СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
Як уже зазначалося вище, поведінка особистості знаходиться в безпосередньому взаємозв'язку з суспільством. Але наскільки сильний чи слабкий взаємозв'язок особистості з суспільством і яким чином він проявляється? Однозначної відповіді на це питання немає і, мабуть, не може бути. Тому що особистість і суспільство у процесі взаємодії змінюють один одного, а значить, що постійно змінюється й характер взаємозв'язку між ними. Втім, існує декілька соціолоічних теорій, які пояснюють залежність поведінки особистості від суспільства, а також характер впливу особистості на суспільство.
Насамперед, слід згадати про теорію ролей, розроблену Дж. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарендорфом та Н. Гросом. Іноді цю теорію називають ще й статусно-рольовою, оскільки до основних понять цієї теорії належать поняття "соціального статусу" та "соціальної ролі". Вже неодноразово згадувалося про те, що особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо. В таких випадках кажуть, що особа володіє різними соціальними статусми.
Соціальний статус – це місце, яке людина займає в суспільстві, в певній соціальній системі чи в системі соціальних відносин, що передбачає для неї певні права і обов’язки, правила поведінки.
|
|
|
З наведеного щойно прикладу можна зробити висновок, що одна особа володіє соціальними статусами члена трудового колективу, чоловіка, батька, громадянина держави. Слід зазначити, що соцільних статусів є безліч, починаючи від статуса громадянина і закінчуючи, скажімо, статусом мешканця гуртожитку. Всі статуси поділяються на вроджені - ті, що ми отримуємо з народженням, наприклад, статус сина чи доньки; і набуті - ті, що ми набуваємо під час життя, наприклад, статус студента. Зрозумілим видається те, що кожен з нас володіє багатьма статусами відразу. Але ми знаємо, що кожен статус передбачає для нас різні права й обов'язки, тому, наприклад, вдома ми поводимося зовсім не так, як на роботі чи в громадських місцях. Це дало можливість авторам цієї теорії говорити про різні соціальні ролі особистості. Так, в сім'ї ми граємо одну соціальну роль (наприклад, чоловіка, дружини, батька, дитини тощо), в трудовому колективі - іншу, а в компанії друзів -третю. Неважко помітити, що соціальна роль напряму залежить від соціального статусу, і в особистості може бути стільки соціальних ролей, скільки в неї є соціальних статусів.
Соціальна роль – це певна модель, зразок поведінки особистості відповідно до її соціального статусу.
|
|
|
Справді, коли поведінка особи не виходить за рамки прав і обов'язків, які для неї надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує ця особа. Інша справа, коли особистість нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту особи з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою. З іншого боку, інтереси особистості формуються під впливом інших соціальних груп, членом яких вона також виступає. Отже, мова йде в першу чергу про протиборство різних соціальних груп з різними соціальними цінностями, членами яких є особистість. Цікаво, що конфлікт меншою мірою зачіпає соціальні групи, а здебільшого діє на саму особистість.
Ролевий конфлікт – переживання з боку суб’ єкта протиборства ролевих вимог з боку різних соціальних спільностей, членом яких він виступає.
|
|
|
За рольовою теорією, життя людини є не що інше, як сукупність ролей, що вона виконує і соціальних конфліктів, які іноді винкають, а з допомогою соціальних статусів і соціальних ролей відбувається процес взаємодії між особистістю і суспільством - суспільство надає для особистості різні соціальні статуси, а особистість в свою чергу впливає на суспільство соціальними ролями.
Але, з іншого боку, поведінка різних осіб, що мають однакові соціальні статуси значно відрізняється, хоч і про наявність у цьому соціальних конфліктів говорити не варто. Це викликано тим, що в різних людей різні погляди, цілі та інтереси, або як кажуть, різні "установки". Це дало змогу деяким вченим (передусім В. Ядову) розробити диспозиційну теорію поведінки особистості.
Згідно цій концепції, залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, досвідом, освітою, статтю особистості по-різному налаштовані на сприйняття й оцінку одних і тих самих явищ. Крім того, поведінка особи може змінюватись не лише через суб'єктивні особливості особистості, а й через нові об'єктивні умови соціальної реальності, до яких потрапляє особа. Природньо, що в такому разі її поведінка змінюється.
|
|
|
Диспозиції – особливі умови світосприйняття особи, або об’ єктивні умови соціальної дійсності, що передують реакції особистості на різні життєві ситуації, налаштовують її на певну модель поведінки.
Диспозиції є не що інше, як "налаштованість", "установка" особистості на ті чи інші дії, а формуються вони, як вже зазначалося вище, під впливом певних особливостей особи щодо сприйняття нею соціального середовища, або під впливом змін у самому соціальному середовищі.
Диспозиції бувають кількох рівнів. Перший, найнижчий рівень диспозицій включає систему установок, що стосуються основних житєвих потреб у найпростіших ситуаціях (наприклад потреба у їжі в звичній домашній обстановці). Другий, середній рівень становлять складніші диспозиції, що формуються на основі потреби особистості в спілкуванні і здійснюються в соціальній групі в ситуаціях, викликаних діяльністю особистості в цих соціальних групах (наприклад, установка на спілкування і спільну діяльність з членами трудового колективу). Третій, вищий рівень складається з системи ціннісних орієнтацій особистості. В ній проявляється сутність особи, вираження основних цілей життєдіяльності, засобів досягнення цих цілей.
Таким чином, якщо соціальна роль - це загальна модель, зразок поведінки особи, що має той чи інший статус, то диспозиція - це устновка, спрямованість, налаштованість особи на ті чи інші життєві ситуації. Їх не можна підводити під загальні рамки, оскільки людина, в силу своїх індивідуальних особливостей, має різну установку, що спонукає її до діяльності. І якщо, за теорією ролей, діяльність особи залежить передусім від соціального статусу, яким вона володіє, то за диспозиційною - від системи її цінностей і установок. Інакше кажучи, соціальна роль — явище загальне, яке стосується багатьох людей, диспозиція - індивідуальне. Спільним між цими двома теоріями є те, що у системі взаємовідносин "суспільство — особистість" обидві складові цієї системи є рівними "партнерами", що здійснюють однаково
рівновеликий вплив один на одного.
Натомість третя теорія поведінки особистості — марксистська - навпаки, виступає за односторонній вплив суспільства на особистість.
За цією теорією сутність особистості полягає в сукупності всіх суспільних відносин, тобто кожна людина - дитина своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, політичних та інших відносин.
Особистість, її праця, інтелект, емоції, воля залежать від історично сформованих економічних, політичних, духовних суспільних відносин. Це значить, що жодна людина, навіть визначний політичний чи громадський діяч не може спричинити значних суспільних змін. Їх діяльність, на думку авторів цієї теорії, повністю випливає з об'єктивних умов, що склались в суспільстві. Так, наприклад. Наполеон тільки тому став відомим, що у Франції склались всі умови для ведення загарбницьких війн і суспільство лише підібрало для своєї мети підходящу людину. Така система поглядів була дуже прийнятною для комуністичної системи, адже вона відкидала потенційні можливості особистості і, навпаки, перебільшувала роль радянського суспільства, яке саме на комуністичній сутності й грунтувалося. В цілому ж, з цією теорією за її правомірність можна сперечатися. Адже, наприклад, такий винахід як кіно був спричинений не об'єктивними умовами в суспільстві, а талантом його винахідників — братів Люм'єр. А в тому, що кіно значно змінило культурну сферу суспільного життя (а значить здійснило і неабиякий вплив на суспільство) сумніву немає.
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
Як і інші соціальні явища, особистість має складну структуру, яку вчені пояснюють неоднозначно.
Деякі соціологи (наприклад, І. Кон) вважають, що структура особистості складається з сукупності ролей, які вона виконує.
Ряд інших вчених вважає, що структура особистоті - це її внутрішні властивості, риси та якості. Р.Кеттел описує п'ять таких рис:
1. Екстраверсія -інтр аверсія, що виявляється через: балакучість -мовчазність, відкритість - замкнутість, ризикованість — обережність.
2. Лагідність: стриманість - дратівливість, поступливість - впертість.
3. Добросовісність: акуратність - неакуратність, обов'язковість -необов'язковість, відповідальність - безвідповідальність.
4. Емоційна стійкість — нестійкість: спокійність - тривожність, врівноваженість - неврівноваженість, мажорність - мінорність.
5. Культура: інтелектуальна розвиненість - нерозвиненість, тонке почуття - грубість, любов - байдужість до мистецтва. На думку ВЛеднєва, структура особистості включає в себе три групи елементів:
1. Механізми психіки, які характеризуються особливостями сприймання людини, мови, мислення, пам'яті.
2. Досвід особи, який включає в себе певну спрямованість особистості, її пізнавальні якості, знання, вміння, навички, трудові, фізичні та інші характеристики.
3. Типологічні властивості, пов'язані з характером людини, її темпераментом, задатками і здібностями.
На думку О. Хмелька, структура особистості включає в себе дві складові:
• диспозиції — механізми внутрішньої регуляції спрямованості діяльності особистості, регуляції того, що вона робить;
• потенціал - механізми внутрішньої регуляції способів її діяльності -того, як вона це робить.
Перша складова виконує функцію соціальної орієнтації особистості, друга виконує функції операційного програмування соціальної людини, включає її здібності, знання, вміння, навички тощо.
Питання Структури особистості є надзвичайно важливим, оскільки в першу чергу завдяки їй виявляються внутрішні соціальні якості особистості, котрі в свою чергу включають особистість в складну систему соціальних відносин.
ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
Всі сторони особистості - характер, темперамент, задатки, здібності, знання, вміння - взаємопов'язані і певною мірою вивчаються як соціологією так і іншими науками. Різне сполучення тих чи інших властивостей в різних комбінаціях, чи висунення однієї риси, що переважає, дозволяє визначити типове в особистості.
Загалом, типологізація - це розподілення маси об'єктів на групи за кількома ознаками (критеріями), чи системою ознак. Наприклад, за кольором предмети можна поділити на білі, червоні, рожеві, блакитні тощо, за формою - на прямокутні, округлі, квадратні.
Що стосується особистості, то типологізація особистості - це поділ особистостей на типи за певними ознаками чи критеріями. Оскільки особистість є об'єктом дослідження різних наук, то існують різні типологізації особистості.
Насамперед, в типологізації особистості розрізняють:
• психологічну;
• соціологічну.
Психологічна типологізація бере за основу психологічні властивості особистості такі як:
• екстраверсія — спрямованість особистості на зовнішній світ та події в ньому;
• інтроверсія — протилежна властивість людини, що означає спрямованість особистості на її внутрішній світ;
• нейротизм — емоційна нестійкість, збудливість, напруженість,
тривожність.
На основі цих властивостей виділяють такі психологічні типи особистостей:
• екстраверти - це особистості, що спрямовані назовні, мають потребу у компанії, для них характерна розкутість поведінки, вони балакучі, імпульсивні, легко встановлюють контакти з різними людьми;
• інтраверти — особистості, спрямовані всередину себе. Вразливі, уникають шумних компаній, сором'язливі, серйозні, нерішучі, відповідальні, повільні, важко вступають в контакт;
• амбаверти - особистості, які несуть в собі якості як екстравертів так і інтравертів.
Соціологічна типологізація здійснюється на основі таких характеристик як:
• ставлення до роботи та сім'ї;
• включеність особистості в соціальне середовище;
• політична і соціальна активність людей;
• релігійні погляди;
• мета в житті та ін.
Виділяють чотири основні типи особистості:
Перший тип умовно можна назвати "гармонійним". Цей тип характеризується широкою гамою зв'язків із соціальним середовищем, широкими громадськими інтересами, широким спектром соціальних ролей,
цікавою роботою. Як правило, це люди, чиї імена відомі багатьом. Це відомі політичні та громадські діячі, діячі культури та мистецтва, дизайнери, меценати тощо.
Другий тип можна назвати "традиційним". Для нього є характерними середня включеність у соціальне середовище, обмежене коло соціальних ролей, не завжди позбавлене труднощів та невдач життя. Головний, орієнтир в житті цього типу - благополуччя в сім'ї.
Третій тип - "технократичний". Він характеризується доброю орієнтацією в умовах соціального середовища. Представники цього типу вміють підкорювати життєві обставини своїм планам. Для них характерне одноманітне життя, в якому переважає позитивний життєвий досвід, розмежування суспільного і власного. В життєвих орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя.
Четвертий тип називають "неадапгованим". У представників цього типу переважає негативний життєвий досвід, випадковість вибору професії. Ці люди слабо орієнтуються в умовах соціального середовища, у них слабо виражена особиста думка, вони часто потрапляють під вплив інших людей. Для представників цього типу є характерною відсутність чітких орієнтирів в житті.
СОЦІАЛІЗАЦІЯ
Ми вже згадували про те, що для позначення людини використовують різні поняття, зокрема індивід та особистість. Пригадавши значення цих понять, можна зробити висновок, що не кожний індивід є осбистістю. Це пояснюється тим, що індивідом ми називаємо будь-якого представника людського роду, а особистістю лише тих людей, що діють в суспільстві самостійно відповідно до норм та правил, що прийняті в даному суспільстві або в межах тих соціальних сисстем, до яких включена особистість. Тому видається логічним те, що, наприклад, дітей ми навряд чи маємо право називати особистостями, адже в них не сформований комплекс індивідуальних соціальних якостей відповідно до соціальних норм. Але проходить певний час, дитина дорослішає, починає усвідомлювати дедалі складніші соціальні норми і поняття, переймає їх собі.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 387; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!