Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
Розпочати вивчення теми необхідно з аналізу концепції інтеграції науки і виробництва як головного чинника прискорення інтелектуального розвитку, подолання тривалого кризового стану економіки України.
У першу чергу студентам слід уважно вивчити матеріал глави 10 навчального посібника «Інноваційний менеджмент», звернувши увагу на прискорення процесів взаємодії науки і виробництва, познайомитися з дослідженнями в галузі сучасного глобалізму.
У світовій ринковій практиці спостерігається зростання попиту на дослідно-прикладні розробки, що сприяє появі розмаїття організаційних форм взаємодії науки і виробництва, які забезпечують цілеспрямованість НДДКР стосовно конкретного ринку інтенсивного впровадження результатів досліджень (новітніх технологій) у виробництво.
На принципах інтеграції міжфірменої кооперації розвивається науково-технічне співробітництво з науковими установами, центрами, університетами, інститутами, внаслідок чого виникають нові організаційні форми такої взаємодії. До них відносяться технопарки, технополіси, науково-промислові комплекси різних видів, підприємницькі галузеві асоціації, міжфірмові стратегічні альянси. Крім зазначених, розвивається ціла низка малих спеціалізованих фірм, які обслуговують усі стадії формування і реалізації програмно-цільових НДДКР, здійснюють експертну пере-
вірку доробок малих наукомістких венчурних фірм, які створюються за ініціативою окремих винахідників, вчених або групи спеціалістів для реалізації особистих винаходів; консультативно-аналітичних груп, що прогнозують розвиток технологій, нових товарів тощо.
|
|
|
Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції держави і власного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних, таких як, наприклад, «Сої», «Еврика» тощо. Студентам необхідно всебічно вивчити об’єктивні процеси виникнення нових організаційних форм у сфері «наука — техніка — виробництво», результати діяльності яких забезпечують фірмам конкурентоспроможність на світових ринках та вносять суттєві зміни в розвиток суспільства в цілому. Слід зазначити, що ланцюжкова реакція перетворень: наукові відкриття — застосування — вплив — знову відкриття — різко прискорює зміни соціального життя людства.
Наступним питанням має бути з’ясування значення, переваг і особливостей впливу різних організаційних форм на взаємозв’язок: наука — виробництво — дифузія інновацій. Необхідно зосередитися на вивченні механізмів створення та функціонуванні різних типів інноваційних структур науково-виробничої діяльності, які побудовані на комерційній основі. Світовий досвід цього напрямку може бути успішно використаним для створення бази аналогічних вітчизняних інноваційних організаційних структур. Однією із них є технопарки, що набули у світовій практиці широкого розвитку.
|
|
|
Студенти повинні звернути увагу на специфічні особливості формування технопарків, їх переваги у створенні умов для ефективного здійснення інтелектуального процесу та поширення інновацій. Перш за все необхідно дати загальну характеристику технопарку як новій організаційній структурі інноваційної сфери.
Вартий уваги механізм створення технопарків, основними принципами якого вважаються такі:
· координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору вироб-
ництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління;
· прискорення процесів передавання науково-технічних знань, набутих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;
· розвиток інтелектуального малого підприємництва;
· залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;
· концентрація та використання ризикового капіталу.
|
|
|
З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний), вивченню якого слід приділити особливу увагу.
Студентам також необхідно усвідомити, що саме в технопарках формується «еталонне середовище» з точки зору економічних, організаційно-географічних, інтелектуально-творчих умов для створення наукомістких виробництв, що відповідає сучасним вимогам розвитку суспільства.
Слід звернути увагу на систему управління технопарком, формування організаційної структури для виконання управлінських функцій, участь держави і місцевої влади в цьому процесі.
Особливу роль в економічному механізмі технопарку займає ризиковий капітал. Ці кошти використовуються для фінансування дрібного наукомісткого бізнесу — проектів, які мають невизначеність у комерційному успіху.
На окрему увагу при вивченні організаційних форм у сфері «наука — виробництво» заслуговують технополіси. Вони мають свої відмінності та особливості. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс. У складі технополісів можуть бути інкубатори, лабораторно-виробничі комплекси, телекомунікаційні центри, навчальні заклади, установи сервісного обслуговування, житлові масиви і місця відпочинку.
|
|
|
Технополіси створюються як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів чинить формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розміщені. Вони сприяють:
· підвищенню інноваційної активності, розвитку наукомістких галузей;
· формуванню інноваційної інфраструктури;
· прискоренню комерціалізації новацій та їх поширенню;
· структурній перебудові виробництва;
· створенню нових робочих місць;
· удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;
· підвищенню професіоналізму кадрів;
· підвищенню інноваційності економіки в цілому.
Слід звернути увагу на значне поширення технопарків і технополісів у розвинутих країнах світу. Вони створені в США, Франції, Великій Британії, Ірландії, Данії, Бельгії, ФРН, Японії, Тайвані, Китаї тощо. США були піонером у створенні технопарків і технополісів, прикладом яких може бути Стенфордський науково-технічний парк, який переріс у технополіс Силіконова долина, де зосереджено 20 % світового виробництва обчислювальної техніки та комп’ютерів, біля 3-х тис. венчурних фірм.
У США технополіси створені більше ніж у половині штатів. Інтенсивного розвитку саме ця організаційна форма набула в Японії, де була розроблена спеціальна державна програма «Технополіс», відмінною рисою якої є її загальнонаціональний характер.
Створення технопарків і технополісів сприяє залученню капіталів у той чи інший регіон країни, але їх головною метою є стратегія прориву у нові сфери діяльності на основі розвитку регіональних науково-технічних центрів високого технологічного рівня.
Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до створення нових організаційних структур, здатних до синтезу науки і виробництва, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів.
Вивчаючи особливості формування технопарків і технополісів у світі, слід звернути увагу на вирішення цієї проблеми в Україні. Важливо, перш за все, ознайомитися із законами і законодавчими актами, які приймалися урядом з цих питань.
Серед інших організаційних форм поєднання науки і виробництва заслуговують на увагу регіональні промислові комплекси, інкубатори, венчурні та консультативні фірми, міжнародні науково-технічні, стратегічні альянси (консорціуми, спільні підприємства, кейрецу та ін.). Вивчаючи питання цього напрямку необхідно спочатку ознайомитися із тлумаченням термінів стосовно зазначених організаційних форм, сутності їх діяльності, динаміки впливу на інтелектуальні процеси та їх ефективність.
Світовий досвід свідчить про те, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-то: венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми-«паростки»), інвестиційні фонди (венчурне фінансування).
Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що венчурні фірми, як правило, утворюються групою однодумців — вчених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, чи приватними особами, які бажають розпочати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї, практичною реалізацією яких і бажають займатися в межах малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах для реалізації ідей винахідників новацій.
За оцінкою Міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20—30 % усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4—5 %.
Студентам необхідно зосередити увагу на вивченні сутності та особливості впливу венчурного підприємництва на динаміку всього господарського комплексу тієї чи іншої країни. Саме венчурні фірми є генератором нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви. Вони сприяють модернізації і структурній перебудові всієї економіки. Саме інновації виступають як основний критерій шляхів розвитку суспільства. Тому країна, яка стоїть осторонь «інноваційних змагань», посідає останнє місце в ієрархії розвитку світової спільноти.
Безумовним лідером у цих змаганнях на сучасному етапі виступають США, оскільки на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60 % усіх технічних інновацій. Завдяки найкращій організації інноваційних процесів та результативності їх використання, США стали однією з найбагатіших країн світу. Тому за кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У зв’язку з цим у Європі венчурний капітал також розвивається швидкими темпами.
Далі необхідно звернути увагу на розвиток науково-консультативної діяльності, яка сьогодні набула всеохоплюючого характеру.
Консультативні фірми як організаційна форма взаємодії науки і практики виникли в 70-ті роки. З того часу попит на послуги консультативних фірм постійно зростає. Консультація — це форма послуги фірмі (організації) або людині з метою аналізу оцінки ситуацій та вирішення пов’язаних з ними проблем. Консультації спираються не тільки на знання та досвід, але, перш за все, на проведення конкретних і спеціалізованих досліджень.
Види консультативно-дослідницької діяльності можуть бути різноманітними за ступенем і формою втручання в процеси управління НДДКР, пошуку оптимального співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень, робіт з розвитку нової техніки і технології.
Опановуючи матеріал даної теми, слід звернути увагу на різні організаційні форми сумісного проведення науково-дослідних робіт фірмами різних галузей і різних країн. Виникла міжнародна науково-технічна кооперація, яка здійснюється на основі угод: про створення спільних підприємств; розподіл між фірмами витрат на НДДКР; розподіл відповідальності між компаніями-засновниками за окремі види наукової діяльності; про створення науково-технічних альянсів тощо.
Науково-технічні альянси (союзи) — це стійкі об’єднання фірм різних країн на основі угоди про сумісне вирішення будь-якої науково-технічної проблеми. Студенти повинні усвідомити основні мотиви створення стратегічних альянсів, їх можливості та результати діяльності. Перш за все, у межах стратегічних альянсів забезпечуються сумісне проведення НДДКР та взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом.
Кожний із учасників альянсу вносить свій вклад в його розвиток у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди, тобто отримує доступ до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу, нових технологій, продуктів.
Крім того, інтернаціоналізація НДДКР через альянси допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми і відповідні кадри.
Створення альянсів також наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежування усі ринкові й технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості та погрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти та швидко і ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.
Студентам слід усвідомити, що організаційні форми взаємодії науки і виробництва мають великий вплив на зближення провідних держав світу у багатьох сферах діяльності. Відбувається об’єктивний процес глобалізації наукових знань і напрямків їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об’єднанню світового науково-технічного потенціалу і його подальшому розвитку, основною метою якого є підвищення загального рівня життя населення не тільки окремої країни, а планети в цілому, розв’язання проблем екології, здоров’я, освіти. Організаційні форми взаємодії науки і виробництва не тільки впливають на глобалізацію інноваційної сфери, а й на саму природу корпорацій, створюючи умови зміни стилю і методів управління, корпоративної культури і організації.
Питання для самоконтролю
1. Ведення інтелектуального бізнесу.
2. Організація та створення підприємств інтелектуального бізнесу.
3. Процедури реєстрації сучасних підприємств.
4. Кооперація та співпраця підприємств та закладів інтелектуального бізнесу.
5. Реалізація продукції інтелектуального бізнесу.
Завдання до самостійної роботи
1. Наведіть приклади ведення інтелектуального бізнесу.
2. Проаналізуйте сучасні підприємства інтелектуального бізнесу.
3. Охарактеризуйте процес збуту продукції інтелектуального бізнесу.
Рекомендована література
[1,2,20,21,25,30]
ТЕМА 11. ВІРТУАЛІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО БІЗНЕСУ
План вивчення теми
1. Сучасні організаційні форми проведення робіт зі створення інтелектуальної продукції.
2. Основи комунікацій діяльності інтелектуального бізнесу.
3. Інформаційно-технічне забезпечення віртуалізації інтелектуального бізнесу.
Навчальні цілі
Засвоєння, закріплення і систематизація знань про основні поняття віртуалізації інтелектуального бізнесу.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!