Поліграфія – означення, особливі риси.
Полігра́фія — галузь техніки, сукупність технічних засобів для множинного репродукування текстового матеріалу й графічних зображень.
На відміну від інших способів множинного репродукування (наприклад, світлокопіювання), поліграфічні способи характеризуються переносом фарбового шару з деякого резервуара на сприймаючу поверхню (найчастіше папір) та використанням друкарських форм, причому формування шару здійснюється відповідно до заздалегідь даного оригіналу, що підлягає репродукуванню.
Під поліграфією слід розуміти також і галузь промисловості — поліграфічну промисловість, що поєднує промислові підприємства, які виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати, географічні карти тощо). Поліграфія або поліграфічна промисловість, є матеріально-технічною базою видавничої справи.
Технологія поліграфії містить три основні групи виробничих процесів:
· додрукарські (підготовчі),
· друкарські (власне сам процес друку),
· післядрукарські (оздоблювальні).
Додрукарські процеси спрямовані на виготовлення оригінал-макету, друкарської форми. Завдання друкарських процесів — отримання тиражних відбитків, що відтворюють оригінал. Оздоблювальні процеси завершують виготовлення друкованої продукції.
Шрифти друкованих видань – основні характеристики.
Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. Вибір шрифту має значний вплив на зручність читання, на весь художній вигляд видання. Основні характеристики шрифту визначають його застосування та принципи оформлення текстового матеріалу відповідно до виду видання.
|
|
|
Писемність, як і усна промова, є засобом спілкування людей і служить для передавання думок у часі та просторі. Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. При цьому значення слів передає зміст, а графічне оформлення, або шрифтове виконання, відтінки - посилення або послаблення значення, яскравість, гучність, інтонацію тощо.
Шрифт має значний вплив на зручність читання, весь художній вигляд видання. Правильне використання шрифту дає можливість донести повідомлення до того читача, якому воно адресоване, робить процес читання цікавим і зручним. Це досягається правильною організацією текстових матеріалів, поданням їх у прийнятній формі. Дизайн шрифтів як особливий вид зображального мистецтва підпорядкований спільним для всіх видів мистецтва закономірностям, потребує знання цих закономірностей і вміння застосовувати їх на практиці.
Шрифт як основний елемент друкованого видання, що несе змістове навантаження, перш за все повинен полегшувати сприйняття тексту, підвищувати його змістовність, організовувати і впорядковувати різнорідну інформацію, виділяти окремі блоки або елементи видання шрифтовими і нешрифтовими способами. Окрім практичних завдань, типографіка також дозволяє створювати сторінки, витримані в певному стилі (класичному, модерністському або постмодерністському; спокійному або жвавому; стриманому або галасливому).
|
|
|
Отже, розглянемо основні характеристики шрифту, що визначають його застосування та принципи оформлення текстового матеріалу відповідно до виду видання.
Використання відповідної гарнітури шрифту, правильно підібраної до тексту, не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, а й додає смислових відтінків через візуальне сприйняття. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості.
Основою шрифту є гарнітура (від французького garniture) - комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних накреслень і розмірів.
Основні характеристики шрифтів:
· гарнітура;
· за начертанням – прямий, курсивний;
· за насиченістю (відношення товщини штриха до ширини внутрішньолітерного просвіту) – світлий, напівжирний, жирний;
|
|
|
· за шириною – нормальний, вузький, широкий;
· за розміром (кеглем) в пунктах (1 пункт = 1/72 дюйма);
· контрастність (співвідношення основних і сполучних рисок);
· заповненість основних штрихів (відтінені, контурні, штриховані);
· за наявністю і формою зарубок.
Ключовим поняттям як дизайну шрифту, так і типографіки в цілому є кегль. Він служить основою для цілого ряду відносних одиниць вимірювання. Ширина символів звичайно виражається в тисячних частках кегля. В металевому наборі кеглем називали висоту майданчика кегля літери. В комп'ютерному наборі матеріальної літери не існує. Приблизно висота майданчика кегля рівна сумі висоти рядкових літер та верхніх і нижніх виносних елементів. Висота рядкових складає в середньому половину висоти майданчика кегля.
Шрифти прямі, курсивні, нормальні, вузькі й широкі можуть бути, у свою чергу, світлими, напівжирними і жирними (насиченість шрифту), що створює значну кількість різновидів однієї гарнітури. Модифікація літер здійснюється шляхом зміни деяких з елементів літери. Форма шрифту надає тексту різні змістові відтінки, комбінації його накреслення та просторових форм фіксують увагу на певному слові або фрагменті тексту, що дає змогу інтерпретувати текст засобами набору.
|
|
|
За нахилом і характером вічка літера гарнітури може бути трьох видів: пряма (Plain), похила (Inclined), курсивна (Italic). Основні штрихи прямокутних літер прямого накреслення розташовані вертикально, тобто перпендикулярно до горизонтальної лінії рядка. У курсивному та похилому шрифтах ці штрихи розташовані під кутом до вертикалі, при цьому малі літери курсивного шрифту в багатьох випадках наближаються до накреслення рукописних літер. У деяких програмах існує можливість створення курсиву шляхом нахилу символів у правий бік на кут від 7 до 15°. Хоча справжнім курсивом є шрифт, створений художником-шрифтовиком. Шрифти із нахилом застосовуються для виділення слова або фрази в основному тексті. Курсивні тексти освітлюють сторінку, і це заважає читанню довгих текстів.
За насиченістю шрифти бувають: світлі (Light), суперсвітлі (Extra light), напівжирні (Semi bold), жирні (Bold). Насиченість шрифту визначається за відношенням товщини основного штриха до висоти знака малих літер типу "н", "п" тощо. V світлих шрифтах товщина основних штрихів знака вдвічі менше, ніж ширина внутрішньолітерного проміжку; у напівжирних - товщина штрихів і внутрішньолітерний проміжок майже однакові, у жирних - штрихи ширші за проміжок. Для кеглів 8-12 у світлих шрифтах відношення товщини основного штриха знака до його висоти не повинне перевищувати 23 %, для напівжирних - від 23 до 34 %, а в жирних - 34 %. Сторінка, на якій більшість текстів набрано напівжирним шрифтом, набуває темно-сірого відтінку та створюється враження посиленого тиску. Жирні накреслення застосовуються для посилення сприйняття прочитаного і кращої організації структури тексту. Світлий шрифт справляє враження легкості, жирний або напівжирний - вагомості, підвищеною значення, тому 80 % заголовних компонентів мають жирну насиченість. В основному тексті виділення краще не робити напівжирним накресленням - текст має надто перевантажений вигляд.
Нормальні, вузькі й широкі накреслення шрифту пов'язуються з поняттями про більшу або меншу стрункість, сталість і пропорційність. Відмінні від нормальної щільності шрифти застосовуються в заголовках та колонтитулах, а в текстових матеріалах переважають прямі світлі накреслення.
Серед інших модифікацій шрифтів, які часто застосовуються, можна назвати: підкреслення однією чи двома лініями, перекреслення, зсув тексту щодо нормального положення рядка і різноманітні їх комбінації. Підкреслення рядків застосовується в основному тексті, для підзаголовків, колонтитулів, прізвищ авторів та у таблицях. Надрядкові знаки (ступені, виноски) і підрядкові знаки (індекси) вказують на місце посилання або використовують у математичних формулах. Ці знаки мають менший розмір порівняно зі звичайним розміром літер і розташовують не на базовій лінії рядка.
Великі літери виконують функціональну та декоративну функції - з них починаються речення та назви. З точки зору декоративності, ці літери надають тексту особливої ваги. Але такими літерами не можна друкувати великі тексти через те, що такий текст надто тисне на читача - великі літери вищі та ширші, ніж малі. До того ж слова. складені з великих літер, схожі одне на одне і тому читачеві важче розпізнавати такі слова.
Контрастність (пропорційність) шрифту включає такі співвідношення:
· вага і "насиченість" шрифту. Шрифт може змінюватися від тонкого та світлого до жирного у вигляді темної плями;
· "заповненість" символу. Літера може змінюватися від широкої та розрідженої до вузької та компактної;
· співвідношення між висотою малої літери і довжиною верхнього і нижнього виносного елементів, а також між висотою малих і великих літер. Літери, що мають невеликий фізичний розмір вічка, часто видаються меншими тому, що мають малий об'єм літери, але великі розміри верхнього і нижнього виносного елементів. І навпаки - більшими здаються шрифти з великим обсягом вічка і компактними виносними елементами.
Зарубки. Зарубками називають розчерки на кінцях основних штрихів, що зазвичай злегка розширяються. Шрифти діляться на шрифти із зарубками (serif) і без зарубок (sans serif – без штрихів). Зарубки – не тільки декоративні елементи. Вони грають важливу роль в сприйнятті шрифту, допомагаючи відділити один символ від іншого і виявити окремі букви. Вони упорядковують горизонтальну текстуру шрифту. Шрифти із зарубками більш розбірливі, їх легше сприймати і розпізнавати, значить, текст швидше і легше читається.
Зарубки з округленням з'єднуються з основним штрихом букви плавною кривою. Зарубки без округлення утворюють з основним штрихом різкий кут, букви мають виразно незграбну форму. Зарубки з округленням пом'якшують загальне враження від шрифту, зарубки без округлення – усилюють чіткість. Дуже тонкі волосяні зарубки створюють формальне враження, а клиновидні зарубки трикутної форми додають тексту ефект гравірування.
Взаємозв'язок розміру кегля і пропорцій шрифту. Коли кегль шрифту збільшується, то здається, що пробіли збільшуються швидше за символи, що створює враження дуже розрідженого набору. Апроші в тексті з крупним кеглем завжди потребують зменшення для компенсації цієї ілюзії.
Для дрібних кеглів розробники шрифту збільшують зріст рядкових літер, що робить їх більш виразними. Дрібний шрифт отримує більш широкі штрихи, що збільшує його насиченість і забезпечує кращу «колірну відповідність» із символами крупнішого шрифту, який застосовується разом з ним. Дрібні літери роблять трохи ширшими, щоб збільшити внутрішньолітерний просвіт і зробити відстань між штрихами більш помітною. В результаті фарба не заливає тонкі пробіли, що сприяє кращій якості друку.
Насиченість. Насиченість шрифту визначається товщиною основних штрихів букв. Насиченість може змінюватися в різних майстер-зразках, щоб компенсувати візуальні зміни в буквах залежно від кегля. Більш дрібні букви повинні бути трохи насиченішими. Насиченість шрифту може визначатися історичними, практичними або естетичними причинами. Більш-менш світлі варіанти насиченості книжкового шрифту називають нормальним (regular), середнім (medium) або книжковим (book). Шрифт, чия насиченість відмінна від середньої, називають наджирним, жирним, напівжирним, світлим або надсвітлим.
Нахил (постановка очка). У прямих шрифтів основні штрихи таких букв, як «T» і «I», перпендикулярні лінії шрифту. За іронією долі, перший прямий шрифт (roman – «прямий» з англ.) з'явився в 15 столітті в Римі.
Ширина символів. Відносна ширина у різних символів сильно відрізняється. Шрифт із збільшеною шириною літер, званий широким (extended, expanded) використовується для виділення, а не для набору тексту, оскільки широкі букви нелегкі для читання. Шрифт з вузьким зображенням може називатися вузький (narrow), звужений (condensed), тонкий (thin), стислий (compressed), дуже вузький (extra condensed), ультра вузький (ultra condensed).
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!