Які наслідки визнання доказів недопустимими?



2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Як в теорії доказів прийнято класифікувати (групувати) докази та їх джерела?

1) за способом (механізмом) формування:

 

- особистісні (особисті) докази-походять від осіб (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновку експерта та ін.). Для них характерне психічне сприйняття людиною та передання в усній або письмовій формі відомостей, що мають значення для справи;

 

-   предметні (речові) докази- це матеріальні об'єкти, що мають властивості, які відображають обставини події як сліди впливу, зміни, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не в мовній формі, а через безпосереднє сприйняття ознак предмета;

 

2) за характером формування джерела доказу:

 

-  первинні докази- це докази, отримані з першоджерела, „з перших рук", які сформувалися, виникли безпосередньо внаслідок події (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка-очевидця, оригінал документа та ін.);

 

- похідні докази- це докази, отримані з проміжних джерел, „з інших рук", які сформувалися, виникли не безпосередньо внаслідок події та мають опосередкований зв'язок з нею (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, які стали йому відомі від іншої особи, копія документа тощо);

 

3) за відношенням до тези (предмета) обвинувачення:

 

- обвинувальні докази- це докази, що встановлюють подію злочину та винуватість обвинуваченого в його вчиненні, а також обставини, які обтяжують його вину;

 

- виправдувальні докази- це докази, що встановлюють відсутність події злочину чи складу злочину, невинуватість певної особи, а також обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого (алібі);

4) за відношенням до обставини, що підлягає доказуванню:

 

-   прямі докази-це докази, що прямо, безпосередньо вказують на наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі; безпосередньо встановлюють або заперечують наявність події злочину і вчинення його обвинуваченим (наприклад, показання свідка, який бачив як обвинувачений ударив ножем потерпілого, показання самого обвинуваченого про те, як він вчинив інкримінований йому злочин);

 

- непрямі (побічні) докази-це докази, що встановлюють лише проміжні факти, тільки їх сукупність є підставою для висновку про наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в справі. Вони дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких і встановлюються різні елементи головного факту, вони прямо не встановлюють елементу головного факту у справі, але побічно вказують на можливість їх існування (наприклад, показання свідка, який бачив у обвинуваченого речі, викраденні у потерпілого; речові докази - закривавлений одяг обвинуваченого; показання свідка про те, що він бачив як обвинувачений тікав з того місця, де потім було виявлено труп потерпілого).

Чи однакове доказове значення мають первинні і похідні докази та їх джерела?

Непрямі докази – доводять опосередковано прямі. Є своєрідною проміжною ланокою.

Що виступає критерієм (підставою) поділу доказів на прямі і непрямі?

За відношенням до обставини, що підлягає доказуванню. Одні дока­зи містять дані про обставини, що становлять предмет доказу­вання, а інші — про так звані "проміжні", "допоміжні" факти. Прямі докази безпосередньо вказують на обставини, що підлягають доказуванню, або ж на їх відсутність. Показання обвинуваченого, який визнає свою вину і пояснює, з яких мо­тивів, коли, де і за яких обставин він учинив злочин, є прями­ми доказами. Прямим доказом є показання свідка про те, як обвинувачений завдавав удари потерпілому. При використанні прямих доказів завдання полягає лише у визначенні їх досто­вірності (тобто необхідно встановити, чи говорять обвинуваче­ний та свідок правду). Для встановлення достовірності доказів кожен з них повинен розглядатися в сукупності з усіма. Жод­них переваг у силі прямі доказі не мають, тому недопустимо вважати "головним" такий прямий доказ, як визнання обвину­ваченим своєї вини. Непрямі докази не слід вважати "другорядними". До них частіше, ніж до прямих, вдаються під час розслідування та розгляду кримінальних справ, і, за правильного їх використан­ня, ці докази сприяють отриманню достовірних висновків.


Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 289; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!