулювання економіки). Складна економічна ситуація в країні, що склалася до 1947 року, різке зниження купівельної спроможності французького франка, його девальвація обумовили необхідність вжиття рішучих заходів з контролю за цінами.
У кінці 1947 році з врахуванням деякого збільшення темпів відновлення економіки була введена політика «контрольованої свободи цін»: підприємці отримали право змінювати ціни, попередивши про це державні органи, які могли відмінити такі зміни. Проте вже на початку 1948 року ціни на товари були переведені в режим повної чи часткової свободи встановлення. Разом з тим протягом наступних років (1949-1957) керівництво Франції прийняло шість законів про блокування цін, що призвело до поступового посилення цінового контролю.
У1960-1962 рр. була здійснена майже повна лібералізація цін на промислові товари, але вже з середини 1963 року керівництво прийняло рішення про нове блокування цін у зв'язку з новою економічною політикою («розвиток без інфляції»). Одночасно були заморожені ціни на деякі продукти харчування і послуги.
З 1965 по 1972 рр. державне регулювання цін здійснювалося через так звані контракти стабільності, програмні контракти і контракти проти збільшення цін. У відповідності з контрактами стабільності держава укладала з підприємствами угоди, за якими вони мали право збільшувати ціни на одні товари, одночасно понижуючи ціни на інші. Основна мета такого механізму державного регулювання цін — підтримання стабільності загального рівня цін.
Програмні контракти були спрямовані на те, щоб сприяти еволюції цін, які відповідали б умовам міжнародної конкуренції. Цей механізм державного регулювання цін поширювався на всі товари і послуги, які у відповідності з контрактами стабільності раніше були під контролем. Згідно з програмними контрактами підприємства надавали державі інформацію про свої виробничі, інвестиційні програми, фінансове становище, зайнятість, перспективи виходу на зовнішні ринки, а також детальну інформацію, пов'язану з формуванням цін, в тому числі з аналізу ринку і конкуренції, техніко-еко-номічних параметрів товарів, продуктивності праці, методів фінансового управління і т. ін.
Контракти проти підвищення цін мали за мету забезпечити високу конкурентоспроможність французьких товарів і сповільнити темпи зростання інфляції. Під час прийняття підприємствами таких контрактів уряд брав на себе зобов'язання не вживати заходів, що призводять до зростання витрат виробництва.
У 70-х роках уряд Франції почав знову здійснювати систему заходів щодо блокування і регулювання цін. Так, удругій половині 1975 року були тимчасово заблоковані ціни на всі товари і послуги державного і приватного сектора економіки, а в 1976 році ціни в державному секторі могли збільшуватися тільки на задану кількість відсотків. Інколи блокування охоплювало всі ціни, тобто заморожувалися 100 % цін. Якщо прибуток підприємства зростав швидше, ніж ціни, вони обкладалися спеціальним антиінфляційним податком.
У травні 1973 року уряд оголосив про лібералізацію цін на промислову продукцію. Протягом першої половини 80-х років процес лібералізації цін, тривав, і до 1986 року з-під державного контролю було звільнено близько 90 % цін на промислову продукцію. Разом з тим було прийняте рішення про цінову конкуренцію в промисловості, яким заборонялося створення всіляких союзів виробників, імпортерів, оптових і роздрібних торговців. Одночасно заборонялось укладання будь-яких угод про «мінімальні ціни» чи про «рекомендовані ціни» на промислову продукцію, товари народного споживання і послуги.
Лібералізація цін призвела до необхідності зміни структури державних органів з регулювання цін. До 1986 року у складі міністерства планування і фінансів органи ціноутворення були представлені самостійним департаментом, а згодом він був перетворений на департамент із конкуренції, куди ввійшли на правах відділу органи з державного регулювання цін і цінової конкуренції.
Нині у Франції існує близько 3 тисяч державних контролерів за цінами, які є співробітниками відділу з державного регулювання цін і цінової конкуренції департаменту з конкуренції міністерства планування і фінансів, галузевих міністерств і 1000 департаментів. Контролери мають право складати акти про порушення правил ціноутворення і передавати їх у фінансовий трибунал, який приймає рішення про санкції до юридичних осіб, пов'язаних з порушенням цінового законодавства.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1000; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!