Правомірне обмеження прав людини



допустиме міжнародним правом та/або внутрішньодержавним правом втручання в права і свободи людини, які відповідають вимогам законності, необхідності, доцільності і співрозмірності цілі, яка переслідується.

Обмеження прав людини в ЄКПЛ: обмеження під час надзвичайної ситуації (ст. 15); обмеження політичної діяльності іноземців (ст. 16); обмеження прав з метою заборони зловживання правами (ст. 17).

Права людини Які не можуть бути обмежені в будь–якому разі:

право не піддаватися тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню; свобода від рабства і підневільного стану; право на захист порушених прав і свобод

Обмеження яких допустимі міжнародним правом в загальних умовах право на повагу до особистого і сімейного життя; недоторканність житла і таємниці листування; свобода думки, совісті і релігії

Стаття 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися певні обмеження.

 Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63,

Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації

Стаття 15 Конвенції. Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації

«1. Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов’язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою».

встановлює три умови для чинного відступу:

1) події мають бути під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації;

2) заходи, прийняті у відповідь на війну або іншу суспільну небезпеку, не повинні виходити за межі, якої вимагає гострота становища;

3) такі заходи не повинні бути несумісними з іншими зобов’язаннями держави згідно з міжнародним правом

Міжнародне право дозволяє державам відступати під час надзвичайних ситуацій від виконання деяких своїх міжнародних зобов'язань щодо захисту прав людини, призупиняти дію національного законодавства (право на дерогацію). Це право закріплено в універсальних і регіональних документах з прав людини, таких як Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (ст. 4), Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст.15),

Стан необхідності - це така ситуація, коли держава для захисту свого істотного інтересу, загроза якому є безпосередньою і неминучою, змушена вдатися до такого варіанту поведінки, що суперечить його міжнародному зобов'язанню по відношенню до іншої держави (інших держав).

Захист прав осіб, що належать до національних та мовних меншин

Першим міжнародним органом, що почав опікуватися правами меншин, стала Ліга Націй, яка ініціювала ухвалення низки міжнародних договорів у цій галузі

Чинне міжнародне право визнає за особами, які належать до національних, етнічних, релігійних, мовних меншин, всі загальновизнані громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, ст. 27).

Обов’язок держави щодо прав меншин зводиться до того, щоб забезпечувати особам, належним до меншин, можливість здійснювати свої спеціальні права як індивідуально, так і колективно.

До спеціальних прав меншин можна віднести такі: право на існування, у тому числі право на фізичне існування та право на повагу до своєї культурної самобутності, включаючи свободу від примусової асиміляції; заборону дискримінації осіб, які належать до національних та інших меншин; право на вільне збереження та розвиток культурної самобутності; право на одержання відповідної частки державних субсидій, що спрямовуються на забезпечення прав меншин, а також право одержувати добровільну фінансову допомогу для реалізації перерахованих вище прав і свобод і створювати з цією метою необхідні громадські фонди.

Спеціальні політичні права та свободи меншин включають: право на створення громадських організацій, зокрема створення міжнародних неурядових організацій і участь у їхній діяльності; право на культурну автономію; право впливати на ухвалення рішень, що стосуються меншин, шляхом створення законодавчо врегульованих механізмів; право на ефективні засоби юридичного захисту в разі порушення спеціальних прав меншин;

Захист прав корінних народів

Серед універсальних актів, що відносяться до корінних народів, слід назвати Статут Організації Об'єднаних Націй 1945, який вимагає від урядів заохочувати права людини та основні свободи для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії raquo ;. Статут ООН вперше закріпив в якості одного з базових принципів сучасного міжнародного права принцип рівноправності і самовизначення народів.

Важливою основою для досягнення широкого визнання прав осіб з числа корінних народів служать і такі документи, як Загальна декларація прав людини 1948 р, що закликає всі держави гарантувати ефективне визнання і дотримання прав кожної людини на рівність, недискримінацію, освіту і участь у політичному та культурному житті суспільства, міжнародні пакти 1966 про економічні, політичних, соціальних, громадянських і культурних правах, які не тільки встановлюють неприпустимість дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, національного та с...

На даний час представники корінних народів регулярно беруть участь у роботі Організації Об'єднаних Націй та багатьох інших міжнародних органів. У 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 9 серпня Міжнародним днем корінних народів світу

В Україні, корінними народами є українці, кримські татари, караїми та кримчаки, котрі походять з території Криму і також Греки Приазов'я. Решта етносів в Україні є національними меншинами України, тобто є діаспорою народів, котрі мають свої етнічні батьківщини чи національні утворення за межами України.

В Організації Об'єднаних націй і Міжнародній Організації праці визнається, що закріплення і захист прав корінних народів є найважливішим аспектом проблеми прав людини і законною підставою для занепокоєння світового співтовариства

Захист прав жінок

Конвенція про політичні права жінок 1952 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.; в економічній галузі — Конвенція про рівність в оплаті чоловічої і жіночої робочої сили за рівноцінну працю 1951 р.; Конвенція щодо дискримінації в галузі найму та роботи 1958 р.; Конвенція про охорону материнства 1952 р.; в галузі освіти – Конвенція щодо дискримінації в галузі освіти 1960 р.; в галузі сімейних відносин — Конвенція про згоду на взяття шлюбу, мінімальний шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р. Міжнародним актом, що узагальнює міжнародне співробітництво в галузі захисту прав жінок, стала ухвалена в 1979 р. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

 Одним з основних принципів міжнародного захисту прав людини є рівноправність жінок і чоловіків. Вона полягає в забороні будь-якої дискримінації за статевою ознакою.

Міжнародно-правова боротьба з дискримінацією щодо жінок має такі основні напрями: політичний, економічний, освітній і напрям сімейних стосунків.

Захист прав дітей

 Ст. 5

  1. Держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. 2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально та морально заохочує материнство та батьківство… 3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. 4. Держава бере під свою охорону кожну дитину, позбавлену належної батьківської опіки. 5. Ніхто не може піддатися втручанню в його особисте сімейне життя, окрім випадків, передбачених Конституцією України.

Шляхи захисту прав дитини:

- самозахист дитини; захист з боку батьків; звернення до органів опіки та піклування; звернення до суду;

Закон України «Про охорону дитинства»

Ст. 10 …Держава здійснює захист дитини від: …усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання…; …втягнення у злочинну діяльність,

У 1959 році Організація Об’єднаних Націй (ООН) прийняла Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей.

Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність прав усіх дітей “без усяких винятків і без розбіжностей або дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, народження чи іншої обставини, що стосується самої дитини або її сім’ї”.
64. Захист прав осіб з інвалідністю

16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів

Згідно із ст. 13 Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати інвалідам нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя. ). Щоб сприяти забезпеченню інвалідам ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі

Згідно із ст. 5 Конвенції держави-учасниці визнають, що всі особи є рівними перед законом і за ним та мають право на рівний захист закону й рівне користування ним без будь-якої дискримінації. Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності й гарантують інвалідам рівний та ефективний правовий захист від дискримінації на будьякому ґрунті

Згідно із ст. 9 Конвенції щоб надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах.


Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 738; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!