Методи державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень.

Nbsp;

Шпори МОДУЛЬ №2

Дисципл. «Ціни і ціноутворення»

1. Повноваження органів державного регулювання цін

Перший напрямок державного регулювання цін пов'язаний з розмежуванням повноважень центральних і місцевих органів вико­навчої влади у сфері ціноутворення.

Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами влади України і органами місцевого самовря­дування. Так, Кабінет Міністрів України зі згоди Верховної Ради України затверджує роздрібні ціни на хліб, борошно, м'ясо, цукор, молоко, масло, олію, дитяче харчування, лікеро-горілчані вироби і на товари в межах держзамовлення, відповідно до умов еквівалент­ності товарообміну — закупівельні ціни на основні види сільськогос­подарської продукції.

Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тари­фи на окремі види продукції, товарів і послуг у відповідності з по­вноваженнями, визначеними Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України № 1548 від 25 грудня 1996 року « Про встановлення повноважень органів виконавчої влади виконавчих органів міських рад щодо регулюван­ня цін (тарифів)» визначено, що:

1) Міністерство економіки встановлює оптові ціни на газ при­родний для виробників і постачальників та тарифи на його транс­портування територією України і роздрібні ціни — для населення;

2) Міністерство транспорту за погодженням з Міністерством еко­номіки встановлює:

 

—тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги;

—тарифи на перевезення пасажирів, багажу залізничним транс­портом у міжнародному і внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень);

—    тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів;

3) Міністерство зв'язку за погодженням з Міністерством еконо­міки встановлює тарифи на основні послуги зв'язку в межах України і на міжнародні послуги зв'язку;

4) Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством еко­номіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні ме­тали у виробах і брухті та на дорогоцінне каміння, що скуповується у населення;

 

5) Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управ­ління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з
Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати запроживання в студентських гуртожитках;

6) Національна комісія з питань регулювання електроенергети­ки встановлює тарифи на електроенергію, що відпускається населен­ню для побутових потреб, й ін.;

7) Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київсь­ка та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють:

—    ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брике­ти, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

—тарифи на послуги теплопостачання для всіх груп споживачів,що відпускаються енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від форми власності;

—тарифи на послуги водопостачання і водовідведення, що на­даються всім споживачам і населенню незалежно від форм власності;

—граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робіт­ників і службовців;

—граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на ди­тяче харчування;

—тарифи на платні послуги, що надаються лікувально-профілак­тичними та санаторно-профілактичними державними і комунальни­ми закладами охорони здоров'я;

—    граничні розміри торговельних поставок суб'єктам підприєм­ницької діяльності на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і виро­би медичного призначення (за переліком, що визначається Міністер­ством охорони здоров'я за погодженням із Міністерством економі­ки);

8) Рада Міністрів АР Крим, обласних, Київської і Севастопольсь­кої міських держадміністрацій, виконавчих органів Львівської і Кри­ворізької міських рад займаються регулюванням тарифів на переве­зення пасажирів, і вартість проїзних квитків у міському пасажирсь­кому транспорті (метрополітен, автобус, тролейбус, трамвай) віднесено до компетенції місцевої влади.

За погодженням із Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київ­ською і Севастопольською міськдержадміністраціями затверджують­ся тарифи:

—на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом уприміському сполученні — управліннями залізниць;

—на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспор­том у міжміському, внутрішньообласному і приміському сполученні
— територіально-виробничими об'єднаннями автомобільного транс­порту.

При цьому необхідно зазначити, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних, регульованих та фіксованих цін на території України здійснюється виключно у на­ціональній грошовій одиниці, хоча під час формування цін обґрун­тованим є врахування витрат у доларовому еквіваленті в частині імпортної складової структури ціни.

 

2. Державне регулювання цін (тарифів) на продукцію технічного призначення, товари народно­го споживання, роботи і послуги природних монополій і господарю­ючих суб'єктів

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке пе­редбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

—дискримінації щодо інших підприємств;

—відмові надати знижки окремим клієнтам, особливо посеред­никам і підприємствам роздрібної торгівлі;

—встановленні будь-яких примусових умов при укладанні дого­ворів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні дляспоживача;

—примушуванні підприємств купувати товари лише у конкрет­ного виробника, неможливості укладати угоди з іншими, тобто об­
меженні конкуренції;

—пропонуванні демпінгових цін;

—відмові постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам;

—    повного контролю за встановленням ціни виробника в
роздрібній торговельній мережі на всій території.

Державне регулювання цін (тарифів) поширюється і на тих суб'єктів господарювання, що порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримі­наційні ціни. За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику.

Відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяль­ності» монопольне становище на ринку товарів (продукції) вироб­ничого призначення визначається в межах всієї території України. Монопольне становище підприємців на ринку всіх видів товарів (робіт, послуг) визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Визначення монопольного становища підприємців на ринку здійснюється за методикою, затвердженою розпорядженням Анти­монопольного комітету України відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності».

Монопольнимвважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару переви­щує 35 %. Монопольним може бути також визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менше відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність у нього ринкової влади. Ознаками ринкової влади є:

—спроможність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару чи укладання договору про поставку, нав'язувати споживачеві невигідні умови;

—спроможність підприємця шляхом монополізації ринку, по­ставки виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виготовляють відповідні товари із зас­тосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вход­ження на ринок;

—спроможність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів та поставку їх на ринок збуту з метою одержання односторон­ньої вигоди під час купівлі чи продажу товарів, укладання договорів та угод про поставки товарів і неспроможність інших підприємців, його конкурентів, компенсувати створений дефіцит товарів;

—спроможність підприємця підвищувати ціни на товари та підтримувати їх на рівні, який перевищує рівень, зумовлений конку­ренцією на ринку.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України затверд­жено «Положення про складання і ведення переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку». Перелік складається і ведення проводиться з метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю підприємців-монополістів і адресного анти­монопольного регулювання.

Складання проекту переліку забезпечує Міністерство статисти­ки за допомогою визначення груп взаємозамінних товарів і часток підприємців на відповідних ринках. Ведення переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення або виключення з нього підприємців.

Складання та ведення переліку здійснюється у такій послідов­ності:

—    Міністерство статистики за підсумками календарного року подає до Антимонопольного комітету та Міністерства економіки список підприємців, частка яких на ринку відповідного товару перевищує 35 %,
а за підсумками першого півріччя — відомості про підприємців, вклю­чених у перелік, і список підприємців, частка яких на ринку відповід­них товарів за звітний період також перевищує 35 %;

— Міністерство економіки в 10-денний термін після одержання зазначених відомостей опрацьовує їх і подає Антимонопольному ко­мітету свої висновки про доцільність внесення вказаних підприємців до переліку.

Для вилучення підприємця з переліку він або орган, який здійснює управління майном, подає до Антимонопольного комітету заяву з необхідним обгрунтуванням. Після отримання від Міністер­ства статистики даних про частку підприємця на ринку товарів і від Міністерства економіки подання про доцільність вилучення підприє­мця з переліку Антимонопольний комітет приймає рішення на ко­ристь підприємця. У разі відмови вилучити підприємця з переліку повторна заява розглядається не раніше ніж через 6 місяців після прийняття рішення Антимонопольним комітетом.

Перелік підприємців проводиться за такою формою (таблиця 2).

Таблиця 2 Перелік підприємців, які займають монопольне становище на ринку

 

Найменування підприємця, підпорядкованість або власник	Місце знаходження	Найменування товару (товарної групи)	Частка на ринку, %	Примітка
1	2	3	4	5

Стосовно суб'єктів господарювання, як тих, яких включено до переліку, так і тих, що порушують вимоги антимонопольного зако­нодавства, може бути запроваджене державне регулювання цін.

Слід зазначити, що наявність у підприємця монопольного ста­новища на ринку не є для нього юридичною санкцією. Заходи дер­жавних органів до таких підприємців вживаються лише за наявності зловживання монопольним становищем та дії, спрямованої на істот­не недопущення, обмеження та усунення конкуренції, заподіяння шкоди інтересам споживачів.

 

 

Методи державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень.

Вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється:

—на загальнодержавному ринку — Міністерством економіки;

—на регіональних ринках — урядом Автономної Республіки
Крим, облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськви­конкомами.

Ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення:

—фіксованих цін;

—граничних рівнів цін;

—граничних рівнів торговельних надбавок;

—граничних нормативів рентабельності, а також запроваджен­ня обов'язкового декларування цін.

Декларування цін — це дозвіл на підвищення вільних відпуск­них цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення вільних цін здійснюється підприємствами після погодження ними но­вого рівня з основними підприємствами-споживачами. При цьому підприємства подають органам, що регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної оптової ціни .

До декларації додаються:

—пояснювальна записка, в якій обґрунтовуються причини підви­щення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на елек­троенергію, комунальні послуги і т. і.);

—відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріаль­них і трудових витрат;

—протоколи погодження нових цін з головними споживачами продукції;

—відомості про обсяги виробництва;

—    дані про запланований і досягнутий розмір прибутку.
Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення

державної дисципліни цін, ідо порушників застосовуються штрафні санкції у відповідності з чинним законодавством.

Перелік продукції, товарів і послуг, за якими підприємства-виробники здійснюють декларування зміни цін і тарифів, поданий у додатку Д.

Як зазначалося, державне регулювання цін може включати захо­ди як законодавчого, так і судового характеру. У другому випадку ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому порядку через Господарський суд України. Проте у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, обов'язкові для усіх учасників рин­ку.

Кримінальний кодекс України [35] передбачає відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах (у 500 і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) — ка­рається штрафом від 100 до 200 мінімальних доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

4. Контроль за додержанням державної дисципліни цін

В Україні, як і в інших країнах, існують різні органи виконавчої влади. На них існуюче законодавство поклало відповідні повноважен­ня в галузі ціноутворення. Контроль за додержанням державної дис­ципліни цін здійснюється органами, які уповноважені на це урядом України. Координація роботи щодо здійснення політики цін, прове­дення економічного аналізу рівня та динаміки цін, вжиття заходів щодо коригування цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами, зо­крема, Державною комісією з контролю за цінами, Державною подат­ковою адміністрацією, відділами цін при облдержадміністраціях та ін. Ці органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насам­перед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні ста­тистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні Центри профспілок, спеціальні комісії за завданням голів різних партій, міжнародні організації). Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і тарифів на рівень життя насе­лення. В організації статистичного нагляду беруть участь органи, які встановлюють ціни і тарифи, та фінансові органи. Господарські суб'єкти зобов'язані у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлен­ня і застосування цін.

Органи державної влади уповноважені здійснювати контроль за додержанням державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додер­жання вимог антимонопольного законодавства.

За порушення державної дисципліни цін встановлюється відпо­відальність, яка визначається відповідно до Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами держав­ного контролю за цінами [ЗО]. Дія цієї Інструкції поширюється на всі підприємства, організації та установи незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва, розта­шовані в Україні.

Так, вся не обгрунтовано одержана підприємством сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Респуб­ліки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у двократному розмірі не обгрунтовано одержаної виручки. Вказані суми списують­ся з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду у безспірному порядку.

Підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання не обгрунтованої виручки. Не обгрунтовано одержана суб'єктом господарювання виручка, що підлягає вилученню в доход бюджету, обчислюється:

—при порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

—при неправильному застосуванні вільних цін замість фіксова­них або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які повинні застосовуватися згідно з вимогами законодавства;

— при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регу­люються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не вповному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Визначимо, які саме дії суб'єкта господарювання регламентують­ся як порушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаються економічні санкції. До них, зокрема, належать:

—нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

—застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, ро­боти) за умови запровадження для них режиму державного регулю­вання;

—застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабель­ністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодав­ства граничний;

—застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого по­рядку обов'язкового декларування їх зміни;

—завищення або заниження розміру передбачених законодав­ством податків та обов'язкових зборів, що включаються до структу­ри ціни, або їх невключення до структури ціни, що регулюється;

—включення до структурну регульованих цін (тарифів) неперед­бачених законодавством витрат або витрат понад установлені розмі­ри;

—включення у вартість продукції та послуг, ціни на які регулю­ються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязіпослуг (робіт);

—застосування цін і тарифів з порушенням інших запровадже­них методів регулювання.

Державна інспекція контролю за цінами Міністерства економі­ки України, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі проведених ними перевірок і матеріалів перевірок, здійснених фінан­совими та іншими контрольними органами, приймають рішення про вилучення суми, необгрунтовано одержаної суб'єктами господарю­вання внаслідок порушення державної дисципліни цін, і застосову­ють штрафні санкції. Рішення складається за формою у трьох при­мірниках (за зразком, поданим у додатку М), один з яких направ­ляється порушнику, другий залишається у справах органу державного контролю за цінами, який прийняв це рішення.

У випадку невиконання рішення, повного або часткового відхи­лення претензії чи залишення її без відповіді орган державного кон­тролю за цінами у 30-денний термін подає позов у арбітражний суд про примусове стягнення суми економічних санкцій. Рішення вва­жається виконаним і знімається з контролю після одержання відповідної інформації про зарахування сум економічних санкцій за на­лежністю.

Підприємства, організації та інші юридичні та фізичні особи ма­ють право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку державних органів та вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів і послуг з порушенням чинного зако­нодавства.

Забороненою в Україні є змова продавців про встановлення ціни. Так, зокрема, змова про зміну чи фіксування цін або примушення до їх змін чи фіксування передбачає, що змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок, доп­лат, націнок з метою усунення конкуренції між суб'єктами підприє­мницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законо­давства карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років [35].

Отже, на сучасному етапі розвитку української економіки рин­кове господарство не може повністю ефективно виконувати функ­цію ціноутворення. Об'єктивною необхідністю виступає втручання держави у цю сферу за допомогою державної політики ціноутворен­ня, яка покликана підвищити ефективність механізму вільного ціно­утворення і з допомогою якої можливе спрямування економічного розвитку у потрібному напрямку. Отже, паралельно виникає не­обхідність у контролі за виконанням державної політики ціноутво­рення в Україні.

У світовій практиці використовуються інші методи державного впливу на ціни, тому розглянемо особливості державного регулюван­ня цін у деяких країнах з розвинутою ринковою економікою.

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 589; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!