Які правила користування непрямими доказами виробила теорія доказів?
- Вони можуть бути покладені в основу висновку про доказовість відповідних фактів тільки при умові якщо вони зібрані в певній сукупності.
- Непрямі докази повинні знаходитися в органічному взаємозв’язку, вони повинні являти собою певну систему.
- Кожен непрямий доказ повинен знаходитись не у випадковому, а у причинному зв’язку з фактом який доказується.
- З системи непрямих доказів повинен витікати тільки один висновок – про доказуваність того чи іншого факту котрий входить в предмет доказування.
Як класифікуються докази залежно від механізму їх формування?
1) за способом (механізмом) формування:
- особистісні (особисті) докази-походять від осіб (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновку експерта та ін.). Для них характерне психічне сприйняття людиною та передання в усній або письмовій формі відомостей, що мають значення для справи;
- предметні (речові) докази- це матеріальні об'єкти, що мають властивості, які відображають обставини події як сліди впливу, зміни, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не в мовній формі, а через безпосереднє сприйняття ознак предмета;
Які докази вважаються обвинувальними, а які виправдувальними?
- обвинувальні докази- це докази, що встановлюють подію злочину та винуватість обвинуваченого в його вчиненні, а також обставини, які обтяжують його вину;
- виправдувальні докази- це докази, що встановлюють відсутність події злочину чи складу злочину, невинуватість певної особи, а також обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого (алібі);
Тема 6 ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ У КП ТА ЙОГО СУБ’ЄКТИ
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Яке місце займає доказування у кримінально-процесуальній діяльності?
Кримінально-процесуальне доказування — це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, Що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично-значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досудовому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу. Доказування є стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, воно має в ній найбільшу "питому вагу". За влучним висловом П. А. Лупінської, доказування становить "серцевину кримінально-процесуальної діяльності".Діяльність із доказування вини особи здійснюється на виконання обов'язку, який дістав назву "тягар доказування". У вітчизняному кримінальному процесі тягар доказування покладено на сторону обвинувачення.
Доказування має кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення.
Кримінально-правове значення полягає в тому, що:
— тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи мав місце злочин і якою є його кваліфікація;
— доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність.
Кримінально-процесуальне значення доказування:
— правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів всіх учасників кримінального процесу;
— всі питання, які виникають під час провадження у кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених у ході доказування обставин;
— участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу
Що собою являє доказування як діяльність суб'єктів кримінального процесу?
С. М. Стахівський кримінально-процесуальне доказування визначає як передбачену законом діяльність суб’єктів кримінального процесу зі збирання (формування), перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, прийняття на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації). На практиці елементи кримінально-процесуального доказування взаємопов’язані, їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих і практичних цілях.
Українські процесуалісти М. М. Гродзинський, М. М. Михеєнко, В. Т. Hop під доказуванням у кримінальному процесі визначають діяльність досудового розслідування, прокурора і суду, а також інших учасників процесу, яка здійснюється в установлених законом процесуальних нормах і спрямована на збирання, закріплення, перевірку і оцінку фактичних даних, зібраних при провадженні у кримінальній справі. Інші науковці відстоюють позицію, згідно з якою збирання і практичні дії з перевірки доказів не повинні включатись у поняття доказування в кримінальному процесі, бо вони передують доказуванню, а їх результати служать основою доказування і є важливими для його всебічності, надійності та результативності.
М. І. Костін визначає поняття доказування як діяльність щодо порушення кримінальної справи судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинуватих осіб від необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 530; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!