Останні науки і висвячення апостолів 3 страница

І серед них (а в цих картинах з’являлися всі сторіччя) були і легковажні духівники, і недбалі священики, зрадники та негідники, які ображали Господа під час освячення і роз­давання Святих Тайн людям; було багато поганих хри­стиян, які негідно приймали свого Господа.

Я бачила багато тих, для кого Джерело благодаті – Тайна Бога Живого – ставала предметом осквернення та блюзнірства. Розлючені вояки та слуги диявола опоганю­вали священний посуд, ганьбили вівтар і використовували Святеє Святих для інших тайн, вигадати які могло тільки пекло.

Я бачила ще більше злочинів не таких брутальних за формою, але таких, які здалися мені ще злочиннішими та розбещенішими.

Страшно дивитися, як люди під впливом згубних учень чи поганого прикладу, а ще страшніше – обмануті віролом­ними поясненнями єретиків, зрікалися віри в обітницю Спасителя, відмовлялися шанувати Його в Найсвятіших Тай­нах. Серед таких людей я бачила чимало учителів, які очо­лили секти. Спочатку вони боролись одні з одними, а потім почали об’єднуватись, щоб спрямувати свою злість, свою лють проти Бога.

Я бачила багатьох нещасних єретиків: вони ганьбили християнське богослужіння, заперечували присутність Спасителя в Тайні Євхаристії; під їхнім згубним впливом відступало від Нього, відділялось від Лона Господа багато вірних, за яких Він проливав Свою Кров! Страшне, жахливе видовище!

Я бачила Церкву як Тіло Господа Ісуса Христа; Тіло, члени якого Він з’єднав Своїми стражданнями! І я побачила всі Церкви, всі родини, що від’єднались від єдиної Церкви і наче криваві шматки відпали від Його Живого Тіла. І Спаситель кидав сумний погляд на них і плакав через їхню загибель!..

Щоб зібрати розрізнених людей, щоб утворити із стількох відокремлених членів єдине Тіло, Тіло Своєї Нареченої, Він віддав Свої Тіло і Кров, щоб наситити в Тайні. І Він бачив Себе: Його роздирали в улюбленому Тілі через плоди дерева зла – ворожнечу та незгоду!

Вівтар – трапеза єднання людей у Святій Тайні, в цьому найвищому втіленні Любові, в якому Господь прагнув навічно перебувати з людьми. Але навіть Тайна через непра­вдивих учителів стала каменем спотикання. Я бачила цілі народи, що відривалися від Його Серця і втрачали зв’язок з безцінними скарбами Церкви. Страшно було дивитися, як спочатку лише кілька окремих постатей від’єд­налось від Лона Церкви, а потім уже цілі народи відокрем­лювалися та облаштовувалися у святинях, во­рожих одна одній. Ці нещасні ставали щораз жорсто­кішими в своїх помилках та безвір’ї, забобонах, фанатизмі, псевдонауці, гордості розуму, ненависті та гоніннях. Вони рушали проти Церкви, об’єд­нували свої войовничі загони і слухняно підпоряд­ковувались змієві пекла, що спонукав їх до бо­ротьби.

І діти Божі змушені були від’єднатися від невірних, щоб не брати участі в їхніх гріхах.

Здавалося, Сам Господь Спаситель бачив і відчував, як Його роздирали на сотні частин. Він бачив (це видовище зав­давало Йому надзвичайного болю) отруйне дерево роз’єд­нання з усіма його гілками та плодами, що розмно­жу­валися до безмежності, до кінця світу, до того дня, коли зер­но пше­ниці зберуть у житниці Отця, а солому спалять незгас­ним вогнем.

Було так страшно, так невимовно важко, що Мило­сердний Господь поклав мені з жалем Свою руку на груди і сказав: “Ніхто ще не бачив того, що бачиш ти, і серце твоє розірвалось би, якби Я не підтримав його у твоїх грудях!”

Я бачила, як стікала цівками кров по Обличчю Спаси­теля. Його Щоки були блідими, волосся, що завжди спадало на плечі, злиплося від крові та скуйовдилося; борода також була закривавлена та скуйовджена.

Наприкінці цих мук, коли зграї ворогів, покірних наказам диявола, роздирали Його, Він вийшов з печери і знову пішов до апостолів. Його кроки були невпевненими. Він ішов, як людина, яка згинається під важким тягарем, чи поранений, що от-от упаде.

Спаситель підійшов до трьох апостолів. Вони не спира­лись, як раніше, на скелю, їхні загорнені покривалами голови лежали на колінах. Вони спали. Господь наблизився до них зі стогоном та тремтінням. Апостоли прокинулись і побачили у світлі місяця чоловіка, зігнутого, закривавленого, зі ску­йовдже­ним волоссям. Вони не впізнали свого Учителя, так Він жахливо змінився.

Христос простягнув руки – апостоли підхопились, прийняли Його в свої обійми зі зворушливою любов’ю. Спаситель розмовляв з ними у великому сум’ятті. Сказав, що Його принесуть у Жертву наступного дня, що через го­дину Його схоплять, щоб відвести на суд; що будуть кату­вати, ображати, принижувати, бити, увінчають терном і, нарешті, стратять у найжахливіший спосіб.

Він просив заспокоїти Його Матір. Відтак в тому су­м’ятті детальніше розповів їм, що трапиться з Ним завтра, знову доручив їхній опіці Свою Матір та Марію Маґдалину, знову просив не покидати їх без утіхи.

Так Христос розмовляв з ними кілька хвилин. Апостоли не відповідали Йому – вони не знали, що сказати, настільки Його зовнішній вигляд, Його слова збентежили та засмутили їх. Їм здалося, що у Нього гарячка і Він марить.

Спаситель хотів повернутися в печеру, але не зміг. Тоді Іван та Яків відвели Його туди. Самі ж не ввійшли, а відразу повернулись до Петра. Було майже чверть на дванадцяту.

Під час мук Христа, Його страшної передсмертної туги, Божа Матір була в домі Марії, матері Марка. У глибокому горі разом з Марією Маґдалиною і Марією Вона була в саду біля будинку. Еммеріх бачила, як Пресвята Діва стала на коліна, опираючись обома руками на камінь. Декілька разів Вона втрачала свідомість: Божа Матір духовними очима сприймала страждання Свого Сина. Вона просила дізнатись, що з Ним, але не змогла дочекатися звістки і пішла в супро­воді Марії Маґдалини і Саломеї в долину Йосафата.

Її голова була загорнена довгим покривалом. Вона часто зупинялася і простягала руки в напрямі до Єлеонської гори. Духовними очима Вона побачила, як кривавий піт стікав по щоках Її Божественного Сина, і, здавалося, Вона простягла руки, щоб витерти його.

Спаситель бачив Її тривогу, був глибоко вражений ніжним співчуттям Своєї Матері і хвилинами навіть шукав Її під­тримки. Спілкування між Сином та Його Матір’ю бачилося у вигляді осяйних променів, які линули від Них з швидкістю блискавки.

Спаситель подумав і про Марію Маґдалину. Він відчув увесь її біль і подивися на неї зі співчуттям. Його вразила її скорбота. Христос знав, що з усіх, окрім Його Матері, вона найбільше любила Його.

Після одинадцятої години вісім апостолів ще були в алеї Гетсиманського саду. Вони то дрімали, то перемо­влялися один з одним. Апостоли занепали на дусі, були пригнічені спокусою. Думали, якби переховатися у випадку небезпеки, і говорили один одному: “Що ми будемо робити після Його смерті? Наша родина та наші близькі покинули нас. Ми – бідні, і стали посміховищем для всіх. Ми повністю довірилися Йому, а тепер Він настільки пригнічений, настільки безсилий, що не може втішити та заспокоїти нас”.

Учні ще трохи блукали околицями. Коли відчули небезпеку, про яку говорив Спаситель Своїм апостолам, майже всі пішли у Витанію.

“Я знову бачила Господа, який молився в печері. Людська природа в ньому чинила опір стражданню. Він цілий тремтів у знемозі, а потім сказав: “Отче Мій, якщо можеш, забери від Мене Чашу оцю. Але хай буде воля Твоя, а не Моя!”

Тоді відкрилась перед Ним прірва, і від Його погляду пішли світлі промені, які полинули до самісінького дна аду, освітивши вхід у нього і чистилище.

Він побачив Адама та Єву, патріархів, пророків, батьків Пресвятої Діви Марії, Івана Хрестителя та праведників, що чекали на Його зішестя в ад. Смерть Визволителя мала від­крити для них Небо і вивести їх усіх з темниці. Це заспокоїло і зміцнило Його.

Після того, як Він побачив усіх великих праведників давніх часів, обраних для небесного щастя, Ангели показали Йому сонм святих майбутнього, які, поєднавши свої подвиги та боротьбу з заслугами Його страждань, увійдуть завдяки Йому в Лоно Отця Небесного. Так Христові була надана мо­жливість побачити всю силу та благість дій Його страждань і смерті.

Безліч святих у сяйві своїх страждань і діянь про­майнуло перед Його поглядом. Він побачив апостолів, Своїх учнів, святих дів та святих жінок, мучеників, самітників, ченців та черниць, святих та блаженних. Усі мали на голові вінки страждань та перемог.

Вінки відрізнялися формою, кольором, запахом квітів – відповідно до їхніх терпінь, боротьби, перемог, щоб надати їм різний ступінь слави на Небесах. Усі заслуги їхнього життя та подвигів, ціна їхньої боротьби та перемог, блиск їхньої слави мали цінність лише у єднанні із заслугами Господа Ісуса Христа.

Яке зворушливе це єднання: вплив, який мають одні святі на інших, спілкування, освячене Самим Господом, духовне життя, яке вони черпали з одного джерела – Тайни Святої Євхаристії та страждань Ісуса Христа! Ніщо в їхньому житті не було справою випадку: їхні вчинки, чесноти, страждання і перемоги, їхня поведінка та благість – все це мало на собі відбиток повної гармонії.

Незважаючи на таке безмежне різноманіття, усе разом становило прекрасну єдність. І цей найвищий вияв єдності існував завдяки сяйву Єдиного Сонця, Страждань Спасителя: “Світло, що з’явилося в пітьмі, і пітьма не оповила його”.

Прекрасним видовищем, що відбувалося згідно з волею Божою перед душею Спасителя, був цей збір усіх святих. Христос бачив Себе серед патріархів і серед уро­чистого сонму нових святих християнської Церкви. Вони доповнювали одне одного, зливалися, творячи навколо Його люблячого Серця вінок перемоги.

Про це видовище неможливо розповісти словами. Воно зміцнило душу Христа, коли вона вже зовсім знесилилася від скорботи.

Оскільки всі ці видіння стосувалися майбутнього людства, то з’явилися вони досить високо над землею. Утім, на жаль, дуже швидко зникли.

Картини страждань Господа майже торкалися землі, бо мали відбутися незабаром. Вони промайнули одна за одною, показуючи Ісусові детально всі обставини Його Страстей – починаючи від поцілунку зрадника до останніх Його слів на Хресті: зрада Юди, втеча апостолів, кривди та приниження, які потрібно ще пережити в Анни та Каяфи, відречення Петра, глузування Ірода, бичування, терновий вінок, смертний вирок, кілька Його падінь під тягарем Хреста, зустріч із Матір’ю, Її скорбота, образливі слова роз­бійника, злісна радість фари­сеїв, біль та муки Пресвятої Діви, Марії Маґдалини, Івана.

Спаситель бачив усі жести дійових осіб великої драми, чув їхні слова, проникав у їхні думки.

І таки прийняв усе! Спаситель так любив Своїх братів, творінь Свого Отця, що пішов на всі ці страждання, аби поря­тувати бодай одну душу...

Спасителеві найважче було стерпіти Свою оголеність на Хресті (як покуту за все нечисте в людині). І Він просив, щоб Його звільнили від цієї найгіршої останньої скорботи. І цю єдину ласку Йому подарували. Еммеріх побачила невідомого співчутливого чоловіка, який вийшов з натовпу і дав Спасителеві шмат тканини, яким Він прикрив Своє незаймане Тіло.

Ісус гостро відчував скорботу Своєї Матері. Пережи­ваючи страждання Сина, Вона зомліла і майже без ознак життя впала на руки жінок, які були з Нею.

Ангели і видіння зникли. Щоки Спасителя були смер­тельно блідими. Кривавий піт виступив крізь Його одяг.

Глибока пітьма панувала в печері!

“Саме тоді Ангел зійшов до Спасителя, – говорила Еммеріх. – Він був більшим, світлішим за тих, яких я бачила раніше. Його обриси нагадували людські. Довгий одяг упо­діб­нював його священику. В руках він тримав Чашу (таку, як під час Тайної Вечері). Над Чашею я побачила невеличку, завбільшки з квасолину частку хліба овальної форми, яка випромінювала ясне світло.

Ангел простягнув Христові праву руку, не опускаючись на землю. Спаситель встав. Ангел уклав у Його вуста хліб, що світився, і дав Йому випити з Чаші. Відтак зник”.

Христос прийняв Чашу Своїх страждань й отримав силу їх витримати. Він ще на кілька хвилин затримався в печері, спокійний та бадьорий, посилаючи хвалу Своєму Небесному Отцю. Витер піт, який покривав Його Обличчя, пригладив вологе від поту та крові волосся. Коли Спаситель вийшов з печери, світло місяця було не таким, як під час тяжких мук Спасителя. Тепер воно не здавалося надприродним.

Ісус був блідим, утомленим, але йшов упевнено. Ще засмучений, але зміцнений в особливий спосіб, Він по­вернувся до апостолів без страху та пригнічення, в яких пере­бував до цього.

Коли Христос підійшов до апостолів, вони, як і раніше, спали з покритими головами, спершись на коліна.

Спаситель розбудив їх і сказав, що не час спати, по­трібно вставати й молитися. І додав: “Надходить час, коли Сина людського віддадуть у руки грішників. Уставайте, ходімо, зрадник уже близько. Краще було б йому не народжу­ватися”.

Апостоли підвелися і зі страхом роззирнулися довкола. Вони ще не отямилися від сну. Петро вигукнув з запалом: “Господи, я покличу інших, щоб ми могли себе захистити”.

Господь показав їм на деякій віддалі по той бік Ке­дронського потоку загін людей, озброєних списами, факе­лами, і сказав, що один з них Його зрадив. Він розмовляв з ними кілька хвилин і був зовсім спокійний. Доручив за­спокоїти Його Матір і додав: “Ходімо назустріч їм, Я Сам віддам Себе в руки Своїх ворогів!”

І разом з апостолами пішов назустріч загону тією дорогою, що відділяла Оливний сад від Гетсиманського.

Печера, в якій перебував Господь під час Своїх мук, була не та, в якій Він зазвичай молився. Та була розташована трохи вище, на горі. У ній Він молився тоді, коли прокляв смоковницю.

“Я бачила, як Він молився з великим сумом, опершись руками на скелю, – відтворювала видіння Еммеріх. – Його Тіло, а особливо руки, торкалися до каменю, і на ньому відбилися сліди святого дотику. Сліди, які потім вшано­вували, хоч і не знали, як і з якої нагоди вони з’явилися, коли сталося чудо.

Я часто бачила такі сліди на камінні – сліди пророків, Спасителя, Матері Божої, деяких апостолів, святої Катерини та інших святих часів Старого Завіту. Ці сліди неглибокі. Вони схожі на слід, який можна зробити в не дуже густому тісті”.

Розділ 9

Зрада Юди

Юда сподівався від своєї зради зовсім іншого, ніж те, що сталося. Зрадивши свого Учителя фарисеям, він хотів здобути їхню прихильлість, а також заробити на цьому гроші. Він і гадки не мав, що Спасителя засудять на смерть. Такого фіналу він не сподівався. Думав тільки про гроші. Юда вже давно спілкувався з фарисеями та саддукеями. Спритні та злі, непомітними лестощами вони довели його до зради.

Юді набридло мандрівне життя, постійні переслі­дування. Вже кілька місяців він готувався до зради, утри­муючи для себе частину довірених йому грошей. Його захо­пила жадоба грошей, тому Юда і був роздратований ще­дрістю Маґдалини. Він завжди потайки сподівався, що Ісус Христос стане засновником земного царства і що він, Юда, матиме в цьому царстві почесне та вигідне становище.

Сподівання не справдилися. Спаситель не мав наміру проголошувати Себе земним царем, і Юда вирішив забез­печити себе інакше. Він надумав заприятелювати з ворогами свого Учителя заздалегідь. Первосвященик та головні служи­телі храму зуміли йому сподобатися. Щоразу він усе більше довіряв їхнім ставленикам, які лестили йому і пере­конували, що з Христом швидко покінчать. Та й сам він щораз глибше занурювався в зло, намовляючи книжників та свя­щеників діяти.

Аж раптом вони відмовилися виконувати його задуми і почали ставитися до нього зневажливо, чого ніколи раніше не було. Вони сказали, що до Пасхи залишилося зовсім мало часу, щоб діяти – така спроба наробила би безладу під час свята. Правда, синедріон звернув увагу на пропозицію Юди.

Відтоді, як Юда зрадив Господа у своєму серці, яке він віддав гріхові, сатана вже не відступав від нього. А після блюзнірського прийняття Святих Тайн князь пітьми повністю заволодів ним. Цим і пояснюється та затятість і лють, з яки­ми він прагнув здійснити свої плани.

Розлючений бездіяльністю книжників, він звернувся до ворогів Спасителя, які раніше йому лестили. І тепер вони його зустріли, здавалося би, дружньо. Він побачився з Анною та Каяфою. Останній поводився стримано і навіть глузував з нього. Вони вагалися, бо не довіряли Юді.

І тут відбувся начебто поділ пекла. Сатана хотів спону­кати євреїв стратити Невинного, бо він прагнув смерті Ісуса, Того, Хто навертав грішників, Хто проповідував народові Євангеліє, зцілював хворих! Словом, Того, Кого він нена­видів... Водночас сатана відчував якийсь таємний страх, ду­ма­ючи про незаслужену смерть цього дивного Чоловіка, який не втікав, не намагався сховатися від Своїх ворогів; са­тана мовби заздрив Його славі померти невинним.

Тому, зокрема, він збуджував ненависть та лють ворогів Спасителя, які розмовляли з Юдою, а з іншого – навіював декому з них думки, що Юда – негідник, нікчема, людина, яка не заслуговує на довіру, що неможливо встигнути закінчити цю справу до свята Пасхи і навіть знайти необхідну кількість свідків.

Вони порадилися і запитали Юду, як можна схопити Христа і чи немає біля Нього озброєних людей. Він відповів, що з Христом лише одинадцять Його апостолів, що Сам Він занепав на дусі, та й апостоли – не вельми від­важні. Юда запевняв – або тепер, або ніколи – якраз час Його схопити. На­ступного разу Юда вже не зможе Його зрадити; він ви­рішив більше не по­вертатися до Нього. Ось уже кілька днів, а особливо цього дня, учні та й Сам Спаситель показали, що підозрюють його. Очевидно, якщо він повернеться до них, його знищать. Ще Юда сказав, якщо негайно не схоплять Ісуса, Він зникне, щоб зібрати навколо Себе прибічників і проголосити Себе царем.

Усі ці погрози зробили своє. Вирішили схопити Ісуса, коли Юда подасть знак, а за його зраду йому запропонували ціну – тридцять срібняків. Монети були подовгасті, з отвором на одному кінці й кільцями, що з’єднувалися ланцюжком одне з одним, з написом гебрейською мовою.

Щойно Юді заплатили за зраду, один з ворогів Спасителя вийшов з приміщення і доручив сімом рабам піти й принести дерево, щоб приготувати хрест. Початок Пасхи не дозволяв робити цього наступного дня. До місця, де було багато дерева, яке належало храму, раби йшли чверть години. Потім вони віднесли його для роботи на майданчик, розташований поза судом Каяфи.

Дерево, з якого зробили основну частину хреста, ко­лись росло на березі Кедронського потоку в долині Йоса­фата. Його перекинула буря, і якийсь час його використо­вували як кладку (коли Никодим переховував священний посуд біля купелі Витезда, це дерево разом з іншими прикривало дорогоцінні предмети).

Хрест виготовляли з великою дбайливістю, щоб Юдейсь­кому Цареві виявити особливу шану, але насправді такою була воля Божа. Хрест був зроблений з п’яти порід дерева, невраховуючи напису.

Ображений зневагою, яку йому виявили, Юда з пихи, бажаючи набути слави побожної й незацікавленої людини, запропонував тридцять срібняків на храм. Утім йому відмовили – ціна крові не повинна йти на потреби храму. Зрада породжувала гіркі плоди навіть ще до здійснення. За юдою стежили і не випускали з поля зору.

Троє фарисеїв відвели його в приміщення, призначене для сторожі храму. Серед воїнів були і євреї. Коли все обговорили і відібрали потрібних воїнів, Юда в супроводі слуги одного з фарисеїв пішов у приміщення з трапезною подивитися, чи Ісус ще там. Якби Він був там, Його легко можна було б схопити, зачинивши двері, а посланець від Юди повідомив би про це воїнів.

“Я бачила ще багато таємничого, містичного, що стосувалося Хреста, – розповідала Еммеріх, – і розуміла його значення, але зараз усе це щезло з моєї пам’яті”.

Юда повернувся повідомити фарисеям, що Ісуса вже немає в трапезній, що Він, напевно, на Єлеонській горі, де зазвичай усамітнюється для молитви.

Юда просив дати йому невеличкий загін, щоб учні, які стоять на варті, не зауважили загону і не зчинили переполоху.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 173; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!