Яке значення має правильне процесуальне оформлення доказу?
Стаття 103 КПК передбачає такі форми фіксації процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, журнал судового засідання. Така фіксація дає змогу органам розслідування та суду перевіряти і відслідковувати етапи формування фактичної основи доказів і бути переконаними у їх дійсності.
Які докази вважаються недопустимими?
1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
2. Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:
1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;
|
|
|
5) порушення права на перехресний допит;
6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані. (ст. 87)
У яких випадках суд обов’язково визнає докази недопустимими?
Див. попереднє питання.
У чому полягає недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого?
1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.(ст. 88)
Правила доказування спрямовані на те, щоб не допустити побічних міркувань і упереджень при прийнятті відповідних рішень. Тому в процесі доказування повинні залучатися найбільш достовірні докази, які б не заводили суб’єктів доказування в оману і не спричиняли більш вагомий психологічний вплив, ніж їх фактична сторона.
|
|
|
У яких випадках такі докази та відомості можуть бути визнані допустимими?
2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:
1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;
2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;
3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;
4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.
3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.
Який порядок визнання доказів недопустимими?
1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
|
|
|
2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
3. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. (ст. 89)
Вимоги:
- Належний суб’єкт доказування – це посадова особа, орган, які мають право проводити процесуальні дії, що є засобами отримання доказів
- Законність процесуального джерела доказів – тільки з процесуальних джерел ч. 2 ст. 84.
- Дотримання процесуального порядку отримання доказів – глава 20 КПК.
- Дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих і негласних слідчих дій. Ст.ст. 104-107, 22, 256 КПК.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 204; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!