Останні науки і висвячення апостолів 13 страница

Жінку звали Серафією, вона була дружиною Сіраха, члена синедріону. За свою відданість Спасителю вона потім отримала ім’я Вероніка (від слова “істинна”). Серафія приготувала у себе вдома ароматний зміцнюючий напій з вина, який хотіла подати Спасителю на Його Хресній Дорозі, щоб хоч трошки полегшити Його Страждання. Уже давно вона з тривогою чекала, коли процесія проходитиме повз її будинок. Коли процесія наблизилась, загорнена покривалом, з хусткою через плече, вона вийшла на вулицю. Дівчинка, її прийомна донька, була біля неї і тримала в руках ретельно загорнуту посудину з вином для Спасителя.

Ті, хто йшов на чолі процесії, намагались її відтіснити. Але її любов, прагнення заспокоїти Божественного Учителя дали їй надзвичайну силу: вона відштовхнула воїнів та катів, стала на коліна перед Спасителем, подала Йому хустку, розгладжуючи один кінець, і промовила: “Дозволь мені витерти Обличчя мого Господа”. Спаситель узяв лівою ру­кою хустку і приклав до Свого закри­вавленого Обличчя, по­тім повернув хустину благочестивій жінці і подякував їй. Серафія з трепетом поцілувала її, заховала під покривало біля серця і підвелася з колін. Дівчинка несміливо намагалась подати Спасителеві посудину з вином, але сторожа та воїни не дозволили цього зробити.

Сміливість та рішучість Серафії здивували і наче при­голомшили варту. Процесія зупинилася, і ця коротка зупинка дала їй можливість подати хустину своєму Божественному Учителю. Фарисеї розлютились від шани, виявленої при­вселюдно Спасителеві. Щоб помститися вони, почали бити та брутально штовхати Господа.

Серафія поспіхом увійшла у свій будинок і впала непри­томна, поклала Хустину на стіл. Дівчинка стояла біля неї на колінах і плакала від горя. Хтось з друзів увійшов до кімнати і застав благочестиву жінку в такому стані. Перед нею лежала Хустина, і на ній проступало скорботне, страшне в своєму страж­данні і справжнє криваве зображення Обличчя Спа­сителя! Коли жінка прийшла до тями і побачила Хустину, вона засмутилася і зраділа водночас.

Вероніка стала перед Хустиною на коліна і промовила: “Тепер я можу відмовитись від усіх благ світу, бо Господь мій залишив мені дорогоцінний доказ Своєї благодаті та любові!”

Процесія була в кількох кроках від досить міцної та широкої брами на південному заході, і вулиця тягнулась на схил до неї. Дорога пройшла спочатку під аркою, потім під мостом і знову під аркою. Зліва стіни тягнуться на південь, потім – на захід. Відтак – до південно-західної частини Сіонської гори. Справа стіни тягнуться на південь до наступної брами, потім ведуть на захід від Єрусалима.

Коли процесія наблизилась до південно-західної брами, сторожа ще більше розлютилась. Дорога була нерівною, з великою калабанею посередині. Кати потягли вперед. Си­монові Киринею вдалося обійти її, Хрест похитнувся, і Спа­ситель упав у брудну калабаню. Це було Його четверте Падіння. Симонові коштувало багато зусиль втримати Хрест.

Господь тоді чітко промовив голосом, надірваним від страждань: “Горе, горе тобі, Єрусалиме! Я любив тебе, Я хотів зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат під свої крила, а ти проганяєш Мене з усією жорстокістю поза стіни свої!”

Господь був сумним та стражденним... Фарисеї повер­нулись до Нього й сказали: “Спокуснику! Ти й досі не заспо­коївся? Ти й досі продовжуєш Свої божевільні промови! Потім вони знову били Його, й ударами змусили піднятися з калабані. Симон Кириней, обурений їхньою жорстокістю, сказав їм: “Якщо ви не припинете це звірство, я кину Хрест, хоч би ви і вбили мене за це!”

Навпроти брами від головної дороги пролягає вузька та стрімка Дорога на південь і йде до Голготської гори. Головна ж дорога трохи далі розділяється на три різні шляхи. Одна до­рога веде вліво на південний захід через долину Гіон до Ви­флеєма; інша – на південь до Еммауса та Йорра; третя – вправо, на північний захід – до Бетцура, проходячи позаду Голготи.

Якщо подивитися вліво від цієї брами, звідки повели Спасителя в напрямку на південний захід, то можна побачити браму, що веде до Вифлеєма. Ці брами знаходяться най­ближче одна від одної в Єрусалимі.

Недалеко від брами, там, де дорога до місця страти тягнеться вбік від основної дороги, був стовп. Великими блідими літерами на ньому було написано смертний вирок Спасителеві та обом розбійникам. Неподалік стояв гурт жінок. Вони плакали, голосно висловлюючи свою скорботу криками та риданнями. Це були дівчата та бідні жінки з дітьми, які випередили процесію; серед них жінки з Ви­флеєма, Хеврона та інших сусідніх міст, які прийшли до Єрусалима на свято Пасхи.

Коли Спаситель дійшов до місця перетину доріг, то ледве не впав знову, але Симон, який ніс Хрест за Ним, зауважив це і підтримав Його, Спаситель оперся на Си­мона.

Коли жінки побачили Спасителя в такому стані, почали плакати та кричати ще голосніше. Вони хотіли подати Йому, згідно з юдейським звичаєм, полотно, щоб витерти обличчя. Спаситель повернувся до них і сказав: “Доньки єрусалимські, не плачте за Мною, плачте за собою та своїми дітьми, бо прийде хвилина, коли скажуть: “Щасливі неплідні, щасливі лона, що не зачали, і груди, які не годують! Тоді скажуть го­рам: впадіть на нас! І пагорбам: накрийте нас! Якщо так чи­нять з зеленим деревом, то що буде з сухим?”

“Потім Господь сказав кілька слів, щоб заспокоїти їх, – розповідала Еммеріх, – але я забула, пам’ятаю тільки це: “Ваші сльози не залишаться без нагороди, і ви підете кра­щою дорогою, ніж йшли досі!”

Тут на хвилину зупинились, щоб перепочити. Ті, хто йшов попереду зі знаряддям страти, вже дійшли до Лобного місця. За ними йшла сотня римських воїнів зі свити Пилата. Римський правитель провів процесію до міської брами, а потім повернувся до міста.

Процесія рушила далі. Між брамою та Лобним місцем була важка та кам’яниста дорога. Воїни посилили удари, щоб змусити Спасителя йти швидше.

У тому місці, де стрімка дорога повертає на південь, Спаситель упав шостий раз. І це падіння було особливо тяжким та болісним...

Знову Його почали бити, щоб змусити встати та йти. Він знову впав, сьомий раз, дійшовши до скелі, на якій мав померти...

Симон Кириней, втомлений та вражений жахливим ставленням до Господа, сповнився благородного гніву та обурення. Він хотів допомогти Спасителеві підвестися, але варта ударами палиць змусила його відійти, і він відійшов до учнів Спасителя. Змусили також піти геть і тих, хто ніс знаряддя катування.

З Голготської гори виднілося все місто. Верхівка гори – кругла, оточена невисокими схилами, перерізаними п’ятьма дорогами.

“Я зауважила, – говорила Еммеріх, – що в Палестині часто зустрічається число “п’ять” стосовно доріг. Так буває і на цілющих джерелах, у місцях, де хрестять (наприклад у ку­пелі Витезда). В багатьох містах – п’ять брам. Христи­янська епоха перейняла цю схильність до числа “п’ять”. У цьому є свій містичний та пророчий зміст. Як усе, що відбу­вається в Святій Землі, це було знаком п’яти шляхів спасіння, п’яти брам милосердя Божого, відкритого людям через п’ять ран, отриманих Спасителем на Хресті.”

Вершники доїхали до Лобного місця легшою дорогою із західного боку гори і зупинилися на деякій віддалі від вер­шини, де був похилий спуск. На протилежному від міста боці спуск був стрімкий, а місцевість дика. Сто римських воїнів, родом з країн, сусідніх з сучасною Швейцарією, були роз­ставлені в різних місцях біля підніжжя гори і біля стін. Кілька воїнів охороняли двох розбійників, яких ще не вивели нагору. Розбійники лежали на землі, руки їхні були прив’язані до поперечних частин хрестів. Вони чекали на схилі, в тому місці, де дорога повертає на південь.

Було багато різних людей: чужинців, слуг, рабів, поган, жінок, що не боялися осквернитися, – усі вони товпились навколо. Багато хто стояв на сусідніх пагорбах. Кількість цікавих збільшувалась: надходили мешканці з сусідніх сіл, адже в Єрусалимі – свято Пасхи!

Розділ 9

Лобне місце

На південному схилі гори Гіхон розташувались та­бором ті, хто приїхав до Єрусалима на свято Пасхи. Багато з них спостерігали процесію здалеку, інші наближались до Лобного місця.

Було близько дванадцятої години, коли Спаситель упав разом зі знаряддям Своєї страти на тому самому місці, де Його мали розіп’яти. Шарпаючи Спасителя за мотузки, кати розв’язали перекладини і з’єднали всі частини Хреста. Яке сумне видовище: Господь на місці, де має померти – блідий, побитий, закривавлений, поранений... Його кинули на землю, глузуючи: “Дозволь, Царю Всемогутній, зняти мірку для Твого Трону!”

Спаситель Сам ліг на Хрест! Через рани Він лягав по­вільно, і кати шарпали Його. Вони розтягнули Його на Хресті, позначили місця, де лежали Його руки й ноги.

Фарисеї продовжували ображати свою Жертву. Вони змусили Його підвестися і відвели кроків на сімдесят від вершини гори до печери скелі, яку використовували як льох. Зняли двері і з такою силою заштовхали туди Спасителя, що якби не допомога з Неба, то він розтрощив би коліна об ка­міння. Потім вони причинили двері й поставили варту.

“Я виразно чула стогін, – свідчила Еммеріх, – Він стог­нав від нестерпного болю. Я йшла за Ним Його дорогою від Хреста до печери. Мені здається, я бачила Ангелів, які пом’якшили Його падіння! Він стогнав і плакав від страж­дань.

Камінь відчув Його біль, і на ньому залишились сліди колін Спасителя!”

Кати розпочали останні приготування. Посередині округлої вершини Голготи є ще одне підвищення, вище за інші. Саме тут вони і взялися копати ями для хрестів. Вимі­ряли їхні підніжки, справа та зліва від Хреста Господа зро­били заглиблення для хрестів двох розбійників, їхні хрести були нижчі й зроблені неохайно. Перекладини цих двох хрестів були прикріплені до основи пізніше: розбійники були прив’язані до них. Кати принесли Хрест Спасителя. Його потрібно було підняти і опустити в яму. Вони міцно прикріпили перекладини Хреста, внизу прибили перекладину для ніг, зробили отвори для цвяхів, потім декілька заглиблень для голови і для ніг Спасителя. Робилось це для того, щоб тіло начебто спиралось на Хрест, а не лише висіло на ньому. Завдяки цьому агонія засудженого мала тривати довше, а руки не розриватись б під тягарем тіла.

Ззаду Хреста, щоб укріпити його, вбили дерев’яні опори.

Розділ 10

Розп’яття Господа

Після сумної зустрічі біля будинку Каяфи Богоматері зі Спасителем, Який знемагав під тягарем Хреста, Вона втратила свідомість. Іванна Хуса, Сусанна, Саломея та Іван разом з племінником Йосифа Ариматейського відвели її в будинок Лазаря. Богоматір знову розлучили з Її Улюбленим Сином, який знемагав під тягарем страждань!

Безмежна любов Божої Матері до Свого Сина, Її бажання бути разом з Ним, розділити Його страждання, не залишати Його, поки Він ще живий, випрохало Їй Небо.

Сумна процесія рушила до будинку Лазаря на околиці міста. Тут було також кілька святих жінок разом з Мартою та Марією Маґдалиною, що голосно ридала від горя.

З будинку Лазаря всі святі жінки (а було їх сімнадцять) пішли Хресною Дорогою, яку пройшов Спаситель. Мовчазні та серйозні, вони не зважали на глузування натовпу. Але глибина їхнього горя викликала повагу.

Прийшовши до форуму, поцілували землю в тому місці, де Спаситель взяв на Себе тягар Хреста. Звідси вони пройшли всю Хресну Дорогу Спасителя, з шаною вкло­няючись усім місцям, освяченим мукою Ісуса, намагаючись скрізь відшукати Його сліди.

Пречиста Діва Марія духовно весь час йшла за Своїм Сином, Духовним зором бачила всі Страсті Господні. Розділяючи Його Страждання, Вона могла скерувати Своїх друзів, що були біля Неї, по Його Дорозі – так відбувалося перше поклоніння та перша проща.

Отож Хресна Дорога, як найзворушливіше поклоніння християн, була чудесним способом викарбувана в люблячому Серці Божої Матері тим Мечем, про який пророче говорив Їй старець Симеон. Поклоніння Хресній Дорозі на Голготу Бо­гоматір передала всім, хто супроводжував Її, а вони, в свою чергу, передали наступним поколінням. То був безцінний дар Спасителя Своїй Матері, що перейшов з Її Серця в серця Її дітей, завдяки незмінній традиції Церкви, що гідна великої шани.

Здавен у євреїв був звичай вшановувати місця, де відбувались важливі події, встановлювати там каміння й ходити до святих місць для молитви. І поклоніння Хресній Дорозі з’явилось не як забаганка людська, а завдяки Про­видінню Божому, яке дбало про Свій народ. А приклад для поклоніння показала Найбільш любляча та Найніжніша з усіх Матерів, йдучи за Спасителем Його скорботною Хресною Дорогою!

Дійшовши до будинку Вероніки, увійшли туди, бо Пилат з ескортом, що супроводжував його до брами міста, якраз перетинав вулицю. У Вероніки вони побачили Хустину з відбитком Обличчя Спасителя. Вони дивились на неї, пла­кали, голосили, виявляли хвалу Господу за ласку до Своєї по­кірної рабині.

Вони взяли з собою посудину з запашним напоєм, який приготувала Вероніка, і рушили до брами, яка вела на Голготу. Благочестиві жінки, яких зворушив вигляд Спасителя, і навіть чоловіки, які приєдналися до святих жінок, збільшили кіль­кість тих небагатьох шанувальників Господа, які йшли на Святу гору.

Неможливо розповісти про горе та скорботу Пречистої Діви, коли Вона побачила місце страти. Вона переживала в Собі всі страждання Спасителя, усі Його муки і, крім цього, тугу, що не могла померти разом з Ним.

Марія Маґдалина, що спочатку заніміла від горя, потім почала голосно кричати та голосити; вона піднімала у відчаї руки, погрожуючи катам, її супутницям доводилося під­тримувати її, щоб вона не впала, і прикривати собою від гніву ворогів Господа.

Святі жінки піднялись на гору із заходу, де підйом по­хиліший. Тут вони поділились на три групи. Пресвята Діва Марія, Марія Клеопова, Саломея та Іван були навпроти на­сипу. Марта, Марія, Хелі, Вероніка, Іванна Хуса, Сусанна та Марія, мати Марка, стояли неподалік, підтримуючи Маґ­далину. Ще далі стояли інші жінки. Між цими трьома групами були друзі Спасителя.

Фарисеї, верхи на конях, розташувались у кількох місцях навколо насипу, а п’ять доріг, що вели на гору, охо­роняли римські воїни.

Не відводячи погляду, Богоматір дивилась на місце страти, на заглиблення, в якому мав стояти Хрест, що лежав перед Нею, на молотки, мотузки, величезні цвяхи. Жахливі, п’яні кати безперервно вигукували прокляття і лайку.

Два інші хрести були підняті, от-от їх мали опустити в заздалегідь підготовлені ями.

Пресвята Діва не бачила Спасителя, і це Її дуже за­смучувало, Її Син був ще живим! Вона хотіла Його поба­чити, і одночасно біль стискав Її Серце. Вона знала, побачити Його означало витерпіти найжахливішу муку.

Зранку і до десятої години, коли виголосили вирок, падало щось подібне на град. Під час Дороги на Голготу не­бо трохи проясніло. В полудень червонясті хмари зать­марили сонце.

Під час останнього перебування в темниці Спаситель молився безнастанно і прохав Свого Отця Небесного уділити ще сили для наступних терпінь і ще раз пожертвував Себе за гріхи Своїх ворогів.

Четверо катів вивели Його з печери, де Він був зачи­нений. І поки вони вели Його до місця страти, б’ючи та обра­жаючи, натовп дивився на Жертву та знущався з Неї. Римські воїни залишались спокійними і байдужими, дбали лише про дотримання порядку.

Нарешті Спаситель зійшов на насип, що відділяв вершину від решти гори. Коли святі жінки побачили, як вели Господа, вони дали гроші одному чоловікові, щоб той через катів передав Спасителеві посудину з освіжаючим напоєм, аби хоч трохи полегшити Його страждання. Але негідники самі випили вино.

Кати мали з собою дві посудини темного кольору. В одній – оцет та жовч, у другій – вино, спирт та миро. Вони приклали до вуст Спасителя першу, але Він спробував і відштовхнув її.

На вершині насипу було вісімнадцять катів. Шестеро з них бичували Його, четверо – тягли за прив’язані до пояса мотузки, двоє тримали за мотузки Хрест під час Дороги. Було ще шість, що мали розпинати Спасителя. Вони пиячили, готуючи все необхідне для розп’яття...

Зовні вони нагадували диких розлючених звірів. Це були чужинці, які пропонували свої послуги євреям та римлянам.

“Усе це видовище видавалось мені ще жахливішим, – свідчила Еммеріх, – бо я бачила те, чого не бачили інші – видіння пекла, що жахали мене від самого початку.

Демони безперервно збуджували лють жорстоких катів, спонукаючи їх на страшну справу. Безліч диявольських потвор у вигляді змій, драконів з гострими кігтями і найгид­кіших та найстрашніших чудовиськ, яких можна собі лише уявити, було в повітрі навколо Голготи. Вони затьма­рювали собою небо, проникали в уста та серця присутніх, сідали на їхні плечі, і люди відразу відчували особливу лють та нена­висть і починали лаяти та проклинати Спасителя.

І одночасно (це мене трохи заспокоювало) я бачила навколо Господа Ангелів, що плакали, і легіони ангельських чинів, що покривали собою Богоматір та інших святих жінок, підтримуючи їх духовно!”

Кати зірвали одяг, що покривав рамена Спасителя, зняли пояс, на якому тримались мотузки – пояс та нараменник, що були на Ньому. Позаяк не могли зняти з Нього туніку через Голову, бо на Голові був широкий терновий вінок, то брутально зірвали вінок з Голови, і рани, що трохи підсохли, знову почали кривавити. Потім вони брутально зірвали з тіла туніку через покриту закривавленими ранами Голову.

І оце став Син Людський перед лицем Своїх ворогів. Тіло Його було покрите глибокими кривавими ранами. На Спасителеві залишилися тільки нараменник та смужка тка­нини, що прикривала Його стегна. Нараменник був з твердої від засохлої крові вовни, що роз’ятрювала Його рани і завда­вала Йому невимовних страждань. З Нього брутально зірвали нараменник, оголивши покриті ранами груди. На Його плечі була глибока, аж до кістки, рана – від тяжкого Хреста. Про­сякнуті кров’ю шматочки вовни прилипли до Його ран.

Виснажений до краю стражданнями Спаситель, зда­валося, от-от упаде до ніг Своїх катів. Зауваживши це, вони посадили Його на великий камінь, який принесли сюди. На Голову Йому знову одягли терновий вінок і піднесли до вуст посудину з оцтом та жовчю, але Він відвернув Голову, не відповідаючи на знущання.

Кати, які зірвали туніку, почали зривати й смужку полотна, що покривала стегна і від великої кількості крові прилипла до тіла. Побачивши цю нову, особливо тяжку ганьбу, друзі Спасителя почали голосити.

Богоматір посилала до Неба палку молитву і вже хотіла зняти з Себе покривало та передати його Своєму Боже­ственному Синові, але молитва Божої Матері була почута, і Бог чудесно прийшов на допомогу Своєму Синові. В ту мить, коли остання наруга от-от мала звершитись, убіг якийсь чоловік, розштовхав катів та передав Спасителю полотно. Господь з любов’ю подякував йому, взяв тканину і пов’язав нею стегна. Чоловік, якому за молитвою Богоматері Бог навіяв думку надати Спасителю таку послугу, в своїй зов­нішності мав щось таке, що змушувало не перечити його волі. Він кілька разів погрозив катам кулаком і промовисто звернувся до них зі словами: “В ім’я Всемогутнього Бога, горе вам, якщо ви ще й цю ганьбу додасте до того, що вчи­нене вами!”

Більше він не промовив жодного слова і зник так само раптово, як і з’явився. Це був Йонабад, племінник святого Йосифа, син його брата, який жив на околицІ Вифлеєма. Святий Йосиф залишив братові свого останнього осла після народження Спасителя.

Ніколи раніше Йонабад не висловлювався на користь Ісуса, навіть цього дня він тримався осторонь і лише роз­питував про все, що відбувалося. Але бичування Спасителя і думка про те, що на Нього ще чекає попереду, розбурхали в ньому благородний гнів. Коли надійшов час страти, якийсь нездоланний неспокій погнав його до храму, а відтак, коли Мати Спасителя почала молитися, він раптово відчув, що мусить поспішати до Голготи, аби захистити Спасителя від останньої тяжкої наруги.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 249; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!