Останні науки і висвячення апостолів 10 страница

Хоч були відомі всі старання фарисеїв домогтися смер­ті Господа, Вона знала, що Пилат намагається звільнити Ув’яз­неного.

Поблизу стояв гурт людей з Капернаума. Багатьох з них Спаситель зцілив, але вони видавалися байдужими і крадь­кома кидали погляди на плачучих, закутаних у покривала жі­нок.

Пресвята Діва та й інші жінки думали, що ці люди не нададуть перевагу Варавві, а своєму Благодійникові, але вони помилилися!

Пилат повернув перстень-запоруку своїй дружині й у такий спосіб дав їй зрозуміти, що вона ще може покладатися на його обіцянку.

Потім він повернувся на терасу, знову сів на ложе біля стола, а священики зайняли свої місця. Пилат знову промовив: “Кого з цих двох ви хочете, щоб я звільнив?” – і зусебіч фо­руму почувся одностайний крик: “Не Його, а Варавву!”

Пилат додав: “А що ж мені робити з Ісусом, так званим Христом, Царем Юдейським?” – і всі одностайно вигукнули : “Розіпни Його, розіпни Його!”

Пилат запитав: “Що ж Він зробив поганого? Я не побачив нічого такого, що вартувало би Його смерті! Я зве­лю Його покарати і відпущу!” Але звідусюди почулися кри­ки: “Розіпни Його, розіпни Його!” наче буря знялася в пеклі! Первосвященики та фарисеї навісніли та шаленіли, наче ска­жені!

Пилат уже не вагався. Він звільнив Варавву, а Спасителя засудив на бичування.

Розділ 4

Бичування Спасителя

Пилат, суддя малодухий та невпевнений, кілька разів промовив ці дивні слова: “Я не бачу Його провини та злочину, тому віддам Його на бичування і відпущу”. А євреї про­довжували кричати: “Розіпни, розіпни Його!”

Пилат хотів віддати Спасителя на бичування згідно з римським звичаєм. Кати, озброєні новими сучкуватими палицями, провели Спасителя крізь розлючений натовп.

На північ від будинку Пилата, неподалік від сторожі палацу, була колона для бичування навпроти галереї, що прилягала до форуму.

Кати наблизилися до Спасителя з різками, бичами та мотузками, які вони кинули біля колони. Там було шість чоловік, темношкірих, невисокого зросту, з витким та масним волоссям. Одягнені недбало: пояс навколо стану та шмат шкіри, відкритий з боків на верхній частині тіла. Руки були оголені, на ногах – старі сандалі. То були раби і злочинці-єгиптяни. Їх змушували копати рови та виконувати важкі роботи. Найжорстокіших із них залишали в преторії для розправ. Ці варвари бачили багатьох злочинців, що вмирали прив’язаними до колони під їхніми ударами. Вони мали в собі щось звіряче, диявольське. Здається, вони були напівп’яні.

Поки вони вели Спасителя, то били Його своїми мотуз­ками, хоч Він зовсім не опирався. Потім брутально штовхнули Його до колони.

Колона стояла зовсім окремо, не прилягала до жодної будівлі. Чоловік високого зросту міг би, випроставши руки, дістати до її верхівки, на якій було прикріплене залізне кільце. Посередині колони також були кільця та гачки.

Неможливо описати всю жорстокість, з якою раби, ці люті пси, поводилися із Спасителем. Вони зірвали з Нього одяг, в який Його вбрали в Ірода, і штовхнули на землю.

Спаситель тремтів та хитався. Він Сам знімав Своїми закри­вавленими пальцями Свій одяг. Його били, шматували Його тіло, а Він зі зворушливою покірністю продовжував мо­­ли­тися!

Одного разу Він поглянув на Свою Матір. Приго­ломшена страж­данням, Вона разом зі Своїми супутницями стояла скраю майдана, неподалік від колони.

Христос повернувся до колони, щоб заховатись за нею (кати навіть хотіли зняти з Нього і пояс), і сказав: “Мамо, чи могла Ти сподіватись ще й такої зневаги? Відверни обличчя Своє”.

Не знаю, чи промовив Господь ці слова, але Пресвята Діва їх почула. Я бачила, як Вона впала непритомна на руки святих жінок, які Її супроводжували.

Спаситель руками обхопив колону, а кати прив’язали Його руки до верхнього кільця. Вони настільки витягнули Його руки, що ноги, прив’язані до нижньої частини колони, ледве торкались землі. Так Найсвятіший зі святих був при­в’язаний оголеним до стовпа ганьби.

Двоє катів, жорстоких і спраглих крові, з усією люттю варварів почали бити Спасителя. Лоза, якою вони бичували Його, була зроблена з білого і гнучкого дерева. Можливо, тут були і волові жили чи ремені з твердої шкіри. Наш Господь і Спаситель, Син Бога Всемогутнього, Істинний Бог і Чоловік – тремтів і згинався під ударами. Він плакав, і Його жалібний стогін, тихий і зворушливий, Його благання й молитви, зливалися зі свистом різок та мотузок.

Часом Його жалібний стогін заглушувався голосним криком фарисеїв та натовпу. Чулися вигуки, що вимагали смерті: “Позбавте нас від Нього! Розіпніть, розіпніть Йо­го!”

Проте Пилат ще й досі звертався до людей. Коли він починав свою промову, намагаючись заспокоїти натовп, звук труби закликав людей до спокою та мовчання. І Пилат го­ворив, але потім знову чувся свист різок і жалібний стогін Спа­сителя, брутальна лайка катів і блеяння ягнят, яких обмивали неподалік, біля купелі.

Обмитих ягнят вели до храму зв’язаними, щоб вони вже не могли забруднитися на вулиці, перед цим очищеній та освяченій. Перед заколенням їх знову обмивали, але це вже було обрядове, ритуальне обмиття.

У безпомічному блеянні ягнят було щось незвичайно зворушливе. Лише їхні сумні голоси звучали в унісон з жалібним стогоном Спасителя...

Євреї тримались на деякій віддалі від стовпа ганьби. Римські воїни розташувались у кількох місцях, особливо їх було багато біля посту варти. Деякі люди з натовпу підходили до колони. Дехто підходив мовчки, дехто ображав Жертву.

“Траплялися й такі, в чиїх серцях було співчуття. Я бачила, – розповідала Еммеріх, – як світлі промені, що йшли від Спасителя, доходили до них! Бачила я тут і юнаків з нечистими поглядами. Одні виготовляли нові різки, інші йшли за місто набрати тернини. Декілька слуг первосвя­щеників наблизились до катів і передали їм гроші.

Потім принесли великий келих з червоною густою рі­диною, і кати, випивши цього зілля, сп’яніли, їхня жорсто­кість та кровожерливість зросла. Через чверть години двоє катів припинили бичування, але їх одразу ж замінили двоє ін­ших”.

Тіло Спасителя покрилось чорними та червоними плямами, текла кров, Господь стогнав і тремтів.

Волання свідчило, що вони задоволені роботою катів.

Ніч була надзвичайно холодна. Весь ранок небо було захмарене, на диво, випав град. До полудня погода прояснилася і визирнуло сонце.

Два нові кати зі свіжими різками з люттю накинулись на Спасителя, їхня жорстокість видавалась ненаситною.

“Я думаю, – продовжувала Еммеріх, – що це були гілки терену з колючими шпичаками. Під їхніми ударами шкіра відривалась від тіла і текло дуже багато крові, потрапляючи на руки катів”. Спаситель стогнав і не припиняв молитися, незважаючи на жорстокість Своїх мучителів.

У цей час через форум проїжджали чужеземці на верблюдах.

Один з чужеземців хрестився в Івана, інші – чули Нагірну проповідь, їх охопив жах, коли вони дізнались, що тут відбувається.

Крики натовпу біля палацу Пилата ставали дедалі голоснішими та лютішими. Нові кати, що змінили попе­редніх, мали в руках батоги. Вони закінчувались ланцюгами з вістрями та залізними гачками, які під час ударів виривали кавалки шкіри і тіла.

Важко описати весь жах цього видовища. Незважаючи на звірства, жорстокість катів усе ще не була вдоволена. Принесеними мотузками вони прив’язали Спасителя до стовпа, але Він був настільки виснаженим, що не міг три­матися на ногах. Тоді вони просунули шнури Йому під груди, руки та коліна і прив’язали Його, а руки прив’язали до кілець, які були на стовпі. І після цього накинулись на Нього з новою силою розлючених псів. Один з них ударив Спа­сителя в обличчя батогом: Усе тіло Спасителя було пошма­товане – на Ньому не було жодного живого місця.

Він дивився на Своїх мучителів очима, повними крові. Він наче звертався до їхньої жалості, проте їхня жорстокість та лють не пригасали. Скоро вже не було чути Його жаліб­ного стогону, настільки біль та страждання ослабили Його. Жахливе видовище продовжувалось три чверті години.

Несподівано підійшов чужинець. Родич Стезіфана, сліпонародженого, якому Господь повернув зір; він набли­зився до стовпа з ножем у формі серпа і вигукнув: “Зупи­ніться, зупиніться! Не можна забивати Невинного до смер­ті!” Геть п’яні кати здивовано зупинились. Чужинець поспі­шив обрізати шнури, що сходилися ззаду стовпа, і відразу ж сховався в натовпі.

“Спаситель упав біля стовпа на землю, всю зрошену Його кров’ю. Здавалося, Він помирав. Кати не захотіли навіть підняти Його. Вони продовжували пити, шукати біля посту варти своїх товаришів, які плели терновий вінок.

Спаситель ще лежав біля стовпа весь у крові, – про­довжує розповідь Еммеріх, – коли я побачила блудниць, які підійшли до стовпа катування. Вони зупинились і якийсь час дивились на Спасителя з огидою. Тієї ж миті Христос відчув сильний біль в усіх Своїх ранах. Він зі співчуттям підняв Свої очі на жінок. Вони відійшли. Кати та воїни підкликали їх до себе зі сміхом та брутальними словами. Декілька разів під час бичування я бачила, як Ангели в сльозах наближались до Спасителя. Я чула їхні молитви, молитви, які Господь безперервно посилав до Свого Отця Небесного під час Своїх довгих та тяжких мук, молитви за весь рід людський!

І коли Спаситель лежав розпростертий біля підніжжя колони, Я бачила Ангела, який давав Йому сяючу поживу, щоб підтримати Його сили.

Нарешті кати підійшли до Спасителя і, штовхаючи Його ногами, звеліли Йому підвестися. Вони ще не закінчили своєї справи.

Спаситель намагався досягнути руками Свій пояс, що лежав на землі на деякій віддалі від колони. Вони ж навмисне відштовхували пояс ногами і брутально Його лаяли. Спасителю довелося волочитися по землі, щоб підняти пояс і прикрити Свої зранені, закривавлені стегна. З надзвичайною жорстокістю вони наступали на Його опухлі, покриті кров’ю ноги.

Нарешті Спаситель усе-таки підвівся. Вони навіть не дали Йому часу одягнутися: накинули одяг на плечі та спину, так що рукави звисали, і коли Він ішов (Його вели від колони до посту варти), то витирав Своє Обличчя вбранням. Можна було вийти прямо на пост варти, перетнувши майдан, адже приміщення біля посту були відчинені. Там можна було побачити Варавву та двох інших розбійників. Проте кати зумисне повели Спасителя перед приміщенням, в якому засідали архієрей і старійшини... Коли вони побачили Спа­сителя, то із зневагою відверталися, вигукуючи: “Забе­ріть Його від нас! Розіпніть Його, розіпніть Його!” Нарешті во­ни прийшли на вартовий пост. Там були нікчемні жорстокі раби, кати та простолюдини – покидьки Єрусалима.

Стурбований обуренням народу, Пилат звелів привести з фортеці Антонія римських воїнів, які вишикувалися перед приміщенням варти, їх було майже тисяча чоловік, і вони, не виходячи з лав, приєднали свої образи до лайливих слів народу. Пилат покликав воїнів, щоб стримати та залякати народ.

Бичування закінчилось біля дев’ятої години ранку. Пресвята Діва Марія була накрита покривалом, з невимовним стражданням переживала все, що відбувалося з її Боже­ственним Сином. Час від часу жалібний стогін зривався з Її вуст, Її очі були повні сліз.

Її підтримували Марія Хелі та Марія Клеопова, Її найближчі родички (синами Марії Клеопової були апостол Яків-молодший, Юда Тадей та Симон, а від другого шлюбу Йосиф Варсавій та Симон, який потім став Єрусалимським апостолом).

Благочестиві супутниці Божої Матері були також заку­тані в покривала. Вони не могли стримувати свого горя і голосили. Здавалося, що вони чекають свого вироку.

На Матері Божій було синє вбрання, а зверху – довгий плащ з білої вовни. Покривало було світло-жовтого кольору.

Марія Маґдалина не могла заспокоїтись, її одяг звисав безладно. Довге волосся було розплетене.

Коли Спаситель упав біля підніжжя колони, Клавдія Прокула передала Пресвятій Діві згорток з пеленами. Оче­видно, вона думала, що Спасителя виправдають, і хотіла дати можливість Його Матері перев’язати Його рани. Можливо, у благочестивої поганки було таємне передчуття, що пелени знадобляться Пресвятій Богородиці.

Коли Пресвята Діва отямилась, Вона побачила, як кати волочили Її зраненого Сина, а Ісус витирав вбранням Свої очі, щоб побачити Матір. Вона простягнула до Нього руки і слідкувала очима за кривавими слідами, які Він залишав на Своєму шляху.

“І потім, коли натовп посунув у протилежний бік, – сумно продовжувала Еммеріх, – я бачила, як Пресвята Діва з Марією Маґдалиною підійшли до стовпа бичування. Святі жінки і ще кілька благочестивих людей оточили їх і заховали від поглядів цікавих. Вони ж схилилися і почали витирати тими пеленами, які передала Клавдія Прокула, сліди крові Спасителя, Івана з ними не було.

Син Симеона, син Обеда, син Вероніки і Фемені та два племінники Йосифа Ариматейського – усі були в храмі. Я бачила, що вони всі були у великій скорботі та відчаї.

Під час цього Одкровення я була або в Єрусалимі або переносилась у своє звичайне життя. Я була втомлена й розбита всім тим, що бачила; неможливо розповісти, як я страж­дала, і мені здавалося, що я ось-ось помру. Мені зда­валося, що коли бичували Спасителя, я стояла в закутку май­дану, куди євреї не підходили, бо боялися осквернитися, а я цього не боялася.

Я вирішила підійти ближче, бо хотілось, щоб хоч одна крапля Найсвятішої Крові Спасителя впала на мене, очистила та обмила мене від моїх гріхів...

Я жахливо страждала! І нічого не могла зробити, щоб полегшити страждання Господа, а моє страждання знеси­лювало мене і наповнювало смутком. Я плакала від кожного удару, якого завдавали Спасителю!

Як тяжко було бачити Христа біля підніжжя стовпа бичування, усього скатованого. Бачити землю, спокутувану Його Кров’ю.

Спасителя зумисне вели перед очима Його Матері!

Двері вартового посту були відчинені, і я почула глузу­вання помічників катів. Вони натягнули рукавиці та взяли в руки терновий вінок, обмацуючи шпильки терновиці та насміхаючись над Спасителем. Я тремтіла, хотіла бігти за Ним, але сили залишили мене – здавалося, я помираю!

У той час Страждальна Матір пройшла крізь натовп. Святі жінки, кілька співчуваючих людей звільняли Їй дорогу.

А з натовпу навздогін летіли крики та прокльони.

Я ледве трималася на ногах, але мені хотілося дійти до того місця, де на Спасителя мали одягнути терновий вінок”.

Розділ 5

Увінчання Терновим Вінком

Еммеріх описує зовнішність Божої Матері так: бліді щоки, змарніле обличчя, червоні від скорботних сліз очі, ціла Її постать надзвичайний образ простоти, чистоти та скромності, про які розповісти неможливо.

Увесь вечір та всю ніч, плачучи, Вона ходила вулицями Єрусалима, Йосафатською долиною, майданом, де збирався народ.

І разом з тим в усьому її вбранні, здається, не було жодної складки, що не свідчила б про її святість.

Усе в Ній – простота, невинність, скромність, спокій – величні та серйозні, Її погляд сповнений благородства. Коли Вона повертала голову, чувся легкий шелест Її покривала.

Незважаючи на глибину скорботи, усі Її рухи – тихі, спокійні, мирні, її вбрання намокло від рясної роси та від пролитих Нею сліз, але не втратило Своєї вражаючої чистоти та охайності.

Неможливо розповісти, наскільки Вона прекрасна, але красою надзвичайною, де все – чистота, цнотливість, простота, святість.

Зовнішність Марії Маґдалини зовсім інша. Вона вища зростом за Пресвяту Діву Марію. В усій Її поставі, рухах немає тієї простоти та величі. Сльози каяття та скорботи зруйнували Її красу. Щось у ній є таке, що залишає важке враження.

Її вбрання мокре та забруднене, плащ розірваний, її довге волосся розсипане по спині, покривало подерте. Вона – наче причинна, повністю занурена в своє горе.

Тут, в Єрусалимі, є багато людей з Маґдали, які знають її ще відтоді, коли вона жила в розкошах і вела розпусне життя, її давно не бачили, бо після свого навернення та покаяння вона ніде не з’являлась і переховувалась. Ці люди тепер утішаються, бо бачать її неподібною на колишню Маґ­далину: з глузуванням показують на неї пальцями. Вихідці з Маґдали проходять повз неї, навіть кидають у неї болотом. Але вона нічого не зауважує, настільки її поглинули горе, скорбота.

Під час бичування Спасителя Пилат ще кілька разів звертався з промовою до народу. Натовп закричав: “Нехай Він помре, навіть якби ми всі загинули б через це після Нього!”

Коли Спасителя вели до вартового, щоб одягнути терновий вінець, юдеї кричали: “До смерті! До смерті Його, злочинця!” На форум приходили нові й нові євреї. То були став­леники та прихильники старійшин і первосвящеників, прислані сюди, щоб домогтися смертного вироку для Спасителя.

Настало затишшя. Пилат давав розпорядження своїм воїнам, а первосвященики, що сиділи на лавах по обидва боки палацу, наказували своїм слугам принести воїнам їжу. “Пилата переслідували забобонні думки. Він хвилювався, і я бачила, – говорила Еммеріх, – як він обкурював своїх богів, прагнучи дізнатися їхню волю”.

Невдовзі після бичування Пресвята Діва, зібравши Кров Свого Божественного Сина, разом зі святими жінками залишила форум.

Я бачила, як Вона ввійшла в скромний будиночок, що стояв неподалік і опирався на довгу стіну. Я не пам’ятаю, кому він належав.

Мені здається, що апостол Іван не був присутнім під час бичування свого Учителя і Господа”.

Коронування Спасителя терновим вінком відбувалось у внутріш­ньому дворі вартового посту. Він був розташований над вулицями, що виходять на форум. Навколо посту галерея, двері – відчинені.

Тих нещасних, що влаштували собі розвагу із знущань над Спасителем, було майже п’ятдесят чоловік. Це були раби, слуги, сторожа тюрем і ті, хто бичував Його. Спочатку зі­брався натовп перед постом варти, а потім його відтіснили римські воїни. Вони продовжували стояти в шерензі. Сміхом та образами воїни спонукали ворогів Спасителя вигадувати для Нього нові й нові муки та знущання. Сміх діяв на них так, як оплески на комедіантів. Кати поставили Спасителя серед подвір’я біля підніжжя старої колони, в ній було видно отвір, куди раніше вставляли стержень. На нього поставили низенький стілець, на який поклали гострого каміння та скалок, розбитого посуду. Потім вони брутально зірвали з Господа одяг і накинули Йому на плечі старий червоний плащ, який ледь сягав Його колін. Цей плащ вони знайшли у в’язниці; в нього зодягали злочинців після бичування на знак зневаги. Спасителя підвели до сидіння, покритого камінням і скалками, і змусили Його сісти на нього, не звертаючи уваги на рани. Одягнули на голову терновий вінок і сильно при­тиснули. Вінок цей складався з трьох переплетених між собою тернових гілок. Ті, хто плів вінок, постарались повернути до середини всі колючки, щоб більше боліло.

“Колючки цієї рослини подібні на терен, що росте в нашій країні, – розповідала Еммеріх. – Я бачила, як виготовляли вінок і як одягали, намагаючись притискати сильніше до голови”. Одягнувши вінок, вони вклали в руку Спасителя палицю. Все це робили знущаючись, вдаючи, що відбувається коронування царя. Потім вирвали палицю з Його рук і вдарили Спасителя нею по Голові, аж очі Його на­повнились Кров’ю.

Глузуючи кланялись перед Ним, виривали язик, били по щоках, плювали в Обличчя, промовляючи: “Вітаємо Тебе, Царю Юдейський”. Потім вони перекинули Спасителя разом з сидінням, на якому Він сидів, щоб знову посадити на нього...

“Я не можу розповісти про всі ці жахи, які вигадували для того, – говорила Еммеріх, – щоб мучити Спасителя, щоб знущатися з Нього”.

А Господь страждав, жахлива спрага мучила Його. Після бичування його трясло, як у лихоманці. Все Тіло Його було пошматоване. І лише Кров, що текла з Голови, зро­шувала Його язик та висохлі, запеклі вуста...

Сестра Еммеріх відчувала під час цих видінь таке сильне співчуття до Спасителя, що благала Його дати їй пере­жити хоч частку страждань. І справді вона почала відчувати сильну спрагу, її язик прилип до горла, губи стислись. Усю ніч вона мала гарячку, а вранці Брентано застав її в перед­смертному стані.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 207; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!