Поняття та структура. 10 страница
79. Вплив європейського права на розвиток законодавства держав-членів Європейського Союзу.
80. Передумови зближення національних правових систем.
У сучасній юридичній науці активно обговорюються питання, пов'язані з проблемами взаємодії зближення правових систем, це обумовлено тим, що в даний час відбувається зближення основних типів правових систем, так звана правова конвергенція.
Конвергенція правових систем сучасності - процес зближення спочатку якісно контрастних юридичних типів правових систем, виражений «в інтеграції достоїнств і позитивних«недоробок»різних правових систем, що відбувається в різних регіонах з тим або іншим ступенем інтенсивності, але в даний час вже фактично існуюча і працює реальність». У міру еволюції правових систем у напрямі їх зближення як систем, що мають однотипні економічні, політичні, ідеологічні та інші основи, на всьому просторі їх взаємозв'язку і взаємодії простежуються численні та різноманітні форми прояву цього зближення. З метою правильного і точного визначення процесу правової конвергенції існує необхідність вивчення історичних умов, факторів і передумов виникнення правової конвергенції.
Найчастіше говорять про історичні передумови та тенденції зближення романо-германського та англосаксонського права, як про якісно контрастних юридичних типах і представляють найбільший інтерес у вивченні. Але передумови правової конвергенції мають місце у всіх правових системах.
|
|
|
Правова конвергенція проявляється в різних формах та відносинах і має «власні» підстави. Необхідно виділити ряд історичних, економічних, соціально-політичних, культурних, формально-правових аспектів, які в той же час дуже тісно взаємопов'язані між собою, а також враховувати різні обставини. Для глибокого і всебічного пізнання права, існуючого і функціонуючого в умовах наростаючого процесу глобалізації світу, важливе значення має, крім усього іншого, виявлення та розгляд основних тенденцій його розвитку.
Говорячи про тенденції взаємного зближення англосаксонської та романо-германської правових сімей, дослідники оперують такими аргументами, як спільність їх історичної бази, що полягає, за словами П. Круза, в тому, що в період до виникнення національної держави (nation-state) весь цивілізований світ, включаючи країни, на території яких пізніше з'явилися ці дві основні правові сім'ї, «управлявся за допомогою однієї і тієї ж правової системи, а саме - романо-канонічного права jus commune».
Конвергенція основних правових систем обумовлена такими передумовами як: спільність історичної бази; наявність у правових масивах інститутів, які відносяться по своїй природі до інших правових сім'ям (Луїзіана - США); виникнення і розвиток регіональних юридичних утворень, наприклад, Європейський Союз, що володіє єдиним правовим простором; синтез правових систем (Індія); зростаюча роль міжнародного права в національних правових системах; економічні передумови (торгівля); рецепція американського права; ціннісні характеристики права; глобальні проблеми сучасності.
|
|
|
Необхідно звернути увагу на той факт, що правова конвергенція впливає на зміну сутності права як феномена, все більш активно проявляється в якості регулятора суспільних відносин не тільки на національному, але і на наддержавному, глобальному рівні.
Конвергенція надає певний вплив не тільки на сутність права, але і на його утримання, функціональну роль, на що стоять перед ним цілі і завдання, на його призначення. У техніко-юридичному плані це здійснюється шляхом прямого перенесення сформованих правових стандартів з глобального або регіонального рівня, як це має місце, наприклад, в Європейському союзі. Процес конвергенції має також певний вплив на джерела права. В даний час, як свідчить суспільна практика, найбільш сильного і помітного впливу з боку конвергенції піддалися джерела регіонального та національного права.
|
|
|
81. Уніфікація та гармонізація правових систем як різні рівні їх зближення: розмежування понять. Історія міжнародної уніфікації законодавства.
Як способи цілеспрямованого зближення права більшість фахівців називає уніфікацію ігармонізацію. Самі ці категорії і їх співвідношення між собою по)різному трактуються в літературі. Можна виділити кілька підходів до співвідношення зазначених понять:
1. як синоніми.
2. Гармонізація включає в себе уніфікацію(Дмітрієва). Наприклад, на думку Г.К. Дмітрієвої, гармонізація є ширшим поняттям, оскільки зближення права може здійснюватися і за межами уніфікації. Тому слід розрізняти гармонізацію права в широкому значенні, яка охоплює також уніфікацію, і гармонізацію права у вузькому значенні слова, відмінну від уніфікації.
3. Уніфікація є ширшим поняттям (Дороніна, Вілкова): Наприклад, на думку Н.Г. Дороніної гармонізація є різновидом уніфікації і повинна бути задіяна, коли необхідність в створенні одноманітних норм виникає в сфері, яка врегульована нормами адміністративного права. На її думку, ця сфера не підлягає уніфікації, оскільки державу не можна позбавити можливості здійснювати свою зовнішньоекономічну політику шляхом прийняття заходів адміністративного впливу на учасників міжнародного торгівельного обігу.
|
|
|
4. Це два різні поняття (Грамацький Ернест Мірчевич, Довгерт)! Так, уніфікація - це процес розробки і прийняття однакових загальнообов’язкових (для декількох держав) правових норм, що юридично оформлений в укладених між державами міжнародних договорах. Результатом уніфікації виступают єдині правові норми, результатом гармонізації – однопорядкові, але не тотожні правові норми. Відповідним чином і в навчальних виданнях «уніфікація» розуміється як «приведение к одинаковости», а «гармонізація» – як «стройное сочетание, взаимное соответствие предметов, явлений, качеств».
Переваги уніфікації та гармонізації:
1. створює передумови єдиного розуміння правових норм;
2. сприяє врегулюванню відносин між державами (в тому числі розвитку торгівлі, науки, техніки)
Недоліки уніфікації та гармонізації:
1. тривалі терміни, необхідні для розробки договорів уніфікації та гармонізації законодавства, їх вступу у дію, при цьому багаторічна розробка угод зовсім не гарантує, що вони набудуть чинності.
2. компромісний характер уніфікованих норм, що не сприяє меті зближення правових систем (допускаються застереження, багато норм є факультативними і ін.).
3. неповнота або навіть фрагментарність уніфікаційних угод.
4. у випадку гармонізації можлива ситуація, коли у випадку створення однакових термінів, їм в кожній країні буде надаватись різне значення (наприклад, довірча власність в англо-американській правовій сімї та в пострадянських сім’ях).
Історія міжнародної уніфікації законодавства
Ну тут такие «полувыдумки».
Уніфікація правових норм є найважливішою формою зближення правових систем і є процесом, пов'язаним зі спробами приведення різних правових систем і окремих їхніх складових частин, зокрема правових норм, до якогось спільного знаменника. На національному і регіональному рівнях ідея уніфікації йде своїм корінням в глибоку старовину. На міжнародному ж рівні уніфікація починає широко застосовуватися наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. під прямим впливом торгових, фінансових і інших зв'язків, що швидко розширюються між різними державами.
Саме потреби юридичної практики, як відзначає П. Круз, викликані бурхливим розвитком міжнародної торгівлі в XIX ст., зумовили появу уніфікованих міжнародно-правових конвенцій, що стосуються міжнародного приватного права, комерційного права трудового і торгового права, права інтелектуальної і «індустріальної» власності, транспортного та деяких інших інститутів і галузей матеріального і частково процесуального права.
Історію міжнародної уніфікації можна умовно розподілити на кілька етапів:
1. початок ХІХ століття – започаткування міжнародної уніфікації шляхом появи уніфікованих міжнародних конвенцій у сфері матеріального права. Наприклад, Паризька Конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року
2. середина ХХ століття переорієнтація з уніфікації матеріального права на уніфікацію колізійного права, водночас в замороженому стані залишається уніфікація процесуального права. Наприклад, КОНВЕНЦІЯ про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 рік).
3. кінець ХХ століття – початок розвитку міжнародного цивільного процесуального права (конфліктного права). Наприклад, Конвенція про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (1958 рік Нью-Йорк).
82. Способи зближення національних правових систем. Модельні законодавчі акти. Програми уніфікації та гармонізації національних правових систем.
У теорії права неодноразово зверталася увага на напрями, способи й форми зближення правових норм різних держав. Узгоджений правовий розвиток держав може відбуватися в таких основних напрямах та формах: зближення законодавства, при якому визначаються загальні напрями, етапи та способи зближення законодавства держав у певній сфері; гармонізація законодавства, що виявляється в узгодженні загальних підходів, концепцій розвитку національного законодавства різних держав, запровадженні спільних правових принципів і схваленні окремих спільних рішень; прийняття модельних законодавчих актів; уніфікація законодавства, тобто надання юридичним нормам загальнообов'язковості для суб'єктів права хоч би двох держав. Для реалізації цих напрямів, способів і форм можуть бути використані певні акти. Наприклад, у першому випадку — програми, плани, модельні акти, інше; у другому — наукові концепції тощо; у третьому — спільні правові норми, стандарти і т. ін. Зрозуміло, що юридична сила цих актів неоднакова, оскільки вони можуть бути програмними, нормативно-орієнтовними, рекомендаційними, безпосередньо-імперативними чи обов'язково схваленими.
83. c За останні десятиріччя зросла питома вага нового виду правових актів,які сприяють уніфікації норм. Це модельні (рекомендаційні) законодавчі акти, що вважаються вищим ступенем уніфікації національного законодавства різних держав. Модельні закони є рекомендаційними актами з типовими нормами. Ці закони не обов'язкові для держав, а слугують тільки нормативно-орієнтовним стандартом. Вони є зв'язковою ланкою між нормами міжнародного та внутрішнього права. Загалом модельні закони найчастіше пропонуються для матеріального права, але вони не є рідкістю у праві процесуальному.84. Модельний закон як спосіб створення одноманітного правового регулювання використовувався ще наприкінці ХІХ ст. В 1892 році в США була створена Національна конференція уповноважених по уніфікації права штатів. В 1934 році під керівництвом Джона Біля була розроблена рекомендаційна Збірка правил про конфлікт законів. У 1952 р. Конференцією було розроблено Модельний торговий кодекс, а у 1962 р. - Модельний кримінальний кодекс.
Модельний закон (model law) – це типовий законодавчий акт, який містить нормативні рекомендації, а також варіанти можливих правових рішень (іноді і пояснення до можливих варіантів, приклади) тих чи інших питань визначеної сфери суспільних відносин, що приймається законодавчим органом федеративної держави, державного об’єднання або міжнародної організації з метою узгодження нормативної орієнтації суб’єктів законодавчої діяльності членів відповідного об’єднання.
Модельні закони можуть виражатися в: повноцінних законодавчих актах; законах, що встановлюють лише загальні або узгоджені принципи регулювання; законах, що регулюють лише частину тієї сфери, де в майбутньому будуть прийняті конкретні національні законодавчі акти; законах, що містять зразкові норми, які можуть бути в готовому вигляді включені до тексту конкретного закону, або варіативні положення, що надають можливість вибору тих чи інших правових рішень; моделях кодексів; основних умовах і т.д.
Модельні закони відіграють нормативно-консолідуючу роль в законодавстві, слугують правовим стандартом, мають рекомендаційний характер і стійкий взаємозв’язок з основним документом, дають можливість законодавчим органам самостійно визначити міру сприйняття модельного закону у своїй законотворчій діяльності.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!