Проблеми та шляхи удосконалення ціноутворення у лісовому господарстві
Цінність лісу, як екосистеми, є незрівнянною з вигодами, які можна отримати від продажу деревини. Вклад лісової галузі в економіку України є дуже незначним, а шкода, нанесена лісам від надмірних рубок, може призвести до економічної катастрофи. Отже, шкода, нанесена лісам від надмірних рубок, повинна хоча б покриватись ціною, за якою продається лісопродукція на ринку.
Окрім деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування продається і деревина, заготовлена в порядку рубок ведення лісового господарства, обсяг якої становить 40 – 45% загального обсягу заготовлених лісоматеріалів круглих і за яку попне ва плата не стягується, то доход України, як власника лісових ресурсів у вартості одного кубометра ділової деревини реально становитиме лише 8,5 грн.
Доходна частина державного бюджету, тобто надходження за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду визначається скоріше, експертним методом, ніж розрахунками від підприємств за їх бізнес – планами продажу лісосічного фонду суб’єктам лісозаготівельного виробництва. Відповідно до порядку його підготовки лісгоспом до реалізації лісозаготівельникові, матеріальна і грошова оцінки лісосік мають здійснюватись ще за два роки до їх рубання.
Саме такий порядок дає можливість не тільки чітко і обґрунтовано визначити розмір плати за деревину на пні, розмір надходжень до бюджету, але й надати суб’єктам деревообробного меблевого та інших видів лісопромислового бізнесу “прозору” інформацію для формування кожним з них намірів відносно соціального і економічного розвитку їх колективів з урахуванням сировинного забезпечення. З розміру, ”платного відпуску деревини на пні” виходить, що у складі лісосічного фонду дров’яна деревина займає 43% товарної деревини, що зовсім не відповідає виходові відповідних лісових матеріалів. Вихід дров є значно нижчим, ніж за розрахунками. Наприклад, за досвідом європейських країн, у 2002 році дров заготовлено 14,8%. Немає жодних сумнівів, що українські ліси за своєю структурою не поступаються перед лісами ЄС. Очевидно, у практиці українського лісництва є інші підйоми, що негативно впливають на економіку цієї галузі в нашій країні.
|
|
|
Розмір лісових доходів, передбачений у Законі України ”Про Державний бюджет України на 2007 рік”, становив 71017 тис. грн, тоді як необхідно було встановити на рівні 101,2 млн. грн. (виходячи з встановленої розрахункової лісосіки і з урахуванням цін за таксами на кінець 2006 року). Оскільки практично нормований обсяг вилучення деревини змінюється досить повільно, його слід визначати не частіше, ніж раз на 5 – 7 років [21].
|
|
|
Останнім часом в Україні залишається незмінною негативна тенденція до переважання обсягів товарної деревини, заготовленої шляхом проміжного користування (54,2%), над обсягами деревини, заготовленої в порядку головного користування (45,8%). Така невідповідність фактичних показників нормативним показникам, що використовується для оцінки лісосічного фонду на пні свідчить або про суттєву втрату продуктивності українських лісів внаслідок неналежного в них господарювання, або про маніпуляції при оцінці під час відпуску деревини на пні (заниження виходу ділової деревини) з метою сплати за заниженими таксами збору за спеціальне використання лісових ресурсів. Лише головне користування здійснюється на госпрозрахунковій основі, тобто з належним перерахуванням плати за спеціальне використання лісових ресурсів до державного бюджету. Такий підхід до сплати такс стимулює постійних лісокористувачів до здійснення надмірних рубок ведення лісового господарства. Отже, плата за деревину, що продається держлісгоспам на пні, повинна встановлюватись незалежно від виду рубок.
Розмір попневої плати повинен бути таким, щоб не тільки компенсувати витрати на ведення лісового господарства та на утримання Держкомлісгоспу з його установами, лісової охорони, а й створювати умови для досягнення прибутковості виробництва суб’єктам підприємницької діяльності з лісництва. Таксову вартість деревини на пні необхідно підвищити у 2-3 рази. Потрібно застосовувати такси на всю ліквідну деревину, що заготовляється, як в порядку рубок головного користування, так і в порядку ведення лісового господарства.
|
|
|
Розглянемо досвід Росії, де попнева плата є нижчою, ніж в Україні, частково компенсує витрати казни за рахунок експортерів, які сплачують вивізне мито на круглий ліс у розмірі 10% від контрактної ціни, але не нижче певного мінімуму, який складає для хвойних порід 2,5 євро за 1 кбм., для дуба та бука 24 євро за 1 кбм. Тобто, з експортованого кубометра деревини російський бюджет отримує, як мінімум 3,6 доларів (1,2 дол. попневої плати та не менше 2,4 дол. вивізного мита) [14].
Відмова України від вивізного мита призвела не тільки до втрати бюджетних надходжень, але й до втрати інструменти впливу на внутрішню кон’юнктуру. Так, якщо Росія має можливість використовувати митні тарифи для заохочення розвитку глибокої переробки деревини шляхом підвищення митних тарифів на експорт необробленої деревини та відміни тарифів на експорт продукції глибокої переробки одночасно з підвищенням ввізних митних тарифів на зазначену продукцію. Отже, Україні залишається лише спостерігати за зростанням експорту необроблених лісоматеріалів та консервацією технологічної відсталості деревообробної промисловості. При існуючій різниці цін на внутрішньому і зовнішньому ринках та при низькому рівні платіжної дисципліни ліс в країні надалі буде вирубуватись в значних обсягах і вивозитись за межі країни [3].
|
|
|
Останніми роками прискореними темпами зростає експорт деревини неглибокої переробки, обсяги якого з 2000 року по 2002 рік зросли з 38,6 млн. дол. до 113 млн. дол., тобто збільшились у 3 рази. При цьому експорт хвойних пиломатеріалів за два останні роки сягнув рекордних показників, збільшився у 3,9 рази.
Разом з тим, враховуючи той факт, що на виробництво одного кубометра пиломатеріалів використовується від 1,4 до 1,7 кбм. круглого лісу для твердолистяних порід, та порівнюючи експортну ціну кубометру круглого лісу з ціною кубометру пиломатеріалів, стає зрозумілим, що здійснювані затрати на переробку деревини є не високими , і відповідно якість продукції є низькою.
Вітчизняна продукція, що експортується, практично в три рази дешевша за високоякісну продукцію іноземного виробництва. Стабільно низький рівень цін на експортні українські пиломатеріали може бути обумовлений двома причинами:
1. Низьким рівнем якості.
2. Навмисним заниженням контрактних цін в цілях виведення з-під контролю частини виручки.
Низькі ціни, в основному, визначаються фактором якості. Українська оброблена деревина не є конкурентноздатною у порівнянні з продукцією лісопромислових країн. Поділ лісів на групи і передбачений для них порядок встановлення віку стиглості деревостанів, визначення розрахункової лісосіки під час лісовпорядкування, розподіл лісосічного фонду здійснюються без врахуванням ситуації на ринку лісоматеріалів, що призводить до зниження якості деревини. Вона поступається їй не лише якістю, а й за екологічними вимогами, точністю обробки та товарним виглядом.
Застосування аукціонних торгів не є оптимальним ринковим механізмом для забезпечення ефективного продажу необробленої деревини. Згідно класичних канонів, на аукціонах продають унікальні речі, як то: картини, коштовності, цінні іменні речі, нерухомість, земельні ділянки тощо. При цьому використовується “жорстка” регламентація аукціонних торгів. На аукціоні може продаватись тільки той лот, на купівлю якого попередньо подали заявки як мінімум два покупці. В ході аукціонних торгів початкова ціна на лот може лише зростати і якщо вона є завищеною, апріорі унеможливлюється продаж такого лоту через відсутність інструменту зниження ціни.
За таких умов частіше за все пропозиція і попит не знаходять один одного і, як наслідок, не відбувається формування ринкової ціни по більшості товарних позицій. Відкритість інформації аукціонних торгів в умовах заздалегідь сформованого стабільного ринку покупців (лісопереробних підприємств) дозволяє останнім у багатьох випадках здійснювати штучний розподіл заявлених на продаж лотів і таким чином запобігати збільшенню ціни товару під час аукціонних торгів навіть за умови продажу дефіцитної продукції.
Наслідком непристосованості механізму аукціонних торгів до продажу такого специфічного товару як необроблена деревина, є низька результативність аукціонів з продажу необробленої деревини та неможливість формування за їх результатами реальних ринкових цін на окремі види продукції лісового господарства.
Аукціонні торги з продажу необробленої деревини проводилися лише раз на квартал, в той час як протягом іншого часу продовжувався звичайний продаж на так званому “вільному ринку”. І, як наслідок, помітних змін на ринку продажу необробленої деревини в напрямку його прозорості не відбувся. Лісогосподарські підприємства виставляли на аукціонні торги свою продукцію за завищеними цінами, в той час як продаж по “прямих” договорах проводять за значно нижчими цінами. Після такого “стимулювання” традиційних схем, керівники лісогосподарських підприємств в один голос заявляють, що на аукціонах продаються дуже малі обсяги їх продукції, а самий спосіб аукціонного продажу є занадто складним для них та їх клієнтів.
Отже, ведення лісового господарства було і залишається збитковим для держави.
Шляхи вдосконалення цінової політики у лісовому господарстві:
1. Підвищити плату за використання лісових ресурсів у 2,5 рази та відмінити спрямування плати за спеціальне використання лісових ресурсів до державного бюджету. Це дозволить перевести лісівництво в лісгоспах державної форми власності на фінансове самозабезпечення за рахунок усіх доходів від лісогосподарської діяльності.
2. Введення вивізного мита на експорт лісоматеріалів необроблених у розмірі 10% контрактної ціни, що призведе до поповнення державного бюджету.
3. Підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних лісогосподарських підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення реалізації продукції лісогосподарського комплексу є приведення якості і витрат виробництва продукції відповідно до вимог і умов конкуренції на ринку. Це обумовлюється необхідністю поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення лісогосподарської галузі, яка володіє високим потенціалом зростання на внутрішньому та зовнішньому ринку.
4. Ефективне використання лісових ресурсів за рахунок впровадження реалізації заготовленої деревини на конкурсних засадах через біржі і торги для формування прозорого ринку деревини.
Альтернативним, і безумовно перспективним ринковим механізмом купівлі-продажу лісоматеріалів, на наш погляд, є біржові торги. Адже ж ця продукція підпадає під категорію біржового товару, який може бути стандартизований та згрупований в однорідні партії.
Біржові торги – це організаційно оформлена публічна система укладання угод з біржовим товаром на товарній біржі, що здійснюється за Правилами біржової торгівлі з установленою періодичністю, в заздалегідь визначених місці і часі. За результатами біржових торгів на товарній біржі укладаються та реєструються біржові угоди, виконання яких контролює і гарантує товарна біржа за допомогою інструментів біржової торгівлі.
Суттєвими перевагами біржових торгів по відношенню до аукціонних є:
1. Регулярність проведення біржових сесій при наявності навіть одного покупця на конкретний товар.
2. Можливість зміни в ході торгів початкової ціни товару як в бік її збільшення, так і зменшення, що суттєво сприятиме підвищенню результативності торгів та формування ринкової ціни.
3. Біржове котирування цін на продукцію, яка виставляється на продаж, тобто “приведення” заявлених стартових цін до цін, реально діючих на біржовому ринку.
4. Відсутність на торгах як продавця товару, так і його потенційного покупця. Відповідні повноваження сторонами делегуються акредитованим на товарній біржі брокерам, які діють на підставі доручень клієнтів.
При визначенні умов продажу (придбання) товару продавець (покупець) в договорі-дорученні брокеру позначатиме не фіксовану ціну товару, а ціновий діапазон, в межах якого може бути здійснена відповідна операція. Закладений в такий договір механізм стимулювання брокера забезпечуватиме виконання отриманого ним завдання на максимально сприятливих для замовника цінових умовах.
5. Мінімізація витрат виробництва. Вдосконалення технології та модернізація виробництва продукції лісозаготівлі, що дозволить знизити витрати, введення новітніх, менш енергоємних операцій, механізмів у процеси лісового господарства, що значно зменшить собівартість деревини (установка деревосушильних камер та ліній зрошення, автолісовози, навантажувачі, використання сучасних бензопил для заготівлі лісопродукції).
6. Збільшення масштабу лісової сертифікації. Багато лісових компаній Європи сертифікують ведення лісового господарства й торгівлю лісовою продукцією відповідно до різних систем сертифікації. Домінуючими системами сертифікації в Європі є FSC і PEFC. Добровільна лісова сертифікація ще досить молода система і важко прогнозувати, які переваги вона принесе для торгівлі в майбутньому.
Очевидно, що сертифікація буде мати позитивний вплив на навколишнє середовище, управління лісовим господарством, значно поліпшить імідж лісового господарства України в очах західноєвропейських споживачів, полегшить пошук покупців серед кінцевих споживачів деревини на нових для українських продавців, більш дорогих ринках збуту. Але в нинішніх фінансових умовах проведення її за рахунок коштів, які виділяються на ведення лісового господарства практично не реально. Однак існують інші джерела фінансування, наприклад кошти Всесвітнього банку, який оголосив про підтримку процесу лісової сертифікації і планує фінансово підтримати цю ініціативу. Деякі приватні компанії, які купують в Україні деревину з метою її подальшої переробки та продажу готової продукції на екологічно чутливих ринках (перш за все Великобританії), також готові покривати витрати держлісгоспів на сертифікацію. Саме таким чином було сертифіковано більше 200 тис. га українських лісів, які знаходяться у користуванні держлісгоспів Київської та Житомирської областей. Сертифікація — процес, за допомогою якого третя незалежна сторона дає письмове свідчення того, що послуга відповідає встановленим вимогам. Стимулом для розвитку сертифікації на міжнародному рівні стала заборона на експорт лісу та продукції з нього з тих країн, де ведення лісового господарства не відповідає економічним, екологічним і соціальним стандартам. Першими на собі відчули бойкот деревини тропічні країни. Пізніше цей контроль поширився і на лісопродукцію не лише бореальної та помірної зони, а й системи ведення лісового господарства в країнах Європи.
На сертифіковану продукцію на ринку є великий попит: за даними FAO, не менше 7% т.зв. круглого лісу, до 25% пиловника й продуктів із нього, а також 35% вторинної сировини йде на експорт. Вартість світового експорту лісопродуктів оцінюється сьогодні в 115—120 мільярдів доларів США. П’ять розвинених країн світу імпортують 50% лісоматеріалів. Це красномовно свідчить про значимість експорту для України. З огляду на те, що здебільшого сертифікована продукція коштує дорожче і щорічно, починаючи з 1999 року, пропозиція сертифікованої продукції зростає на 50—70% і найближчими роками її попит може перевищити пропозицію, зволікати нам із питанням сертифікації не можна.
Частка експорту на сьогодні істотно не впливає на задоволення попиту в деревних ресурсах із боку внутрішнього споживача — він становить лише 16% від загального обсягу заготівлі деревини. Однак, на експорт деревини й продукції її переробки припадає близько 40% коштів, які заробляють лісові господарства України. За умов неплатоспроможного внутрішнього ринку лісоматеріалів експортні валютні надходження є майже єдиним стабільним джерелом фінансів.
Більш того, сертифікація набуває особливого значення для тих підприємств лісового господарства, що розташовані на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, в тому числі і на Західному Поліссі. Саме на основі міжнародних стандартів у грудні 2000 року було сертифіковано 203 тис. га лісів Українського Полісся. Вітчизняні та європейські споживачі не вірять на слово щодо позитивних тенденцій самоочищення лісової екологічної системи — сертифікація українського лісу дасть змогу розвіяти ці сумніви. На сьогоднішній день у світі ще не було випадку, щоб лісопромисловець зазнав збитків від сертифікації. Витрати на її проведення окуплять себе, адже сертифікована продукція коштує на 12—15% дорожче за звичайну, не кажучи вже про інші її переваги.
Необхідно запровадити в Україні екологічну сертифікацію лісів, яка б базувалася на національних екологічних стандартах. Екологічна сертифікація лісів дозволила б підприємствам лісового господарства міцніше укріпитися на зовнішніх і внутрішніх ринках лісової продукції.
7. Застосування механізму “попит-пропозиція” для визначення цін на лісові ресурси. Підприємства лісогосподарського комплексу повинні проводити лісозаготівлю в межах попиту. Тобто держлісгоспи наперед знавши який попит на лісопродукцію, не будуть вирубувати деревину в обсязі всієї розрахункової лісосіки. Це дозволить зменшити витрати пов’язані з вивозкою деревини, що дозволить знизити ціну.
Отже, впровадження на підприємстві запропонованих шляхів вдосконалення цінової політики дозволять щоб лісова галузь стала прибутковою сферою економіки, могла інтегруватися в світову економіку не лише як постачальник сировини і круглого лісу , а й продукції глибокої переробки.
Висновки до розділу 1
В теоретичному розділі ми охарактеризували стан лісових ресурсів України, описали методи ціноутворення загальні та визначили, які використовуються у лісогосподарському комплексі, дослідили методику формування ціни на продукцію лісового господарства, визначили проблеми та запропонували шляхи удосконалення ціноутворення на лісопродукцію. Це дозволило зробити такі висновки.
1. Ліси України займають 15,9 % території, на одного жителя припадає 0,18 га, що ставить Україну за цим показником на одне з останніх місць у Європі. За таких умов ефективне використання лісових ресурсів набуває особливої актуальності. Міжнародні співставлення дозволяють зробити висновки, що Україна має низький рівень використання ресурсного потенціалу лісів – відсоток лісів, які експлуатуються, ступінь використання чистого приросту.
2. Гостро стоїть питання експорту лісу круглого: середня вартість кубометра деревини дорівнює 90-150 доларів, тоді як середньосвітова ціна виробів із неї складає близько 600-800 доларів. Тому в більшості держав налагоджена повна переробка деревини, експорт її у необробленому виді здійснюється лише у виключних випадках. Протилежна ситуація спостерігається в Україні. Незважаючи на обмеженість власних лісосировинних ресурсів, експортні поставки їх упродовж останніх років зросли майже у два рази. Причому переважають кругляк та пиломатеріали. Диспаритет цін на деревину і вироби з неї на внутрішньому і зовнішньому ринках став основною причиною пильної уваги до експорту лісопродукції.
3. Вдосконалення механізму ціноутворення, оподаткування та фінансування можна лише після створення сумісних із законами ринкової економіки систем прав власності на ліси і державного управління процесами лісокористування.
4. З просуванням на європейські ринки, українські продавці лісопродукції все частіше стикаються з необхідністю наявності сертифіката. Деякі країни Європи перейшли або перейдуть найближчим часом до споживання винятково сертифікованої продукції. Це послужить, з одного боку, прикладом для інших розвинених країн імпортерів лісопродукції, а з іншого – підвищить конкурентоспроможність підприємств, що продають деревину.
5. Неспроможність держави належно виконувати функції власника в умовах переходу до ринку стало причиною того, що плата за спеціальне використання лісових ресурсів не є ціною, за якою відчужується об’єкт власності, а перетворилася на податок. Саме тому основна частина витрат на лісове господарство сьогодні лягає тягарем на плечі постійних лісокористувачів, а не власника, що має вплив на ціну лісогосподарської продукції.
6. Досвід країн, які активно розвивають екологічну сертифікацію лісів, свідчить, що на ринки екологічно чистої продукції лісоматеріали потрапляють лише у тому випадку, коли ліси, з яких вони походять, сертифіковані за схемою, якій довіряють споживачі. Визнані в усьому світі схеми сертифікації є добровільними. Тому, незважаючи на державну монополію на ліси, Україні варто орієнтуватися на розроблення і впровадження саме добровільної схеми національної екологічної сертифікації лісів. Це дозволить збільшити ціну на 12—15%.
Реформування лісового господарства України на сучасному етапі розвитку неминуче пов’язане із власністю на ліси, оподаткуванням, фінансуванням, ціноутворенням, управлінням і повинне здійснюватися з врахуванням таких принципів: плюралізму різних форм власності на ліси; повільної (еволюційної) трансформації форм власності на ліси; стабільної структури власності на ліси; диференціації форм власності залежно від важливості виконуваних лісом функцій та природнокліматичних умов; трансформації зовнішніх (негативних) ефектів у внутрішні; пріоритетності стимулюючої функції податків над фіскальною; пільгового оподаткування лісового господарства; справедливості та ефективності при зборі податків; фінансування витрат на розширене відтворення лісових ресурсів та утримання лісів 1-ї групи з бюджетних та позабюджетних фондів; пільгового кредитування підприємств лісового господарства; самофінансування лісового господарства;
РОЗДІЛ 2
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 132; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!