Утримання підсисних свиноматок



І поросят-сисунів

Успішне вирощування поросят у перший період життя значною мірою залежить від підготовки приміщення для утримання в них новонародженого молодняку та своєчасної і якісної підготовки свиноматки до опоросу.

Підготовка свинарників-маточників до проведення опоросів. В усіх спеціалізованих свинарських господарствах і багатьох товарних свинарських фермах виробничі приміщення використовують за принципом «все зайнято – все порожньо», тобто після кожного періоду зайнятості приміщення технологічною групою тварин настає період, протягом якого приміщення «відпочиває».

За тривалістю санітарний розрив може бути різним. Він встановлюється конкретною технологією від 2…3 днів до 2…3 тижнів. У період санітарного розриву виконують роботи по очищенню підлоги, гнойових лотків, огорож, конструкцій і обладнання від гною та бруду, по ремонту або заміні деталей обладнання. Після цього конструкції, станки й обладнання підлягають термічній обробці шляхом зрошування гарячою водою, дезінфекції, білять свіжогашеним вапном і т.ін. У кожному свинарському господарстві розробляється система профілактичних заходів згідно з особливостями архітектури планувальних рішень комплексу, виробничих приміщень та вимог до утримання визначених вікових груп тварин. Після ремонту і санітарної обробки приміщення або його частину (сектор), де велися роботи, необхідно просушити, з цією метою включають вентиляцію на витяг, а потім доводять мікроклімат до норми. Згідно з нормами технологічного проектування свинарських підприємств оптимальною температурою в свинарниках-маточниках вважається 20°С з коливаннями від 18 до 22°С, відносна вологість – від 40% до 70%.

Для обігрівання поросят-сисунів у станках для підсисних свиноматок використовують обігрівальні килимки, спеціальні системи комбінованого локального обігрівання, що складаються з обігрівачів та підігрівачів підлоги. Площа підігрівної підлоги береться від 0,5 м2 до 1,5 м2 на один станок, а температура в зоні знаходження поросят – від +30°С з постійним зниженням її до відлучення поросят від свиноматок до +22°С. Швидкість руху повітря в холодний і перехідний періоди року допускається до                       0,15 м/сек, а в теплий – 0,4 м/сек.

Підготовка свиноматок до опоросу. Згідно з технологією, розробленою конкретно для кожного господарства, встановлюють середній строк поросності свиноматок, при якому технологічну групу глибокопоросних свиноматок переводять у сектор свинарника-маточника.

Як правило, розмір технологічної групи глибокопоросних за кількістю більший від технологічної групи підсисних свиноматок на процент аварійних опоросів. У міру проведення опоросу і в результаті вибракування свиноматок за результатами опоросу в секторі формується технологічна група тварин у кількості, що дорівнює кількості станків у секторі. За даними П.Ю. Ладана, В.П. Козловського та В.І. Степанова використовуються шість основних типів станків для підсисних свиноматок вітчизняного  виробництва (рис. 58).

Рис. 58. Схема різних станків для утримання холостих і підсисних свиноматок

а – станок для свиноматок у період запліднення і першої стадії поросності; б – СІ-2;                     в – «Крюківський»; г – «Ленінградський»; д – «Діагональний»; е – «Розпашний»

1 – необігріване лігво для поросят; 2 – клітка для опоросу; 3 – інфрачервона лампа; 4 – обігрівне лігво для поросят; 5 – обмежувальна дуга; 6 – автогодівниця для поросят; 7 – майданчик для прогулянок та годівлі свиноматки; 8 – годівниця для свиноматки; 9 – годівниця-корито для поросят; 10 – пересувна стінка клітки; 11 – лігво для свиноматки (холостої і першої стадії поросності).

 

До станків першого типу відносять станки, в яких підсисних свиноматок до відлучення поросят утримують вільно на всій площі. У станках другого типу вони не мають доступу у відділення, що підготовлено для поросят. При такому розміщенні на дві підсисні свиноматки з поросятами виділяють три станки. Середній станок перегороджують на дві частини і використовують як підгодівельне відділення для двох гнізд поросят. У станків таких типів один фронт обслуговування, при цьому гнойова траншея розміщена, як правило, за межами станка. Розміщення підсисних свиноматок з поросятами в станках першого і другого типів відповідає зоотехнічним нормам, але не має поширення, бо ускладнює механізоване роздавання кормів і прибирання гною із станків. У станках третього і четвертого типів підсисні свиноматки знаходяться у фіксованих клітках протягом усього періоду їх спільного утримання з поросятами. Такі станки використовують при ранньому відлученні поросят.

Станки, п’ятого і шостого типів застосовують для короткострокового фіксованого утримання свиноматки після опоросу (протягом 10…15 днів), а потім одну із стінок клітки відсовують і свиноматка вільно переміщується у станку.Ці станки придатні як для раннього (21…45 днів), так і для шістьдесятиденного відлучення поросят: їх можна використовувати і для вирощування поросят до 90 днів (при двостадійній системі вирощування і відгодівлі свиней). При промислових методах виробництва свинини використовують станки останніх чотирьох типів. Сьогодні знайшли поширення десятки модифікацій таких станків (рис. 59).

Станок ССІ-2 використовують на великих свинарських підприємствах, де підсисний період не перевищує зо днів (рис. 60). Він складається із відділення для свиноматок і двох відділень для відпочинку та підгодівлі поросят. Площа станка – 7,2 м2 (360 см × 200 см).

 

Рис. 59. Станок конструкції Сибірського НДПТІТ з діагональним фіксуючим пристроєм

1 – відділення для фіксування свиноматки; 2 – відділення для поросят-сисунів;                              3 – годівниця для свиноматки

Рис. 60. Станок ССІ-2

І – бокс для фіксування свиноматок; ІІ – відділення для годівлі поросят; ІІІ – відділення для обігрівання і відпочинку поросят; 1, 2, 8 – поздовжні і поперечні огорожі; 3 – соскові автонапувалки; 4,5 – годівниці для свиноматки і поросят; 6 – годівниця з мінеральними домішками; 7 – поворотна перегородка боксу свиноматки; 9 – автонапувалка; 10 – стінка кутова; 11, 12, 13 – дверцята; 14 – лампа інфрачервоного випромінювання.

У станку змонтована годівниця для свиноматки та автогодівниця для поросят і установка для обігрівання поросят типу ІКУФ-1 або ІКЗК-220-50. Підлога станка зроблена з керамзитобетону з нахилом у бік щільової сітки 1,5°. Огорожа станка виконана із сталевих оцинкованих труб; нижню частину бокових зовнішніх стінок відділень для утримання поросят роблять з металевого оцинкованого листа. Станок обладнують обмежувальним пристроєм для фіксування свиноматки і попередження задушення поросят.

Станок СОІЛ-1 («Ленінградський») складається із відділення для опоросу свиноматки із стінкою, що рухається; відділення для підгодівлі поросят і відділення для їх відпочинку (рис. 61).

Рис. 61. Станок СОІЛ-1

І – бокс для свиноматки; ІІ – відділення для поросят; ІІІ – прогулянково-кормовий майданчик: 1 – дверцята; 2 – напувалка соскова; 3, 6 – бічні стінки; 4 – годівниця;                      5 – стінка передня; 7 – лампа для обігрівання поросят; 8 – перегородка; 9 – бокова суцільна; 10 – напувалка соскова для поросят; 11 – дверцята з обмежувачем; 12 – самогодівниця для поросят; 13 – стінка задня суцільна.

 

Довжина станка 250 см, ширина 300 см, площа 1,5 м2. Станок обладнаний годівницею для свиноматки, годівницею і автогодівницею для поросят, сосковими напувалками і лампою для обігрівання (ЗС-500). Траншея гноєтранспортера проходить зовні станка за гнойовим проходом.

Розроблено і впроваджено в практику свинарства спеціальну конструкцію станка для фіксованого утримання свиноматок протягом 10 днів після опоросу. У станку прямокутної форми розміром 200 × 220 см (промислові репродукторні ферми) та 300 × 250 см (племінні ферми) по діагоналі мають відділення для фіксації свиноматок.

Одна перегородка, що обмежує це відділення, стаціонарна (нерухома), інша знімна, її розміщують на відстані 60 см від стаціонарної і через 10 днів після опоросу знімають та навішують на стаціонарну перегородку. Годівниці для свиноматок і для поросят розміщують з одного боку, чим полегшують роздавання кормів. При цьому задовольняється достатній кормовий фронт для тварин.

Як показує практика, особливо ефективне таке розміщення підсисних свиноматок, що збігається з відлученням поросят у 35…40-денному віці. Гноєтранспортер і напувалки розташовують у задній частині станка, що дає можливість забезпечити необхідний санітарно-гігієнічний режим утримання тварин.

Використання в практиці свинарства різних конструкцій станків показало, що фіксоване утримання свиноматок дає можливість краще зберігати поросят, а при поєднанні цього методу з вигулом свиноматок добре впливає на ріст і розвиток молодняку. Особливих конструкційних відмінностей в станковому обладнанні для утримання підсисних свиноматок зарубіжного виробництва не спостерігається (рис. 62).

Практика роботи великих свинарських комплексів свідчить, що близько 21% свиноматок поросяться раніше 114-го дня поросності. На 108…119-й день поросяться 20% тварин. Поряд з тим у 38…40% свиноматок опорос відбувається пізніше 115-го дня поросності.

     
Рис.62. Станки для опоросу (Данія)

 

Організація опоросів. З наближенням строків опоросу в організмі свиноматок та в її поведінці відбуваються певні зміни. За 2…3 дні до опоросу в результаті ослаблення зв’язок дуже відвисає черево. Молочні залози набрякають. За 1…2 дні до опоросу із статевої щілини іноді виділяється світлий слиз, зовнішні статеві органи набрякають і червоніють, в молочній залозі з’являється молозиво, шкіра в ділянці молочних залоз вкривається рожевими плямами, свиноматка «мостить гніздо».

Пологи відбуваються в результаті активних скорочень мускулатури матки (переймів) та черевного пресу (потуги) і участі всього організму матері й плода.

В акушерській практиці розрізняють три стадії пологів:

· підготовча, під час якої розкривається шийка матки, відбуваються зміни в положенні плода для виходу його з рогу матки. В цей час потуги порівняно слабкі, але спостерігаються інтенсивні скорочення стінок матки (перейми). Плід набуває нормального положення. Тривалість стадії 2…6 год.;

· стадія виведення плодів, тобто власне пологи, зумовлені значними переймами і потугами. При цьому плід із рогу матки рухається через шийку матки, піхву та статеву щілину вперед і виводиться назовні. Після цього свиноматка трохи заспокоюється;

· післяпологова стадія характеризується незначними потугами та дещо сильнішими переймами.

Плоди виводяться безсистемно то з одного, то з другого рогу матки, рідше спочатку всі з одного, потім з другого.

Опорос, який перебігає нормально, триває 1,5…3, рідше 4…6 год. Свиноматки поросяться в будь-яку годину доби, але, за численними спостереженнями, частіше вночі. Під час опоросу в станку повинна бути свіжа питна вода, бо свиноматка під час пологів втрачає велику кількість рідини і тому відчуває спрагу.

Обслуговуючий персонал, який приймає опорос, повинен бути в чистих халатах, мати рушник, відро теплої води та флакон з 10%-ним розчином йоду.

Коли опорос закінчився, теплою водою свині обмивають забруднену шкіру та соски, прибирають забруднену підстилку і заміняють її чистою. За свиноматкою продовжують спостерігати до виходу посліду, щоб зразу прибрати його із станка і не допустити поїдання свиноматкою.

Новонароджених поросят після санітарної обробки розміщують під інфрачервону лампу у відділення станка, призначеного для відпочинку поросят, а в свинарниках-маточниках, не забезпечених сучасним обладнанням, – у чистий продезінфікований ящик, на дно якого покладена чиста підстилка.

Не пізніше як через годину, якщо опорос вже закінчився, кожне порося підсаджують до свиноматки для годівлі. Перед цим соски протирають чистим рушником, злегка змоченим розчином калію                       перманганату (1:1000).

Після опоросу всіх поросят у гнізді необхідно передивитися для того, щоб вибракувати згідно з прийнятою в господарстві технологією невеликих, нежиттєздатних; при необхідності притупити ікла та обрізати                       хвіст (рис. 63, 64).

У новонароджених по-росят вісім дуже гострих зубів. Інколи їх необхідно притупити, для недопу-щення травмування поросятами сосків матки, і один одного. Притупляти зуби необ-хідно тільки у випадку крайньої необхідності, протягом перших 2…4 днів після народження.
· Електричний прилад для шліфування зубів

Рис. 63. Шліфування зубів

Обрізання хвостів дозволяється тільки у тому випадку, коли без цієї операції хвіст буде травмований.

Обрізання хвостів необхідно проводити протягом перших 2…4 днів після народження. Дозволяється відрізати тільки половину довжини хвоста. Обрізання хвоста проводиться за допомогою газового пристрою (рис. 64).

Хвіст обрізується полум’ям, яке одночасно закриває рану, що допомагає уникнути кровотечі і інфекції.

Патологія при опоросі. Ускладнення при пологах та загибель плода спостерігають внаслідок слабих або надмірно сильних переймів і потуг, недостатнього розкриття родових шляхів, вузькості тазу, ущемлення пуповини, а також із-за неправильної позиції розміщення плоду, великого його розміру, смерті або каліцтва.

Рис. 64. Газовий прилад для обрізання хвостів

За даними М.М. Михайлова втрати поросят з цих причин становлять у середньому 15%.

Найчастіше загибель плода пов’язана з появою асфіксії, тобто задушення. Частіше всього її спостерігають, коли опорос триває до трьох і більше годин, причому мертві плоди, як правило, реєструються в кінці опоросу. Асфіксія зумовлена різними причинами як з боку матері, так і з боку плода.

Плід під час внутріутробного розвитку, перебуваючи в навколоплідних водах, не має зовнішнього легеневого дихання. Кисень в тканини та клітини плода надходить тільки з кров’ю. Плацента плода виконує і роль легенів. Різні порушення в кровозабезпеченні плаценти та в кровообігу плода спричинюють кисневе голодування (гіпоксія) і смерть від асфіксії чи знекровлення.

Під час опоросу перетиснення пуповини може відбуватися при утрудненому проходженні плодом родових шляхів, його неправильному розміщенні чи перекручуванні його канатика навколо тіла чи ніг плода.

Загибель плода від асфіксії під час опоросу може бути зумовлена повною чи частковою непрохідністю дихальних шляхів. Це буває при потраплянні в дихальні шляхи слизу чи навколоплідних вод у період проходження плодом родових шляхів. Передчасний вдих може бути викликаний недостатністю постачання плода киснем при сильному надавлюванні пуповини чи грудної клітки під час опоросу, а також у випадку, коли плід народжується в плідних оболонках. У таких випадках оператор повинен швидко вичистити носову та ротову порожнини від слизу, своєчасно розірвати навколоплідні оболонки, якщо плід вийшов разом з ними.

При народженні поросят з ознаками асфіксії, що недавно настала, їх вдається іноді врятувати, якщо тривалість кисневого голодування не перевищувала 3…4 хв. Таке порося (до голови) опускають у гарячу воду (+45°С), роблять енергійний масаж грудної клітки (штучне дихання), також можливе застосування парів нашатирного спирту (ватним тампоном) або введення у пуповинну артерію 2 мл 10%-ного розчину хлористого кальцію.

Слабка родова діяльність зумовлена недостатніми за інтенсивністю скороченнями мускулатури матки та черевного пресу під час опоросу. Це звичайно спостерігають у свиней незадовільної вгодованості, старих або при багатоплідному опоросі, а також у результаті безвигульного утримання поросних свиноматок.

Каліцтва, аномалії плодів виникають через порушення обміну речовин, генетичних та ендокринних факторів, а також як результат механічного впливу на плоди. У таких випадках з’являються плоди з викривленими тулубами, шиєю та кінцівками, з анкілозом суглобів, з внутрішніми органами, що випали з черевної порожнини. Генетичні каліцтва характеризуються відсутністю кінцівок, деяких поперекових хребців, ребер, зміною кісток черепа, розташування органів зору тощо.

Оперативну акушерську допомогу надають у разі неспроможності свиноматки закінчити опорос самостійно. При відсутності спеціаліста ветеринарної медицини оператор повинен вжити всіх заходів, щоб врятувати життя тварині та приплоду. При наданні акушерської допомоги такій свиноматці обробляють зовнішні статеві органи та статеву щілину (обмивають теплою водою з милом і розчином калію перманганату 1:1000); одягають чистий халат і клейончастий фартух, закочують рукава до плеча, старанно миють руки теплою водою з милом, витирають чистим рушником і дезінфікують йодистим спиртом, а рани та подряпини, особливо біля нігтів, обробляють розчином йоду, при відсутності спирту руки можна продезінфікувати водним розчином йоду (до 1 л перевареної води додають 20…25 мл розчину йоду), розчином риванолу (1г риванолу на 500 мл води) чи фурациліну (1:5000).

Така санітарна підготовка необхідна для профілактики бактеріального забруднення статевих органів свиноматки, а також для запобігання обслуговуючого персоналу від можливого зараження інфекційними хворобами (бруцельоз, лептоспіроз) чи гнильними мікроорганізмами, які можуть спричинити септичне запалення.

Підготовлену руку повільно вводять у родові шляхи і проводять діагностичне дослідження, визначають розташування плода, намічають можливий хід акушерської допомоги.

Правильним вважається положення, коли поздовжні осі тіла матки та плода збігаються, а неправильне – поперечне чи вертикальне.

Правильним передлежанням є головне – передні кінцівки та голова розміщені вперед за напрямом до вивідних родових шляхів, або тазове – попереду задні кінцівки.

Правильною позицією вважається верхня, коли спина плода при виведенні повернута до спини матері, а неправильною – нижня, коли спина плода повернута до нижньої стінки черева матері чи бокова.

При нормальних пологах плід виходить в тазову порожнину передньою частиною тіла з витягнутими до виходу родових шляхів свиноматки передніми кінцівками та головою (головне передлежання) чи задньою частиною тіла з утягненими задніми кінцівками (тазове передлежання).

Після оцінки положення, передлежання та позиції необхідно спробувати надати плоду правильного розміщення. Для цього слід у період паузи між переймами трохи відсунути плід назад і поправити його, а під час посилення переймів захопити голову пальцями і підтягнути по ходу родових шляхів. Після витягання першого плоду спостерігають за перебігом опоросу. Наступні плоди, як правило, виходять без сторонньої допомоги. Якщо після витягання плоду вихід наступного плода затримується більше ніж на 30 хв., то для попередження загибелі плодів, що залишилися, від асфіксії їх витягують.

Затримання посліду або частини його у свиней спостерігають порівняно рідко. Як правило, це буває при недостатньому моціоні поросних свиноматок, особливо на останньому місяці поросності та при різних травмах, що призводять до запалення плаценти. Затримання посліду може бути зумовлено ослабленням скорочувальної можливості матки (гіпотомія).

При затриманні посліду чи його частини у свиноматки після опоросу відмічають занепокоєння та легкі потуги.

Часто в результаті затримання посліду спостерігається порушення рефлексу молоковіддачі, несприятливий хід післяродових процесів: лактації, інволюції матки. Затримання посліду супроводжується післяродовим запаленням матки (катаральне), яке може перейти в гнійне.

Для стимуляції діяльності матки при затриманні посліду рекомендується не пізніше як через 2…3 год. після виходу плодів підшкірно ввести 0,5%-ний розчин прозерину в дозі 0,8…1,0 мл чи гормональні препарати (пітуітрин в дозі 1 мл, окситоцин в дозі 30 МО з інтервалом в 1,5…2 год.). Для профілактики інфікування родових шляхів доцільно усередину матки вливати (не більше 500 мл) розчин риванолу (1:1000).

Для нормалізації стану організму свиноматки після опоросу їй потрібно дати 3…4 л теплої води, а краще збираного молока.

Своєчасна акушерська допомога надалі визначає нормальний хід післяродових процесів, зберігає репродуктивну можливість свиноматок.

У новонароджених поросят в тканинах тіла знаходиться до 82% води (у новонароджених телят – 73%). У зв’язку з цим у поросят обмін речовин і енергії відбувається інтенсивно, і вони дуже швидко ростуть і розвиваються у перші місяці життя. Жива маса поросят у перші 30 днів життя збільшується в 4,5…5 разів, за другий місяць – у 3, за третій – в 1,5…2 рази порівняно з живою масою новонароджених.

Особливості терморегуляції. Через високий вміст води в організмі новонароджених поросят і майже повної відсутності волосяного покриву та підшкірного жиру, що затримують виділення тепла, температура тіла швидко знижується: у перші 30 хв. життя – на 1,5…2°С, а далі залежно від температури – на 3…4°С і навіть на 5…10°С. Організм поросят переохолоджується, порушуються функції внутрішніх органів і систем, що призводить новонароджених до загибелі. Слід зазначити, що поросята протягом 16…19 год. на добу відпочивають, лежачи на підлозі. При значній різниці температури тіла та підлоги переохолодження організму посилюється; поросята можуть захворіти на пневмонію і загинути, а перехворілі надалі матимуть низьку продуктивність. Поросята-сисуни, які одержали можливість пересуватися в приміщенні з різною температурою повітря, в перші дні життя віддають перевагу відпочинку в місцях, де температура 32…34°С, а у 7-денному віці – 29…31°С. Однак така температура приміщення малопридатна для підсисних свиноматок, бо це призводить до перегрівання їх організму, зниження апетиту та молочності. В усіх маточниках підтримують температуру на двох рівнях: в межах 16…20°С (оптимальна для свиноматок) і 35…25°С – в місцях відпочинку поросят. Температуру в зоні відпочинку регулюють залежно від віку поросят. Поросята періодично виходять у більш холодну зону станка (для годівлі та відправлення фізіологічних потреб), що сприяє підвищенню їх резистентності і позитивно впливає на стан здоров’я та розвиток.

Особливості кровопостачання.У зв’язку із швидким зменшенням вмісту води в тілі свиней частка крові в загальній масі тіла з віком знижується від 7,5…8% при народженні до 3,5…2% у дорослих тварин. Також сповільнюється інтенсивність обмінних процесів. Порівняно з дорослими тваринами кров новонароджених поросят меншою мірою забезпечує захисні функції організму. В їх крові майже відсутня гамма-глобулінова фракція білка, яка входить до складу імунних тіл, що захищають організм від різних захворювань, і значно менше лейкоцитів. У результаті організм поросяти в перші дні життя зовсім беззахисний проти різних захворювань.

З молозивом поросята одержують щоденно до 30 г білка, який на 45…50% складається з гамма-глобулінів. Білки молозива, не розщеплюючись, без порушення структури імунних тіл всмоктуються в тонкому відділі кишечника і надходять у кров. У крові вони нагромаджуються, забезпечуючи захисні функції організму протягом першого місяця життя поросят, до кінця якого в їх крові починають самостійно вироблятися імунні тіла.

У крові поросят при нестачі заліза та міді в молоці матері знижується вміст гемоглобіну. Якщо в 100 мл крові у новонароджених поросят міститься 10,9 г гемоглобіну, то вже на 10-й день життя його кількість знижується до 4…5 г, а на 15…20-й – часто до 3…4 г, внаслідок чого розвивається анемія. Поросята стають блідими, мерзнуть, з’являється в’ялість. Вони погано ссуть матір, іноді починають проносити. Якщо не вжити заходів, поросята гинуть. При введенні в їх організм залізовмісних препаратів розвиток анемії припиняється і вміст гемоглобіну відновлюється до норми, з віком кількість гемоглобіну в крові поросят та її бактерицидні якості зростають (рис. 65, 66).

У 30-денних тварин бактерицидність крові досягає 30…32%, у 60 днів – 35…37, у дорослих свиней – 49…50% умовних показників бактерицидної дії. Крім того, збільшується фагоцитарна активність лейкоцитів крові. У 30-денних поросят вона дорівнює 26…28%, у 60-денних – 37…38, а у дорослих свиней – 60…64%.

Особливості системи травлення. Вітчизняний фізіолог академік О.В. Квасницький установив, що поросята народжуються з анатомічно і функціонально недорозвинутою системою травлення.

 

з введенням

Рис. 65. Місце ін’єкції залізовмісних препаратів Рис. 66.Рівень гемоглобіну в     різному віці з ін’єкцією заліза і без

Об’єм шлунка у новонароджених поросят не перевищує 25…30 мл, тонкого відділу кишечника – 100 мл, а загальний об’єм усього шлунково-кишкового тракту – 160 мл. Проте вже в перші дні життя поросята ссуть матір через кожні 1,5…2 год. і кожний раз одержують по 30…50 г молозива, а за добу – 300…500 г. Через короткі відрізки між годівлями шлунок поросят не встигає повністю звільнитися від раніше виссаного молока і під тиском нових його порцій розтягується і збільшується в об’ємі. До 40…45-денного віку шлункове травлення у поросят зводиться до зсідання молока. Вже через 30 хв. після годівлі 35%, через 1 год. – 60, a через 2 год. – 90% місткості шлунка надходить у тонкий відділ кишечника. У новонароджених поросят цей відділ добре розвинутий і в 19 разів довший тулуба. Під тиском все більшої кількості молока, що надходить, об’єм тонкого відділу кишечника також збільшується. У зазначеному відділі в основному відбувається перетравлення молока і всмоктування поживних речовин. Товстий відділ кишечника в цей період не зазнає великого навантаження і збільшується незначно.

До 20-го дня життя об’єм шлунка в них збільшується в 9, а тонкого відділу кишечника – в 7 разів. Порося в цьому віці вже може випити за добу до 2,5…3,0 л молока, що значно більше, ніж утворюється в наймолочнішої свиноматки. Відчуваючи голод, поросята охоче з’їдають підкорм, який важче перетравлюється, ніж молоко, тому збільшується навантаження на товстий відділ кишечника, об’єм якого з 20-го по 70-й день життя зростає більше ніж у 20 разів. Об’єм шлунка за цей же період збільшується тільки в 9, тонкого відділу кишечника – у 8 разів. До 2-місячного віку поросят шлунково-кишковий тракт вже спроможний переробити потрібну кількість корму, і подальше збільшення всіх його відділів різко знижується, у річному порівняно з 2-місячним віком об’єм шлунково-кишкового тракту свиней збільшується в 3,5…4 рази, в той час як жива маса за цей же період – у 8…10 разів. Поросята народжуються, маючи 8 молочних зубів. Проте в перші дні життя вони ними лише обороняються і тільки частково ссуть. Зуби, допомагаючи у перетиранні корму, розвиваються у поросят у 15…30-денному віці. Під час прорізування зубів поросята гризуть тверді предмети, у цей період їм необхідно давати підсмажене зерно і мінеральний підкорм.

До 20…25-денного віку у складі шлункового соку поросят немає вільної соляної кислоти. Пепсин, що міститься в ньому, неактивний і не може розщеплювати білок молока, а сам шлунковий сік в перші дні життя поросят не має бактерицидних властивостей, які перешкоджають розвитку патогенних мікроорганізмів. Тому молодняк протягом цього періоду зазнає різних шлунково-кишкових захворювань. Відсутність у складі шлункового соку новонароджених поросят вільної соляної кислоти виправдана. Білки молозива в шлунку не розщеплюються і, потрапляючи в тонкий відділ кишечника, всмоктуються цілими молекулами з непорушеною структурою імунних тіл, надходять у кров, забезпечуючи організму імунітет.

Зазнаючи протягом 30…45 днів життя великого білкового та жирового функціонального навантаження, травні органи поросят відповідають на це підвищеною активністю ферментів підшлункової залози, розщеплюючи білки та жири. Після відлучення поросят від матерів у раціоні необхідно збільшити вміст вуглеводних кормів, у зв’язку з цим активність ферментів, що розщеплюють вуглеводи, підвищується, а ферментів, що розщеплюють білки та жири, – знижується.

У результаті пристосувальної реакції поросята, незважаючи на неповноцінність шлункового травлення, досить добре використовують корми: білки материнського молока перетравлюються на 99,8%, жири – на 99,6%. Поживні речовини інших кормів перетравлюються гірше: білок коров’ячого молока – на 96%, жири – на 95,1, білок сирого зерна – 73,9, вареного чи запареного – на 86%.

Особливості лактації у свиноматок. Молочність свиноматок залежить від їх генетичних та індивідуальних особливостей, рівня й біологічної повноцінності годівлі, кількості і живої маси поросят, а також від кратності ссання матері. Як відмічають дослідники, індивідуальні відмінності за молочною продуктивністю для свиней більшості сучасних порід значно більші міжпородних відмінностей. Молочність свиноматок-першоопоросок, як правило, трохи нижча, ніж тварин з двома опоросами і більше. Свиноматки з довгим тулубом, на якому розміщено 12 нормально розвинутих сосків і більше, мають більшу потенційну молочність, ніж тварини з коротким тулубом.

Значною мірою на молочну продуктивність свиноматок впливають кількість і форма сосків, а також рівномірність їх розміщення на тілі. Молочність свиноматок знижується при наявності кратерних сосків (вивідний отвір закривається при стисканні соска під час ссання), «сліпих сосків» (без вивідного отвору) та вкорочених (поросята при ссанні не можуть міцно його захопити). Зазначені вади стійко передаються спадково не тільки по материнській, але й по батьківській лінії. Всіх тварин з такими сосками вибраковують, відбираючи для подальшого відтворення тільки молодняк, що має не менше 12 (бажано і більше) добре розвинутих і рівномірно розміщених сосків.

Не менш важливе значення має здатність свиноматок при годівлі поросят лягати так, щоб був вільний доступ до всіх сосків, у тому числі й до задніх нижнього ряду. За даними П. Інгліш із співавторами до 20% свиноматок, здебільшого старих, а також деякі молоді, дуже ожирілі тварини (при концентратному типі годівлі та безвигульному утриманні) лягають для годівлі, закриваючи поросятам доступ до 3…4 задніх сосків нижнього ряду. Це, звичайно, знижує молочну продуктивність і призводить до загибелі поросят, що ссуть задні соски нижнього ряду. Таких свиноматок потрібно вибраковувати.

У деяких тварин на другий-третій день після опоросу в усіх сосках зменшується чи зовсім припиняється виділення молока. Найчастіше це спостерігають із-за запалення (маститу) часток вим’я внаслідок затримання в залозистій тканині залишків не виссаного молока, бактеріального забруднення, простуди чи механічного травмування залози. В деяких випадках причиною зниження молочності чи повного припинення молоковиділення із всіх часток вим’я є захворювання свині «синдромом ММА» – маститом (М), метритом (М – запалення матки) і агалактією (А – пригнічення молокоутворення). Причиною такого захворювання можуть бути бактерії, різні стресові фактори та запальні процеси із-за затримання невиссаного молока в молочній залозі та часточок посліду в матці. «Синдром ММА» найчастіше спостерігають у надто ожирілих старих і дуже вгодованих молодих свиноматок у господарствах, які допускають цілорічне безвигульне утримання свиней і біологічно неповноцінний концентратний тип годівлі. Захворілим свиноматкам багаторазово (з годинною перервою) ін’єктують окситоцин і одночасно систематично спонукають до годівлі поросят. Коли лікувальні заходи не допомагають, таких тварин вибраковують, оскільки при наступних опоросах вони залишаються слабкими. Отже, біологічно повноцінна годівля та правильне утримання поросних і підсисних свиноматок – основний фактор одержання високої молочної продуктивності.

Молочна залоза, особливо у молодих тварин, розвивається головним чином у підсисний період під впливом систематичного, дуже енергійного масажування її поросятами та інтенсивного відсмоктування ними молока. Кожне порося, як правило, ссе тільки один сосок. При кількості поросят під свиноматкою, меншій, ніж кількість сосків, молоко із вільних сосків не відсмоктується. Частка вим’я запалюється і надалі залишається погано розвинутою. Такі тварини не можуть забезпечити молоком 10…12 поросят. Враховуючи це, досвідчені свиноводи при невеликій кількості поросят у свиноматки протягом першого-другого дня після опоросу підсаджують до них поросят від багатоплідних тварин. Однак не кожна свиня прийме чужих поросят. Щоб свиноматка прийняла чужих поросят, їх обприскують дуже пахучою рідиною. Таким же розчином обприскують і її власних поросят. Свиноматок після відлучення поросят переводять на повторне запліднення або вибраковують з метою відгодівлі.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 410; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ