Останні науки і висвячення апостолів 11 страница

Отямившись, вона продовжувала: “Спасителя катували півгодини. Муки та побої викликали сміх і схвальні вигуки римських воїнів, що згуртувалися біля преторії. Потім Спасителя знову повели до палацу Пилата. На Ньому був терновий вінок, у руках – палиця, що мала символізувати скіпетр, а на рамена був накинутий плащ з червоного лахміття.

Спасителя було важко впізнати. Очі Його були залиті кров’ю. Кров текла по щоках, усе Його тіло було в глибоких ранах, Він був зігнутий та хитався”.

Коли римський правитель побачив Його перед своєю терасою в такому негідному стані, то навіть він, цей жор­стокий чоловік, здригнувся від співчуття та жаху. Почувши, що натовп, первосвященики та книжники продовжують кричати та ображати Спасителя, Пилат вигукнув: “Який же лютий і по-варварськи жорстокий демон євреїв! Не хотів би я, щоб він був поряд зі мною в пеклі на тому світі!”

Спасителя змусили піднятися сходами. Коли Він піднявся, Пилат вийшов на терасу і звелів сурмою закликати всіх до спокою та тиші, а потім сказав первосвященикам та всім присутнім: “Ось я привів Його знову і ставлю перед вами, щоб ви знали – Він невинен!”

Кати привели Спасителя на терасу і поставили перед правителем. Звідси Його бачили всі, хто зібрався на форумі. Це було страшне видовище, яке шматувало серце. Син Бо­жий, весь покритий кров’ю, з терновим вінком на Голові, втомлено дивився на натовп. Пилат показав на Нього і сказав: “Це – людина!”

Страшний вигляд Боголюдини – пораненої, втомленої, роздягненої, та все ж покірної та сповненої любові – ще більше збуджував лють книжників, первосвящеників і натовпу.

У цей час багато чоловіків та жінок перетнули форум, щоб відвести ягнят в купіль для обмивання. Жалібне блеяння тварин перегукувалось з дикими вигуками натовпу. Тварини наче закликали до милосердя і свідчили про зневажену правду.

Натомість Ягня Боже – таємниця виявлена і непізнана того святого дня, коли збувалися пророцтва, мало покласти голову під меч ката. Це ягня покірно клало Голову на жер­товник, щоб здійснилися передбачення пророків про Нього. Архієреї, книжники та натовп шаленіли від люті, побачивши Спасителя, який нагадав їм про їхні злочини. “Розіпни Його!” – вимагали. “Подивіться на Нього, – вигукнув Пилат, – який Він Цар у такому жалюгідному стані?” Але натовп не вгавав: “Розіпни Його!” Пилат звелів сурмити знову і сказав: “Добре, візьміть і розіпніть Його самі. Я не вважаю Його винним”. А вони відповідали: “У нас є закон, згідно з яким Він повинен померти, бо назвав Себе Сином Божим!” Пилат відповів: “Можливо, що згідно з вашим законом Він і повинен помер­ти, але я – не єврей”.

Але щойно почуті слова: “Він називав Себе Сином Бо­жим”, – змусили Пилата знову задуматися і знову викликали в нього забобонні думки. Він відвів Спасителя вбік і сказав Йому: “Звідки Ти? Скажи мені”. Але Спаситель не відповів Йому. Тоді Пилат промовив: “Ти не відповідаєш мені? Хіба не знаєш, що я маю право розіп’яти Тебе або відпустити на волю”. І тут Спаситель відповів: “Ти б не мав жодного права наді Мною, якби це не було дано тобі згори! Тому той, хто віддав Мене в руки твої, вчинив ще більший злочин!”

У цей час Клавдія Прокула, занепокоєна ваганнями свого чоловіка, передала йому через одного із своїх слуг перстень, що мав слугувати запорукою звільнення Спаси­теля. Відповідь була незрозумілою, нерішучою, повною вагань та сумнівів. “Зміст його відповіді свідчив, – говорила Еммеріх, – що в цій справі він хотів підкоритися волі своїх богів”. Вороги Спасителя, книжники, фарисеї та архієреї, дізнавшись, що дружина Пилата хоче захистити Христа, розпустили серед людей чутки, що прихильники Спасителя навернули та спокусили дружину правителя, що вони хочуть Його викупити і що Спаситель разом із римлянами зруйнує і віддасть у повне підпорядкування Єрусалим.

Нерішучий Пилат нагадував п’яного. Хаос, такий хаос та сум’яття були в його голові. Прокуратор стверджував, що за Господом немає жодної вини. Але згадавши свої слова, таємничі сни своєї дружини, а найголовніше – враження, яке справив на нього Спаситель, Він захотів знову допитати Його, щоб з’ясувати для себе все і вийти з того важкого стану, в якому перебував. Пилат збентежено, тривожно і нерішуче дивився на свою Святу і Покірну Жертву, на яку не міг дивитися без жаху та тремтіння. Прокуратор сам себе запитував: “Чи можливо, щоб Той, Кого я бачу перед собою, міг бути Богом?” Він звернувся до Спасителя з проханням, щоб Той сказав йому, чи дійсно Він Бог? Чи Цар Він і де Його Царство? А потім запитав, до яких богів Він належить. Правитель обіцяв відпустити Спасителя на волю, якщо Він відповість на всі його запитання.

“Я зможу передати лише суть відповіді Спасителя, – розповідала Еммеріх. – Він говорив суворо та велично. Господь сказав, що Він – Цар і Його Царство не від світу цього. Сказав, що Він – Істина. І повідав йому, Пилатові, правду про нього самого. Показав йому жах весь його вну­трішнього стану, його совісті, його майбутнього – повного відчаю, що шматував душу, правду про тяжку смерть, яка чекає його, Пилата. І сказав, що Він прийде судити Його в останній день”. Майже розгніваний і разом з тим переляканий відповіддю Спасителя Пилат повернувся на терасу і знову гукнув народові, що хоче відпустити Приведеного до нього на суд.

Тоді всі закричали: “Якщо ти Його відпустиш, ти вже не друг цезарю, бо Той, Хто видає Себе за Царя, – ворог цезарю!” Інші кричали, що будуть звинувачувати Пилата перед імператором, бо він зневажив їхнє свято. Він не повинен зволікати: о десятій годині за їхнім законом вони вже повинні бути в храмі.

“Розіпни, розіпни Його!” – чулось зусібіч. Багато цікавих повилазили на дахи сусідніх з форумом будинків і звідти кричали, вимагаючи смертного вироку.

Пилат подумав: “Я не зможу нічого домогтися від цього розлюченого натовпу...” Крики були люті, жахливі. На­род, що зібрався навколо палацу, був настільки збуджений, що можна було сподіватись повстання. Пилат розумів це, він звелів при­нести собі води, слуга полив йому на руки воду в присутності людей, і Пилат вигукнув з тераси: “Я не винен у крові цього Праведника. Ви за Нього відповісте!” Тоді вся величезна юрма, що зійшлася з усіх сторін Палестини, почала кричати розлючено: “Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!”

“Щоразу, – говорила Еммеріх, – коли чую під час страждань Спасителя: “Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!” – я бачу жахливі наслідки цих вигуків. Наслідки – різні. Я бачу над розпорошеним народом темне похмуре небо з хмарами криваво-червоного кольору і палаючі вогняні мечі. Блискавки Божого гніву, викликаного прокляттями та криками, наче проникають у кістки винуватців, їхніх дітей і нащадків у лонах їхніх матерів. Весь народ обплутаний мо­роком, темною силою. Страшне пекельне волання, що вир­валося з вуст, набуває форми тяжкого полум’я: язики цього полум’я з’єднуються і падають на тих, хто викликав про­кляття. Прокляття глибоко проникає в них і ширяє над ін­шими. Це ті, що навернуться після смерті Спасителя, і їх надзвичайно багато.

Під час цих подій я бачила, як Спаситель і Його Пре­свята Мати безперервно молились за цих нещасних, незва­жаючи на всі Свої Страждання, на варварські знущання, на ганебні муки, на всю злість та жорстокість Своїх ворогів та їх­ніх прибічників.

Попри невдячність та віроломність багатьох Своїх учнів, Спаситель безмежною любов’ю відповідав усім тим, хто катував Його і не припиняв зі сльозами молитися за їхнє навернення.

Але таке терпіння і така безмежна любов ще більше збуджували лють Його ворогів. Вони тремтіли від жор­стокості, озлоблені, бо вся їхня лють не змогла викликати в Спа­сителя жодного слова, яке могло б виправдати їхню не­людську злість.

Настав день Пасхи, а вони й не здогадувались, що закололи справжнє Пасхальне Ягня.

“Під час видіння моя думка переходила від народу до суддів, а потім до Найсвятійших душ Спасителя і Діви Марії. Я відчувала внутрішній стан дійових осіб цієї великої драми, бачила їх у чуттєвих образах, які повністю відповідали станові їхніх душ.

Величезна кількість диявольських образів – симво­лічне зображення різних гріхів, пристрастей. Видно, як рухаються ці диявольські створіння, як вони намагаються роз­бурхати лють євреїв, проникаючи в їхні душі, вуста. Ці істоти, виходячи з середовища народу, з’єднуються і діють на людей, щоб підбурити їх проти Спасителя, як і зараз. Але потім, налякані Його любов’ю та терпінням, зникають. В усіх їхніх Руках є щось неспокійне, безглузде і безвладне. Якась сліпа, темна лють наче збуджує їх проти них самих і змушує блукати.

Також я бачу, як світлі Ангели оточили Спасителя, Пресвяту Діву Марію і тих небагатьох, милих Богові людей. Одяг і вигляд духів різні, залежно від роду їхньої діяльності. Вони зображають втіху, молитву, милосердя...

Часто слова погроз чи втіхи набувають полум’яних образів різних квітів, коли вони виходять з вуст тих, хто їх промовляє. Вони з’являються у вигляді згортків чи таблиць, коли виникає потреба довідатись про внутрішній стан людей, їхні думки і пристрасті. І я бачу тоді, як Ангели впливають на них образами різноманітних квітів, їхні рухи, навіть тривалість рухів, дають мені можливість зрозуміти сутність їхніх почуттів. Тоді все це я сприймаю чуттєво. Але передати це неможливо! Якби я почала розповідати про все, що ста­лося, то здається ніколи б не закінчила. До того ж, я так хви­лююсь, так мучусь, усвідомлюючи свої гріхи та гріхи всього світу, так болісно відчуваю всі страждання мого Господа і Спасителя, що не розумію, як можу передавати те, що кажу, і як можу все це пов’язати між собою.

Мені здається, – стосовно демонів і Ангелів, яких я ба­чила біля тих людей, котрі були свідками Страждань Господа, – що видіння ці з’являються уривками, окремими фрагментами картин, часто символічних, і змінюються відповідно до внутрішнього стану тієї особи, яка їх передає. Ці символи внутрішньо пов’язані з оповідачем. Звідси й протиріччя, коли одне забуваєш передати, інше пропускаєш, третє повторюєш кілька разів.

Наскільки безмежно велике зло, вічне зло, що насу­нулось на Господа – настільки безмежна любов, що постраж­дала в Ньому, Справжньому Ягняті Божому, який узяв на Себе безмірний тягар гріхів усього світу. І людина ніколи не зможе ні збагнути, ні уявити всієї безодні жаху та зла – з одного боку, і всієї безмірної святості – з іншого.

“Якщо у людей, яких Бог обдарував яснобаченням, не все співпадає і трапляються протиріччя у видіннях, то відбувається це через різну ступінь благодаті, яка дається таким людям для споглядання величних подій, щоб їх пере­давати і до них прислухатись”, – Еммеріх на цьому наго­лошувала постійно.

Вона говорила, що далеко не всі видіння переповідала, боячись, що надмір деталей може затьмарити яскраву сутність змісту.

Розділ 6

Смертний вирок

Пилат не прагнув пізнати істину, він лише хотів знайти спосіб, як йому вийти з цієї складної ситуації. Його совість наполягала: “Ісус не винен”. Дружина йому говорила: “Ісус – Праведник”. Але його забобонність та легкодухість від­повідала йому: “Це – ворог наших богів. Це – геній. І Він зможе помститися за зло, яке Йому причинили!”.

Пилат був роздратований не тому, що Спаситель, якого він не міг зрозуміти, викрив його у його власних очах. Його обурювало, що Той, Кого він звелів бичувати, Кого він міг скарати на смерть, передбачив його жалюгідну смерть. Його обурювало, що вуста, які він не міг звинуватити в брехні і які не відкрились, щоб виправдати себе, тепер винесли йому страшний вирок відплати. Все це ображало його само­любство.

Ні на що не могла спромогтися ця нерішуча душа. Пилат був обурений, але одночасно відчував жах від пе­редбачень Спасителя. Він зробив останнє зусилля, щоб Його помилувати. Але погрози євреїв звинуватити його, Пилата, перед імператором, якщо він звільнить Спасителя, подіяли на нього. Страх перед земним царем переважив над полох­ливістю, яку йому навіяв Владика, Царство якого було не від цього світу. І неправедний та малодушний суддя сказав сам собі: “Якщо Він помре, то все, що Він знає про мене, усі Його сумні пророкування про мій кінець підуть з Ним у могилу!” Загрози євреїв разом з особистими розрахунками змусили Пилата прийняти рішення, зовсім протилежне обіцяному дружині, протилежне справедливості й голосу со­вісті. Зі страху перед імператором він зрадив Кров Спа­сителя. А щоб очиститись і оправдатись, він не знайшов ін­шого способу, як вилити собі на руки воду і сказати: “Я не винен в Крові Цього Праведника: ви відповідатимете за це!”

“Ні, Пилате, тобі відповідати за Цю Кров! – голос Еммеріх звучав гнівно. – Сам говориш, що Він – Праведник і водночас проливаєш Його Кров! Ти несправедливий і безсовісний суддя!” Пилат помив руки від Його Крові, сподіваючись очиститись, та не міг очистити своєї совісті. Цю ж Кров сп’янілі від люті євреї накликали на себе і на своїх дітей. А Божественна Кров благала про прощення та милосердя для всього людства. Вони ж хотіли, аби вона вимагала помсти і відразу після божевільного волання народу “Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!” Пилат звелів приготувати все для винесення вироку. Йому принесли церемоніальний одяг. На чоло він начепив стяжку, прикрашену коштовним камінням. Змінив і тогу. Його оточили воїни та слуги, які несли атрибути його влади. За ними йшли писарі зі згортками та дощечками. Попереду – сурмач.

На чолі такої процесії Пилат пішов з палацу на форум. Навпроти колони бичування був престіл, з висоти якого правитель виголошував вирок. Це місце називалось Гавватою. На терасу Гаввати вело кілька рядів сходів. Окрім престолу для правителя, оббитого червоною тканиною, на якому лежала вишита золотом подушка синього кольору, була ще лава для помічників. Багато воїнів стояло на терасі та сходах. Чимало фарисеїв покинули палац і рушили до храму. Анна, Каяфа та двадцять священиків пішли за правителем на форум. Туди відвели і двох розбійників, якраз тоді, коли Пилат, вказуючи на Спасителя, промовив: “Це – Людина!”

Спаситель і досі був у червоному плащі та терновому вінку. Руки Його були зв’язані. В такому вигляді Його й привели до підніжжя тераси Гаввати поміж двома роз­бій­никами. Проходячи повз натовп, Він знову чув найбру­таль­нішу лайку.

Пилат зайняв своє місце на престолі та ще раз сказав ворогам Спасителя: “Ось Він, ваш Цар!” Але вони кричали: “Смерть Йому! Розіпни Його!” – Пилат відповів: “Ви хочете, щоб вашого Царя я віддав на розп’яття?” Первосвященики вигукнули: “Ми не маємо іншого царя, крім кесаря!” Поба­чивши, що його зусилля марні, Пилат не промовив жодного слова на користь Спасителя. Почалося виголошення фаталь­ного вироку!

Вироки двом розбійникам виголосили за кілька днів до Пасхи. Але їх виконання затримали на прохання первосвя­щеників, які хотіли завдати останньої образи Спасителю, готуючи Йому смерть разом з брутальними злочинцями. Хрести розбійників були біля них, сюди їх принесли помічники катів. Хреста Спасителя не було, бо ще не виголосили вирок.

Пресвята Діва пішла геть, коли Пилат легкодухо зрадив Невинного, євреї почали кричати, вимагаючи Його смерті! Тепер Вона разом зі святими жінками повернулась, щоб почути вирок, який мали винести Її Синові та Господу! Спаситель стояв навпроти Пилата на одній зі сходинок, оточений катами, на посміховище Своїм ворогам.

Сурмач закликав до уваги та спокою, щоб вислухати вирок. Низьким голосом Пилат промовив: “Смерть на Хресті!”

“Мене дуже обурила підступність та підлість Пилата, – говорила Еммеріх. – Я наче втратила сили та притомність від усього, що відбувалось навколо: зловтіха катів, уро­чис­тий вигляд первосвящеників, стражденний вигляд Самого Спасителя, жахливі страждання Матері Божої та святих жі­нок. Жорстокі, люті погляди євреїв, які, здавалось, готові про­ковтнути свою Жертву, холодна байдужість воїнів. А жахливі образи демонів – їх було так багато! Демони запов­нювали собою все навколо, сновигаючи між людьми. Я усвідомлювала свою провину, горе, біль за Спасителя! Я по­гано пам’ятаю, що бачила, і можу розповісти тільки те, що запам’ятала.

Після промови, в якій Пилат довго говорив про імпе­ратора Тиберія, він сказав, що Ісус з Назарета засуджений до страти первосвящениками як спокусник, порушник су­спіль­ного спокою та закону; як людина, котра зухвало нази­вала Себе Сином Божим і Царем Юдейським, і що смерті Його вимагав сам народ... Потім Пилат додав, що вирок спра­ведливий, незважаючи на те, що сам протягом кількох годин свідчив про невинність Спасителя – я жахнулась від такої жахливої підступності. Він ще сказав: “Отже, я засуджую Ісуса з Назарета, Царя Юдейського до розп’яття на Хресті!” Він наказав катам принести Хрест. Я не можу стверджувати, але мені здається, що в руках він тримав довгу палицю, пере­ламав її і кинув до ніг Спасителя!”

Найсвятіша Діва втратила свідомість і була без ознак життя після проголошення вироку, Її улюблений і Най­святіший Син мав померти ганебною, мученицькою смертю! Іван та святі жінки віднесли Пресвяту Діву, щоб не дати на­товпу вчинити новий злочин – наругу над Стражданням Матері Божої. Але коли Пресвята Діва отямилась, Вона знову захотіла йти Своєю Хресною Дорогою Страждань.

І Її супутникам довелось знову вести Її слідами Святої Дороги Страждання!

Пресвята Діва вносила і Свою лепту у вшанування великої таємниці і Страждання Свого Божественного Сина. Вона теж хотіла нести “Свою частку Страждань у Його покутній Жертві за рід людський, Її сльози зрошували всі ті місця, де Спаситель страждав за гріхи Своїх дітей. Наша спільна Мати – Пресвята Богородиця – від імені нашої Ма­тері Церкви в той День Страждань освятила Своїми святими слізьми ті священні місця, як в давнину патріарх Яків спо­рудив вівтар на тому місці, де отримав обітницю і освятив той вівтар особливим містичним способом.

Відтак Пилат подбав про письмове оформлення вироку, а писарі зробили кілька копій, які згодом були розіслані в най­віддаленіші місця. Пилат давав також інші розпо­ряд­ження.

“Вирок, проголошений Пилатом, свідчив про його підступність, – говорила Еммеріх. – Написаний значно від­різнявся від того, який він проголосив. Я бачила, як писав він не те, що хотів писати. Ним оволоділо якесь внутрішнє су­м’яття, наче хтось керував його рукою. Ось короткий зміст написаного вироку: “Через поведінку первосвя­щеників, си­недріону і натовпу, який вимагає смерті Ісуса з Назарета, Котрого звинувачують у спокусі, богозневазі та зневазі за­кону, у звинуваченнях, яких я не зміг виявити, але боявся бути звинуваченим перед цезарем у тому, що розбурхав не­вдо­волення серед євреїв, дав привід до заво­рушень, тож був змушений віддати їм Його на Роз­п’яття разом з двома зло­діями, засудженими раніше, але страту яких відкладали, щоб розіпнути Його разом з роз­бій­никами”. Ось це пояснення вироку було скопійоване і розіслане.

Потім Пилат звелів витесати з дерева дощечку, пофар­бувати її в темний колір і зробити на ній напис у три рядки над Хрестом.

Але первосвященики оточили трибунал і наполягали, що написаний вирок неправильний, неточний. Особливо їм не подобалось те, що в ньому йшлося про відкладену страту розбійників, щоб розіпнути їх разом зі Спасителем. Також вони були невдоволені написом над Хрестом і просили замість “Ісус, Цар Юдейський” написати “Ісус, Який видає Себе за Царя Юдейського”. Пилат вислухав їхні скарги з ве­ликим роздратуванням і відповів їм різко: “Що я зробив, те зробив!” Вони також домагалися, аби Хрест Спасителя не здіймався над Його головою, а був таким же, як у розбійників, і був проти дощечки з написом. “Не потрібно витрачати на це час”, – говорили вони. Пилат наказав прибити напис.

“Наперекір людським бажанням, Хрест набув тієї містичної форми, яку я часто бачила, – продовжувала Емме­ріх. – Обидві бічні частини Хреста розходились, як гілки дерева, і Хрест був подібний на букву, нижня частина якої з’єднувалась з двома верхніми. Бічні частини були тоншими за середню, ззаду, в місці їхнього з’єднання, до Хреста були прибиті дві дерев’яні дошки. Над головою я побачила ви­довження, щоб можна було прибити напис. Унизу була дощечка для ніг.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 198; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!