Останні науки і висвячення апостолів 5 страница

Пресвята Діва не вимовила ні слова, наче оніміла з горя. Вона відкрила уста лише тоді, коли побачила Івана, що на­ближався до Неї. Вона спитала Його і захлинулася слізьми. Апостол розповів їй все, що трапилося з того часу, відколи Спа­ситель покинув трапезну. Потім Її повели в західну частину Єрусалима, в дім Марти, що був по сусідству з будинком Лазаря. Щоб дійти туди, йшли в обхід, уникаючи тих вулиць, якими йшов Христос, щоб не збільшувати скорботу Божої Матері.

Коли процесія увійшла в місто, Петро та Іван, котрі йшли за Ним на деякій віддалі, поквапилися розшукати тих, хто служив у первосвящен-ника, знайомих з Іваном, щоб через них потрапити на суд, куди повели їхнього Учителя. Ці служники повинні були обійти все місто, щоб скликати старійшин та членів ради. Вони хотіли догодити апостолам, але все, що вони могли зробити, це дати їм такі ж плащі, як ті, що були у них, і доручити розносити повідомлення. В цих плащах вони зможуть потім про­никнути на суд, бо, крім служників, туди впускали лише воїнів та підкуплених лжесвідків. Решту, всіх без винятку, проганяли.

Никодим, Йосиф Ариматейський і ще кілька друзів Спасителя входили до складу ради. Петро та Іван взялися повідомити їх, бо фарисеї з певним наміром “забули” це зробити.

Юда, якому сатана не давав ні на мить спокою, блукав побіч ущелин, які оточували Єрусалим з півдня. Це була найдикіша і найбезлюдніша околиця міста.

Розділ 11

Напередодні суду

Анні та Каяфі негайно повідомили про арешт Спасителя, і вони відразу ж взялися за справу. Всі зали були освітлені, і біля кожних дверей стояла варта. Одночасно їхні посланці йшли різними кварталами міста, щоб скликати членів сине­дріону і всіх, хто мав право брати участь у суді. Зрештою, ба­га­то з них залишалися у Каяфи ще з часу зради Юди, че­каючи результату цього заходу. Також скликали старійшин різ­них верств. Та позаяк фарисеї, саддукеї, іродіани з усіх околиць уже кілька днів перебували в Єрусалимі з нагоди свята Пасхи, то первосвященики радилися з ними щодо наміру схопити Спасителя. Тепер перво­священики скликали тих, хто був най­більше озлоблений проти Спасителя, сповістили, щоб вони при­вели можливих свідків та обвинувачувачів на суд. Це були переважно фарисеї та саддукеї з Назарета, Капернаума, Тірці, Габари, Йотопета, Сіло – усі ті, кого Христос засоромив привселюдно і хто прагнув помсти. Чимало з них пішли, не га­ючись, по своїх прибічників, щоб намовити їх за гроші свідчити на суді проти Христа та ображати Його. Але крім кількох брехливих причіпок, які було легко заперечити, вони нічого не змогли вигадати, окрім безглуздих звинувачень, які Спаситель уже не раз привселюдно розбивав у синагогах. Усі ці люди поспішали на суд до Каяфи, як вороги Христа, яких скерували фарисеї, законники та їхні єрусалимські прибічники. Тут були і купці, яких Спаситель прогнав з храму, і горді учителі, які змушені були мовчати перед Ним, навіть ті, що не могли пробачити Йому, дванадцятилітньому, коли Він навчав їх у храмі. Тут були грішники, які не покаялися, через що Він відмовився їх зцілити, а також зцілені грішники, які, однак, знову згрішили, відтак знову захворіли після зцілення. Були і юнаки, сповнені сумнівів, яких Він відмовився прийняти в число Своїх учнів, скупі, які спокусилися тим, що Він роздавав бідним багатство, на яке вони розраховували, гуль­тяї, чиїх друзів Христос навернув до Себе і відвернув від них, пере­люб­ники, спільники яких були скорені Його проповідями, скнари, які завдяки Його зціленням утратили спадок тих, на чию смерть вони розраховували, розбещені люди, які спо­кусили інших. Словом, різні грішники, зброєю сатани скеро­вані супроти Найсвятішого зі святих.

У той час, як прислужники диявола вигадували нові підступи, багато друзів Спасителя були приголомшені та пригнічені. Не розуміючи тих великих таємниць, що мали здійснитися, вони блукали та вагалися. Коли вони прислу­ховувалися, сумували, їх брутально відштовхували; коли вони мовчали, на них скоса поглядали, але були й такі слабкі люди, які хоч і прагнули добра та були прихильниками Христа, однак ще до відчутної небезпеки спокусилися та завагалися.

Тих, хто встояв, було небагато. Але що змінилося відтоді? Адже і зараз багато хто залишається чесним христи­янином, бо це йому нічим не загрожує, та соромиться Хреста Христового, коли він не в пошані.

Однак багато хто був зворушений, коли бачив не­людську жорстокість катів, терпіння Спасителя, і мовчки у смутку відходив.

Звичайні молитви та приготування до свята було вже закінчено, мешканці цього великого міста, а також ті, що прибули до Єрусалима на свято, спали глибоким сном, коли звістка про арешт Господа розбудила багатьох: і ворогів, і друзів Христа.

Багато хто відгукнувся на заклик первосвящеників і вирушив у дорогу. Йшли під місячним сяйвом та світлом факелів, як звично вночі, темними та порожніми вулицями, бо більша частина будинків в Єрусалимі не виходить вікнами на вулиці, переважно в будинок потрапляють з внутрішнього двору.

Усі йшли в напрямі до Сіонської гори, яка виднілася у світлі факелів, – звідти долинав гомін голосів.

У всіх боків стукали в будинки, щоб розбудити мешканців.

В усіх кінцях міста ходять, хвилюються, перемо­вля­ються. Скрізь відчиняють двері, розпитують тих, хто прий­шов, збираються та йдуть до Сіонської гори.

Слуги та цікаві супроводжують членів ради, щоб дізнатися про те, що трапилося, відбувається і незабаром відбудеться.

Деякі будинки були зачинені й забарикадовані, бо тут боялися народних заворушень. Стукають у двері до зна­йомих, розпитують перехожих, щоб дізнатися про всі подро­биці останніх подій. На втіху пеклові одні говорили іншим: “Лазар та його сестри нарешті дізнаються, кому вони дові­рилися! Сусанна, Марія, мати Марка, і Саломея шкоду­ватимуть, що були такі запопадливі, так само, як і Серафія, дружина Сіраха, – не зможуть вони виправдатися перед своїми чоловіками, які неодноразово намагалися застерегти їх перед спокусником. Його прибічники завжди були такими зарозумілими перед тими, хто не був на їхньому боці. А тепер багато з них не буде навіть знати, куди заховатися! Вже немає нікого, аби стелити перед Ним віття, одяг і тканини! Усі ці зухвальці, які хочуть видатися кращими за інших, отримають те, що заслужили. Всі вони вплутані в справу Галилеянина! Справа виявилися серйознішою, ніж вони сподівалися. Цікаво, як Никодим та Йосиф Ариматейський зможуть вийти з цієї ситуації? Їм уже давно не вірять! Адже вони заодно з Лазарем, хоч і дуже спритні. Тепер їх усіх “виведуть на чисту воду!”

Так говорило багато людей, які були проти учнів Христа та, основне, проти святих жінок, які постачали Його всім необхідним і не приховували цього. Багато хто був при­голомшений тим, що сталося. Інші потайки плакали, йшли до друзів, аби полегшити свої страждання, але мало хто мав відвагу голосно заступитися за Спасителя.

Та скрізь в Єрусалимі панувало хвилювання та по­жвавлення. Воно особливо відчутне в тих кварталах, де фарисеї скликають членів синедріону і де похапцем розшу­кують лжесвідків проти Христа. Можна собі уявити, як іскри люті та ненависті спалахували в різних частинах Єрусалима: ці іскри збільшуються, з’єднуються одна з одною і нарешті утворюють над будинком Каяфи величезний та страшний вогняний вихор. Лише на околицях Єрусалима відносний спокій.

Римські воїни далекі від пристрастей, що охопили мешканців міста, їхня варта подвоєна, і їхні загони в різних частинах Єрусалима. Вони схвильовані тим, що відбувається, бо щороку на свято Пасхи вони мають бути пильні, адже до Єрусалима приїздить багато євреїв.

Декотрі, йдучи в суд, намагаються оминати вулиці, де стоїть римська варта: вони не хочуть, щоб їх бачили римські воїни, адже так вони оскверняться перед святом.

Первосвященики та старійшини повідомили Пилата, чому загони воїнів розташувалися в кварталах Опеля та Сіона. Але стосунки між ними та Пилатом просякнуті недовірою. Пилат не спить. Він отримує повідомлення, дає накази. Богородиця бачить його дружину. Вона плаче уві сні, спить, але страждає сильніше, ніж її чоловік.

Частина міста, де було найбільше людей, засмучених арештом Спасителя, – Опель. Поденники та робітники мешкають у цьому зневаженому кварталі. Гірка звістка дійшла до них зовсім несподівано. Вони побачили, як вулицями кварталу волочили знесиленого та пораненого Учителя, їхнього Благодійника. Того, Хто їх живив та втішав.

Вони ще більше зажурилися, коли побачили Страж­дальну Матір, яка йшла вулицями їхнього кварталу разом зі Своїми сумними супутницями. У цю скорботну, пізню годину їм доводиться ховатися в якийсь глухий кут, щоб їх не зауважили. Часто їх ображають, вони чують брутальні слова та глузування, спрямовані проти Спасителя, і майже ніколи – слова співчуття. Коли вони повертаються в свої сховища, то в муках падають, щось шепочуть один до одного, або сидять, спершись загорненими в покривала головами на коліна. Хтось несподівано постукав у двері: вони тривожно при­слухаються. Але це легенький стукіт, ворог так не буде. Вони відчиняють двері. Це товариш чи хтось від Учителя. Вони кидаються до нього з питаннями і слухають розповідь про нові страждання. Повідомивши сумні новини, ці вісники знову поспішають дізнатися щось нове і повертаються з подвоєною скорботою.

Більшість апостолів та учнів блукають околицями Єрусалима або ховаються в печерах Оливної гори. Прихід одного з них до інших вже лякає їх. Вони запитують пошепки. Далекі кроки обривають їхню перелякану розмову, і вони шукають новий прихисток, щоб переховатися. Декотрі з них наближаються до міста і розшукують знайомих, щоб дізна­тися останні новини.

Інші піднімаються на верхівку Єлеонської гори і звідти з тривогою слідкують за рухом факелів та пожвавленням біля Сіонської гори. А хвилювання значно збільшується в тому кварталі, де розташований суд Каяфи. Тут багато вогнів, чути голоси ягнят, яких привели, аби заколоти наступного дня в храмі.

Одне Ягня – Жертва добровільна!

Але Його голосу не чути. Як ягня, яке ось-ось поведуть, щоб заколоти, Він не розтуляє вуста, аби поскаржитися.

Це чисте і непорочне, справжнє Пасхальне Ягня– Ісус Христос!

Похмуре темне небо над усім цим. Блідий лиховісний місяць часто покривається плямами, він наче боїться дійти до зеніту, бо тоді має померти його Творець.

А місцевість на півдні – сумна долина Енном. Там опинився зрадник Юда Іскаріот. Совість жене його в дикі та прокляті місця серед боліт. Він блукає. Він сам, він лякається своєї тіні. І диявол поруч, не відступає від нього. Багато темних духів рухаються то туди, то сюди, спокушають людей, схиляють їх до гріха.

Наче пекло вирвалося з кайданів і сіє всюди безчестя.

Усе важчає ярмо, під яким знемагає Ягня. Ненависть сатани зростає, лякає і бентежить праведних. Сатана жадає гріха, і якщо праведник без гріха, то вистоїть проти спокус.

Ангели поміж болем та радістю. Вони хочуть впасти біля Престолау Всевишнього і допомагати Праведнику. Але тут же вони схиляються перед дивом Божої Справедливості та Його милосердям. Ця справедливість і це милосердя вічно живуть на Небесах, і сьогодні вони входять у силу часу на землі.

“Все, що я розповідаю, не відтворює і тисячної частини тих почуттів скорботи, суму і водночас утіхи та захоплення, що наповнювало мою грішну душу в ту знаменну ніч, в ту годину, коли вічна Справедливість та Боже Милосердя зустрілися, єднаючись і взаємопроникаючи, щоб розпочати Найсвятішу справу Божественної і людської любові, щоб покарати за гріхи людства Людину-Бога та відкупити через Нього світ”.

Розділ 12

Суд Синедріону

Опівночі Господа привели в палац Анни. Його ввели до передпокою, відтак до зали, просторої, мов храм.

Анна, оточений дванадцятьма помічниками, сидів на помості, під яким був прохід, навпроти дверей. Сходи з кількох східців вели до тієї зали, з якою з’єднувалися інші приміщення палацу.

Кати втягнули Спасителя, оточеного воїнами, які схо­пили Ісуса, продовжуючи шарпати за мотузки. В залі були воїни, простолюди, вороги Христа, слуги Анни, нарешті лжесвідки, яких підшукали і які потім давали свої свідчення у Каяфи.

Анна з нетерпінням чекав на Спасителя. Сатанинська радість, хитрість, ненависть були на його обличчі. Він очолював особливий трибунал, якому доручили слідкувати за чистотою вчення, пересліду­вати винних і приводити їх на суд до первосвященика.

Перед Анною постав блідий і скатований Христос. У брудному одязі, з ланцюгами на руках. Голова схилена на гру­ди. Він мовчав.

Анна був худорлявим, з рідкою борідкою стариганом. Злий, хитрий, незворушний єврей. Посміхаючись, він сів і вдав, ніби не знає, що Ісус – Той в’язень, якого йому привели. Зміст його збудженої розмови неможливо переказати дослівно: “Ага, оце Ісус з Назарета? Та це Ти? А де ж Твої учні? Де Твої прихильники, такі чисельні та могутні? Де Твоє Царство? Напевно, Твої справи кепські? Нарешті побачили, що час покласти край Твоєму безчестю, Твоїй зневазі до священичого звання, до святих звичаїв. Хто ж Твої послі­довники? Говори, спокуснику! Відповідай, безчесний звід­нику! Ти вже спробував Пасхальне ягня. Ти його спробував згідно з неосвяченим звичаєм в недозволеному місці, швидше призначеного часу! Мабуть, Ти хочеш дати нам новий закон? Хто дозволив Тобі навчати? Де навчався Ти? Яке ж Твоє вчення, що не шанує нічого святого? Говори, від­повідай: яке Твоє вчення?

Спаситель спокійно підняв Свою стомлену голову, подивився на Анну і сказав: “Я говорив відверто і привсе­людно, в місцях, де збиралися євреї. Я ніколи не навчав таємно. Чому ви запитуєте Мене? Чому не запитаєте тих, хто Мене бентежив? Вони знають, що Я їм говорив”.

Обличчя Анни спалахнуло люттю та гнівом. А слуга суду, що стояв біля Спасителя, дав Йому своєю рукою, вбраною в залізо, ляпаса і сказав: “То так Ти відповідаєш первосвященику?!

Спаситель упав від удару на східці. Його обличчя залила кров. У залі лунав сміх, оплески, глузування. Спасителя підняли, поводячись з Ним ще брутальніше. А Він лише промовив: “Якщо Я погано відповів, доведіть Мені це, якщо Я сказав добре, то завіщо б’єте Мене?”

Анна, розлючений спокоєм Спасителя, почав закликати присутніх повторити те, що хотів почути. І тут почулися волання та прокляття, які неможливо повторити. Усі відразу почали кричати, стверджуючи, що Він називав Себе Царем.

Він говорив, що Бог – Його Отець! Що фарисеї – перелюбники! Він спокушав народ! Зцілював у суботу сатанинською силою! Він зачаровував мешканців Опеля, які називали Його своїм Спасителем та пророком!

Він називав Себе Сином Божим, говорив, що Його послав Всевишній! Він не шанував святого міста, пророкував зруйнування Єрусалима! Він не дотримувався посту! Він збирав навколо Себе народ, споживав їжу разом з нече­стивцями: поганами, митарями, грішниками!

Він оточив Себе перелюбними жінками, підозрілими людьми! Навіть тепер біля брами Опеля Він обіцяв якомусь воїнові, що дасть йому напитися води, яка тече в життя вічне, після якої не захочеться пити!

Він уводив в оману людей двозначними притчами! Він жив за рахунок інших! Він навіював довірливим людям безглузді вигадки про Своє уявне Царство і багато що ще!

Усі ці звинувачення вигукувалися одночасно. Брехливі свідки кидали свої звинувачення в обличчя Спасителя, супроводжуючи їх брутальною лайкою.

Одночасно кати били Його довгим джгутом зі словами: “Говори ж, відповідай!” Анна з обвинувачувачами знущалися, говорячи: “Так, ми тепер знаємо, в чому Твоє вчення! Відповідай! Ось те вчення, що Ти Давав людям. Уся країна лише говорить про нього! Хіба Ти не маєш Що сказати? Чому ж Ти не зізнаєшся, могутній Царю? Посланцю Божий, вияви Своє призначення!”

Натовп вітав усі ці знущання та жарти. Кати з люттю кидалися на мовчазного, лагідного Господа.

Спаситель ледве тримався на ногах. Анна зверхньо промовив: “Хто ж Ти, Царю Юдейський, Посланець Всевишнього? Досі ми вважали, що Ти – Син звичайного теслі. Але можливо, Ти – пророк Ілля, що від’їхав на вогняній колісниці? Кажуть, що Він живий, Ти ж умієш ставати невидимим, щоб уникнути Своїх ворогів! А може, Ти – Малахія? Ти віддаєш перевагу цьому пророкові і дуже часто часто про нього згадуєш! Про нього кажуть, що це – Ангел, що він не помер. Для Тебе якраз прекрасна нагода, сказати, що це – Ти! Тож який Ти Цар? Якщо вірити Твоїм словам, то Ти – величніший за Соломона! Що ж, ми не хочемо відбирати у Тебе Твоє Царське звання!”

Анна звелів принести пергамент завдовжки аршин і завширшки три пальці. Взяв палицю і написав на пергаменті великими літерами знущальні звинувачення проти Христа. Потім згорнув пергамент, уклав його в гарбузову пляшку, закрив, прикріпив її до кінця жердини і, подаючи Ісусові, сказав: “Ось, Царю, Твій скіпетр, Твої титули і права! Неси їх до первосвященика, щоб він міг визнати Твоє Царство і Твою Місію та вшанувати Тебе гідно! Зв’яжіть Йому руки і заведіть до первосвященика!”

Спасителю перед цим справді розв’язали руки. Отож їх знову зв’язали, схрестивши на грудях, і прикріпили до них жердину зі звинуваченням Анни.

Його повели до Каяфи з глумом, знущаннями та обра­зами. До палацу Каяфи було кроків триста від палацу Анни. Дорога, що тягнеться серед стін будинків, освічена факе­ла­ми і заповнена євреями, які жестикулюють та кричать. Воїнам важко розштовхувати натовп. Слуги Анни повто­рюють перед натовпом ті ж самі звинувачення. Озброєні люди брутально відштовхують тих, хто співчуває Спаси­телеві й заохочують грішми тих, котрі знущаються з Нього, заводячи їх на подвір’я Каяфи.

Щоб увійти до судилища Каяфи, потрібно було через браму пройти у велике подвір’я, розташоване навколо цілої будівлі, яке називається внутрішнім двориком. Будинок удвічі довший, ніж ширший. До нього веде атріум чи вестибуль з галереями, прихованими з трьох боків і відкри­тими в центрі. У них входять з трьох боків. Але головний вхід з фасаду будинку. Зліва від входу видно викладене плитами заглиблення. Там розкладають вогнище. Справа за колонами – підвищення, а в ньому – приміщення. Це – трибунал, судилище! На нього піднімаються східцями.

Рада засідає на півокруглому помості, вищому за решту приміщень. Місце первосвященика посередині й на підвищенні. Звинувачені всередині півкола і в оточенні сторожі. Праворуч та ліворуч між місцем для звинувачених й атріумом – обвинувачі та свідки. До місця для суддів ведуть три входи, з’єднані з округлою залою, розташованою за трибуналом, там також є поміст. У цій залі відбуваються таємні наради. На шляху від трибуналу в округлу залу праворуч та ліворуч розташовані двері, що ведуть у вну­трішнє подвір’я. Якщо вийти через двері направо, то видно на подвір’ї зліва вхід до підземної в’язниці, вона розта­шована під округлою залою. Оскільки ця зала та вестибуль на підвищенні, то тут легко було влаштувати підземелля для в’язниці.

В одній з цих темниць святий Петро провів ніч після зішестя Святого Духа, коли він зцілив біля входу в храм сліпого.

Усередині будинку і навколо нього було запалено безліч факелів. Величезне вогнище палало в атріумі під відкритим небом. Час від часу в нього кидали щось подібне на вугілля. Справа та зліва від вогнища, на висоті людського зросту, – труби для витягування диму. Посередині – полум’я.

Воїни, лжесвідки, служителі трибуналу та різні люди сновигали біля вогнища, а спритні жінки продавали їм якийсь червоний напій і смажені пиріжки. Здавалося, що це зимова ніч у Гетсиманії, коли чергують біля вогню.

Більшість запрошених зайняла свої місця на помості трибуналу. Інші надходили. Звинувачувачі та лжесвідки розташувалися в атріумі. Багато цікавих намагалося увійти, але варта не впускала їх. Перед приходом Спасителя апостоли Петро та Іван, зодягнені в плащі посланців, проникли на зовнішнє подвір’я. Іван, завдяки поблажливості знайомого служника трибуналу, встиг увійти через двері на внутрішнє подвір’я. Незабаром через наплив народу цей вхід зачинили. Петро, якому натовп не давав можливості пройти, застав вхід вже зачиненим. Варта відмовилася впустити його. Марно Іван просив за нього. Якщо б не Йосиф Ариматейський та Нико­дим, які вже прийшли на цей час, він не зміг би увійти. Зайшовши на внутрішнє подвір’я, обидва апостоли повернули позичені плащі та зникли в натовпі в правій частині атріуму, звідки було видно трибунал.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 184; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!