Особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді в Україні
Становлення української державності, побудова громадян-ського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчаль-но-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спира-
290
ються на народні традиції, кращі надбання національної та сві-тової педагогіки і психології.
Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвине-на, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою вихо-вання є формування в особистості ціннісного ставлення до навко-лишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.
Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов’язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціально-економіч-ного становища громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем дітей та учнівської молоді, нав-чальні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб’єктів виховного впливу, набу-ли узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді, ви-ховання в них активного творчого ставлення до життя.
|
|
В Україні створено передумови для оновлення змісту й тех-нологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї вихов-ної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта виховних впливів. На зміну йому приходить розуміння вихован-ня як процесу залучення особистості до створеної людством сис-теми цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.
Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні ви-ховні системи й технології. Розвивається інфраструктура дитя-чого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підви-щується соціальний статус педагогічних працівників. Покра-щується оснащення навчальних закладів сучасними технічними засобами і знаряддями. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінфор-мовані щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями.
|
|
Усе це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів
291
у духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді.
Водночас, соціальний фон виховання дітей та учнівської мо-лоді залишається недостатньо сприятливим, що обумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму.
Поглиблення кризи сім’ї знижує її виховний потенціал; ін-тенсивна інформатизація суспільства кардинально перебудовує простір дитинства, впливає на психологію взаємодії особистості з оточуючим світом. Глобальні екологічні проблеми, міжнаціо-нальні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрун-ті, хвиля тероризму – все це посилює навантаження на психіку зростаючої особистості, деформує її духовну сферу, утруднює по-зитивну соціалізацію. Зростає кількість дітей, які зазнають фі-зичного насильства, у тому числі вдома; широко розповсюджені алкогольні традиції, авторитарний стиль спілкування в сім’ї. Недостатньою залишається педагогічна культура батьків, висо-кими — показники соціального сирітства. Усе більшого поши-рення у дитячому середовищі набувають жебрацтво, бродяж-ництво, проституція.
|
|
Зміни суспільного життя позначаються на умовах життєдіяль-ності людей, їх залучення у соціальні процеси, виховному по-тенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду підростаючому поколінню. Вони негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Сім’я і школа, основні інститути соціалі-зації та виховання дитини, виявляються неспроможними узгод-жено відповісти на запитання про призначення людини в нових умовах життя. Це призводить до зниження авторитету батьків та педагогів в середовищі дітей і молоді. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного вихо-вання, можливостях здійснення соціального контролю за дити-ною з боку сім’ї та суспільних інститутів. Соціальний досвід су-часних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацькому ставлен-ні до життя. Такий досвід значною мірою формується під впли-вом проблемного поля, створеного засобами масової інформації.
|
|
Книжкова дитяча продукція виявляється недоступною для соціально незахищених верств населення. Зростає соціальна роль бібліотечної мережі, яка володіє фізично зношеним фондом. Втрачене культурне сприйняття театрального мистецтва, репер-туарна політика не сприяє гуманістичній спрямованості вихо-вання. Мистецтво все більш стає засобом релаксації. Основне
292
місце в дозвіллі учнівської молоді посідає комп’ютер. У цілому він позитивно впливає на академічну успішність учнів, проте не-збалансоване віртуальне спілкування з ним розвиває в особис-тості опосередковане сприйняття світу, руйнує інтуїцію, формує ситуацію відчуження від етнічного коріння. Надзвичайно низь-кою є кількість дитячих передач, на українському телебаченні домінують сцени насильства та еротики. Зруйновано систему кі-нопрокату, мережу дитячих кінотеатрів.
Незважаючи на зростання суспільної активності дітей і молоді, участь підлітків у соціально значущій діяльності залишається недостатньою. Навчальні заклади не повною мірою використову-ють нові форми реалізації виховного потенціалу дитячого і мо-лодіжного руху. Практично не знижується кількість правопору-шень неповнолітніх. Тривогу викликає зловживання учнівською молоддю алкоголем, наркотичними засобами, психотропними речовинами. Залишається незадовільним кадрове забезпечення виховного процесу. Введення до штатних розписів навчальних закладів посад психологів і соціальних педагогів відбувається повільно.
Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження націо-нальної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підпри-ємливість тощо; гарантом громадянського миру і злагоди в сус-пільстві. З огляду на це діяльність всіх інститутів соціалізації мусить будуватися так, щоб сприяти ставленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гу-манізації відносин між нею та довкіллям.
3. Понятійний апарат Програми Виховання —процес залучення особистості до засвоєння ви-
роблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлен-ня до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.
Вихованець —суб’єкт виховного процесу, який свідомо за-своює морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні осо-бистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір.
Вихованість —результат виховання, який виявляється у со-ціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей.
293
Вихователь —особа або організація, яка здійснює виховання
і несе відповідальність за соціальний розвиток та діяльність ви-хованців.
Виховний процес —створення базису формування особистіс-ної культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.
Виховуюче навчання —організація процесу навчання, яказабезпечує органічний взаємозв’язок між життєво важливими знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та самої себе.
Вчинок —основна особистісна форма й одиниця поведінки,акт моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє
і формує свої ставлення до суспільства, людей, самої себе, приро-ди, діяльності, мистецтва.
Гуманізація виховного процесу —організація виховання назасадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей.
Диспозиція —готовність особистості до певної соціальної по-ведінки, до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом.
Духовні цінності —витвори людського духу, зафіксованіу здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.
Життєва компетентність —здатність молодої людини ефек-тивно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних життє-вих ситуаціях, діяти адекватно вимогам соціуму та у відповід-ності із власною природою.
Моральність —об’єктивована мораль, особливий вид прак-тичної діяльності особистості, який мотивується моральними ідеалами, переконаннями, принципами.
Морально-духовний розвиток:процес оволодівання особистіс-тю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури.
Норма особистісна —умовний культурно-історичний стан-дарт припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає певну форму його буття, стиль життя, міру саморе-алізації; визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної сутності, свого призначення.
Особистість —суспільна істота, яка вільно та відповідальновизначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціаль-них дій; орієнтується у своїй життєдіяльності на прийняті сус-пільством цінності.
294
Позиція —система ставлень особистості до явищ, людей,об’єктів; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді, мо-ральних принципах і переконаннях.
Професійне виховання —поєднання професійних знаньз професійною мораллю. Передбачає формування громадянської відповідальності майбутніх конкурентоспроможних робітників.
Розвиток особистості —послідовні кількісні зміни свідомостіта поведінки особистості від народження і до кінця життя, ста-новлення людини як суб’єкта культури і життєтворчості.
Самовиховання —активізація особистістю власних зусиль,спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки.
Соціально-правовий захист дітей —система організацій-но-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних, інформаційно-просвітницьких заходів органів державної вла-ди, громадських організацій, що спрямовані на забезпечення соціально-виховної опіки над дітьми-сиротами, на зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику, ство-рення для неї гарантованих, мінімально достатніх умов жит-тєдіяльності.
Соціалізація —процес соціального розвитку особистості,формування її соціальних якостей; результат виховання дітей та учнівської молоді, який здійснюється в ході їхньої діяльності та спілкування з іншими людьми.
Стиль життя —індивідуальний спосіб здійснення особистіс-тю обраного нею життєвого шляху; сукупність зразків поведін-ки, які фіксують стійкі риси, манери, звички, смаки, схильності і способи здійснення життя.
Цінність —опосередкований культурою еталон належногов досягненні актуальних потреб.
Ціннісна система —складно побудований регулятор особис-тості, який відображує у своїй структурі та змісті особливості її духовно-практичної діяльності.
Ціннісні орієнтації —спрямованість інтересів і потреб особис-тості на певну ієрархію життєвих цінностей; способи диференціа-ції нею об’єктів і явищ за їх значущістю для себе.
4. Мета, завдання та принципи виховання Метоювиховання є становлення громадянина України, пат-
ріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як су-веренну, незалежну, демократичну, правову і соціальну держа-ву, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському
295
миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути кон-курентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.
Мета виховання конкретизується через систему таких вихов-
них завдань:
• забезпечення сприятливих умов для самореалізації особис-тості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;
• реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усеред-неного» вихованця;
• сприяння набуттю дітьми та учнівської молоддю соціального досвіду, успадкуванню ними духовних надбань українського народу;
• виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;
• формування мовної культури, оволодіння і вживання ук-раїнської мови як духовного коду нації;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;
• виховання правової культури, поваги до Конституції Украї-ни, Законів України, державної символіки;
• культивування кращих рис української ментальності – пра-целюбності, свободи, зв’язку із природою, поваги до жінки, толерантності;
• формування почуття господаря: господарської відповідаль-ності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;
• охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;
• забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;
• формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;
• спонукання зростаючої особистості до протидії проявам амо-ральності, правопорушенням, бездуховності, антигромад-ській діяльності.
Основними принципами виховання є:
• принцип національної спрямованості виховання,який перед-бачає формування у дітей та учнівської молоді національної са-мосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національ-ну ідентичність, пишатися приналежністю до українського на-роду, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
296
• принцип культуровідповідності.Базуючись на набутомувпродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихо-ванець і педагог стикаються з проблемами, розв’язання яких вимагає творчого підходу. Проблематизація моральної куль-тури є джерелом особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;
• принцип гуманізаціївиховного процесу означає, що вихова-тель зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує
її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не фор-сує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справед-ливому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму
її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;
• принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодіїпередбачає, що учас-ники виховного процесу виступають рівноправними парт-нерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких при-писів, не ставиться до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдається до продук-тивних виховних дій; виявляє професійну творчість та ін-дивідуальність;
• принцип цілісностіозначає, що виховання організовуєтьсяяк системний педагогічний процес; спрямований на гармоній-ний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється в різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній діяльності;
• акмеологічний принципвимагає від вихователя орієнтаціївиховного процесу на найвищі морально-духовні досягнен-ня й потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індиві-дуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних за-гальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;
297
• принцип особистісної орієнтаціїозначає, що загальні законипсихічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрід-но і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй пра-во почуватися індивідуальністю; спрямовує зусилля на роз-виток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, відповідальної поведінки;
• принцип життєвої смислотворчої самодіяльностіпередбачаєстановлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у дина-мічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни;
• принцип полікультурностіпередбачає інтегрованість ук-раїнської культури у європейський та світовий простір, ство-рення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференцію-вати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати ук-раїнську культуру як невід’ємну складову культури загаль-нолюдської;
• принцип технологізаціїпередбачає послідовні науково-обґрун-товані дії педагога у виховному процесі та відповідно організо-вані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціаль-но спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості. Побудова-ний таким чином виховний процес має ознаки проективності і гарантує позитивну розвивальну динаміку;
• принцип соціальної відповідностіобумовлює необхідність уз-годженості змісту і методів виховання реальній соціальній си-туації, в якій організовується виховний процес. Завдання ви-ховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови
і передбачають формування у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципу є: взаємозв’язок виховних задач і задач соціально-го розвитку демократичного суспільства; координація взає-модії соціальних інститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги
і захисту дітей; орієнтація педагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахування його найрізноманітніших чинників;
298
• принцип превентивностівимагає, щоб виховні впливидержави, усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси осо-бистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику
негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому має забезпечува-тися система заходів економічного, правового, психолого-пе-дагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формування позитивних соціаль-них настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суї-цидів та формування навичок здорового способу життя, куль-тури статевих стосунків.
Указані принципи складають певну систему, вони є важли-вою складовою і взаємопов’язані з іншими. Їх органічне поєднан-ня виступає запорукою ефективності виховного процесу.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 633; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!