Нова соціальна реальність 10 страница
Задля цієї війни, чи то громадянської, чи то расової, Халіф Теократ І не шкодував ані ресурсів держави, ані солдатів, хоча це і не давало бажаного відчутного ефекту. За весь період військових дій, солдати Халіфа не змогли відвоювати у повстанців жодного населеного пункту. Траплялися й випадки переходу на бік «БФЄ» солдатів Халіфа. Хоча переходили як правило «новонавернені» – ті, хто скорився новим порядкам і прийняв доктрину Оновленого Ісламу, але війна взагалі була непопулярною.
Витрати на оснащення армії, на саму війну постійно зростали, кількість трупів або зниклих безвісті множилась щодня. Кошти, які були отримані від експорту Китайській Конфедерації, Індії, африканським країнам йшли не на заплановану війну проти «Блоку», а на придушення повстання європейських націй. На фоні цього поширювалось незадоволення не тільки серед народів Халіфату, але й серед Генштабу та придворних діячів.
На відміну від свого батька, Першого Халіфа, – його син Теократ І був бездарним правителем. Він віддавався чуттєвим насолодам, алкогольним вечіркам і взагалі жив на повну. Постійні гуляння, проїдання держбюджету, втрата морального авторитету серед еліти ономанів зумовили зростання невдоволення в першу чергу серед військових. Визрівала змова…
У діючого Халіфа був єдиний, вже дорослий син, що прийняв ім’я Теократ ІІ. Він кардинально відрізнявся від свого гулящого батька і більше був схожий на діда. Старі генерали, що його ще пам’ятали, говорили що молодий майбутній правитель є його точною копією. Нібито Аллах переселив душу у це тіло. Точно не відомо як уживалося поняття реінкарнації і оновлений іслам, але син Халіфа був воїном. На нього і зробив ставку Генералітет. Недарма Ахмад називав його «мечем Аллаха».
|
|
|
Дуже скоро Халіфа було скинуто і разом із прибічниками ув’язнено, а на трон зійшов його син. Розуміючи, що батько своїм недолугим правлінням усе зіпсував, що можна, – син почав виправляти його помилки. Порадившись із радниками та генералами, Теократ ІІ дійшов висновку, що із Армією «БФЄ» потрібно підписувати перемир’я. Нехай навіть цей крок буде тимчасовим і непопулярним, але він вкрай необхідний для економіки й комплектації армії. Халіф розумів, що постійні поразки негативно психологічно тиснуть на воїнів і їм потрібен відпочинок, накопичення ресурсів та комплектація особового складу.
Через свою розвідку, новий Халіф вийшов на контакт із силами «БФЄ» і передав їм пропозицію. Максим був людиною розумною і проникливою, тому чудово розумів для чого вся ця вистава із перемир’ям. Проте опісля екстреного засідання вирішив, опираючись на згоду командирів, піти на такий крок бо як би ідейно не воювали його бійці, але комплектування і відпочинок потрібні усім.
|
|
|
Мирний договір між Максимом і Теократом ІІ зводився до взаємного визнання один одного правителями. Халіф визнавав владу Максима на відвойованих територіях, а самі землі – незалежними. За угодою вогонь припинявся і війська залишались на тій лінії, на якій вони зупинили просування. Обидві сторони мають не переходити лінію фронту.
Договір звісно ж не був не вартий нічого, але давав час для озброєння і мобілізації сил обох сторін. Максим чекав вантажу від Рональда із «Блоку», а Теократ продовжив і посилив експлуатацію людей на підконтрольних територіях. Податок на життя скасовувався, натомість вводилось рабство. Люди, які працювали на об’єктах там і «прив’язувалися». Вони не мали права кудись переходити чи переїжджати. Це спричинило масове навернення до релігії, але Халіф був не дурним і заборонив приймати Оновлений Іслам тим, хто був «невірним» до введення рабства. Намісники тепер отримали безконтрольну владу над людьми. Їх завданням було лише годувати рабів, аби ті не помирали з голоду.
Темпи і обсяги виробництв збільшились у багато разів, експорт пішов, гроші потекли до бюджету. Крім цієї внутрішньої війни, що вимотувала, необхідно було ж ще воювати із «Блоком», але протистояння всередині забирало всі сили. Доктрину було переглянуто і змінено із наступальної на оборонну. Теж щоправда тимчасово.
|
|
|
Віктор ненадовго повернувся до Мурманську. Максим просив його зустрітись і прийняти вантаж від агента, який невдовзі мав прибути. До того ж керівникам хотілось обговорити нові геополітичні умови, що склалися у світі. Ультраправий переворот на «Дузі», усунення від влади Халіфа, расова революція у «Блоці» породжували багато питань, на які потрібно було б дати відповідь і виробити свої позиції.
– Як ситуація на Півночі, колего? – Посміхнувся Максим, обіймаючи Віктора коли той зійшов на берег.
– Ситуація контролюється расово свідомими людьми. – Засміявся у відповідь Віктор. – Очищуємо «Дугу» від скотів та мерзотників, що її продавали. Коротше займався приблизно тим, що й у Європі. Тільки якщо у тебе боротьба йде за національне визволення то у нас за соціальне. Нині – вільний птах я і ось до тебе завітав у гості.
– Зрозуміло. – Мовив Максим. – Поки ви там на барикадах воювали, ми тут на руках маємо мирний договір із Халіфатом. У них там переворот відбувся…
|
|
|
– Я бачу робити перевороти скоро стане популярним. – Посміхнувся Віктор. – Що там за умови? Ти ж точно не підписав би якийсь сумнівний клапоть паперу.
– Нічого особливого, розповім і покажу у Канцелярії вже. Нам взагалі багато про що було б потрібно поспілкуватися.
– Допомога буде нам від спецслужб? – Запитав Віктор
– Принаймні обіцяв зробити все, що зможе. Вимагати багато від нього теж не можна – часи змінились і у нього вдома вже немає такої влади як раніше. – Потиснув плечима Максим. – До речі добровольці Південноафриканського Корпусу й Зеландсько-Австралійського прибули із півдня Африки нам на допомогу. Пощастило, що Вільгельм живий. Це ж його у всьому світі всі ці рухи та партійки знають. Я не такий популярний.
– Багато рекрутів прибуло? – Живо поцікавився Віктор.
– Разів у шість більше, аніж свого часу прибуло людей із «Білого Порядку».
– Нічого собі! А де ж ти їх розмістив? – здивувався Віктор. – Це ж така маса людей!
– Там же де й ми з тобою проходили все, а також у інших казармах на підконтрольних нам територіях. – Посміхнувся Максим. – До речі поки ти був у Ісландії, наші лави зріділи – Куннар й Василь загинули під час артобстрілів. Атака була на автоколону, більшість полягла на місці.
– Воістину – це сумна для мене новина. Я так прикипів душею до них… Слава Героям! Шкода, що так виходить все… Але їх смерть не буде даремною. Помстимось сотнями трупів у відповідь!
– Добре, чого ми стоїмо? – Мовив із сумом Вождь. – Гайда до Канцелярії. Там зустрінешся із Біллом та Вільгельмом. Я думаю вони будуть раді тебе бачити. Якраз обговоримо насущні події й питання. Сам же бачиш ситуація змінюється і на глобальному рівні. А ми маємо бути підготованими до нових викликів сучасності.
Ввечері цього ж дня, Максим й Віктор відбули до порту зустрічати Рональда із вантажем. Кораблі прибули вчасно, адже тепер не було необхідності переховуватись і ставати на якір у занедбаних чи зруйнованих портах. Як і минулого разу, прийом вантажу відбувався оперативно, але не силами добровольців, а бійцями «БФЄ». Привітавшись із чоловіками, агент Рональд одразу перейшов до справ ще тільки тиснучи руки побратимам:
– Тут майже усе, що ти у мене просив під час останньої зустрічі.
– Питання в тому, коли вони почнуться, ці кляті військові дії. – Промовив агентові Віктор.
– Не сумнівайся, що скоро почнуться. Якщо не ми їх, то вони нас, – відповів йому серйозно Рональд. – Це ви гадаєте, що підписавши мир тепер можна сидіти й спати, а я ознайомився із інформацією розвідки.
– І що ж вона говорить? – Запитав стурбовано Максим.
– Продається і постачається все, що можна продати, та тільки разів у п’ять більше за звичайну торгівлю – відповідав агент. – Думаю пояснювати, що кошти автоматично йдуть на потреби армії не потрібно?
– Не потрібно. Самі здогадались. – Буркнув Віктор.
– З ким буде Теократ воювати? З нами чи «Блоком»? – цікавився Максим.
– Точно не відомо. Це як скаже молодий Халіф. – Відповів йому Рональд. – Тому сидіти й чекати з моря погоди у вас немає часу. До того ж чорні у «Блоці» взяли владу у свої руки. «Black Power» – єдина легальна організація. Інші партії та об’єднання заборонені чи знищені. Расова революція перемогла. Щоправда чорна. Так що у нашому світі весь баланс порушився. Визрівають серйозні події. Питання у тому, хто зробить перший крок… До речі я лишаюсь у Європі. На Батьківщині всіх агентів минулого уряду все одно заарештовують або схиляють до праці. Багато хто погодився, багато мігрували на Північ чи виїхали до інших держав. Я добровільно мігрував так би мовити.
– А за твоєю головою ніхто сюди не прилетить? – запитав його Максим.
– Ніхто, – категорично мовив Рональд. – Списки агентів я стер із усіх баз даних. Тому вони не знають навіть про існування доброї половини агентів. Таку от благородну послугу зробив в кінці службової кар’єри. Ну хоч щось, а то все у брудові копошився…
Залишивши бійців приймати вантаж та давши інструкції, трійця вирушила до Канцелярії Вождя.
Під час вечірнього напівофіційного засідання, агент блокових спецслужб за чаркою горілки розповідав подробиці чорної расової революції, що стала доконаним фактом. Розповідав про те, як колишні офісні працівники й менеджери сьогодні разом відстоюють із двірниками й охоронцями спільне право – на своє життя. Вчорашні гламурні світські дами із середніх та вищих кіл суспільства тепер варять їжу для захисників поселень і миють посуд, забувши за походи по магазинах та вечірки. Ніхто із них не думає тепер про те яка ж школа престижніше: ця чи он та? Діти тепер будуть вчитися в першу чергу виживати і відстоювати те, що для них найважливіше – своїх близьких.
І все це було б суворою романтикою, якби не загроза того, що чорні зграї одного разу вирушать централізовано винищувати білих під корінь. А вони й так робили постійні набіги на поселення й селища білих людей, вбиваючи та спустошуючи території. Тому білі, які тікали від гніту на Північ американського континенту, що вміли користуватися зброєю, брали її й вбивали расових ворогів. На щастя у білих біженців був козир – частина військовиків із середньої ланки.
Такі розповіді найтяжче слухати було звісно Біллові. Події на Батьківщині викликали смуток й ненависть, але наразі не було можливості зійтись у двобої із чорними виродками й почати Біле Відвоювання. Залишалось воювати у Європі і сподіватися, що час боротьби за Батьківщину ще прийде.
Всі розуміли, що якщо впаде Європа, то автоматично впаде «Дуга», а потім і території білих біженців. Це буде тоді лише питанням часу й сил ворога. Або чорні руки «Блоку» дотягнуться всюди, або Халіфат із його ненавистю вирізатиме усіх незгодних.
Було також у тісному колі обговорено й поїздку до Відара в гості задля вирішення певного пакету питань у відносинах між двома суб’єктами політики. Відпливати мали завтра у першій половині дня Рональд, Віктор й Максим. Крім них відпливала і делегація економістів, управлінців, адміністраторів. Таких були одиниці на звільнених територіях. Заступники Вождя залишалися вирішувати внутрішні справи.
Корабель прибув до порту у столиці «Дуги», де високих гостей і просто бойових побратимів зустрів сам Президент і його помічники: Білодар й Хельга, а також Зореслава. Привітавшись і пообіймавшись між собою, Білодар звернув увагу на Рональда і виказав неабияке здивування:
– Ого! А що це ти тут робиш? Уряд впав то й роботи вже немає?
– Можна й так сказати. У мене там взагалі серйозні події відбулися…
– Знаємо. – Перебив його Білодар. – Ми приймали вже делегацію від біженців. Але про це все давайте трохи згодом. Наразі поїхали до Адміністрації і там за чашкою чаю вирішуватимемо геополітичні питання…
– Друзі, у нас проблеми, – промовив Відар, коли всі в Адміністрації сиділи вже і чаювали. – Економіка не зможе працювати у такому режимі постійно. Те, що я організував можна спокійно втілювати в реальність на територіях Максима, але аж ніяк не у мене. Безробітних багато, а інфраструктуру ми відновимо ж колись. Та й весь час продавати зброю ми не зможемо, бо скоро її у наших покупців буде вдосталь. Крім цього наша крона ослабла через події у світі й «Блокові» зокрема. Не хочу розчаровувати населення такими прогнозами, але все хороше колись скінчується. А у світі я бачу захмарюється і буде серйозна буря…
– Я можу запропонувати тобі ідею, – мовив один із управлінців, що прибув із Європи витримавши паузу. – Ідея народилась із твоїх власних слів. Ти скаржишся, що не можеш зайняти населення. Так дивись сюди: наші війська відвойовують значні території постійно. Нехай навіть перемир’я триватиме довго – роботи у Європі вистачає. У нас навпаки – населення замало аби відновлювати всі сфери життя й швидко долати наслідки окупації та війни. Для цього нам необхідні вкрай усі робочі спеціальності та ефективні управлінці. Можемо ж укласти договір між тобою, як Президентом «Північної Дуги» і Максимом, як Вождем «БФЄ» про створення робочих місць і повну зайнятість населення. Що скажеш?
– Слушна думка, – оцінив Відар. – Це реально розв’яже низку проблем. Тоді лишається питання валюти: у якій валюті ви будете розраховуватися із найманими працівниками. Адже ріал Халіфату теж не панацея. Його курс тримається штучно і ціноутворення у державі теж штучне. Долар «Блоку» нині взагалі лише папірець, який друкують приватні сім’ї того народу, що тікав від ономанів з Ізраїлю.
– Пане, Президент, – звернувся фінансист з боку «Дуги», – є пропозиція! Так, долар падає вниз, скоро його негри крутитимуть для марихуани. Ріал вивозиться до сусідніх африканських держав. Якби ти «відв’язав» крону від інших валют, що у конвульсіях стрибають – це було б оптимальним рішенням. Забезпеч і підкріпи свою грошову одиницю власними ресурсами. Розрахунки теж проводь у ній.
– Тут усе просто, друже, – перервав його Максим. – Вони користуватимуться твоєю валютою, якщо ти послухаєш рекомендації. Думаєш їм потрібна грошова одиниця, яка скакає і за яку вони не можуть у потенційних партнерів нічого придбати у великих обсягах?
– До чого ми могли б прив’язати свою крону? – запитав присутніх експертів Відар.
– До золотовалютного фонду, який у нас є. Нафта вже кінчається, тому вона не вихід. А от золото в усі часи було золотом.
– У мене до тебе питання, Відаре, – промовив Максим. – у вас індустріально-інформаційний тип суспільства. Принаймні ви до нього крокуєте. У нас же феодально-аграрний тип. Ономани вилучали усю техніку й знищували, або надсилали кудись. В результаті ми зробили величезний крок назад. Ми хочемо виграти цю війну. Яким чином це зробити? Ми маємо бути на крок попереду. Я можу забезпечити роботою і твоїх вузькопрофільних спеціалістів. Нам потрібно прокладати інтерактивні мережі, ставити станції для стільникового зв’язку, підключатися до хоча б і вашого супутника. Що ти мені скажеш на це?
– Дійсно, ти відстаєш і у цьому криється величезна небезпека. Може настати час, коли Халіф плюне на все це і почне незважаючи на релігію купувати у китайців високі технології. Ось тоді вам буде горе, якщо бої відбуватимуться не за сюжетом якоїсь Першої світової, а на серйозному рівні. Без проблем! Спеців у нас вистачає у всіх потрібних тобі галузях. Ти мені лише скажи як і де люди мої житимуть і харчуватимуться?
– Житимуть у квартирах чи будинках. Машини забиратимуть на об’єкти і відвозитимуть назад до точки збору. Під час робочого дня буде харчування – не проблема. Якщо навіть ономани баландою годували, то чи ж ми не нагодуємо справжньою їжею своїх помічників?
– Тоді питань взагалі у мене немає! Давайте оформлювати наші думки у проектні документи і втілювати їх в життя. Час не чекатиме!
У спеціалізованих комісіях закипіла інтелектуальна й паперова робота. Результатом стало видання указів Президента Відара «Про забезпечення крони золотовалютним фондом «Північної Дуги»», «Про повну зайнятість населення на територіях Європи», а також підписання угоди «Про співробітництво у сфері технологій» між Відаром та Максимом. В цілому поїздка віщувала розвиток обох суб’єктів світової політики. Населення сприйняло укази й угоди своїх лідерів в цілому позитивно. А це було найголовніше. Ані влада, ані багатство не можуть зрівнятися із підтримкою народів. Обоє лідерів цінували підтримку народних мас і дослухалися до їх здорового глузду.
Ввечері, після плідної роботи з підписання документів, все товариство відпочивало в Адміністрації. Рональд підняв питання, яке було відкладено Білодаром про делегатів від біженців. Присутні оживились, очікуючи розповіді. Білодар коротко сказав їм:
– Приходили до Відара. Він їх вислухав, але остаточної відповіді не давав. Сказав їм що вирішить це питання…
– І як? Що ти скажеш? – поцікавився Рональд.
– Це серйозна річ насправді, – мовив присутнім замислений Президент. – Я так розумію вони хочуть жити там окремо від чорних, під владою своїх же, білих. Але чорні банди не дають змоги жити. На відстані вирішувати таке питання – це несерйозно. Потрібно відпливти туди і на місці ознайомившись із ситуацією, вирішити що робити. Як ми їм і чим можемо допомогти, а чим ні.
– Я хочу поїхати. Може робота для мене знайдеться. – Висловив бажання Рональд. – Хто зі мною на екскурсію?
– Я. – Мовив Віктор. – Все одно нічим не зайнятий.
– Невчасно всі ці проблеми виникли, – говорив Максим. – Я з вами хотів обміркувати деталі однієї справи. Але наразі виникли свої проблеми. Тоді я відкладу.
– А що у тебе там таке? – Запитав Білодар. – Коли ти так говориш, то це щось грандіозне хочеш втнути.
– Так, ти правий. Але наразі сенсу говорити немає. Давайте наступного разу вже. До речі, Відаре, відпусти моїх бійців додому, вони вже тобі не потрібні тут? Переворот вже здійснили, то нехай відпочинуть вдома.
– Без питань! – Погодився той. – Сильно мені допомогли твої люди під командуванням Віктора. Якби не вони, то не сиділи б ми зараз тут. Двері «Дуги» для них завжди відчинені і допомога їм гарантована.
– Максиме, не забирай людей із собою. – Несподівано сказав Віктор. – Я так відчуваю, що вони мені там знадобляться. То для чого тоді їх знову із Європи гнати аж до Канади?
– Ти впевнений, що знадобляться? – Запитав його Максим.
– Судячи з усього, так. Може потрібна буде допомога, може потрібно брати участь у сутичках, я ж не знаю. Нехай будуть. Не сильно ми зморені після перевороту. Сидимо он на шиї Адміністрації, харчі проїдаємо.
– Ну нехай залишаються тут. – Погодився на прохання Вождь «БФЄ». – А ти, Відаре, не сиди, а зателефонуй і скажи, що наші люди вже відбувають завтра для консультацій і переговорів. Хай біженці зустрінуть їх. Хто там у них головний? Чи там кожен за себе?
– Навряд чи за себе і навряд чи там примарна рівність. Боротьба не потерпить рівності, адже тоді рівними були б офісні нездари й керівники оборони поселень. Абсурд, як на мене. – Відповів на репліку Вождя Президент.
Відар телефонував старійшинам білих общин і розповідав про колективне рішення: в якості послів від «Північної Дуги» і «Білого Фронту Європи» прибудуть Рональд і Віктор.
Колишній агент спецслужб «Блоку» Рональд описував ситуацію правдиво, але украй сухо, подаючи лиш фактаж сьогодення. Але ж усе трапилось не за один день. Коли два континенти об’єдналися в єдине державне утворення – орди мігрантів більш ніж із двадцяти країн кинулись шукати щастя в колишніх США та Канаді, витісняючи поступово білих автохтонних жителів із усіх сфер життя суспільства й держави.
Расистські чорні організації множились як після дощу і настав день коли вони об’єдналися в єдину силу «Black Power». Остання стала серйозним утворенням, дуже агресивним і озброєним. Цей рух використав типовий політичний прийом – розділився на публічну легальну частину і злочинну озброєну нелегальну. На публічному рівні чорні й латиноси займалися розробкою проектів й законів, мітингами, пікетами спрямованими проти білої, віднедавна вже меншості. А загони озброєних бандитів втілювали все це у життя.
Перевага чорних в армії призвела до її дестабілізації і загального падіння дисципліни. Білі ж бо переживали демографічну кризу, плюс займалися антифашизмом, зміною статі, сектантством, і взагалі виродженням. Дивізія за дивізією, очолювані чорними, армія підпорядковувалась своєму Рухові. Центральна влада нічого не могла вдіяти. Білих призовників вбивали в таких дивізіях одразу. З часом «Black Power» розрослась і зміцніла настільки, що змогла повалити нерішучий мультикультурний уряд геїв і напівкровок, а згодом і президента. Цьому передувала плідна законотворча і виконавча діяльність чорних цієї організації. Тепер організація була сама собі і урядом, і парламентом, і судом. Принаймні продажним керівникам історія винесла справедливий вирок за експерименти над расовими, моральними й соціальними питаннями. Кожному бо своє.
Найперший закон спрямований проти білого населення класифікував його як расову меншину. Другий – заборонив обирати й бути обраними до органів влади. Чесні управлінці й добросовісні працівники суду були викинути із своїх робочих місць без права отримувати пенсії. Білий тероризм почав відстоювати права не на політичних трибунах, а із детонаторами у руках. Бажаючи позбавити фінансування терористів, влада видала ще більш репресивні закони.
Третій закон заборонив білим займатися підприємницькою діяльністю та сферою послуг, чим викинув на узбіччя життя мільйони людей, позбавлених засобів до існування. Лише незначна частина із них змогла забрати свої гроші і як правило фінансувала білий тероризм. Останньою краплею, окрім військового протистояння і взаємного терору став закон про заборону здобуття освіти білими людьми.
Люди виявили чудеса самоорганізації. Були обрані свої лідери, які відповідали за переселення на північ. Бойові загони білих терористів під назвою «Американський терор», виконували функції прикриття. Тому, що часто у дорозі доводилось вступати у сутички із чорними угрупованнями та армійськими підрозділами, вірними своїй організації.
Але чисельність «терористів-оборонців» була занадто малою, аби протистояти ворогам. На нараді лідерів і старійшин білих переселенців було вирішено звернутися до Президента Відара із проханням допомогти інструкторами та досвідченими бійцями. Відбула до столиці невелика делегація, яка спілкувалася із новим Президентом без посередників. Відар їх вислухував, але відпустив без конкретики. На це були свої причини.
Такі результати переговорів викликали озлоблення частини мігрантів, так як вони вважали, що Відар нічим не кращий за свого попередника. Люди думали, що потенційні союзники кинуть їх на поталу звірам у людській подобі, але Адміністрація «Дуги» невдовзі вийшла на зв'язок. Біженці мали чекати прибуття високих гостей, які повинні оцінити становище і прийняти адекватні рішення про допомогу.
Коли делегати прибули до Оттави – столиці територій біженців, їх зустріли на найвищому рівні. Відкинувши непотрібний офіціоз, Віктор попросив одразу провести збори всіх місцевих лідерів. Прохання високого гостя виконали і невдовзі майже всі місцеві вожді та відповідальні особи зібралися на засідання. Доповідали про стан справ Джеймс – лідер «Американського терору» та Ірма – начальниця відділу з питань біженців. Джеймс говорив присутнім перед гостями:
– … Не секрет, що наша підготовка поступається тим же чорним бандам. Так, після падіння офіційного уряду рівень дисципліни і підготовки негрів впав в цілому, але не у конкретних випадках. В елітних підрозділах бойову підготовку й дисципліну не торкнулися протистояння й переворот. Повірте мені на слово, якщо кинуть проти нас сухопутний спецназ чи «котиків» – ми не вистоїмо. Це війна, хай хто як не відкручується. Це расова війна і на мапу поставлене наше існування у цьому регіоні планети!...
Дійсно, становище було невтішним, адже не могла людина із хімічної лабораторії за добу перетворитися на солдата, готового переносити і екстремальний холод і частий голод. Віктор слухаючи напружено міркував. У нього виникли запитання до Джеймса і він хотів би їх поставити, перш ніж турбувати Відара та Максима. Наступною виступала перед присутніми Ірма, яка хорошим теж не обнадіювала:
– …Ви самі бачите, що потік біженців не вщухає. Утиски і конфлікти стають нестерпними, тому з такими темпами ми скоро матимемо все біле населення у себе біля дверей. Це величезна проблема, адже житла та харчування тут, на півночі Канади й Алясці на всіх не вистачає. Якби ми мігрували кудись у Флориду чи Каліфорнію – без питань, завдяки сільському господарству ми змогли б прогодувати всіх, але у нас інші умови. Нам украй необхідно вирішувати питання розселення людей, забезпечення їх елементарними речами: їжею та одягом. У нас кілька шляхів: переселення існуючих помешкань; розширення на південь; будівництво нових приміщень. Як ви розумієте перший та третій варіанти не перспективні і не можуть дати бажаного ефекту сьогодні. А він нам потрібен саме зараз, бо люди замерзають, хворіють і мруть…
Заслухавши доповіді і розповіді про стан справ, слово взяв Віктор, який звертався до присутніх із запалом у серці:
– Браття й сестри! Я Віктор, посол «БФЄ» і «Дуги». Як ви знаєте у Європі наразі хиткий мир, війна спалахне будь-коли. «Дуга» відновлює свої сили після перевороту. У вас відбулась расова революція. Весь світ і ми з вами сидимо на діжці, повній пороху. Будь-якої миті може спалахнути світова війна, яка можливо знищить нашу расу і всі її здобутки. Ми у Європі протистоїмо військам ономанів. Протистоїмо успішно, але у нас свої умови, які відрізняються від ваших. Ви маєте зрозуміти, що тільки від вашої готовності виживати і битися за місцем під сонцем усе й залежить. Якщо ваша воля слабка, то ніякі поставки зброї та інструкторів з бойовим досвідом не допоможуть. Ми прибули сюди не просто так. Ми готові допомогти, але лише разом із вами. Гусінь може показати іншій як вона перетворюється у метелика, але тій доведеться робити це самій! Сьогодні у цей складний для нас, білих, час ми разом будемо протистояти усім напастям цього недосконалого світу. Сьогодні немає місця для страху та слабкості! Сьогодні кожен із нас Воїн!
Зала схвально зустріла промову гостя із «Дуги». Всі аплодували йому. Далі високий гість був змушений майже годину відповідати на запитання людей про найрізноманітніше: від того хто він за професією до методів ведення війни у Європі. Віктор бачив іскру в очах людей і це йому подобалось. З іскри можна розпалити нищівне полум’я!
Він одразу зрозумів, що тут немає безнадії, як у них було у Європі. Так, тут є страх за своє життя. Так, багато хто вважає, що повернеться у теплі офісі маркетологами та аудиторами. Так, люди багато в чому наївні і не пройшли того жаху пригнічення Європи. Їх Америка ніколи не була знесиленою і спаплюженою. Так, споживацький спосіб життя і безвідповідальний гедонізм наклав згубний відбиток, але війна й холод змиють його. Головне, що люди готові битися за своє сьогодення і за майбутнє своїх дітей. Тут теж народиться скоро Істинний Солдат – Воїн і Творець, який не спинить боротьбу до останнього подиху.
Віктор вийшов на вулицю і закуривши підійшов одразу до Джеймса, з яким хотілось обговорити деякі питання.
– Мені потрібно обговорити з тобою нюанси. Я так розумію, що ти є лідером бойового крила. Скажи скільки твоя бойова організація налічує членів?
– Декілька тисяч осіб, – мовив затягуючись цигаркою Джеймс. – Але гадаю ти сам розумієш, що цього мало. Ми розмножувалися повільно останні років сто, а чорні як коти плодились. Сумна у нас демографія брате… Так чорнота нас реперськими картузами закидає.
– У нас ситуація не краща була, – похитав головою Віктор на знак згоди. – У вас хоч населення систематично не винищувалося як у нас у Європі. Ми у перші бої йшли проти такої армади якраз маючи кілька тисяч осіб, не більше. Але вони були підготовані…
– Отож, друже. А у мене як сам мабуть розумієш, дуже мало дійсно готових воювати у холодних та міських умовах людей. Потрібен ваш реальний бойовий досвід війни у містах.
– Саме про це я й хотів поговорити з тобою, – мовив Віктор тягнучи повільно цигарку. – Я хочу зателефонувати до Адміністрації й запросити сюди тих вояків, які себе проявили у нашій війні. Вони зможуть багато чим поділитися і дещо розповісти.
– То не проблема для таких поважних гостей – відказав йому Джеймс. – Тут на території колишніх казарм можна буде їх розмістити.
Віктор попрямував до телефонів, аби здійснити дзвінки Відарові й Максиму. Він хотів внести свій вклад у розвиток бойової ударної сили «Американського терору». Йому хотілось аби через Атлантику невдовзі підняла голову така сама сила, яка зараз жене як худобу на забій ономанів у Європі. Чорна недолугість, завезена кілька століть тому із Африки має зайняти своє місце. Хто сказав місце рабів? Ні, рабство є неефективною суспільно-економічною моделлю. Але мають зайняти своє місце – нижче від місця білих американців.
З одного боку хотілось відсторонитись від подій і спостерігати як чорні знищують все створене руками білих і довести світові, що вони усього лиш здатні паразитувати на здобутках інших. Але з іншого факт володіння першими у світі військовими потенціалами ядерної й хімічної зброї, змушував боротися з ними. Тут вже не до історичних і соціологічних експериментів заради толерастів чи їх хворобливих теорій. Набравши номер, Віктор чекав поки слухавку взяв Відар. Він мовив йому:
– Алло, Відаре. Скоро отримаєш замовлення на зброю. Треба людям допомогти.
– Добре я тебе зрозумів. Все зробимо. – відповів Президент.
– Алло, Максиме, надсилай тих солдатів та командирів, які б передали наший досвід колегам. Я на тебе розраховую.
Дата добавления: 2015-12-20; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!