Молитва розбійника. Всиновлення Івана

Уранці, до десятої години, поки Пилат не виголосив смертний вирок, йшов невеликий град. Потім, з десятої до дванадцятої години, виглянуло сонце. Пізніше його закрили хмари, імлисті та червонясті. О пів на першу (євреї не раху­вали час, день у них починався зі сходом сонця) сонце раптом затьмарилось!

“Мені було показано затемнення в усіх деталях, – згадувала Еммеріх, – на жаль, дещо я забула, а для того, що пам’ятаю, не можу підібрати відповідних слів.

Перш за все я була піднята над землею і побачила різні частини небосхилу та орбіти зірок, що перехрещувались в особливий спосіб. Раптом я побачила місяць, який рухався у вигляді величезної вогняної кулі! Потім я знову опинилася в Єрусалимі і зауважила, що місяць з’явився над Гет­симанською горою. Він був блідим і повним. А сонце зать­марили хмари. На сході від сонця я побачила темний обрис, подібний на гору, що повністю закривав його. Центр цього тіла був темно-жовтий, і вогняне кільце було навколо нього. Небо потемніло. З’явились зірки й почали світити черво­нястим світлом. В’ючні тварини на горі Голготі тривожно кричали і падали”.

Вороги Спасителя замовкли. Фарисеї, щоправда, намагались якось пояснити те, що трапилось у природі, але їм це не вдавалось. І невдовзі вони запанікували. Усі дивились на небо. Багато хто бив себе в груди, заламував руки, во­лаючи: “Нехай Його Кров упаде на Його вбивць!”

Багато хто на Голготі й неподалік від неї падав на коліна, прохаючи прощення у Спасителя, і Господь серед Своїх передсмертних страждань поглянув на них поглядом, сповненим милосердя... Темрява огортала все навколо.

Біля Хреста були лише Матір Божа та Її вірні друзі. Дісмас, занурений у глибоку покуту, покірно підняв очі до Спасителя і промовив: “Господи, приведи мене до місця спасіння. Згадай про мене, коли прийдеш у Царство Своє”.

І Господь відповів йому: “Істинно кажу тобі: ще сьогодні будеш зі Мною в раю”. Пресвята Богородиця, Марія Маґдалина, Марія Клеопова, Саломея та Іван стояли біля Хреста і дивилися на Спасителя.

Скоряючись Материнській Любові, Пречиста Діва благала Свого Сина дозволити Їй померти разом з Ним. Спаситель поглянув на Івана і сказав Своїй Матері: “Жінко, ось син Твій – він буде Твоїм сином, начеб Ти справді дала Йому життя”.

І Господь сказав ще кілька слів, що стосувались святого Івана: “Він завжди залишався вірним і не піддавався спокусі, окрім того дня, коли його матір піддалась марнославній мрії”. Відтак, звертаючись до Івана, Спаситель сказав Йому: “Ось Матір твоя”.

Іван, як люблячий, шанобливий син, уже тут, біля підніжжя Хреста Відкупителя, з пошаною прийняв Свою нову Матір, яку йому дав Господь.

Слова Господа так вразили Пресвяту Діву, що Вона, майже непритомна, впала на руки святих жінок, які віднесли Її трохи вбік від Хреста до схилу гори.

Не треба дивуватись, що Спаситель, звертаючись до Пресвятої Діви Марії, називав Її “Жінко”, а не “Мати”. Господь хотів відзначити в Ній Ту Жінку, якій справіку суджено було розчавити голову змія, і це мало трапитися завдяки Хресній смерті Спасителя.

Не треба дивуватись і з того, що Та, яку Ангел назвав Благодатною, приймає тут Івана, як сина, бо ім’я Іван означає благодать. Апостол Іван став дитям Божим, і Христос жив у ньому.

Господь дав Богородицю Матір’ю всім, хто, як Іван приймає Спасителя, і віруючи в ім’я Його, стає дитям Божим. Такі люди народжуються не від плоті й крові, не від бажання чоловіка, а від Ісуса Христа.

Найчистіше, Найсмиренніше і Найпокірніше Богові створіння, з усіх народжених на землі, свого часу промовило слово, звернене до Ангела: “Ось Я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову!”

А тепер, почувши з вуст Свого вмираючого Сина, що має стати духовною Матір’ю іншого сина, Вона в Серці Своєму повторила ті самі слова, які виявляли найвищу покірність Волі Божій: “Ось Я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову!”

Богоматір усиновила, як Своїх дітей, усіх братів та сестер Христа Спасителя. Це усиновлення стало таким простим та природним, таким надзвичайно багатим та плідним, що душа наповнюється благодатними та радісними почуттями, які не можливо висловити словами.

Еммеріх згадує слова Спасителя, які Він сказав за інших обставин: “Усе написано в серцях дітей Церкви Божої. Вона ж володіє потрійним скарбом: вірою, надією, лю­бов’ю”.

Це трапилось, коли якось, слухаючи дивну проповідь Спасителя, я звернулась до Нього з питанням: “Чому учень не записує цих слів, щоб наш бідний світ дізнався про них?”

І Господь відповів: “Я сію любов, працюю над виноградником там, де він приносить плоди. Якби ці слова були записані, з ними трапилось би те саме, що й з іншими словами – їх би забули, закинули чи спотворили. Багато що з незаписаного приносить більше користі, ніж записане. Незаписаного закону дотримуватись найкраще. Усе записано в серцях дітей Божих, які володіють потрійним скарбом: вірою, надією, любов’ю”. О пів на другу Ангели повели Емме­ріх по місту, щоб показати все, що відбувалося. Тем­рява панувала в місті. Скрізь я бачила сум’яття та жах. Люди наштовхувались одні на одних. Багато хто сидів на землі, обмотавши голови покривалами, та бив себе в груди. Інші стояли на терасах, дивилися на небо і плакали. Тварини кричали і намагались заховатися. Птахи в леті зачіпали землю і падали.

Я бачила Пилата, він пішов до Ірода. Обоє дивились на небо із занепокоєнням з тієї самої тераси, звідки Ірод дивився на Спасителя, якого віддали на знущання.

“Усе, що відбувається – надприродне, – казали вони. – Все зайшло занадто далеко стосовно Ісуса”. Потім Ірод та Пилат разом пішли до форуму, щоб пройти до палацу Пилата. Вони були дуже схвильовані, біля них була варта, і вони йшли широкими кроками. Пилат не мав відваги підняти очі на місце, яке називалось Гавватою, звідки він зачитав смертний вирок Спасителю!”

На форумі майже нікого не було, лише кілька чоловік йшли дуже швидко, щоб чимскоріш опинитись удома! Люди бігли вулицями з тривожним криком і збирались групами на майданах.

Пилат звелів покликати до себе старійшин і запитав їх, що вони думають про цю темряву. Бо сам він в цьому вбачав загрозливе знамення: їхній Бог розгнівався за те, що вони вимагали смерті Галилеянина, їхнього Пророка та Царя. Однак Його це все не стосується, він обмив собі руки і не може ні в чому собі дорікнути. Старійшини наполягали на своєму: в тому, що відбувалося, не бачили нічого надпри­родного, і не навернулися душею.

Щоправда, в декого внутрішній стан змінився, і серед них були воїни, присутні під час арешту Спасителя, що попадали під впливом Його слів.

Тим часом перед палацом Пилата зібрався великий натовп. І там, де вранці кричали: “Розіпни! Позбав нас від Нього!” – тепер чулося: “Геть несправедливого суддю! Нехай Кров Жертви впаде на голови вбивць!” Пилатові довелося посилити варту, дбаючи про свою безпеку.

Садох, який уранці в Преторії свідчив, що Спаситель не винен, тепер так голосно кричав біля брами палацу, що правитель хотів навіть арештувати його. Пилат, людина холоднокровна і бездушна, звернувся до євреїв з гіркими докорами, що Той, Кого вони змусили стратити, був їхнім Пророком, їхнім Царем, їхнім Святим! Він, Пилат, не їхньої віри – і винуваті всі вони, а він був змушений поступитись їхнім домаганням.

Жах панував у храмі: відбувалось заколення Пасхаль­ного ягняти, коли запанувала суцільна темрява і жахливе сум’яття. Зусібіч чувся лиховісний стогін. Старійшини та священики доклали всіх зусиль, аби підтримати порядок, запалили лампи, але сум’яття зростало.

“Я бачила, – продовжувала Еммеріх, – що Анна був надзвичайно переляканий, він кидався то туди, то сюди, намагаючись заховатися. Коли я вийшла з храму, двері та вікна хитались, хоч вітру зовсім не було. Я бачила на околиці міста на північному сході місце, де було багато садів з похованнями, там повідчинялись гробниці і стрясалась земля!”

Раптом темрява викликала жах і на Голготі.

Шум від знаряддя катів, їхні брутальні крики, скарги двох розбійників, образливі вигуки фарисеїв, пересування воїнів, відхід п’яних катів з Лобного місця – все це спочатку наче притупило враження від темряви, що так несподівано настала. Але вона збільшувалась... Задумані та знічені глядачі почали розходитись. Якраз у цей час Спаситель доручив апостолові Івану Свою Матір, і знепритомнілу Пресвяту Діву віднесли від Хреста.

І ось на кілька секунд запанувала зловісна тиша. Натовп жахнувся від темряви. Всі дивились на небо, і в душах починало пробуджуватись каяття. Люди били себе в груди і звертались до Бога, і ті, хто переживав подібні відчуття, підсвідомо гуртувались...

Фарисеї, намагались не виказати свого хвилювання, стверджу­вали, що в тому, що відбувається, немає нічого над­природного, але їхні промови ставали дедалі невпев­не­нішими, і, нарешті, вони зовсім замовкли.

Сонячний диск набув темно-жовтого кольору, мов колір гір у місячному сяйві. Сонце було облямоване червонястим кільцем, а від зірок линуло тьмяне світло.

Багато птахів у сум’ятті впало на Голготську гору і на сусідні з нею виноградники. Тварини тремтіли, чулося їхнє глухе рикання. Коні фарисеїв тулились один до одного похиленими головами. Темні випари покривали всю поверхню землі.

Навколо Хреста панувала глибока тиша. Майже всі рушили до міста. Розіп’ятий Спаситель жахливо страждав. Його не покидало відчуття повної покинутості. Поглинутий думкою про Отця Небесного, Він підніс до Нього Свою любов і молитви за ворогів, як і під час Хресної Дороги та Розп’яття, Христос повторював ті псалми, які збувалися. Ангели згуртувались навколо Нього.

“У суцільній темряві й тиші, серед жаху, що оповив серця, я побачила, – розповідала Еммеріх, – як Спаситель страждав Один, без утіхи. Він відчував те, що серед найгірших страждань терпить людина, зовсім залишена без утіхи небесної та земної. Лише віра, надія і любов підтримують душу серед пустелі випробувань та смертельного жаху, і це страждання справді неможливо передати!

Своїми Хресними Страстями Спаситель вистраждав нам ласку переможно зносити важке випробування повної опущеності, бо Господь Своєю бідністю та муками за нас, грішників, приєднав нас до Тіла Святої Церкви. І, приєднані до неї, ми можемо не боятися повного відчаю в нашу остан­ню хвилину, коли навколо темрява і немає утіхи, немає світла... Горе нам, бідним, якби нам довелося проходити самим, без підтримки і порад, пустелю страшної внутрішньої ночі душі”. Але Господь Своєю благістю наповнив прірву – страшну прірву зовнішньої та внутрішньої опущеності – Своєю покинутістю, яку Він витерпів на Хресті.

І після Нього християни, аби лише захотіли цього, ніколи не залишаться самі, не будуть покинуті в смертну годину іншими. І для християн, завдяки Спасителю, немає пустелі, самотності, покинутості й відчаю в годину їхньої останньої боротьби. І це завдяки тому, що Господь – Дорога, Істина, Життя – посіяв Своє благословення, освятив Собою похмурий останній шлях. Він переміг морок прірви з її жахом і підняв Свій Хрест серед пустелі. Спаситель, покинутий, без допомоги, вчинив справу Любові, віддав Себе Самого. Свою покинутість, Свою самотність на Хресті Він перетворив у дорогоцінний скарб і віддав його нам.

Себе Самого, Своє життя, Свою працю, Свою любов, Свої страждання і нашу гірку невдячність – усе віддав Він Своєму Небесному Отцю, аби покинути нашу слабкість і нашу духовну бідність. Він заповідав усе в присутності Свого Отця і згідно з заповітом залишив все, що мав, Своїй Церкві та грішникам. У Своїй самотності та в Своїй поки­нутості Він подумав про всіх і не забув нікого з тих, кому доведеться жити до кінця віків на землі.

Господь молився і за тих божевільних, які вважають, що будучи Богом, Він не мучився під час Своїх Страждань, як страждала би звичайна людина на Його місці. Коли я намагалась приєднатись до Його молитов, мені здавалося, що Спаситель хотів, щоб вірним проповідували, що Його Страждання були сильнішими, аніж страждання у звичайної людини в своїй самотності та покинутості. Він страждав так сильно, бо був Богом та Людиною одночасно. У Своїй покинутості як Людина Він мав витерпіти всю гіркоту самотності Боголюдини. Це неможливо передати словами!”

І ось серед Своїх жорстоких страждань Господь скаржився на Свою покинутість, і цим Своїм благанням та скаргою Він дарував усім покинутим, які вірять у Бога, як у Свого Отця, право звертатись до Отця, скаржитись Йому з дитячою простотою Його дітей. І біля третьої години Він промовив з тугою: “Боже Мій, Боже Мій! Чому Ти залишив Мене?”

Його вигук пролунав серед загальної тиші, що панувала навколо, і вороги Спасителя, що зібрались навколо Хреста, говорили: “Він кличе Іллю”. А хтось сказав: “Побачимо, чи прийде Ілля Йому на допомогу”.

Пресвята Діва Богоматір, почувши голос Свого улюб­леного Сина, не могла стриматись, щоб не побачити Його зблизька, і поспіхом рушила до Хреста. Іван, Маґдалина, Марія Клеопова, Саломея рушили за Нею.

У той час, коли народ тремтів від жаху, під’їхали трид­цять вершників. Вони їхали в Юдею з околиць Йоппе на свято. Побачивши, в якому жахливому стані Страждань пере­буває Спаситель, а також вражаючі явища природи, вони обу­ри­лись: “Якби храм справжнього Бога не був в Єрусалимі, то варто було би спалити це місто варварів, які вчинили такий важкий злочин!”

Ці слова, вимовлені чужинцями, що, вочевидь, були з багатих родин, стали підтримкою для народу. Звідусіль почулися вигуки нарікань та обурення. Люди почали гурту­ватися і поділились на два табори: одні нарікали та голосили, інші були сповнені зневаги до Бога.

Але фарисеї затихли. Вони вже знали, що в Єрусалимі наростає обурення і вирішили домовитись з центуріоном Авенадаром, щоб той подбав про захист. Домовились, що зачинять найближчу браму, щоб припинити спілкування невдоволених на Голготі та в Єрусалимі, і що пришлють п’ятсот воїнів з охорони Пилата та Ірода, щоб перешкодити повстанню. Центуріон подбав про порядок, а фарисеям заборонив кричати – їхні вигуки викликали гнів народу!

До третьої години морок трохи розсіявся, але сонце, затьмарене хмарами, ледве блимало, місяць швидко рухався, наче от-от мав упасти на землю. Світло сонця почало повер­татися, зірки зникли з небосхилу, але земля ще була у пітьмі. Зі зменшенням мороку, вороги Спасителя сміливішали. В цей час вони говорили: “Він кличе Іллю”. Авенадар дбав про порядок.

Розділ 12

Останні слова Спасителя

Коли розвиднілось, Тіло Спасителя здалося ще блі­дішим та виснаженішим, бо Він утратив майже всю Кров.

Еммеріх згадує: “Я чула, як Він говорив: “Я наче в чавильні, як виноград, який витискають уперше. Я повинен дати всю Свою Кров до останньої краплі, так що залишиться тільки Тіло. Але в цьому місці вже не робитимуть вина”.

Спаситель був зовсім виснажений. З Його пересохлих вуст злетіли слова: “Я спраглий!” Його близькі дивились на Нього з тугою і з сумом. Він наче просив їх: “Води...” Якби во­ни скористались темрявою, то могли би зробити це непомітно. Розгублений Іван промовив: “Господи, ми забули, не встигли цього зробити”. Спаситель відповів: “Мої близькі не здогадались дати Мені склянку води. Так і мало бути, щоб збулося написане”. Ця самотність була для Нього особливо болісна.

Друзі Спасителя підійшли до воїнів і попросили дати Йому склянку води, пропонуючи за це гроші, але ті зне­хтували проханням. А один з них вмочив губку в оцті і додав туди жовчі. Але Авенадар, серце якого почало навер­татись до правди і пом’якшуватись, узяв губку з рук воїна, витиснув її і вмокнув лише в оцті. Потім він прикріпив губку до очеретини, яку використовували, щоб пити, і простягнув Спасителю. Коли губка торкнулась губ Спасителя, Він про­ковтнув кілька крапель оцту.

Господь промовив ще кілька останніх слів, звернених до народу. Пам’ятаю лише, що Він промовив: “Коли Я вже не зможу говорити, тоді мертві говоритимуть за Мене”.

Багато хто закричав: “Це блюзнірство!” – але Авенадар наказав їм замовкнути.

Надходила смертна година Спасителя! Він змагався зі смертю, і холодний піт укрив Його чоло. Апостол Іван стояв біля підніжжя Хреста і витирав пеленою ноги Спасителя. Марія Маґдалина, знемагаючи від скорботи, прихилилась до Хреста. Пречиста Богородиця стояла між Хрестом Спаси­теля і хрестом розсудливого розбійника, її підтримували Марія Клеопова та Саломея. Вона дивилася на Боже­ствен­ного Сина, що помирав.

Раптом Спаситель промовив: “Здійснилося!” Відтак підняв Голову Свою і вигукнув голосно: “Отче Мій! У руки Твої віддаю душу Свою!” І вигук цей водночас гучний і ко­роткий, наче пронизав землю та Небо. Потім Господь опус­тив Голову Свою і спустив дух. Святі жінки та Іван попадали долілиць.

“Я бачила, – свідчила Еммеріх, – як Душа Спасителя у вигляді осяйного тіла спустилась по Хресту в землю, щоб проникнути в пекло!”

Відтак, як Авенадар підніс губку до вуст Спасителя, він залишався біля Хреста верхи на коні. Він був зворушений до глибини душі і не відводив погляду від Обличчя Спа­сителя. Глибокі думки наповнювали його душу. Кінь стояв нерухомо, сумно похиливши голову. Наче переможений у своїй гордості, Авенадар не тримав повід у своїх опущених руках.

Віддаючи Свою Душу, останні слова Спаситель промовив голосно. І вигук цей пронизав Небо і землю, і пек­ло. Земля затремтіла, скеля Голготи між Хрестом Спасителя і хрестом розсудливого розбійника дала тріщину.

Голос Божий – Голос урочистий і страшний – почувся серед мовчазної природи. Здійснилося! Душа Спасителя покинула Його Тіло. Останній вигук Спасителя вразив усіх, хто чув Його. Земля розверзлась, віддаючи свідчення Сво­єму Творцю, і меч скорботи пронизав душі тих, хто любив Христа!

Для Авенадара це було годиною милості та благодаті. Його кінь затремтів; серце Авенадара зворушилось, гордість зламалась, мов камінь скелі. Він відкинув свій спис далеко від себе, вдарив себе в груди і вигукнув голосом щирим та благородним, голосом переміненої Небом людини: “Нехай благословенним буде Всевишній, Всемогутній Бог, Господь Авраама, Ісаака та Якова! Дійсно то був Праведник, справді Син Божий!” І декілька воїнів, зворушених словами свого начальника, звернулись до Бога, як і він.

Перемінившись, Авенадар привселюдно засвідчив свою віру в Сина Божого і не захотів більше залишатись на службі у Його ворогів. Зіскочивши з коня, він передав його Касію, який прийняв керівництво загоном.

Авенадар швидко спустився з Голготської гори, пе­ретнув долину Гіхону і рушив до Хеонської долини. Він пові­домив про смерть Спасителя учням, що переховувалися в тих місцях, а сам пішов до палацу Пилата.

Останній вигук Спасителя, землетрус, скеля, що дала тріщину, – усе це перелякало присутніх. Усе навколо затрем­тіло від жаху. Завіса храму розірвалась! Мертві вийшли з гробів, що відкривались дивом. Тріснули стіни в храмі, в багатьох місцях на землі затремтіли гори і попадали будинки.

Коли Авенадар привселюдно засвідчив своє навер­нення, багато воїнів та людей з народу повелися так само, навіть дехто з фарисеїв навернувся до справжньої віри. Одні голосно кричали, били себе в груди, квапились додому, інші рвали на собі вбрання і посипали свої голови порохом земним – скрізь панувало сум’яття!

Апостол Іван підвівся, декотрі святі жінки, що стояли віддалік, наблизились. Вони допомогли підвестися Пре­святій Діві та її супутницям. Начальник Життя, Той, Хто захо­тів заплатити за грішників, визволити їх, віддав Свою Душу Богові й дозволив смерті підняти на Себе руку. І Святе Тіло, пристановище Вічного Слова – Логоса, тепер віддане на поталу, набуло похмурої подоби смерті.

Тіло Спасителя конвульсивно здригалось і стало зовсім блідим. Лише запечена Кров залишала плями на Його Ранах. Обличчя Спасителя видовжилось, Його щоки обвисли, ніс витягнувся, підборіддя припало до грудей; Його наповнені кров’ю очі ледь відкрились...

На одну мить Він підняв Голову, обтяжену терновим вінком, і вона знову впала на груди під тягарем Його страж­дань. Його посинілі губи, зранені та розірвані, відкри­лись і виднівся закривавлений язик. Пальці Його рук, які перед тим наче стискали голівки цвяхів, тепер розкрились і повисли без ознак життя. Самі руки витягнулись, спина притислась до стовбура Хреста, і всім своїм тягарем Тіло по­никло, сперлось на ноги. Коліна наблизились одне до од­ного. Ноги застигли навколо цвяхів, які їх пронизували...

У ці хвилини руки Пресвятої Діви Марії заніміли і захололи, очі закрились, обличчя стало блідим. Вона вже нічого не чула, не трималась на ногах і опустилась на землю. Іван, Марія Маґдалина та решта жінок закрили обличчя покри­валами і також розпростерлися на землі в невимовній скорботі!

Коли друзі підвели Страждальну Матір, Вона знову відкрила Свої очі й побачила Тіло Свого Сина, зачатого без насіння від Святого Духа, Тіло від Її Тіла, Серце від Її Серця, святий храм, створений Силою Божою в її лоні й тепер зруй­нований, позбавлений всієї Своєї краси! Відлучений від душі, підвладний законові природи, якої Він був Творцем в її досконалості, природи, зруйнованої гріхом людини.

Пречиста Богоматір мала побачити Його розтерзаного, спот­вореного, зганьбленого руками тих, кого Він хотів врятувати і відродити, для чого й прийшов на світ. Прини­жений, зневажений, на Хресті Він був поміж вбивцями – розбійниками. Він, Спаситель, був подібний на хворого на проказу. Він – втілення Краси, Істини та Любові!

Воскресіння

 

Розділ 1

З’явлення померлих

Хто може висловити безмежні страждання Богома­тері, Тієї, Котру Церква справедливо називає Царицею Мучеників, Радістю всіх скорботних та стражденних... Сонце було за­тьмарене і його промені ще не досягали зем­лі. Після зем­летрусу повітря було важким, але невдовзі посвіжішало.

Тіло Спасителя на Хресті не було відлякуючим. А вигляд обох розбійників був жахливим; обидва мовчали. Дісмас молився подумки. Було вже за третю, коли Спаситель віддав Богові Душу Свою.

Жах від землетрусу минався, і до деяких фарисеїв знову поверталась лють та нахабство. Вони навіть підійшли до тріщини, що утворилася в скелі Голготській, і зв’язавши кілька мотузок, почали кидати в неї каміння, щоб визначити її глибину, і були вражені, що не могли сягнути до дна. Це їх стурбувало. Налякали і вигуки невдоволеного народу, який покидав Лобне місце. У декого в серцях прокидалися докори сумління. На місці страти залишалося все менше людей, вони розбрелися по місту і по рівнині у великому сум’ятті. Багато з них навернулося до Бога.

Майже п’ятдесят римських воїнів вартували браму міста й очікували на прибуття ще п’ятсот воїнів, яких ви­кликали, аби запобігти повстанню. Браму зачинили, а воїнів розкидали по місту, щоб не давати людям гуртуватися і підбу­рювати до повстання.

Кассій залишився біля Хреста разом з п’ятьма воїнами, які стояли біля прилеглої стіни. Друзі Спасителя голосили і побивалися біля Його Хреста у великій скорботі.

Декотрі зі святих жінок повернулись до міста. Тиша, скорбота та пустка запанували біля Тіла Господа! А там, в долині, час від часу з’являлись учні Спасителя. Вони боязко поглядали в бік Хреста Господнього і швидко ховались, якщо хтось наближався.

“У ту мить, коли Господь, голосно скрикнувши, віддав Душу Свою в руки Свого Отця, а бачила, як Його Душа яскравою блискавкою спустилась вздовж Хреста в глибину землі в супроводі осяяних Ангелів. Серед них я впізнала Архангела Гавриїла, – свідчила Еммеріх. – І побачила, як Ангели скинули в прірву багато нечистих духів, які наповнили землю”.

За велінням Спасителя деякі душі повинні були вернутися з пекла в свої тіла, щоб засвідчити Його могут­ність і навіяти рятівний жах неприкаяним грішникам. Коли під час смерті Господа стався землетрус і розверзлась скеля Голготи, земля стряслася і в багатьох інших місцях, особливо в Єрусалимі та в інших частинах Палестини. Щойно євреї в місті отямилися від раптової темряви, затемнення сонця і землетрусу, як нова хвиля землетрусу почала руйнувати будівлі. Багато з них з плачем кинулися врозтіч. Яким же був їхній жах, коли, втікаючи, на вулицях міста вони зустрічали привидів, які зупиняли їх, звертались до них загробними голосами з докорами та наріканнями. В храмі священики знову приступили до церемонії заколення Пасхаль­ного ягняти, припиненої на час темряви. Вони раділи поверненню світла, коли раптом земля затремтіла знову. Почувся глухий підземний шум, потім гуркіт стін, які руйнувались від землетрусу. Завіса в храмі розірвалась навпіл!

Німий зловісний жах охопив збіговисько людей, які заповнили юдейський храм. Серед моторошного мовчання чулися вигуки відчаю. Увесь величезний храм був заповнений народом, але зберігався зразковий порядок. Почалося скроплювання кров’ю жертви, чулися голоси псалмоспівів і сурм. Все йшло згідно зі звичним ритуалом, і сум’яття в храмі не було таким великим, як в Єрусалимі.

Але так було доти, поки в різних місцях храму не почали з’являтися привиди померлих, що наче осквернювали храм, вселяли жах, а відтак і зупинили жертвоприношення. До паніки, однак, не дійшло: люди покидали храм групами – поки одні стрімко спускались сходами храму, священикам вдавалося стримувати інших, запобігаючи згубній тисняві. Але жах та сум’яття неможливо описати. Щоб уявити те, що відбувалося, потрібно відтворити в пам’яті мурашник, в який кинули камінь і почали його штурхати палицею, тоді, як усі, хто там перебував, були зайняті роботою, в одному місці сум’яття таке велике, що мурашки кидаються одні на одних, щоб уникнути небезпеки, в іншому ж місці праця триває, незважаючи на те, що трапилось; і навіть там, де найбільший безлад, мурахи знову беруться за роботу.

Первосвященик Каяфа та його помічники не розгу­билися. Зовні вони зберігали впевненість та спокій. Удаючись до погроз, умовлянь і навіть жартів, вони нама­галися при­пинити паніку. Завдяки своєму дия­вольському зачерствінню, вони швидко отямились і не побачили в над­природних явищах знаку гніву Божого як свідчення невинності Ісуса.

Римський гарнізон фортеці Антонія також доклав усіх зусиль, аби підтримувати порядок. У народі панував жах, свято не відбулося, але до заворушень не дійшло. Тугу та пригніченість кожен поніс з собою додому, хоч фарисеї своїми промовами намагались заспокоїти людей.

“Ось ще кілька подій, які я запам’ятала, – розповідала Еммеріх. – Великі колони біля входу в святиню, на яких трималась величезна прекрасна завіса, попадали зі своїх п’єдесталів. Ліва колона впала в напрямі на південь, а права – на північ. Величезна завіса розірвалася навпіл. На завісі були кольорові зображення, астрономічні сфери та різні символічні фігури, а також зображення мідного змія на хресті. Великий камінь відділився від стіни біля молитовного місця старця Симеона, перед входом у святиню, склепіння молільні знизились. В інших частинах храму стряслася земля, впали двері, колони зруйнувались.

У святині з’явився великий первосвященик Захарія, вбитий між храмом та вівтарем, і виголосив погрозливу промову (то не був батько Івана Хрестителя, а інший Захарія, похований під хрестом). Привид первосвященика Захарії говорив про вбивство Захарії – батька Предтечі Івана Хре­стителя, про вбивство самого Івана Предтечі й насиль­ницьку смерть пророків. Привид вийшов із зруйнованого земле­трусом фундаменту храму, біля святині – місця поховання його і старця Симеона.

З’явилися також два сини благочестивого Симеона Праведного, одного з предків старця Симеона, і також грізно, з докорами говорили про вбивство пророків, про те, що традиційне принесення жертв повинно припинитися. Вони закликали всіх присутніх прийняти вчення Розіп’ятого.

Пророк Єремія з’явився біля вівтаря й оголосив, що попереднє жертвопринесення закінчилось і заміняється новим. Первосвященики всіляко заперечували і приховували з’яву привидів їм та решті священнослужителів, під загрозою найсуворіших покарань вони заборонили розповідати про це людям. А ці чудові з’яви супроводжу­вались новими, не менш дивними!

Другі двері святині відкрились самі по собі, і почувся гучний голос: “Геть звідси!” Я побачила, що Ангели Господні залишили храм; тоді ж Никодим та Йосиф Ариматейський з друзями пішли з храму. Вівтар був зруйнований, кадильниця перекинулась. Розбились дощечки зі Святим Писанням, а самі згортки Писань і пергаменти перемішались!

Сум’яття досягло свого апогею. Закони часу, порядок та час богослужінь, – усе було втрачено. Мертві безперервно з’являлись у святині, а деякі привиди – у галереях та потайних місцях храму. Із загрозливими промовами вони звернулися до людей. Потім, прислухавшись до Ангелів, мертві повер­нулись до своїх гробниць. Кафедра учителів у притворі була перекинута.

Більшість з тих тридцяти фарисеїв, яких послали на Гол­готу останніми, тепер повернулись у храм серед загального сум’яття. Біля підніжжя Господнього Хреста дехто з них навернувся. Незвичайні явища, свідками яких їм довелося бути, приголомшили їх. Вони звернулись до Каяфи та Анни з гіркими та повними відчаю наріканнями, а потім залишили храм.

Анна, найжорстокіший з усіх ворогів Спасителя, що керував боротьбою проти Нього і підбурював Його обви­нувачів, був переляканий, він кидався в найбезлюдніші місця храму, бігав з кутка в куток, наче шукав, де б заховатись. Я бачила Анну і декотрих його прибічників в якомусь затиш­ному приміщенні храму, вони були у відчаї. Каяфа даремно намагався підбадьорити Анну: страх від з’яви мерців наче паралізував його. Каяфа, хоч і занепокоєний та внутрішньо знічений, був настільки знавіснілий, опанований дияволом пихи, що зумів не виявити свого стану. З крижаним спокоєм він протиставив свою гордість, жорстокість, ненависть усім загрозливим знаменням Неба і своєму затаєному відчаю.

Коли принесення в жертву стало неможливим, Каяфа наказав тримати в таємниці всі події, явища, з’яви, які відбувалися в храмі. Він повторював сам і наказував свяще­никам говорити, що вияви гніву Божого були на прибічників Галилеянина: вони з’явились до храму без попереднього очищення. Він говорив, що лише вороги Закону, який Ісус намагався відмінити, могли викликати збентеження в храмі. Винен в усьому Той, Хто під час Своєї смерті, як і за життя, порушив спокій святого місця. Такими розмовами Каяфі вдалося заспокоїти одних і залякати інших. Але хвилювання не влягалося.

Святкування було припинено і відкладено до тих пір, поки храм буде повністю очищений. Багато ягнят не було заколено на свято Пасхи. Люди покидали храм.

Усі знали, що гробниця первосвященика Захарії біля стіни храму відкрилася. Каміння впало зі стіни, сам Захарія вийшов зі своєї гробниці (але він не повернувся туди, і я не знаю, куди він подів свою смертну оболонку після своєї з’яви; сини Симеона Праведного повернулись у своє під­земелля під горою храму саме тоді, коли Тіло Господа клали у гріб).

Під час цих похмурих подій у храмі не менші сум’яття та жах панували в багатьох місцях Єрусалима. О третій годині багато могил, особливо в садах північно-західної частини міста, відкрились. У деяких могилах лежали тіла, покриті пеленами, в інших – лише кістки і напівзотлілі тканини. З деяких могил нестерпно смерділо.

У палаці Каяфи були поруйновані східці, на яких стояв Спаситель, де Його віддали на поталу. Не збереглося і те місце, де апостол Петро мав нещастя відректися від свого Учителя. Румовище тут було таким великим, що ввійти до палацу можна було лише через другий вхід. Великий перво­священик, один з предків Симеона Богоприємця, в при­сут­ності кількох членів синедріону, з’явився тут, засуд­жуючи нечистивий суд, що відбувся на цьому місці. Ті, хто минулої ночі допоміг апостолам Іванові та Петрові увійти до палацу, тепер навернулись до Бога і пішли до учнів Спасителя, що переховувались у безлюдних місцях долини.

У палаці Пилата підземний поштовх стався в тому місці, де Спаситель стояв перед народом. Камінь, на якому Він стояв, розлетівся в друзки. А на сусідньому подвір’ї задви­гтіла земля на тому місці, де були поховані вбиті Іродом після Різдва Христового немовлята.

У багатьох місцях міста були пошкоджені будинки та стіни. Але жоден будинок не завалився.

Римський правитель не міг отямитись і не знав, які розпорядження давати. Земля двигтіла під його палацом! Пилат бігав з однієї кімнати в іншу, переходив з одного при­міщення в інше. Мертві з’явились у його будинку і дорікали йому за несправедливий суд! Пилат думав, що то були боги та духи страченого пророка. Він заховався в найпотаємнішій частині свого палацу і почав приносити жертви своїм богам, даючи їм обітниці, щоб вони умилостивили богів Гали­ле­янина. Ірод майже збожеволів від жаху і звелів зачинити всі двері свого палацу.

Понад сто мерців різних часів покинули свої гробниці, з’явились в Єрусалимі та його околицях. Вони з’явились у різних місцях міста і звертались до людей, дорікаючи їм за смерть Спасителя.

Щоправда, більшість гробниць була в околицях міста, але чимало їх було і в новій частині Єрусалима, в садах між Наріжною та Голготською брамами. Були гробниці й біля храму, забуті та покинуті. Не всі піднялись, коли могили розверзлись, а лише ті, чиї душі були послані Господом з пекла. Привиди вставали з могили і нечутно блукали ву­лицями. Заходили до осель своїх нащадків і в спра­вед­ливому гніві дорікали їм, що вони були причетні до страждань Спасителя! Переважно вони ходили парами: під їхнім довгим вбранням не було видно ніг. Здавалось, що вони ковзали, ледь торкаючись землі. Дехто – з оголеними руками, в інших руки були прикриті одягом, їхні голови були обмотані покривалами, обличчя – смертельно бліді. Звуки їхніх голосів жорсткі та дивні, їхня присутність відчувалася лише в звуках їхніх голосів; так, наче вони самі були голосами, їхні покривала відрізнялись залежно від віку померлого та часу, коли він жив на землі. Вони зупинялися там, де лунала сурма й оголошувався вирок Спасителю перед тим, як Його повели на Голготу. Привиди віддавали хвалу Господу, віщуючи небесну кару Його вбивцям. Коли вони з’являлись, люди зупинялись і в заціпенінні слухали їх, а потім утікали при найменшому порухові й ховалися в найпотаємніших місцях своїх осель. Жахіття панувало в місті! Біля четвертої години мерці повернулися до своїх гробниць. Багато хто мав з’я­витися ще після Воскресіння Спасителя.

Жертвопринесення в храмі припинилося, і серед загального сум’яття лише в деяких будинках перед вечерею споживали Пасхальне ягня.

Тоді ж Еммеріх бачила в інших місцях Святої Землі та у віддалених країнах чудесні з’яви, але про це мова пізніше.

Розділ 2

Знімання Господа з Хреста

Щойно вляглося хвилювання в місті, як до Пилата звернулися з набридливими заявами та проханнями. Вранці синедріон ухвалив прохання до Пилата наказати перебити гомілки розіп’ятим і зняти їх з хрестів, щоб тіла не зали­шались на хрестах у суботу. Пилат виконав прохання сине­дріону і направив катів на місце страти. Тоді ж я бачила, як Йосиф з Ариматеї вирушив до Пилата. Йосифа сповістили про смерть Спасителя, і вони з Никодимом вирішили покласти Тіло Господа до нової гробниці, що була в саду, неподалік від Лобного місця, і належала Йосифові з Ариматеї.

Мені здається, я бачила Йосифа перед тим, як він мав іти до Пилата, бачила, як, за його наказом, кілька слуг чистили гробницю і готували місце для поховання за цей час. Никодим придбав плащаницю та пахощі та чекав Йосифа.

Йосиф застав Пилата в сум’ятті. Не вдаючись до жод­них пояснень, він попросив дозволу зняти з Хреста Тіло Ісуса, щоб покласти в Гріб у своєму володінні. Пилата здивувало, що такий шанований в Єрусалимі чоловік, як про ласку, просить Тіло Того, Кого він, Пилат, віддав на ганебну смерть. Прохання Йосифа нагадало йому, що він засудив безвинного, і защеміла від туги душа його. Але він приховав свої почуття і з подивом запитав: “Хіба Ісус уже помер?” – хоч щойно вирядив своїх воїнів виявити останню ласку страченим, перебивши їм гомілки. Пилат звелів покликати Авенадара. Той якраз вернувся з печер, де переховувались учні Спаси­теля. Пилат запитав його, чи справді Цар Юдейський помер. Авенадар розповів йому про смерть Спасителя, Його останні слова і останній вигук, з яким Він віддав Свою Душу Отцю Небесному! Розповів про землетрус і про те, як тріснула скеля Голготи. Пилат, здавалося, був здивований лише тим, що Ісус помер, адже розіп’яті живуть значно довше. Це все, що він сказав, хоч у душі був дуже схвильований явищами, які супроводжували смерть Спасителя. Можливо, щоб загладити свою жорстокість, він відразу ж видав Йосифові папір (наказ), в якому дозволяв видати йому Тіло Царя Юдейського, зняти з Хреста і негайно поховати.

Пилат зрадів, що була нагода вчинити наперекір старійшинам та первосвященикам, які хотіли, щоб Ісус Христос був похований ганебно серед розбійників. Він послав одного зі своїх воїнів на Голготу для виконання на­казу. Можливо, це було доручено Авенадару, бо Еммеріх бачила, що він був присутнім, коли знімали Спасителя з Хрес­та. Йосиф з Ариматеї відразу залишив палац Пилата і пішов до Никодима. Той чекав на нього в будинку якоїсь бого­боязної жінки, яка жила на головній вулиці біля того місця, де Спасителю довелося витерпіти стільки образ на початку Своєї Хресної Дороги. Никодим купив у цієї жінки багато пахощів та духмяних трав для поховання. Інші пахощі, якими вона не торгувала, а також плащаницю для поховання він купив в іншому місці. Усе це він запакував у великий згорток. Йосиф купив у крамниці прекрасну широку плащаницю з тонкої вовни, що мала шість лотків у довжину. Слуги Йосифа взяли з собою драбини, молотки, дошки, посуд з водою, мидниці, губки – все необхідне для зняття тіла з Хреста. Багато з цих предметів вони поклали на закриті ноші, подібні до тих, на яких учні Івана Хрестителя несли його тіло.

На Голготі панувала тиша, яку деколи пронизували вигуки болю та страждання. Опановані жахом люди посту­пово розійшлися. Пречиста Богоматір, улюблений учень, Марія Маґдалина, Марія Клеопова та Саломея продовжували стояти біля Хреста. Вони плакали. Голови та плечі мали загор­нені покривалами. Кілька воїнів сиділо на землі, поклавши біля себе списи, і перемовлялись з друзями, що стояли неподалік. Кассій на коні переїжджав з місця на місце. Хмари вкрили небо, скорбота заполонила всю природу. В цей час на Голготу прийшло шість катів з драбинами, факелами, мотуз­ками, важкими залізними трикутними палицями для роз­дроблення ніг розіп’ятим.

Коли кати підійшли до Хреста, друзі Спасителя відійшли вбік. Пресвята Богоматір тремтіла, боячись ще й наруги над Тілом Її Божественного Сина. І, здавалось, Її побоювання не були марними. Підійшовши до Хреста і піднявшись до Тіла Господа, кати засумніва­лися, що Він дійсно помер, але, помацавши Тіло, переконались, що Воно вже захололо. Зваживши на прохання Божої Матері, Іван підійшов до них і сказав кілька слів, після чого вони відійшли від Хреста. Потім приставили драбини до хрестів розбій­ників. З обох боків два кати трикутними палицями перебили розбійникам руки вище та нижче ліктів. Третій кат у той час перебив їм ноги вище та нижче колін. Дісмас страшенно кричав. І, щоб припинити це, кати тричі сильно вдарили його по голові. Дісмас, застогнавши, відразу ж помер і був пер­шим, хто побачив свого Визволителя на тому світі! Потім кати обрізали мотузки, що утримували тіла розбійників, щоб ті впали на землю. Вони потягли їхні тіла в долину між Гол­готою та міською стіною, де й поховали.

Здавалося, кати сумнівались у смерті Христа. Друзі Спасителя – свідки того, що відбувалось, жахнулись від думки, що вони повернуться до Його Хреста. Але раптом на Кассія найшло якесь священне натхнення. Він завжди відрізнявся особливою жвавістю та енергією, товариші ж часто глузували з нього, бо він мав поганий зір та був косо­оким. Кассій бачив нелюдську жорстокість катів, бачив скорботу святих жінок. І його душу осяяла думка вчинити щось надзвичайне. Саме цей учинок мав бути здійсненням пророцтва. Кассій висунув свій спис (він складався з кількох частин), закріпив вістря і скерував свого коня у вузький простір перед Хрестом Спасителя.

Я бачила, як йому довелося обережно тримати коня біля самої прірви, що утворилась під час землетрусу, Кассій стояв справа від Хреста Спасителя, між Його Хрестом і хрестом розбійника. Він устромив свій спис з такою силою в правий бік Христа, що його вістря ввійшло в Серце Спасителя. Коли Кассій витягнув спис з рани, з неї ринули кров та вода і змочили його обличчя, наче струменем благодатного спасіння! Вражений раптовим та несподіваним осяянням згори, Кассій зіскочив зі свого коня і, б’ючи себе в груди, голосно визнав свою віру в Спасителя. Пресвята Богоматір та святі жінки, які безперервно дивились на Тіло Господа, із занепокоєнням слідкували за рухами римського легіонера. Коли спис пронизав Святе Тіло і Найсвятіше Серце Спасителя, жінки вигуками скорботи кинулись до Хреста! Пресвята Діва Марія впала на руки Своїх подруг, наче залізо пронизало Її Серце! Кассій навколішки голосно прославляв Ім’я Господнє і дякував Богові за двічі отриману ласку та благодать, адже його тілесні очі зцілились одночасно з очима його душі.

Кров Спасителя, стікаючи по Хресту, заповнювала заглиблення в скелі. Пресвята Богоматір, святі жінки та Кассій, глибоко схвильовані, з розчуленням та благоговінням збирали дорогоцінну Кров у посудини, а також збирали пеленами цю Кров до останньої краплі!

Кассій зовсім змінився. Його очі вже не косили, зір зміцнів, ще дивовижніші зміни сталися в його душі! Він став іншою людиною – скромним та простим.

Кассій при хрещенні отримав ім’я Лонгин і пропо­відував Євангеліє як диякон. Він завжди носив з собою пелену з кількома краплями засохлої дорогоцінної Крові Спасителя. Цю реліквію знайшли в його могилі в іта­лійсь­кому місті – здається, в Мантуї.

Воїни, що були свідками чуда, яке сталося з Кассієм, кинулись на коліна, б’ючи себе в груди і визнаючи Ім’я Господнє. Кров та вода продовжували стікати з відкритої Рани вздовж Хреста в заглиблення скелі. Пресвята Діва Марія і Марія Маґдалина, збираючи дорогоцінну Кров Спасителя, плакали. Кати отримали від Пилата наказ не чіпати Тіло Спасителя, яке віддали Йосифові з Ариматеї, і пішли геть. Усе це відбувалось біля четвертої години дня.

У цей час Йосиф Ариматейський та Никодим готу­вались до поховання Спасителя. Святі жінки дізнались від слуг Йосифа Ариматейського, які наводили лад у гробниці, що Пилат дозволив зняти і взяти Тіло Господа та покласти Його в нову гробницю, де ще ніхто не був похований. Вони пішли на Сіонську гору, щоб трохи відпочити і взяти все не­об­хідне для поховання.

Пресвята Богоматір мала невеличке приміщення в прибудовах Сіонської Світлиці. Святі жінки увійшли в місто не через найближчу, а через південну браму, що вела до Вифлеєма. Найближча брама була зачинена й на вимогу фари­сеїв, які боялись заворушень, охоронялась воїнами.

Коли біля Хреста не залишилось нікого, окрім воїнів, я побачила п’ятьох чоловіків, що прийшли з Витанії долиною. Вони підійшли до місця страти і дивились на Хрест Спасителя кілька хвилин. Потім зникли. Мені здається, що це були учні Спасителя.

Тричі я бачила Никодима та Йосифа з Ариматеї непо­далік від Хреста. Вони розмовляли і були стурбованими. Вперше я побачила їх, коли жорстоко розпинали Спасителя. Вони підходили до воїнів і хотіли у них купити вбрання Господа. Вдруге – коли вони підійшли подивитись, чи люди розходяться з місця страти, а потім пішли разом до гробниці, щоб приготувати її. Потім вони знову повернулись до Хреста й оглянули все навколо, мовби прикидаючи, що треба приготувати.

Після цього вони повернулись до міста, взявши на себе всі турботи про поховання, а їхні слуги приносили все необхідне для цього. Я побачила дві драбини, щоб зняти з Хреста Тіло Сина Людського. Ці драбини були в стайні біля величезного будинку Никодима. Вони були зроблені з міцних жердин, в які були вмонтовані, як щаблі, дуже міцні кавалки дерева. На цих драбинах я бачила гаки, які за бажанням можна було піднімати чи опускати. Цими гаками прикріпляли драбини, а також на них підвішували потрібні для роботи інструменти.

Слуги Никодима та Йосифа Ариматейського принесли на ношах посудини, мидниці, губки та різні інструменти. В закритому ліхтарі у них був також вогонь. Слуги пішли попереду своїх господарів і прийшли на Голготу через іншу браму (здається, Вифлеємську). Коли вони приходили повз той будинок, де перебували Пресвята Богоматір, апостол Іван та святі жінки, ті приєднались до слуг, але йшли за ними на деякій віддалі.

Святих жінок було п’ятеро, декотрі під покривалами несли згортки з полотнищами та пеленами. Єрусалимські жінки, коли їм доводилось виходити ввечері чи здійснювати якийсь релігійний обряд, замотува­лись у дуже довге та широке покривало. Це покривало тягнулося від однієї руки до іншої, а потім накривало всю голову. Так виглядало їхнє жалобне вбрання. Никодим та Йосиф з Ариматеї також були в жалобному одязі: рукави, картузи і широкі пояси були чорними, їхні плащі, що покривали голови, були темними, довгими і широкими. Всі предмети, які вони несли, були заховані під плащами.

Глибока тиша панувала на вулицях. Страх змушував мешканців залишатись у своїх будинках. Більшість благали Бога простити їм їхню лють та жорстокість. Лише декотрі споживали пасху.

Коли Никодим та Йосиф Ариматейський підійшли до брами – вона була зачинена: прилеглі до неї вулиці та стіни охоронялись воїнами. Це були воїни, які на вимогу фарисеїв з’явилися тут біля другої години для попередження бунту. Йосиф показав їм папір з дозволом від Пилата, і вони зробили чергову спробу відчинити браму, але безрезультатно. Вони думали, що під час землетрусу земля піднялася і настільки притиснула браму, що їм не вдасться відчинити. Кати, що повертались з місця страти після того, як перебили гомілки двом розбійникам, змушені були завернути та пройти через іншу браму. Але коли Никодим та Йосиф спробували відчинити браму, вона легко піддалася – на велике здивування присутніх!

Небо було ще темним та захмареним, коли вони прийшли на Голготу, де вже були слуги та святі жінки, які плакали, сидячи на землі біля підніжжя Хреста. Тут вони побачили й Касія, і ще кількох воїнів, які навернулись до Бога і тримались на віддалі з пошани до святині. Йосиф Ариматейський та Никодим розповіли Пресвятій Марії про все, що вони залагодили у Великій Раді синедріону і як їм вдалося оберегти Тіло Ісуса від ганебного поховання. Від святих жінок вони дізнались, як було важко перешкодити катам перебити Йому гомілки. І ось, незважаючи на злу людську волю, жодна кістка Спасителя не була переламана, згідно з пророцтвом Святого Письма! Святі жінки розповіли, як Кассій пробив своїм списом Серце Господа! В цей час прийшов Авенадар, і всі вони з почуттям глибокого благо­говіння та великої скорботи приступили до останнього зобо­в’язання тієї любові, яку вони ще могли виявити своєму Учителю та Визволителю роду людського. Пресвята Бого­матір та Марія Маґдалина сиділи біля підніжжя Хреста спра­ва, між Хрестом Спасителя та хрестом Дісмаса. Решта жінок готували пахощі, полотна, воду, чаші, губки. Кассій при­сунувся до Авенадара і розповів йому про подвійне чудо, що трапилось з ним. Усі свідки цієї великої драми були зво­рушені та вражені, але почуття, що наповнювали їхні душі, не виливалось у слова. Сповнені любові, вони мовчали. Лише зрідка якесь слово чи зітхання глибокого душевного болю переривали їхні приготування. Особливо важко було Маґдалині: здавалось, вона не бачила і не відчувала нічого, що діялось навколо неї! Никодим та Йосиф з Ариматеї приставили драбини ззаду Хреста і вилізли на них, тримаючи велике полотно, до якого в трьох місцях були прив’язані широкі ремені. Вони прив’язали Тіло Спасителя до стовбура Хреста біля рамен та під коліньми і прикріпили руки Спасителя до перекладин Хреста. Потім вони почали бити по цвяхах, щоб ті вийшли з деревини. Рани на руках були широкими, ремені, які підтримували руки, не давали їм налягати на цвяхи. Удари молотка недовго розхитували Святе Тіло Господа.

Йосиф витягнув цвях з лівої руки і повільно опустив руку вздовж Тіла з перев’язом. Те саме зробив Никодим з правою рукою: дбайливо та обережно він випростав голову Господа, схилену на ліве плече, прикріпив до Хреста, потім витягнув цвях з правої руки й обережно опустив її вздовж Тіла. В цей час Авенадар не без зусиль витягнув великий цвях, що пробив обидві ноги Небесного Учителя. Кассій бла­гоговійно підняв усі три цвяхи з землі і передав їх Пресвятій Діві Марії. Потім Йосиф та Никодим приставили драбини спереду Хреста, майже поряд з Тілом Господа, і відв’язали дві інші перев’язки (ремені). Пресвяте Тіло Господа, вже не підтримуване, відділилось від Хреста і Його повільно спустили до Авенадара, який стояв на ослоні й прийняв Тіло в свої руки нижче колін, тоді як Йосиф та Никодим, тримаючи в своїх обіймах Найсвятіше Тіло, як підтримують пора­неного друга, боячись завдати Йому нових страждань, тур­ботливо та повільно спускались по щаблях драбини. Так зняли Тіло Господа з Хреста.

Йосиф Ариматейський та Никодим зробили все, щоб не завдати Священному Тілу Спасителя нової шкоди. В їхніх діях була любов та благоговіння, які вони відчували до Найсвятішого зі святих за Його життя. Тож під час кожного зайвого руху, коли знімали Тіло Господа з Хреста, вони про­стягали до Неба руки зі стогоном та плачем. Усі присутні дивились на Хрест. По-різному вони виявляли свою скорботу та любов до Нього! Усі мовчали. Навіть слуги, охоплені під­свідомим благоговінням, розмовляли пошепки і лише тоді, коли це було вкрай необхідно.

Удари молотка розривали Серце Богоматері, Марії Маґдалини і всіх люблячих та присутніх під час розп’яття Спасителя. Їм здавалося, що вони знову чують жалібний стогін безвинної Божественної Жертви. Але Його вуста вже не відкривались. Його мовчання свідчило, що Його вже немає з ними, і пронизувало їхня серця скорботою. Йосиф та Никодим загорнули Його Найсвятіше Тіло від колін до стегон у пелену й опустили в розпростерті обійми Пресвятої Діви Марії, яка прийняла Його зі скорботою та великою любов’ю. Пресвята Богородиця сиділа на покривалі, розсте­леному на землі, Її плечі злегка спирались на подушку, яку зробили зі згорнутих плащів, щоб Її втомлене страж­даннями тіло хоч трохи відпочило і підкріпилось, коли Вона буде зайнята останніми скорботними турботами про Тіло Свого Сина. Голова Спасителя лежала на Її колінах, Тіло Його було розпростерте на пелені, яку розстелили для цього.

Хто може описати Любов та Скорботу, що сповнювали Серце Пречистої?! Вона тримала на руках Свого улюбленого Божественного Сина, якому протягом багатьох довгих годин Його мук не могла виявити Свою Любов. З надзвичайним сумом Вона розглядала Рани Його Найсвятішого Тіла і не могла відірвати очей від улюбленого Сина. Вона дивилася на Його страшні Рани, поцілунками вкривала Його закри­вавлені щоки, а Марія Маґдалина не відривала вуст від ніг Спасителя.

Чоловіки пішли на південно-західну частину Голготи, в невелике заглиблення в скелі, де мали намащувати Тіло пахощами і приготувати все необхідне для цього. Кассій і воїни, що навернулись до Господа, поводили себе шаноб­ливо і трималися на віддалі в благоговійній мовчанці. Воїни, які не навернулись на поклик благодаті, повернулись до міста; а ті, що залишились, організували варту навколо Спасителя, щоб не було безладу, коли Його востаннє вшановуватимуть ті, хто зі співчуттям та упокоренням пропонували свої по­слуги, коли треба було чоловічих рук. Святі жінки не зали­шились без діла. Вони передавали Пресвятій Богородиці необхідні предмети: посудини, губки, пелени, пахощі. Коли їхні послуги були вже непотрібними, вони мовчки та шанобливо стояли неподалік від Хреста. Серед них я впізнала Марію Клеопову, Саломею, Вероніку, Марію Хелі. Маґ­далина не могла себе змусити хоч на мить відійти від Тіла Спасителя. Апостол Іван не відходив від Пречистої Діви Марії. Він був наче посередником між чоловіками та жін­ками: ходив від одних до інших, робив і тут, і там різні по­слуги. Жінки приготували все необхідне. Вони мали з собою міхи з водою, яку виливали, натискаючи на нижню частину. Неподалік розклали вогнище, щоб нагріти ту воду й обмити Тіло Спасителя. Жінки передавали Пресвятій Богородиці та Маґдалині посудини з водою, а потім витискали в мидниці губки, якими користувались. У Своїх стражданнях Богоматір зберігала шляхетну мужність.

1830 року в Страсну П’ятницю сестра Еммеріх пере­повідала свої видіння. Вона змальовувала зняття Спасителя з Хреста. І раптом втратила свідомість. Отямившись, промовила: “Коли я дивилась на Пречисте Тіло Господа, яке лежало на руках Пресвятої Діви Марії, я сказала собі: “Боже Мій, яка мужність! Вона повністю володіє Собою, навіть не втрачає свідомості!” І тут же мій провідник (мабуть, Ан­гел-хоронитель) дорікнув мені, що я дивувалась і спосте­рігала, а не співчувала Їй: “Відчуй те, що Вона відчуває!” І відразу жахливий біль, наче меч, пронизав моє серце з обох боків! Я думала, що помираю. Ще довго після цього сестра Еммеріх відчувала цей нестерпний біль скорботи.

Матір Господа не могла дозволити, щоб Тіло Її Улюб­леного Сина поховали з брудом та кров’ю. Вона перемогла Свої жахливі страждання з дивною силою і з надзвичайною любов’ю почала обмивати Його незліченні Рани. З надзви­чайною обережністю Вона зняла терновий вінок з Голови Спасителя, розрізавши його ззаду – боялась, щоб терня, застромлене в Голову Господа, не роз’ятрило присохлих Ран. Тому Богоматір ретельно витягнула одну за одною колючки. Вінок зняли і поклали біля цвяхів. За допомогою круглих обценьків Богоматір витягнула залишки колючок з Голови Спасителя. (Ці щипці нагадували Еммеріх знаряддя, яке мала Юдит, коли вбивала Олоферна). З сумом Вона показувала їх Своїм друзям, які поклали їх поряд з вінком. Деякі з цих ко­лючок зберігалися в Церкві, як реліквії. Вкрите Ранами, закривавлене Обличчя Спасителя неможливо було впізнати. І волосся, і борода – все злиплося від Крові.

Спочатку Пресвята Діва обмила Обличчя та Голову Спасителя: змоченими губками Вона знімала Кров, що склеїла Його волосся. Намотаним на пальці полотном Вона вибрала Кров, що заповнила Рани на Голові, очах, ніздрях та вухах. Потім обмила напіввідкриті вуста Спасителя, Його язик, губи та зуби. Пресвята Богородиця розділила на три частини рештки волосся, що залишилося на Голові Спаси­теля: по одному пасмові спадало з боків, третє було ззаду.

Матір Божа розібрала волосся на скронях і заховала його за вуха. Голова Спасителя була обмита. Пресвята Богородиця поцілувала Його Святі щоки і накрила Його Обличчя полотном. Вона почала обмивати Його плечі, груди, спину, руки – геть пошматовані. Пресвята Діва бачила, як жахливо спотворила все Тіло Її Улюбленого Божественного Сина лють та жорстокість катів. Усі кістки грудей були поламані. Праве плече, на якому Спаситель ніс Хрест, було суцільною Раною. Уся верхня частина Тіла була вкрита жахли­вими рубцями від мотузок та ударів бичів. Зліва на грудях була невелика Ранка від вістря списа, що пройшло наскрізь. На правому боці була широка Рана від удару списа, що про­низав Серце Господа наскрізь (з одного боку на другий). Пре­свята Богородиця обмила всі ці Рани. Маґдалина навколішках допомагала їй, постійно припадаючи до ніг Спасителя, об­миваючи їх слізьми і обтираючи своїм во­лоссям.

Голова Спасителя, Його груди, плечі та руки були вже обмиті. Пресвяте Тіло Спасителя було смертельно блідим, і в місцях ударів покрите синцями і червоними плямами там, де була здерта шкіра. Воно й досі спочивало на руках Бо­гоматері, яка покривала обмиту частину Тіла великою пеленою і приступала до обмащування Священного Тіла. Святі жінки тримали перед Нею невелику посудину, з якої Богоматір двома пальцями правої руки брала дорогоцінне миро і змащувала ним Рани Спасителя. Божа Матір змастила Його волосся. Я бачила, як Вона Своєю лівою рукою взяла одну за другою Його руки і з благоговінням цілувала їх! Цей же бальзам Богоматір уклала в широкі Рани рук, вуха, ніздрі, Рану в боці. Марія Маґдалина змастила ноги Спасителя, а потім ще довго зрошувала їх Своїми слізьми і не могла відірвати їх від Своїх вуст. Воду, якою обмивали, не вилили, а витиснули губками в міхи, де її ретельно зберігали. Криниця, в якій брали воду, була неподалік – виднілася з саду Йосифа Ариматейського.

Після того, як Пресвята Богоматір поклала бальзам на всі Рани Свого Божественного Сина, Вона спеленала стрічками Його Голову, і, перш ніж накрити її, прикрила Його очі Своєю рукою. Закрила і вуста Його. Відтак ще довго Пресвята Діва тримала Святе Тіло в Своїх обіймах і плачучи припадала Своїм обличчям до Обличчя Господа! Маґдалина продовжувала цілувати ноги та ступні Христа.

Розділ З

Покладення в Гріб

Усе вже злагодили для поховання! Іван підійшов до Пресвятої Діви Марії та попросив її відійти від Тіла Господа, щоб встигнути покласти Його в Гріб, адже наближалась субота. Пресвята Діва ще безліч разів цілувала Улюблене Тіло і прощалась з Ним. Йосиф та Никодим віднесли Тіло Господа разом з великою пеленою, на якій Воно лежало, на те місце, де мали закінчити помащення. Пресвята Бого­родиця, яка знайшла хоч якусь утіху в материнських турботах про Тіло Господа, тепер безсило впала на руки Своїх подруг. Марія Маґдалина простягнула у відчаї руки та якийсь час ішла за Йосифом та Никодимом, наче хотіла втримати улюбленого свого Господа. Потім повернулась до Пресвятої Богородиці.

Йосиф Ариматейський та Никодим перенесли Тіло Господа в заглиблення Голготської гори, де був прекрасний, гладенький й зручний для намащення камінь. На землі розстелили велику пелену, подібну на ту, яку вивішують у Церкві перед Великим постом, а поряд – велике покривало. Пелена була особлива, просякнута воском, щоб під час обмивання могла стікати вода. Тіло Божественного Учителя поклали на першу пелену, а покривало тримали розпростертим над Ним. Никодим та Йосиф навколішки під цим покривалом розв’язали пелену, якою були обгорнуті стегна Господа. Коли Його знімали з Хреста, зняли пояс, який приніс Спасителю Йонабад. Потім під тим же роз­простертим над Тілом Господа покривалом обмили нижню частину Тіла. Піднявши на полотні, підкладеному під стегна та коліна, благоговійно обмили Господа, не повертаючи Його. Так вони обмивали Тіло губкою до тих пір, поки вода не стала прозорою і чистою. Тоді вилили на Тіло пахощі й з благоговійною обережністю почали розпрос­товувати Його, бо ноги в колінах були й досі зігнутими, як у хвилину Його Смерті. Потім вони обгорнули Тіло новою пеленою, поклавши на неї оберемки запашних рослин, подібні на шафран. Посипали запашним порошком, який Никодим приніс в особливій скриньці. Відтак обтулили запашними травами ноги Господа, вклали запашний бальзам у Його Рани і обгорнули Його ноги смужками тканини. Після цього апостол Іван пішов за Пресвятою Дівою та святими жінками. Пресвята Богородиця, впавши на коліна перед Тілом Господа, поклала під Його Голову тонке полотно, яке отримала від Клавдії Прокули і несла під Своїм покривалом на шиї. Потім з допомогою святих жінок Пресвята Діва Марія заповнила духмяними травами місце між Головою та плечами Спасителя й обгорнула Своїм покривалом Його Голову та плечі. Марія Маґдалина вилила пляшечку бальзаму на Рану в боці від списа, а святі жінки обклали запашними травами впадини навколо Тіла, схрестили на грудях Його задубілі руки і спеленали Його великим полотном, як немовля. Спочатку обгорнули Тіло під пахвами, потім злегка підняли Його й обгорнули все Тіло разом з Головою, наче утворюючи мумію. Тіло Господа поклали на Плащаницю, що мала шість ліктів у довжину: була куплена Йосифом. Розташували по діагоналі: нижній кут Плащаниці покривав Тіло від ніг до грудей; верхній кут спускався на Голову та плечі, а бічні частини покривали все Тіло. Плачучи, зібралися біля Тіла Спасителя. Прощалися з Ним і віддавали Йому останню шану навколішках. Вони побачили дивне явище: усе Тіло Спасителя зі всіма Ранами відбилось, позначилось черво­нястими обрисами на Плащаниці, яка покривала Його. Наче бажаючи віддячити їм за всі їхні ніжні турботи і хоч трішки утішити Своїх близьких в їхньому безмежному горі, Господь захотів залишити їм цей зворушливий спогад про Нього! Зі сльозами та стогоном вони цілували Святе Тіло Господа і з благоговінням доторкались до чудесного зобра­ження на Плащаниці! Їхнє здивування та захоплення зросло, коли вони побачили, що смужки тканини, якими було об­мотане Тіло Господа, не втратили Своєї білизни, а лише на верхньому покривалі був відбиток Тіла Господа. На тій частині Плащаниці, де лежало Тіло Спасителя, Воно від­билось зі спини. Це подвійне зображення Тіла Господнього не було (як можна подумати) відбитком Крові, що витікала з Його Ран. Пахощі та смужки тканини, якими обмотали Тіло, не давали можливості Крові з’явитись назовні. Це було зображення, яке з’явилося чудесним способом, свідчення Самого Господа в Його Пресвятому, позбавленому життя Тілі.

“Я бачила багато подробиць, що стосувались історії цієї Плащаниці, – розповідала Еммеріх, – але розповісти про це ґрунтовно не можу. Друзі Спасителя зберегли цю Плащаницю після Воскресіння Господа, як й інші пелени, якими користувались під час Його поховання. Якось я бачила, як цю Плащаницю забрали у чоловіка, що заволодів нею, двічі вона була в руках у євреїв. Я бачила, як християни вша­новували цю Плащаницю. Одного разу її вкинули у вогонь, але вона залишилась неушкодженою й опинилась у руках християнина, який був присутнім під час намагання спалити її. Було три чудесних відбитки, які отримали під час накла­дання святими цієї чудесної Плащаниці на звичайні пелени. (Оригінал частково зітлів). У з’явах, пов’язаних з Плаща­ницею, згадуються Турин, Франція, Папа св. Клементій та ім­ператор Тиберій, який помер через п’ять років після роз­п’яття Господа”.

Після того, як вірні подякували Богові за послану їм несподівану втіху, чоловіки благоговійно поклали Святе Тіло на шкіряні ноші. Вони накрили Його темним покривалом, а в краї ніг повпихали палиці (Дивлячись на них, я згадала перенесення Ковчега Завіту). Попереду йшли Никодим та Йосиф з Ариматеї, позаду Іван та Авенадар несли на плечах дорогоцінну ношу. За ними йшли Пресвята Діва Марія, Її старша сестра Марія Хелі, Марія Маґдалина та Марія Кле­опова. Потім йшли жінки, які під час намащення пахощами трималися на віддалі від Тіла Господа: Вероніка, Іванна, Хуса, Марія Маркова, Саломея, дружина Заведея, Марія Саломея, Саломея з Єрусалима, Сусанна та Анна, небога Йосифа, що жила в Єрусалимі. Укінці процесії були Кассій та кілька воїнів. Інші жінки – Мароні з Наїну, Діна Самарянка, Мара і Су­фанітянка – були в той час у Витанії в Марти та Лазаря. Двоє воїнів тримали в руках запалені смолоскипи, необхідні для спуску в гробницю. Протягом усього часу, коли вони йшли долиною, а це тривало сім хвилин, благочестиві учасники процесії співали тихим голосом псалми. Я зауважила, як з підвищення слідкував очима за процесією Яків Старший, брат Івана. Коли процесія пройшла, він пішов, щоб, напевно, переказати іншим апостолам усе, що бачив.

Сад Йосифа Ариматейського неправильної, аси­ме­тричної форми. Він розташований перед гробницею і міс­цями вкритий газоном та оточений живоплотом. Ця заго­рожа біля входу замінена решіткою, частини якої скріплені заліз­ними гаками. Біля входу у сад, а також біля святої гробниці ростуть кілька пальм. Більша частина дерев в саду була най­кращих садових порід. Я бачила, як процесія на кілька хвилин зупинилась біля входу в парк і як витягнули з решітки кілька палиць.

Коли підійшли до гробу, зняли Найсвятіше Тіло Спасителя з нош і поклали на вузьку дошку, де навскоси ле­жало велике покривало. Никодим та Йосиф тримали обидва кінці дошки, а Іван та центуріон – кінці покривала. Гріб був новим, очищеним, прибраним слугами Никодима. Вони наповнили пахощами печеру; вона сяяла чистотою та була помальованою з боків. Камінь для покладання Тіла По­мерлого був ширший та вищий в узголів’ї, ніж у ногах, бо голова мала лежати вище за саме Тіло. Святі жінки сіли на ослін біля входу до Гробниці.

Йосиф та Никодим з друзями перенесли в печеру (Гріб) Тіло Спасителя і поклали Його на декілька хвилин на землю. Вони заповнили пахощами всі заглиблення в камені, на який мали покласти Тіло, і розстелили на ньому велику пелену, на яку поклали Тіло Господа і яка Його повністю накрила. Пішли вони з гробниці лише тоді, коли слізьми та поцілунками виявили ще раз свою любов до Спасителя. Коли вони вийшли, Пресвята Діва ввійшла у Гробницю. Я бачила, як Вона спер­лась на камінь, що на два лікті виступав над землею, обійняла Тіло Свого Сина, зрошуючи Його слізьми. Тепер була черга Магдалини. Вона нарвала в саду квіток та гілок, якими обклала все Тіло Того, Кого так любила. Потім обцілувала ноги Спасителя. Вона не могла стримати сліз і її голосіння розривали душу, їй нагадали, що час зачиняти Гробницю; вона вийшла і сіла на ослін біля подруг. Друзі Спасителя знову ввійшли і накрили Тіло Господа та все ложе червоним покривалом, і зачинили двері на засув.

Мені здається, що двері були з міді чи бронзи. Коли їх зачинили, я зауважила на них зображення хреста. (Невідомо, чи сестра Еммеріх хотіла сказати, що зображення хреста було на зовнішній стороні дверей чи друзі Спасителя зробили на дверях хрест із двох шматків дерева).

Великий камінь, яким потрібно було зачинити гробницю, мав форму гробу і був таким довгим, що чоловіки, якби на нього лягли, заледве його собою накрили б. Цей камінь був дуже важким і, щоб підтягнути його до Гробниці, довелося використати, як важелі, кілька палиць, узятих з решітки саду. Зовнішній вхід у печеру був зачинений плетеними дверима. Все робилося при світлі смолоскипів, бо в печері було дуже темно.

У той час, коли в Гріб покладали Тіло Господа, я бачила на Голготі біля входу в сад кілька чоловік. Це були, напевно, учні Спасителя. Звістка, отримана ними від Авенадара, змусила їх вийти зі сховища, але невдовзі вони повернулись назад.

Надходив суботній день. Никодим та Йосиф повер­нулись у місто через невелику браму, яка була біля саду, але через неї не пускали народ. Вони сказали Іванові, Пресвятій Діві, Марії Маґдалині та іншим святим жінкам, які хотіли повернутись на Голготу помолитись, щоб двері цієї брами, а також двері в Світлицю залишились відчиненими. Марію Хелі відвели в місто мати Марка і декотрі жінки. Слуги Никодима повернулись на Голготу забрати залишені там речі. Воїни пішли до своїх друзів, які вартували браму біля Голготи. Кассій, не розлучаючись зі своїм списом, пішов до Пилата розповісти про все, що сталося. Він пообіцяв роз­повісти Пилатові й усе, що відбуватиметься, якщо той дору­чить йому, Кассію, очолити варту, яку юдеї просили поста­вити біля Гробниці. Пилат слухав Кассія не без потайного страху, але, вбачаючи в його переконаннях фанатизм, наказав Йому залишити спис за дверима.

Коли Пресвята Діва Марія і святі жінки повертались з Голготи, вони зустріли загін воїнів з факелами. Жінки ві­дійшли, щоб дати їм пройти. Воїни йшли на Голготу, щоб зняти, напевно, хрести і встигнути закопати їх, поки настане субота. Пресвята Богородиця з супутницями продовжували шлях і ввійшли в місто через ту приватну браму, про яку їм сказали. Йосиф з Ариматеї та Никодим зустріли в місті Петра, Якова-Старшого та Якова-Молодшого. Усі вони були в розпачі. Особливо тужив Петро; плачучи, він обійняв своїх друзів і бив себе в груди, ридаючи та дорікаючи собі, що не був присутнім під час смерті Спасителя. Дякував друзям за все, зроблене ними для Спасителя, за гідне Його поховання. Никодим та Йосиф сказали їм, що для них відкриють двері Гробниці, якщо вони туди прийдуть. І троє апостолів пішли шукати решту. Тим часом Пресвята Богородиця та святі жін­ки підійшли до дверей будинку зі Світлицею. Вони постукали, і їх впустили. Услід за ними прийшли Авенадар, апостоли та декілька учнів. Святі жінки пішли в приміщення Божої Ма­тері. Вони трохи поїли і знову почали гірко плакати. Чоловіки одягнули святкове вбрання і здійснювали обряди суботнього дня при світлі ламп. Вони споживали ягня у великій залі цього будинку, але без звичних обрядів: це не було Пасхальне ягня, адже вони, учні Спасителя, споживали його з Ним напе­редодні. Невимовна скорбота наповнювала серця. Пресвята Богородиця та святі жінки також молились при світлі ламп.

Наближався вечір. З Витанії прийшли Лазар з Мартою, вдова Мароні з Наїн, Діна Самарянка і Марія Суфанітянка. Вони святкували суботу у Витанії, а потім прийшли сюди. Розмовляли про все, що відбулося на Голготі, і від цих роз­мов зростала туга друзів Спасителя.

Пізно ввечері Йосиф Ариматейський вийшов з при­міщення Сіонської Світлиці разом з деякими учнями і святими жінками, що повертались додому. Сумно вони йшли вулицями Сіонськими, як раптом декілька воїнів вискочили із засідки судилища Каяфи, накинулись на Йосифа і схопили його, а ті, хто супроводжував його, втекли.

Я бачила, як ув’язнили доброго Йосифа у вежі біля су­дилища Каяфи, поруч з міськими валами. Каяфа доручив по­ганським воїнам, які не святкували суботу, арештувати Йо­сифа Ариматейського. Він хотів замучити Йосифа голодом у в’язниці і приховати, як той зник. У Велику Суботу Господь вивів Йосифа з ув’язнення.

Розділ 4

Після поховання

Йонабад – це той чоловік, який, скорившись раптовому небесному осяянню, залишив храм, щоб на Голготі захистити Спасителя від останньої ганьби. Він подав Спасителю пояс, щоб оповити оголені стегна. Лише після цього він повер­нув­ся до храму. Але обряд заколення Пасхального ягняти рап­том порушила темрява, землетрус і з’ява мерців. Тоді він вийшов з храму і поквапився додому, бо його дружина та матір були хворі, а з ними залишились малолітні діти. По дорозі до Вифлеєма він відчув, що в його душі все змі­нилось. Вона наповнилась любов’ю, хоч раніше була байдужа і до Спасителя, і до Його чудес.

Як же він здивувався, коли на півдорозі від Єрусалима до Вифлеєма він побачив свою дружину та матір, що йшли йому назустріч. Вони були зовсім здорові. Він не повірив своїм очам, бо залишив їх у дуже поганому стані.

Я бачила, як жінки кинулись йому в обійми і почали розповідати, як вони чудесно зцілились. До їхнього будинку ввійшла велична жінка, підійшла до ліжка і сказала: “Вста­вайте та йдіть назустріч Йонабаду. Він щойно здійснив вели­кий подвиг любові!” І вони відчули себе зовсім здоровими: встали, щоб подякувати цій незвичайній Жінці та вшанувати Її. Але поки вони готувались Її пригостити, Вона зникла, бу­динок наповнився пахощами, а обидві жінки відчули себе ситими, хоч навіть не скуштували їжі. Вони відразу ж виру­шили в дорогу, щоб виконати Її наказ.

“Але який подвиг любові здійснив ти?” – запитали вони. Плачучи, Йонабад розповів їм, як розпинали Спасителя. Він сказав, що Ісус, Син Марії та Йосифа, був справді Пророком, Месією, Святим Спасителем Ізраїля! Вони плакали і вод­ночас дякували Небові за велику ласку, яку одержали в наго­роду за те, що здійснив Йонабад. Він говорив про жахливі знамення, які з’явились того дня на Небі та на землі, і вони повернулись додому в особливому піднесенні.

Коли дружина Йонабада розповідала йому про своє чудесне зцілення, я побачила його сама, ніби це все було намальоване. Хто була Та Жінка, що з’явилась перед нею? Мені здається, то була Пресвята Діва Марія. Я бачила, як Йонабад після того, як залагодив свої домашні справи, пішов і приєднався до учнів Спасителя. Коли Пресвята Діва в палкій молитві благала Бога, щоб позбавив Її Сина страшної ганьби, яку Йому готували Його вороги, я бачила, що її молитва була почута та виконана! Я поглянула на Йонабада і побачила, що наче невидима сила змусила його залишити храм. Він біг містом через натовп людей і встиг допомогти Спасителеві. А потім, коли Пресвята Богородиця, вдячна Йонабадові за його співчуття, знову молилась, щоб виблагати благосло­вення Боже Йонабадові та всьому його дому, я побачила здій­снення Її молитви: Йонабада, раптом осяяного згори, який увірував у Спасителя, і його сім’ю, зцілену небесним ви­дінням.

Часто буває, що особливі ласки посилаються нам у відповідь на наші молитви та молитви інших за нас. Ці особливі ласки нерідко передаються через Ангелів. Тому обдаровані спогляданням таємниць життя Спасителя та Богоматері кажуть так: “Біля Пресвятої Богородиці було стільки-то Ангелів, і Вона скерувала їх на ті чи інші справи”. Ці слова дивують лише тих, хто йде світськими дорогами життя. Для духовних споглядачів так само природно бачити Небесну Царицю в оточенні Ангелів, які служать їй, як і царів земних в оточенні їхніх слуг. Якщо дивитись на Бога, в простоті свого серця, як на Отця, то не здивуєшся, побачивши Його слуг навколо себе. Не вагаючись, доручаєш їм усі свої справи, що здійснюються на славу нашого Господа та Учителя. Часто, коли я за когось молюся, то наполегливо прошу свого Ангела-Охоронця, щоб він розшукав Ангела тієї людини, за яку я молюсь, і передав йому мої молитви. Мені здається, що я звертаюся з проханням до друга чи вірного слуги і бачу, як він іде й виконує доручення.

У дитинстві я була впевнена, що всі християни так роблять; коли ж дізналась, що більшість людей не бачить того, що бачу я, то не подумала, що я якась особлива, а згадала слова Учителя: “Блаженні, які не бачать, але вірують”. Ласки, що Господь посилає людині, з’являються їй таємними шляхами Господніми, якими Він веде людину! Переповнений таємною скорботою та невимовним страж­данням, Йонабад відчув нездоланне бажання бігти на Гол­готу. Саме так людей, до яких доторкнулось Небо, спону­кають Ангели зробити ту чи іншу справу. Й у випадку з Йона­бадом можна думати, що Пресвята Богородиця з’явилась та сказала йому: “Піди на Голготу і позбав Мого Сина ганьби, яку Йому приготували Його вороги”. Так з’явилась Пресвята Діва в Йонабадовій родині, щоб віддячити йому, і зцілила дорогих йому людей.

Якось я бачила Пресвяту Богородицю, яка спиралась на колону. Це було в Іспанії, біля Сарагоси, і з’явилась Вона перед апостолом Яковом, який просив у Неї допомоги. Водночас я бачила Її в Ефесі, в Її кімнатці, де Вона молилась за апостола, який звертався до Неї. І з’явилась Вона перед ним, спираючись на колону, бо Він побачив у Ній підтримку – Колону, що утримувала Церкву на землі! І цей символ відповідав Її молитві про підтримку.

Далі сестра Еммеріх розповідає про назву гори “Гол­гота”, що означає “череп”. Походження цієї назви було пока­зане їй у глибокому спогляданні. Ось що вона запам’ятала про це видіння від Адама до Спасителя!

Вона бачила Адама, вигнаного з раю, який оплакував своє падіння в гробі на Оливній горі в тому самому місці, де Христос плакав і страждав до кривавого поту. “Я бачила, що Єві було обіцяно народження Сіфа у Вифлеємському гроті. Саме там вона народила його. Потім я бачила околиці Єрусалима. Вони були наче вивернутими після потопу, чорні та скелясті. В глибині Голготи я побачила поховані тіла Адама та Єви. Одного черепа не було, він був глибоко під водою біля скелета, що належав не йому. Раніше я бачила останки Адама та Єви – їхні кістки Ной брав у ковчег, а патріархи після потопу передавали їх з покоління в покоління. Я бачила, як Ной та Авраам клали під час жертвоприношення ці кістки на вівтар, щоб нагадати Господу про обіцянку, яку дали прабатькам. Потім я бачила, як Яків дав частину цих кісток своєму синові Йосифу разом з різнобарвним вбран­ням. Йосиф завжди носив їх на грудях, як талісман, їх поклали з його мощами в ковчег, який ізраїльські діти винесли з Єгипту.

Потім я бачила Голготу за часів пророка Єлисея. Вона була оточена стінами, в ній було кілька печер, подібних на гробниці. І ось пророк Єлисей взяв у руки череп в одній з кам’яних гробниць. Хтось підійшов до нього і промовив (мені здається, це був Ангел): “Це – череп Адама”. Пророк хотів винести череп, та Ангел не дозволив, і пророк дав ім’я, яке залишилось донині. Я бачила, що Хрест Спасителя закопали якраз там, де лежав цей череп (Містично – це центр землі). З цього місця я наче бачила всю землю зусіма морями, горами, країнами.

Роздумуючи про слова Спасителя на Хресті: “Я весь буду спливати Кров’ю, “вичавлений”, як виноград, вичав­люваний уперше. Я повинен віддати всю Свою Кров до останньої краплі, щоб залишилась тільки шкіра! І на цьому місці вже не будуть вичавлювати соку для вина!”, Еммеріх мала ще одне видіння, яке стосувалось гори Голготи. Про­минуло багато часу після потопу. Країна не була вже такою дикою та запущеною. На твердій землі зацвіли виноградники та пасовища. “І ось під вечір побачила я на цьому місці па­тріарха Йоафета. То був високий старець з довгою бородою, в шкіряному вбранні, в оточенні своєї великої родини та своїх отар. Жили вони в землянках, порослих травою, квітами та різними рослинами. Навколо я бачила грона винограду – його вичавлювали тут у присутності патріарха в кам’яних посудинах з великим гнітом.

Того дня випробовували спосіб вичавлювання з новим точилом, яке було подібне на хрест: вертикально вкопували стовбур дерева, видовбаний по всій довжині, й над ним підвішували мішок, повний винограду, з якого витікав сік, коли на нього тиснули. Важкий палець упирався в мішок і з обох боків стовбура, наче руки, були вмонтовані через отвори в стовбурі підпори, які вичавлювали виноград у мішку (ці “руки” можна було піднімати та опускати). Сік витікав зі стовбура через п’ять отворів у кам’яний жбан, звідки по бе­рестяній трубі стікав у той самий льох чи порожній колодязь, де був зачинений Спаситель напередодні розп’яття. Тоді, за Йоафета, це був резервуар, який утримували в порядку та чистоті.

Йоафет був дуже старим. Він з радістю дивився на нове пристосу­вання. Було свято, і на кам’яному жертовнику закололи тварин, що були у винограднику.

З усіх, хто вийшов з поховань цього дня в Єрусалимі та його околицях (а було їх біля сотні) жоден не був кровно зв’язаний з родиною Божої Матері. Я бачила декого, хто піднявся з поховань в інших частинах Святої Землі: вони з’являлись перед своїми родичами і свідчили про справи Господа. Серед них я побачила Задоха, людину надзвичайно праведну. За життя він роздав своє майно вбогим і заснував в околицях Хеврона спільноту Євсеїв. Цей праведник жив за століття до приходу Христа. Його можна вважати одним з останніх пророків, які передбачили прихід Спасителя. Своє покликання він виконував надзвичайно ретельно. Він мав багато одкровень, спілкувався з предками Святої Родини. Я бачила, як він, вийшовши з гробу, йшов Хевронською країною. Він одним з перших піднявся з поховання. Потім його душа знову покинула тіло і приєдналась до тих обраних душ, які супроводжували Спасителя в Його урочистій процесії. Я також бачила, як померлі з’являлися перед учнями Спасителя і підбадьорювали їх! Незвичайні з’яви, що супроводжували смерть Спасителя в Єрусалимі, – землетрус, затемнення сонця – відбувались і в інших місцях Святої Землі, а також у значно віддаленіших місцевостях. Усі ці з’яви викликали жах та подив.

У ніч з П’ятниці на Суботу я бачила Каяфу та інших старійшин. Вони радились, що їм робити з чудесними з’явами, які скрізь відбувалися та викликали занепокоєння народу. Вони пішли до Пилата та сказали йому, що Той ошуканець ще за Свого життя казав, що воскресне третього дня – ось вони й прийшли до Пилата просити поставити варту біля Гробниці до третього дня, щоб перешкодити учням украсти Його Тіло, а потім поширювати звістку про Його Воскре­сіння з мертвих. Адже друга брехня буде гірша за першу. Але Пилат уже не хотів втручатися в цю справу, тому різко відповів: “Ви маєте своїх воїнів, то й охороняйте Гробницю, як знаєте”. Однак наказав Кассію йти за ними і доповідати про все, що відбуватиметься. Я бачила, як засвітла вони рушили до Гробниці, їх було дванадцять чоловік. Ті, які супроводжували їх, не були вбрані, як римські воїни. Це були охоронці, що служили в храмі. Вони несли на довгих жердинах ліхтарі, щоб освітити печеру. Переконавшись, що Тіло Господа в Гробі, вони закріпили мотузку на дверях у Гробницю, а іншу мотузку – навколо каменя, яким закрили вхід у печеру, і приклали до обох мотузок подібну на хрест печатку. Зробивши це, вони пішли, залишивши варту біля входу в Гробницю. П’ять або шість вартових змінювали один одного і ходили почергово до міста за тим, що потребували. Тільки Кассій не покидав свій пост. Він або стояв, або сидів біля входу в печеру. Зі свого місця йому було видно ту частину гробниці, де лежали ноги Спасителя. За цей час він отримав великі духовні ласки. Бог осяяв його душу, відкрив йому багато Таємниць. А позаяк він не звик до таких ласк, то був наче сам не свій, в постійному захопленні та осяянні. Він повністю перетворився, переродився. Це була нова людина! Тепер він постійно молився, каявся, дякував за отримані ласки!

Розділ 5

Очікування Воскресіння

У Світлиці святі жінки навели лад, поскладали речі, які використовували під час поховання Спасителя. Потім одна з жінок запалила лампу, яка висіла посеред великої кімнати, і всі зібрались навколо Пресвятої Діви. Сповнені надзвичайної святої скорботи, святі жінки мовчки молилися, відтак трохи поїли. Прийшли Марта, Мароні, Діна та Мара, які були у Витанії. Лазар привів їх сюди, щоб усі були разом. З глибокою скорботою та сумом святі жінки розповідали їм про смерть та покладення в гріб Спасителя. В іншій залі дванадцять учнів Спасителя, зодягнені в біле і підперезані поясами, святку­вали суботу. Вони тихо читали та молилися, пошепки віта­ючись із тими, хто заходив до них. Пізно ввечері декотрі з учнів разом з Йосифом Ариматейським зайшли по святих жінок, щоб провести тих, які збиралися ночувати вдома. Коли вони йшли в Єрусалим, неподалік від трибуни Каяфи арештували Йосифа.

Ті святі жінки, що залишилися в світлиці, усамітнилися в маленьких кімнатах, відмежованих від великої килимами та плетеними перегородками. Жінки зняли сандалі та верхній одяг, замотали голови покривалами для сну, сиротливо та сумно лягли на постелені біля стін ліжники. Опівночі, після короткого перепочинку, вони повставали, згідно зі звичаєм, згорнули ліжники та знову зібралися біля Пресвятої Діви, щоб помолитися. Учні з апостолом Іваном також молилися (в іншій залі). Коли вони закінчили загальну молитву, постукали в двері до святих жінок. Пресвята Діва та святі жінки відразу загорнулися в покривала і пішли за ними в храм. Була майже третя година – саме той час, коли священики накладали печатку на гріб Спасителя.

Євреї мали звичай після споживання Пасхального ягняти йти в храм ще до світанку. Храм відчинявся після опівночі і служба починалася дуже рано. Утім цього разу панував безлад, храм осквернили привиди, і багато не­дотрималося давнього звичаю. Храм був відчиненим, вогні запалені, але навколо було порожньо та дико. Все нагадувало про грізні з’явлення напередодні. Стіни, що прилягали до святині, мали такі тріщини, що здавалося, що вони можуть упасти будь-якої миті. Архітрав, до якого була прикріплена завіса святині, впав. Колони, які раніше підтримували архі­трав, підкосилися і також попадали. Розірвана навпіл завіса впала. Навколо були зруйновані стіни, каміння, розверста земля, повалені скульптури та хисткі колони. Сини Симеона Богоприємця, які служили в храмі, та небожі Йосифа Ари­матейського зустріли учнів та святих жінок з Богоматір’ю. З жахом дивилися вони на сліди Божого гніву... Інколи тривожне мовчання переривалося розповідями про сумні події. Здавалося, що Богоматір зі Своїми супутниками прий­шла попрощатися з цим храмом, де Вона виросла, покло­нялася Святому Святих до того дня, коли Сама понесла в Собі Святеє Святих цілого світу, Того, Кого закололи тепер зі страшною жорстокістю! Свята Матір з супутницями обій­шла всі місця, освячені раніше присутністю Спасителя. Вона кланялася до землі, покірно цілувала каміння і пояснювала друзям, чому ці місця є святими та дорогими Їй. Учні також кланялися і цілували каміння святого храму услід за Бо­гоматір’ю. Пресвята Діва показала, де дитиною Її прийняли в храм. Показала приміщення в південній частині, де Вона провела Свою юність. Показала й місце, де заручилася з Йосифом, і те, де почула пророцтва Анни та Симеона, коли принесла до храму Немовля Ісуса. Богоматір не могла стримати сліз, бо пророцтво збулося і меч скорботи пронизав її серце! Пресвята Діва показала ту залу, де Вона знайшла дванадцятирічного Сина, який повчав законників, і поцілувала кафедру, де Він сидів. Потім усі оглядали те місце, де бідна вдова кинула свою дорогоцінну лепту перед Господом, де Спаситель простив жінці-перелюбниці. Величезний храм, мовчазний, зруйнований та осквернений, сумно вслухався в прощальні слова Богоматері, засвідчуючи своїм сумним виглядом ганьбу та провину єврейського народу! Богоматір згадала, як Спаситель, оплакуючи цей храм, говорив Своїм ворогам: “Зруйнуйте цей храм, і Я за три дні збудую його”. Тепер Богоматір зрозуміла, що люди зруйнували храм душі Її Сина – Його Тіло. Вона зітхала про той третій день, коли має сповнитися обітниця – Воскресіння! У Світлицю вони повернулися на світанку. Починалася Велика Субота. Пре­свята Діва та жінки пішли в кімнати праворуч. Іван та його друзі – в будинок до решти учнів. Я бачила, що їх було майже двадцять, бачила, як вони провели ніч у тому самому місці, де святкували Пасху. Вони тужили, молилися при світлі ламп. З радістю зустрічали друзів, які приходили побачитися, порозмовляти з ними, а їхні очі були повні сліз. Особливу шану та захоплення викликав у них Іван, адже лише він не побоявся бути присутнім під час смерті Спасителя. Веле­любний та відкритий серцем Іван був простим і лагідним, як дитя. Вони розмовляли пошепки, двері були зачинені, їх не чіпали, бо будинок належав Никодимові, і вони найняли його на свято Пасхи. Святі жінки залишалися до вечора в своєму приміщенні із зачиненими дверима і заслоненими вікнами, в напівтемряві, при світлі однієї лампи. Часом вони збиралися біля Пресвятої Діви для молитви і знову йшли в свої келії. Там вони загортали голови довгими чорними покривалами і мовчки лягали на землю молитися, прихилившись чолом до стіни. Коли вони виходили зі своїх келій помолитися, то залишали там свої довгі покривала. Знесилені щось спожи­вали, решта дотримувалися суворого посту. Кілька разів протягом дня мій погляд зупинявся на них. І я завжди бачила їх в напівтемному приміщенні, вони виконували благочестиві обряди та молитви або говорили про своє горе пошепки. Ду­ховно я переносилася від Пресвятої Діви до Її Боже­ственного Сина і кілька разів бачила святу гробницю Спа­си­теля та вар­тових, які стояли біля входу в печеру. Часом вони сиділи. Кассій не відходив від входу в печеру: стояв, спи­раючись на камінь. Він мовчав, глибоко зосередившись. Зовнішні двері були зачиненими, камінь прихилений до входу. Крізь двері я бачила Божественне Тіло Спасителя, осяяне небесним світлом. І двох ангелів, які з шаною схилилися біля Нього.

Розділ 6

Зішестя в ад

Цього дня я перенеслася душею до Господа: Його душа зійшла в ад. Його зішестя я бачила детально та яскраво, але запам’ятала не дуже багато. Коли Спаситель вигукнув, віддаючи Свою Душу в руки Отця Небесного, я побачила, що Його Найсвятіша Душа спускається вздовж Хреста і, мов блискавка, проникає у землю в супроводі багатьох Ан­гелів, серед яких я впізнала Архангела Гавриїла. Боже­ственність Спасителя залишилася з Його Душею, а також з Його Тілом, ще прибитим до Хреста. Простір, куди зійшов Спаситель, ділився на три частини, наче на три світи, від­окремлені один від одного сферами, які їх оточують. На­вколо раю був простір, заповнений світлом і зеленню, де по­вітря було зовсім чистим. Тут перебувають душі, які після чистилища потрапляють на Небо. Місце, де перебувають душі, які чекають на звільнення, наповнене густою хмарою-пеленою; воно поділяється на кілька кіл. Осяяний світлом Спаситель, якого оточили і урочисто несли ангели, пройшов цими колами. Праворуч – місце для душ усіх патріархів від Авраама до Івана Хрестителя. Душі цих святих ще не впізнали Спасителя, але всі були сповнені радості, надії та сподівання. Здавалося, що зростав та збільшувався простір, який займали надія та сподівання. Спаситель наповнив це місце, як повітрям, світлом і росою визволення. І проходив Господь тут швидко і легко, як благодатний подих. Коли Христос прой­шов ці дві сфери, досяг того темного місця, де пере­бували душі наших прабатьків – Адама та Єви. Він звернувся до них зі словами, і вони схилилися перед Ним в неви­мовному благоволінні.

Далі Спаситель пішов разом з прабатьками туди, де були душі патріархів, що жили до Авраама. Те місце було подібне на чистилище, бо там були злі духи, які мучили душі, які навернулися різними способами. Сюди можна було вільно ввійти, і Ангели постукали, сповіщаючи благу вість спасіння! Мені здавалося, що Ангели проголошували: “Відчиніть браму! Радійте!” І Спаситель увійшов у славі, а злі духи відсахнулися від Нього, вигукуючи: “Навіщо Ти прийшов сюди? Може, розпинати нас?” Ангели закували їх і погнали перед собою. Бідні душі, які були тут, лише невиразно уявляли собі свого Визволителя. Господь явив Себе їм, і вони прославляли Його урочистими співом.

Потім Христос перейшов у сферу ліворуч, туди, де було пекло. Він зустрів душу розсудливого розбійника, яку ангели несли в Лоно Авраама. А душу іншого, злого розбійника, злі духи понесли в пекло. Спаситель звернувся до них. Потім у супроводі Ангелів та обранців Божих, Душа Спасителя ввійшла в Лоно Авраама. Це місце вище за інші. Мені зда­валося, що я спочатку наче спускалася в катакомби, а тепер піднялася в храм, що був над ними. Злі духи намагалися ро­зірвати ланцюги, якими їх закували, щоб не входити сюди. Утім Ангели змусили їх увійти і квапили їх там. Тут пере­бували всі праведники та святі Старого Завіту: праворуч – патріархи, Мойсей, царі та судді (праведні з них), ліворуч були пророки та предки Спасителя та їхні родичі, серед них – Йоаким та Анна, Йосиф, Захарія, Єлизавета та Іван Хре­ститель. У цій частині аду не було ні злих духів, ні мук: усі, що перебували тут від часу своєї смерті, зітхали лише про одне – про виконання обітниці, яка тепер здійснилася! Від­чуття щастя, радості і піднесення охопило їх. З великою ша­ною вони схилилися перед Спасителем. А злі духи, яких тяг­нуло за Господом, змушені були визнати перед Ним свій сором та свою поразку. Декому з цих душ Спаситель звелів увійти у свої тіла, щоб урочисто засвідчити про існування Господа. І справді, в цю мить багато померлих з’явилося в Єрусалимі. Це не було воскресінням, бо засвідчивши істину, вони поклали свої тіла в гробниці.

Урочисте зішестя Спасителя досягло ще глибшої сфе­ри чистилища, де перебували благочестиві погани, які перед­чували Істину і зітхали за нею. З ними були й демони, бо вони в деякій мірі дотримувалися ідолопоклоніння. Я бачила, як злі духи змушені були визнати свій обман і себе як споку­сників, а душі бідних поган зі зворушливою радістю схиля­лися перед своїм Визволителем. І тут демонів закували та прогнали геть! Урочиста процесія Спасителя-Переможця вирушила далі, де були душі, які звільнилися. І нарешті, це була головна мить, – Господь з суворим виглядом Судді наблизився до прірви пекла! Пекло я побачила у формі жахли­вого неосяжного склепіння, в глибині гранітної скелі.

Там панувала темрява. І лише чорний граніт відсвічував чимось металевим! На вході – величезна брама, чорна і страшна, з міцними замками. Лунав глухий стогін, скрегіт та крики жаху! Підняли двері – і стало видно світ страждань, світ темряви пекла. Житло праведників я бачила в образі Небесного Єрусалима, у вигляді Небесного міста, з прекрас­ними замками, серед запашних садів, з квітами надзвичайної краси. І все це ніби символи різновидів щастя, що пере­бувають у них.

Так і пекло я бачила в образі міста з будівлями та поля­ми. Однак тут усе символізує протилежне щастю, і все вказує на скорботу та страждання. Якщо в пристановищі праведних усе підпорядковане ладові досконалого щастя, вічної гармонії, сповнене радістю, спокоєм, то в пеклі, навпаки, скрізь хаос, гнів без прощення та милосердя, відчай.

У Райському місті гарні споруди, прозорі, найрізно­манітнішої форми, осередки радості та поклоніння Богові. В пекельному місті – жахливі в’язниці, осередки страждання. У Небесному місті дивовижні сади з рясними плодами, якими Сам Господь годує Своїх обранців. У місті темряви – випалена пустеля, смердюче болото, які викликають жах та відразу. І тут, у цьому страшному місці, я побачила храм прокляття, вівтар ненависті та люті, осередок страждання, сади сум’яття, озера докорів, потоки сліз. На небі все – до­бро, любов, злагода мир, – повне та безмежне щастя! У пеклі – жахлива ворожнеча, абсолютне непорозуміння. В раю – спілкування в святій любові та єднанні всіх святих. В пеклі – всі різновиди розбещеності. Все навіює жах: жодна думка не полегшує серця, за винятком тієї, що вічна Божа справедливість, безмежно досконала, посилає засудженим лише ті страждання, які вони заслужили. Всі жахіття зла тут наче зібрані докупи. У світі зло та гріх приховують себе, а тут змій виступає проти тих, хто годував його на своїх грудях. Пекло – образ жаху та сум’яття, тоді як Царство Боже – храм миру та щастя...

Коли Ангели зруйнували браму пекла, роздалося жахливе ревіння, страшні пекельні прокляття, вигуки скарг та відчаю! Спаситель звернувся до Юди. Ангели скинули ціле військо пекла. І всі демони, усе темне, диявольське змушене було визнати Христа і поклонитися Йому! І це було для них найстрашнішою та найгіршою карою! Посеред пекла була прірва пітьми. Туди був скинутий Люцифер, закутий лан­цюгами – і чорні густі випари піднялися від його мук. Доля Люцифера визначена законом, встановленим Самим Гос­подом. І я бачила, що за п’ятдесят чи шістдесят літ до двох­тисячного року Люцифер буде випущений на якийсь час з прірви. Інші злі духи також будуть звільнені, щоб спокушати людей. Я не здатна передати те, що бачила! Коли розповідаю про це, все побачене з’являється знову, а цього достатньо, щоб змусити померти від жаху та болю таке кволе створіння, як я! Я бачила Спасителя в багатьох місцях на землі й навіть на морі. Здавалося, Господь освячував та визволяв усі Свої створіння, і скрізь злі духи кидалися перед Ним у прірву.

Потім я бачила Господа в супроводі вибраних пророків. Серед них я впізнала Давида, який відвідував місця, освячені Його чудами та стражданнями. З особливою ласкою Він пояснював їм символи та прообрази Старого Завіту, що були втілені Його життям. Я бачила Спасителя разом з цими душами в місці Його хрещення. Він пояснив їм їхнє Таємниче значення. Мене зворушило, з яким безмежним милосердям Господь залучав ці душі до благодаті Свого Святого Хре­щення!

Разом з цими картинами Спаситель показав мені всю повноту Свого милосердя, яке виявляється і донині до бідних душ у пеклі. Щороку, коли Церква святкує зішестя в пекло, Господь звертає туди сповнений милосердя погляд і звільняє в цей день кілька душ.

Після Свого зішестя в ад Господь здійснив багато про­роцтв Старого Завіту, зокрема визволив обрані душі. Виз­волення – це реальність, яка триває постійно упродовж століть. Після Свого зішестя в ад Господь посадив у Своїй Церкві Дерево Своїх заслуг та страждань, плоди якого при­значені бідним душам померлих християн, які не отримали ласк під час життя. І якщо донині цим душам нада­ється можливість спастися, то лише завдяки тому Дереву Життя.

Завдання воюючої Церкви – вирощувати плоди цього Дерева, щоб передати їх Церкві терплячій, яка не .в змозі діяти та рятуватися самостійно.

Це ж слід чинити з тим, що отримуємо від заслуг нашого Господа. Людина повинна приєднати свої зусилля до справи Спасителя, щоб отримати плоди. В такий спосіб ми наситимося хлібом, що здобуваємо в поті чола. Все, що Господь створив у часі, приносить плоди й у вічності, але треба збирати їх й часі, аби насолоджуватися ними у вічності.

Церква – найрозумніша і найтурботливіша з усіх матерів, а церковний рік – це прекрасній сад. У цьому саду зібрані всі вічні плоди та даються в часі. І кожен церковний рік містить у собі все, що потрібне всім. Горе нечесному та лінивому садівникові, якщо він дає загинути хоч одному плодові. Ласка, яка могла би повернути здоров’я хворому, силу ослабленому, наситити голодного. А в день Суду Господар саду вимагатиме звіт за кожну стеблинку і за кожен плід у Його саду.

Розділ 7

Воскресіння

Увечері у Велику Суботу апостол Іван прийшов від­відати святих жінок. Він плакав разом з ними і намагався їх заспокоїти. Через деякий час Петро та Яків Старший приєд­налися до них. Потім святі жінки пішли у свої келії і, загор­нені в жалобні покривала, перебували в скорботі. Пресвята Діва безперервно молилася, палко бажаючи якнайшвидше побачити Свого Божественного Сина. Раптом Вона побачила ангела. Він наблизився до Неї і сказав, щоб Вона пішла до брами Никодима, через яку Вони разом зі святими жінками повернулася в місто, бо Господь незабаром буде там! По­чувши цю звістку, Свята Діва затремтіла від радості! Вона загорнулася у Свій плащ, не сказавши нікому, куди йде, й поквапилася до призначеного місця. Була майже дев’ята година ранку, коли я побачила Пресвяту Діву неподалік від брами в усамітненні. Раптом в якомусь захопленому осяянні Вона глянула на високу стіну, яка оточувала місто. Осяяна та оточена патріархами Душа Спасителя спускалася до Марії. Вказуючи на Неї, Господь сказав тим, хто Його супро­воджував: “Ось Марія, Мати Моя!”. Здалося, що Він ніжно обійняв Її і став невидимим. Пресвята Діва впала на коліна і цілувала землю в тому місці, де Господь з’явився перед Нею.

Сповнена особливої утіхи, Вона повернулася до святих жінок і побачила, що вони готують пахощі. Пресвята Діва втішила Своїх подруг та зміцнювала їхню віру, але не роз­повіла про ласку, яку отримала. Святі жінки відбирали запашні трави. Вони тримали в руках плящини з духмяними оліями, а також живі квіти. Все це вони загорнули в пелени. Поки Богоматір була відсутня, Маґдалина, Марія Клеопова, Са­ломея, Іванна Хуса та Марія Саломея ходили в місто. Вони збиралися наступного дня, перед сходом сонця, піти до по­ховання, щоб полити пахощами Тіло Божественного Учителя та покласти на Нього квіти.

Йосиф Ариматейський молився в ув’язненні. Раптом ціла в’язниця наповнилася світлом, і я почула, як Йосифа покликали по імені. Дах будівлі піднявся, і сяюча постать з’явилася перед ним та простягнула йому плащаницю, яка своєю формою була подібна на ту, в якій був похований Спаситель. Йосиф схопився за неї обома руками. Ступаючи по камені, що стирчав зі стіни, він досяг стелі камери, десять футів заввишки. Так він вийшов через отвір, який одразу закрився за ним.

Коли Йосиф вийшов, його визволитель зник. Я не можу сказати, хто це був: Спаситель чи Ангел. Потім я бачила, як Йосиф по стінах дійшов до будинку зі Світлицею. Спус­тившись униз, він постукав у двері. Учні, які з сумом дізна­лися про зникнення Йосифа, думали, що його вкинули до в’язниці. Коли ж вони відчини двері й побачили його, їхній радості не було меж. Йосиф розповів про чудо, яке трапилося з ним. Вони дали йому поїсти та подякували Богові! Наступ­ної ночі Йосиф тайно покинув Єрусалим, щоб повернутися на батьківщину в Ариматею! Утім дізнавшись, що йому біль­ше вже не загрожує небезпека, повернувся до Єрусалима.

Я знову побачила Гробницю Спасителя. Навколо неї було тихо та спокійно. Шість чи сім вартових стояли чи сиділи біля входу в гробницю. Як і раніше, біля входу в печеру стояв Кассій. Здавалося, він очікував яку визначну подію. На нього зійшла небесна благодать, і його серце було глибоко зворушене.

Була ніч. Світильники, прикріплені біля горбинці, освітлювали її скорботним світлом. Духовними очима я перенеслася до Тіла Господа і мого Спасителя. Воно лежало в тому ж положенні. Священне Тіло, обгорнуте Плащаницею, світилося, і відтоді, як в Гріб поклали Пресвяте Тіло в без­мовному благоволінні поруч були два ангели, схожі на херувимів, які перебували в Ковчезі Завіту, тільки ці не мали крил. Взагалі момент покладання Тіла Господнього у Гріб та деталі, які стосувалися поховання Христа, часто асоці­ювалися з Ковчегом Завіту в різні періоди його історії. Кас­сій міг помітити світло навколо Гробниці. Коли я покірно кланялася Тілу Господньому, мені здалося, що пелени є наче припідняті, і Священне Тіло Господа видно зі всіма пора­неннями. Всі муки Спасителя до найменших подробиць були показані обраним душам, які супроводжували Душу Гос­пода. Здивування, вдячність та велике співчуття пронизало душі праведників.

Потім я побачила видіння, зміст якого – таємничий та глибокий, – напевно, не зможу переповісти. Душа Спасителя після з’єднання з Пречистим Тілом була піднята з Гробниці, хоч до Тіла ще не повернулося життя. Мені здалося, що обидва Ангели, які поклонялися Тілу, підняли Його, збе­рігаючи те положення, в якому воно лежало в Гробі. І вони піднялися з Ним вгору. Здавалося, що Господь перед Прес­толом Свого Небесного Отця і перед сонмами Ангелів пока­зав Своє Тіло, покрите Стигмами Його страждань. Тут камінь біля поховання захитався і відвалився. Четверо вартових пішли в місто, а троє, що залишилися, попадали і заціпеніли. Вони думали, що це – землетрус, не здогадуючись, що відбувається насправді. Кассій затремтів, він наче мав таємниче передчуття всього, що сталося. Хоч він не усві­дом­лював цього, але залишався на своєму посту і чекав великих подій, які віщували небеса.

Я спрямувала погляд на святих жінок. Вони приготували пахощі й пішли у свої келії, але не полягали спати, а тільки сіли, схилившись на згорнуті ліжники. Вони збиралися піти до Гробу ще до сходу сонця. І цей намір сповнював їхні душі тривогою: вони боялися, що вороги Спасителя перешкодять їм дійти до Божого Гробу. Матір Божа, зі сміливою вірою заспокоювали святих жінок, пропонувала їм трохи відпочити, а потім без страху піти до Гробниці. Після її заспокійливих слів вони вирішили недовго відпочити.

Була майже дванадцята година, коли Пресвята Діва, сповнена любові та очікування, вирішила покинути будинок. Вона загорнулася у велике жалобне покривало і вийшла з приміщення. Побачивши її, я здивувалася: “Як може Пре­свята Матір, розчавлена горем, Сама йти вулицями міста?”

Я бачила, як Вона йшла повз будинок Каяфи, потім повз палац Пилата. Потім Вона йшла мовчазними порожніми вулицями Хресної Дороги, зупинялася у місцях страждання Христа. Здавалося, що Вона щось шукає. Вона часто схи­лялася, потім цілувала каміння, бо на кожному знаходила най­дорожче з-поміж усіх скарбів світу – Кров Свого Сина! У цей час Господь давав Їй особливу силу і благодать. Вона швидко знаходила місця вшанування. Нарешті Вона попря­мувала на Голготу. Коли наблизилася до неї, то раптом неспо­дівано зупинилася. Душа Спасителя з Його Святим Тілом з’явилася перед Нею. Ангел Божий йшов попереду, двоє Ангелів, які кланялися перед Гробом, були з боків, а ззаду йшло багато душ, звільнених Спасителем. Тіло Спасителя здавалося неживим, його наче вела надприродна сила. Я чула голос: Він Сказав Своїй Матері про чуда, які здійснив у пеклі. Розповів, що воскресне у Своєму Тілі й з’явиться перед Нею. Вона повинна чекати на Нього в тому місці, де Він упав, коли ніс Хрест. Потім Спаситель попрямував до міста. Богородиця загорнулася в покривало і впала долілиць там, де щойно перед Нею з’явився Її Син. Було за північ. Вона майже годину йшла Хресною Дорогою. Святі душі, які супроводжували Спасителя, побачили всі страждання, всі муки, які Він витерпів. Вони бачили, як Спасителя прибивали до Хреста, підняття Хреста! Бачили, як спис пробив Його Тіло, як Його поклали в Гріб. Ангели благоговійно збирали всі частинки Тіла Господа, відірвані під час катування. Божа Матір, занурена в молитву, віддавала Богові Свою любов та Свої молитви. Потім я бачила Тіло Господа знову в Гробі. Ангели повернули Його Тілові всі клаптики, відірвані під час Його страждань. Я знову побачила Тіло Господа в пеленах, у сяйві, й обидва Ангели, які кланялися Йому, зайняли свої місця біля Його Голови та ніг у Гробі. Ледь почало світати, коли я побачила Марію Маґдалину, Марію Хусу та Саломею. Загорнувшись у широкі покривала, вони тримали в руках згортки, які підготували заздалегідь. Одна з них несла запа­лений ліхтар. Все це було сховано під їхніми покривалами. Вони також мали живі квіти, які хотіли покласти в гріб, пахощі та ароматну олію..

Післямова

 

Слуга Божа Анна Катерина Еммеріх (1774-1824 рр.)

Слуга Божа Анна Катерина Еммеріх (процес беити­фікщійний триває) – відома німецька містичка, була стиг­матизована всіма п’ятьма Ранами Ісуса Христа, які щоп’ят­ниці кровоточили. Вже на 6-му році життя віддала себе цілком Богу і не знала відтоді іншої радості, як тільки в Ньо­му. Скромна сестра упродовж свого життя зазнала виняткових ласк. Бог об’явив їй усю історію сотворення і Відкуплення світу в незвіданих досі деталях. Бачила сотворення Всесвіту, перших ангелів, та їхній упадок і сотворення пекла, а також перших людей та історію їхнього упадку. Крім цього, їй були розкриті таємниці Старого і Нового Завіту аж до кінця світу.

Її візії Неба, пекла, чистилища, Церкви, яка воює, а та­кож подробиці життя, муки і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері, Марії, були пере­кладені багатьма мовами світу. Жива Євангеліє – це перше в Україні скорочене видання книжки А. К. Еммеріх “Життя і Болісна Мука Господа нашого Ісуса Христа і Його Пре­святої Матері Марії”. Щиро сподіваємося, що цей твір не залишить нікого байдужим до історії Відкуплення світу Господом нашим Ісусом Христом та співучасті в ньому Пречистої Діви Марії, а дасть змогу кожному глибше про­никнути в таємниці життя Спасителя і Його Матері, серцем відчути безмежне милосердя та жертвенну любов Ісуса до людини.

Додаток

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!