Останні науки і висвячення апостолів 8 страница

Підкупили людей з натовпу, щоб ті знущалися і глузували, згадуючи Його урочистий в’їзд до Єрусалима, у Вербну Неділю. З Нього сміялися, кидали перед Ним грудки землі, сміття, а кати змушували Його ступати по них. На віддалі від палацу Пилата стояла Пресвята Діва в супроводі Марії Маґдалини. Вони зачаїлися в заглибленні будинку, щоб дочекатися сумної процесії.

Усією душею Пресвята Богородиця була зі Своїм Сином, але коли траплялася хоч якась можливість побачити Його тілесними очима, Вона поспішала іти за Ним. Її спонукала любов до Нього. Повернувшись з будинку Каяфи, якийсь час Вона перебувала в будинку з трапезною. Але щойно вивели Христа з в’язниці й повели на суд, Вона встала, покрила голову покривалом і сказала Марії Маґдалині: “Ходімо за Ним до Пилата. Я хочу Його бачити!”

Вони пішли манівцями і прийшли до палацу швидше за процесію. Тут Пресвята Діва чекала на Свого Сина. Духов­ними очима Вона бачила Його весь час, та лише тілесні очі показали Його Їй – виснаженого і спотвореного людською злістю.

Вона ж духовно бачила Його завжди зміцненого святістю, любов’ю та терпінням, а тут жахлива реальність постала перед Нею.

Спочатку з’явилися вороги Спасителя – священики Всевишнього, в святковому вбранні, сповнені злістю, лукав­ством та хитрістю.

Священики справжнього Бога стали прислужниками сатани – жахливе видовище!

Потім підкуплені свідки, вороги, обвинувачувачі й, нарешті, Ісус, Син Божий і Син Людський, Її Син, утомлений, спотворений, побитий, у ланцюгах, що ледь тримався на ногах, а кати ведуть Його під крики та знущання натовпу...

Якби Вона не знала, що це Він, найскатованіший, найприниженіший і водночас найпокірніший та найспо­кійніший серед цього пекельного натовпу, хто молиться, – Вона не впізнала б Його. Вона вигукнула: “Чи це Мій Улюб­лений Син, Ісус?” Процесія пройшла повз Неї. Спаситель зупинив на Своїй Матері погляд, сповнений страждання. Вона зомліла, але щойно отямилася, попрохала вірного Івана відвести Її до палацу Пилата.

Мешканці Опеля зібралися на цьому шляху. Коли вони побачили Спасителя, приниженого, спотвореного, якого, наче безмовну тварину, вели кати, то завагалися у своїй вірі. Вони не могли повірити, що над Пророком, Месією, Сином Божим можна так знущатися.

Фарисеї потішалися над їхньою відданістю Спаси­телеві: “Подивіться на вашого Царя, поклоніться Йому! Чому мовчите? Коли ж Він у короні сяде на Своєму Престолі? Все, кінець Його чудесам! Первосвященик викрив Його чудеса!”

І бідні, що були свідками багатьох зцілень та чудес, здійснених серед них Спасителем, завагалися перед видо­вищем, яке показав їм синедріон, первосвященики і шановані люди Єрусалима.

Одні засумнівалися і пішли геть, інші хотіли приєд­натися до процесії, але сторожа фарисеїв відштовхнула їх, бо боялася заворушень серед народу.

Біля підніжжя гори храму на північному заході розта­шований палац правителя. До нього веде багато східців. Пе­ред ним просторий майдан з колонадою, де було чимало купців. Майдан має чотири входи (з півночі, півдня, заходу та сходу). З західної частини майдану, яку римляни називають форумом, видно Сіонську гору. Цей майдан розташований вище за інші навколишні місця, і йти до нього потрібно вгору. Галереї, що оточують майдан, спираються на найближчі будинки. Але палац Пилата не торкається інших будинків. Він оточений просторим подвір’ям.

Зі сходу це подвір’я має вхід у вигляді аркади, яка веде до брами міста, а звідти – до Оливної гори. Із заходу тягнеться інша аркада: з неї видно Сіон, куди веде дорога через цитадель.

Зі сходів палацу видно форум, кам’яні стільці, повер­нені до палацу.

Тут зупиняються єврейські священики, щоб не опоганитися, розмовля­ючи з правителем. Тут навіть є межа на бруківці, яку вони не мають права переступити.

З західної частини майдану вартовий пост з одного боку межує з майданом, форумом, а з іншої – з Преторією Пилата і створює щось на зразок вестибуля між майданом і Пре­торією: так називається та частина палацу, де сидить Пилат. Вартовий пост оточений колонадою. В його Центрі є про­сторе відкрите місце. Під вартовим постом – підземелля, в ньому тримають двох розбійників, яких мають розіп’яти разом із Спасителем.

Вартовий загін складається лише з римських воїнів. Неподалік, біля галереї майдану, є ганебний стовп, де батожать злочинців. Навпроти Вартового посту на форумі – тераса зі сходами. На ній кам’яні стільці.

Вона називається Гавватою. Звідси Пилат дає свої урочисті розпорядження.

Мармурові сходи ведуть з палацу правителя на відкриту терасу, звідти правитель слухає обвинувачувачів, які сидять навпроти нього на форумі, на кам’яних стільцях. Якщо говорити голосно, то чути з форуму на терасі. За палацом – декілька терас: вони вищі, з садами та приміщеннями для розваг.

Через ці тераси палац Пилата з’єднується з помеш­каннями його дружини Клавдії Прокули. А далі, за цими будинками, тягнеться рів, що відділяє їх від гори храму. З цього боку споруди живуть служителі храму.

На схід від палацу Пилата розташований палац Ірода Старшого. На подвір’ї цього будинку було вбито більшість Вифлеємських немовлят. На сході цієї частини міста чотири вулиці ведуть на південь. Три з них – до палацу Пилата та форуму, четверта через форум – до брами міста, яка веде у Ветсір. На цій вулиці, недалеко від брами міста, розта­шований прекрасний будинок, що належить в Єрусалимі Лазарю. Поряд з ним – володіння Марти.

Вулиця, одна з чотирьох, найближча до храму, тяг­неться від воріт купелі. Тут поряд до стіни пролягає купіль. Вода з неї тече в Йосафатську долину. Тут, в цій купелі, впер­ше обмивають пасхальних ягнят, призначених на заколення в храмі. Вдруге їх миють у купелі Витезда на півдні від храму.

Майдан розташований вище прилеглих вулиць. Під ними йдуть до купелі акведуки. Подібний майдан є на Сіонській горі, навпроти фортеці Давида. Недалеко на південний схід – світлиця, а на північ – судилище первосвященика. Палац Давида – тепер занедбаний будинок з подвір’ями, конюш­нями, їх здають караванам. Давно вже всі ці будівлі занехаяні.

Під час Різдва Спасителя вони були в такому ж стані. Тут зупинилися волхви з великим караваном.

І тепер, і в ті часи прекрасні старовинні будівлі церков, монастирів знищуються чи використовуються для ницих потреб.

Я пригадую маленьку церковцю нашого монастиря. Для мене це був рай на землі! Там перебував Цар Неба та землі, незважаючи на те, що ми цього не були варті. Тепер ця церква без вікон та даху, з вівтаря та гробівців зняли все каміння! Мій дорогий монастир! Моя покірна келія, де я була ща­сливішою за царя в його палаці – з моєї келії було видно церкву. Що тепер з нашим монастирем? Скоро ніхто не згадає, що там жили дівчата, які присвятили себе Богові, в молитві благали про милосердя Боже для всього світу.

Але Бог знає про все! Він не забуває нічого! Для Нього не існує ні минулого, ні сучасного!

І ось подібно до того, як Господь відкриває переді мною видовище минулих століть, так зберігає Він і пам’ятає про все добре, що робилося в місцях тепер занедбаних, покинутих і забутих.

Так і те зло, яким споганюються святі місця, зали­ша­ється незабутим до страшних днів Суду, коли кожен отримає згідно зі своїми заслугами. Не сприяє Господь ні людям, ні місцевості.

Розп’яття

 

Розділ 1

Цар Юдейський

Була майже шоста година за нашим часом, коли первосвященики та фарисеї з’явилися перед палацом Пилата разом із Спасителем. Анна та Каяфа, а також члени синедріону зупинилися біля каміння, що було між форумом та входом до преторію. Кати волочили Ісуса вперед аж до сходів Пилата.

У цей час Пилат був на терасі, що вела до форуму. Він напівлежав на ложі, оточений воїнами та римськими на­чальниками. Біля нього стояв столик на трьох ніжках з різ­ними знаками його влади.

Первосвященики та книжники не могли увійти в Преторію, бо боялися осквернитись, і зупинилися за вка­заною межею.

Коли Пилат побачив, що вони наближаються, то почав спостерігати, як вони поводяться з своїм Ув’язненим. Підвівся і промовив до них зневажливо: “Куди це ви так поспішаєте? Що ви зробили з цим Нещасним? Швидко ж ви починаєте здирати шкіру та винищувати своїх людей!”

Євреї наказали катам ввести Спасителя східцями, а потім звернулись до Пилата: “Прийми наші звинувачення на цього Злочинця! Ми не можемо ввійти в Преторію, щоб не опоганитися”.

Тієї миті, коли вони промовили ці слова, чоловік високо зросту і поважного вигляду вигукнув з натовпу, що зібрався на форумі: “Ви справді не можете ввійти в Преторію. Він освячений кров’ю невинних немовлят. Лише один гідний увійти туди. Він чистий, як ці невинні закатовані немовлята!”

Промовивши це, він зник. Це був Падос. Багач, чоловік Вероніки. Двох його дітей убили тоді за наказом Ірода. Відтоді він жив зі своєю дружиною утримуючись, згідно з засадами єсеїв. Він зустрічав Спасителя у Лазаря і чув Його промови. Коли він побачив, як волочили Спасителя сходами до Пилата, спогад про закатованих дітей відразу вдарив у його серце. Він захотів привселюдно засвідчити невинність Спасителя! Обвинувачувачі Христа були настільки збуд­женими та схвильованими зневажливою зустріччю пра­вителя, що не звернули уваги на цей крик. Кати втягнули Спасителя на мармурові східці та поставили накраю тієї тераси, звідки Пилат говорив з євреями. Коли Пилат побачив, як жорстоко поводилися з Ісусом, який Він виснажений та скатований, однак зберігає незбагненну для Пилата велич, він відчув, як зросла в його душі зневага до первосвящеників та фарисеїв!

Почувши, що вони просять смерті Ісуса, він дав їм зрозуміти, що не погодиться на це без достатніх доказів з їхнього боку. Тоном, яким говорить начальник, розгніваний на своїх підлеглих, Пилат сказав: “Який злочин вчинив цей Чоловік, що ви привели Його до мене?”

Вони з невдоволенням відповіли: “Якби ми не знали, що Він винен, то не привели би Його до тебе!”

“Виведіть Його, – сказав Пилат, – і судіть Його самі згідно з вашим законом”.

Вони відповіли: “Хіба ти не знаєш, що за нашим зако­ном ми не можемо засудити Його до смерті?”

Вороги Спасителя були розлючені! Вони хотіли якнай­швидше все це закінчити, щоб встигнути вчасно з’їсти Па­схальне ягня. Нещасні не знали, що Той, Кого ввели вони в преторій поганина, в будинок, куди боялися увійти, щоб не осквернитися, щоб чистими з’їсти прообраз Ягняти, був тим справжнім Ягням, якого перший був лише прообразом!

Коли Пилат звелів висловити звинувачення, вони виставили трьох обвинувачувачів, до того ж кожен мав своїх свідків. За цими звинуваченнями, Ісус був ворогом імператора, і правитель мав винести Йому той присуд, який самі вони не могли винести відповідно до закону.

Спочатку вони казали, що Ісус був спокусником, підбурював народ проти влади, влаштовував зібрання, не вшановував день суботній, бо зцілював у цей день хворих!

Пилат перебив їх словами: “Напевно, ви самі не хворі, бо не нарікали б на Його зцілення!” Вони продовжували: “Він збирає людей, говорить, що потрібно приймати Його Тіло і пити Його Кров, щоб мати життя вічне”.

Невдоволений їхніми словами і сповнений ненависті Пилат звернувся до своїх слуг з посмішкою, а потім глузливо зауважив євреям: “Мені здається, що ви сповнені бажанням наслідувати Його вчення, бо прагнете їсти Його тіло і пити Його кров”.

Перейшовши до наступного звинувачення, вони сказали, що Ісус учив людей не платити податки кесарю. Пилат перебив їх тоном людини, права якої хочуть порушити, і сказав: “Це неправда! Якби це було так, я вже знав би про це!”

Тоді вороги Христа перейшли до наступного, третього звинувачення: “Незважаючи на Своє сумнівне походження, цей Чоловік звеличує Себе і накликає гнів Божий на Єру­салим! Він розповсюджує серед людей притчі про царя, який готує весільний бенкет для Свого Сина. Якось на біду люди навіть хотіли оголосити Його Царем, але Він перелякався, що ще не час, і втік! Останніми днями Він став відважнішим. Він урочисто ввійшов до Єрусалима і змусив Своїх прибіч­ників волати: “Осання Синові Давида! Благо­словенне Царство Отця нашого Давида! Нехай прийде!”

Він, мов цар, приймав шану, проголошував, що Він – Христос, Помазаник Божий, Месія, Обіцяний Цар Юдейський!” І десять свідків підтвердило ці слова. Вони звинувачували Ісуса, що Він називав Себе Христом, Царем Юдейським, і змусили Пилата замислитися. Він залишив терасу, ввійшов у прилегле до неї приміщення, кинувши на Ісуса допитливий погляд, наказав варті привести до нього Спасителя в трибунал.

Пилат був людиною нестійкою та нерішучою. Він виховувався в поганській школі, чув про існування напівбогів, напівлюдей, геніїв, які живуть серед людей. Він також знав, що єврейські пророки давно вже говорили про Спасителя, Визволителя, Царя, якого чекає багато євреїв! Він знав, що царі Сходу приїжджали до Ірода Старшого довідуватися про народження Царя, якого вони хотіли вшанувати, і саме через цей приїзд жорстокий Ірод закатував багато дітей.

Він інколи непокоївся чутками про Месію, але як поганин не розумів пророцтва! Він уявляв собі Месію швидше, як іродіанин чи освічені євреї, – як могутнього непереможного царя.

За таких обставин йому здалося, що безглуздо та смішно звинувачувати бідну Людину, яка стояла перед ним, у зазіханні на роль Царя Юдейського, на якого чекали вони!

Але позаяк вороги Спасителя створювали з усього цього справу про образу величності, він звелів привести до себе Спасителя, щоб допитати Його.

Пилат зі здивуванням подивився на Спасителя і сказав: “То Ти – Цар Юдеїв?” Ісус йому відповів: “Ти це говориш від себе чи повторюєш те, що інші говорять?”

Пилата образило, що Спаситель міг подумати, ніби він, Пилат, міг сам придумати щось таке, і він жваво відповів: “Хіба я єврей, аби таке подумати? Твій народ і Твої священики звели на Тебе це звинувачення, бо прагнуть Твоєї смерті! Скажи мені – що Ти вчинив?”

Господь відповідав серйозно та урочисто: “Царство Моє не від світу цього! Якби Моє Царство було від цього світу, то Я мав би безліч підданих, і вони воювали б за Мене, і Мене б не зрадили євреям! Але Царство Моє не від цього світу!”

Пилат, здавалося, був здивований цими урочистими словами Спасителя і сказав Йому серйозно: “То Ти, все таки – Цар?”

Ісус відповів: “Справді Я – Цар і прийшов у цей світ, аби засвідчити Істину! І той, хто від істини, почує Мій голос”.

Тоді Пилат поглянув на Спасителя, встав і промовив: “А що є Істина?” (вони перемовилися ще декількома словами, але я не запам’ятала їх).

Пилат повернувся на терасу. Він не міг зрозуміти Спа­сителя, але те, що він дізнався, переконало його, що Ісус не претендував на царство цього світу, а інше Царство не було небезпечним для імператора.

Пилат звернувся до ворогів Спасителя: “Я не бачу нічого злочинного в цьому Чоловікові!”

Розлючені цими словами обвинувачувачі знову почали вправлятися в звинуваченні Христа.

Спаситель мовчки молився за нещасних грішників. Пилат запитав Його: “Що Ти можеш сказати на всі ці звину­вачення?” Спаситель не відповів ні слова.

Пилат був надзвичайно здивований і сказав Спаси­телеві: “Я бачу, що вони вдаються до брехні” (тут замість слова “брехня” було інше, але я не можу його згадати).

Розлючені обвинувачувачі волали: “І ти не бачиш у Ньому нічого злочинного! А хіба це не злочин підбурювати народ? Він поширює Своє вчення тут і в Галилеї!”

Коли Пилат почув про Галилею, він трохи подумав і поцікавився, чи Ісус родом з Галилеї і чи Він підлеглий Ірода? Євреї відповіли, що Його батьки жили в Назареті, Сам же Він жив у Капернаумі. Тоді Пилат відповів їм: “Якщо Він галилеянин і підлеглий Ірода, то відведіть Його до Ірода. Він зараз в Єрусалимі з нагоди свята і може судити Його тут же, в Єрусалимі”.

Таким чином Пилат повернув євреям їхнього Ув’яз­неного і звелів передати Іродові через одного зі своїх слуг, що до нього приведуть, аби засудити, одного з його, Ірода, підлеглих – Ісуса з Назарета.

Пилат радів, що знайшов спосіб не проводити суд та не виносити вирок, адже ця справа видавалася йому складною. А також, відправляючи Ісуса до Ірода, Пилат хотів виявити свою повагу Іродові, з яким був посварений. Він знав, що Ірод уже давно хотів побачити Христа.

Вороги Спасителя були дуже невдоволені тим, що Пилат перед усім народом відправив їх і їм доведеться ще піти з Ним на суд до Ірода. Усю свою лють вони зірвали на Спа­сителеві – дозволили катам знущатися з Нього з усією жорстокістю!

Під ударами палиць та образ Спасителю довелося пройти через базар та вулицю, що вела до палацу Ірода. Римські воїни також приєдналися до процесії. Клавдія Про­кула за кілька хвилин до цього переказала Пилатові, що їй потрібно поговорити з ним.

Коли Спасителя повели до Ірода, вона підвелася на високу галерею. Звідси, ніким не помічена, з сумом стежила за скорботною процесією, коли та перетинала форум.

 

Розділ 2

Сумніви Пилата

Увесь той час, що Спаситель провів у Пилата, Пресвята Діва, Маґдалина та Іван були серед натовпу в одному з кінців торговиці.

З глибоким болем вони слухали крики та прокльони людей! А коли Спасителя повели до Ірода, апостол Іван з Пресвятою Дівою і з Маґдалиною пройшли всю Хресну До­рогу, яку вже пройшов Господь. Вони знову підійшли до бу­динку Каяфи, будинку Анни через Опель до Гетсиманії та Оливної гори, зупиняючись на кожному місці, де падав Спа­ситель, знесилюючись та страждаючи. І гірко плакали, зро­шуючи сльозами місця, де Він страждав, і приєднували свої страждання до Його! Кілька разів Пресвята Діва схилялася, цілувала землю в тих місцях, де падав Господь. Маґдалина у відчаї заламувала руки, Іван плакав, намагався втішити, під­німав їх і вів далі Дорогою Страждання... Ось початок набо­женства, так званої Хресної Дороги. Страждання Спасителя почали вшановувати ще до їхнього завершення, і першою почитателькою цих страждань стала Пресвята Діва, єдина Пречиста з усіх створінь. Вона поклала початок глибокому вшануванню, яке віддає Церква Стражданням Відкупителя.

Зворушливо бачити, як ще до закінчення всіх страшних Страждань Спасителя Мати Милосердя йшла слідами Свого Сина, зрошуючи слізьми і вшановуючи всі місця Його страж­дань. І як тяжко їй було, яким жорстоким був меч, що прони­зав її серце!

Відколи зачала чудесно Слово у Своєму лоні, Вона носила Самого Бога Вічності. Вона виношувала Його дев’ять місяців, відчуваючи Його благу присутність ще до того, як Він дав людям, які стали Його братами, Своє благословення, Свої повчання, допомогу в усіх бідах. І страждання Спа­сителя Вона прийняла як Свої, прагнучи, як і Він, спасіння роду людського!

Найчистіша і Найнепорочніша з усіх створінь, Вона пройшла з самого початку всі місця, де страждав Господь, збираючи всі сльози заслуг Його страждань та мук, відшу­ковуючи всі сліди Свого Сина і Бога, щоб почитати і жертву­вати їх Отцю Небесному за відкуплення світу!

Невидимо для людей Пресвята Діва вела за Собою всі святі душі, які жили до Неї, усіх, хто очікував на визволення, усіх, хто знав про безмежну любов і страждання Спасителя. Всі вони наче супровод­жували на цій Хресній Дорозі Ту, Котра стала одночасно Матір’ю Спасителя і Матір’ю вірних. Вона несла у Своєму серці святі зітхання, їхню скорботу, їхні мо­литви та сподівання.

Маґдалина була наче приголомшена горем. Вона відчу­вала святу безмежну любов до Спасителя. Але коли вона хотіла, як колись, вилити свою любов до Його ніг, проли­ваючи пахощі, вона раптом побачила немов глибоку прірву між нею та Спасителем, якого так сильно любила. І ця прірва лякала її. Вона глибоко каялася у своїх гріхах, її вдячність за отримане прощення була безмежна.

Але коли вона хотіла віддати Господеві, як фіміам, свою шану, – вона побачила Ісуса, зневаженого, якого ведуть на страту за гріхи людей і за її гріхи, весь тягар яких Він добро­вільно взяв на Себе. Її любов до Спасителя лякалася, жаха­лася тягару своїх гріхів, за які Спаситель тепер так тяжко страждав.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 196; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!