Поняття та структура. 1 страница
У компаративістиці розрізняють вузьке і широке значення терміна „правова система”. У вузькому значенні цей термін означає сукупність правових явищ певної держави, тобто мається на увазі „національна правова система”. В широкому розумінні – це є сукупність національних правових систем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність даних систем. В цьому сенсі в сучасній компаративістиці досить широко використовується термін „правова сім’я”.
Так, Ю.А. Тихомиров визначає правову систему якструктурно організований нормативний масив, орієнтований, сформований і діючий на основі загальних принципів. В ній він виділяє такі компоненти (структура), як: а) цілі права; б) принципи побудови; в) порядок правотворчості; г) закони; д) підзаконні акти; е) акти місцевого самоврядування; ж) схвалені міжнародно-правові акти і норми; з) внутрішньосистемні правові зв'язки і співвідношення.
На думку С.С. Алексєєва, правова система – це все позитивне право, розглянуте в єдності з правовою ідеологією та юридичною практикою. Компонентами правової системи він називає (структура): 1) систему права; 2) систему законодавства; 3) правові інститути і правові установи (правотворчі і правозастосовчі); 4) правові поняття, принципи, символіку; 5) правову політику, ідеологію, культуру; 6) юридичну практику.
Отже, до структури правової системи, якправило, включають:
|
|
|
1) право — головний, цементуючий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи; 2)правовідносини, що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини; 3) права й обов'язки особи — своєрідну візитну картку цієї системи; 4) правову культуру і правосвідомість, яким зараз на- нається особлива (ключова) роль і які є свого роду барометром правової системи; 5) юридичну практику, в тому числі судову. Без цього елемента правова система була б мертвонародженим утворенням; 6) правову поведінку; 7) систему юридичної освіти; 8) систему правової інформації; 9) зв'язки між цими елементами, які визначають результат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок).
Ознаки.
1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функціонування правової системи тісно пов'язані з дією в певному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо).
2. Правова система є єдністю позитивного права та /пісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих реалій — юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьому аспекті правова система є частиною більш широкого поняття «правова дійсність», яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища.
|
|
|
3. Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встановлюється своє, національне право.
4. Правова система має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. Задовгу історію людського суспільства право розвивалося головним чином у певній країні у вигляді національної правової системи. Тому, характеризуючи право, звичайно говорять про національну правову систему.
5. Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія правової системи окремої країни обмежується певною територією, на яку поширюється суверенітет цієї держави.
6. Правова система є історичним правовим явищем.
7. Правова система акумулюює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин у конкретній країні1.
7. Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інформації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-правової пам'яті.
|
|
|
14. Множинність правових систем.
Множинний, неоднорідний характер національних правових систем викликав численні спроби розбити їх на групи, здійснити. їх класифікацію за класами, типами, виходячи з тих чи інших критеріїв. Слід, проте, констатувати, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів, правових систем і належна їх класифікація завжди були і є дискусійними питаннями.
У різний час як критерії класифікації висувалися такі:
· різна роль правових джерел у правових системах, у зв’язку з чим розрізнялися: континентально-європейське, англо-амери-канське та ісламське право (Леві-Ульман);
· національний критерій з виокремленням сімей: індоєвропейських, семітських, монгольських, права нецивілізованих народів (Созе-Алль);
· ідеологічний і техніка-юридичний критерій з виокремленням трьох правових сімей: романс-германського, загального права і соціалістичної, а також «інших систем», мало пов’язаних між собою, — ісламського, іудейського права, права країн Азії і Мадагаскару (Рене Давід);
|
|
|
· змістовий критерій, що залежить від ступеня «спорідненої близькості» при відмові від використання зовнішніх критеріїв — географічних, національних та інших, при цьому класифікація включала; французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індійську правові системи (А. Армінджон, Б. Нольде, М. Вольф);
· історичне походження і розвиток правової системи, панівна доктрина юридичної думки і її специфіка, своєрідність правових інститутів, правові джерела і способи їх тлумачення, ідеологічні фактори, у зв’язку з чим усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права, соціалістичного права, права країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права (К. Цвай-герт, X. Кетц) та багато інших.
Як бачимо, в вищенаведеному критерію, що в цих класифікаціях і виникала так звана множинність правових систем, оскільки даний критерій дуже абстрактний, внаслідок чого у кожного компаративіста буде своя класифікація правових систем, яка буде, безумовно, змішаною (містити множинність).
Найбільш аргументованими, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути множинності, одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зокрема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:
історична ознака — спільність походження;
географічні ознаки;
своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;
техніко-юридичні особливості, засоби правоТворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;
роль судових органів у правотворенні;
особливості механізму реалізації і застосування юридичних норм;
особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.
15. Необхідність класифікації правових систем.
Необхідність класифікації правових систем обумовлюється тим, -що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв'язки між правовими системами. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конкретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подальшого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законодавства й удосконаленню національних правових систем.
Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіональною та іншими загальними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Класифікація може мати діахронний (історичний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем.
16. Правова сім’я.
Правова сім’я – сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей розвитку та функціонування права, домінуванні певних джерел права та правових ідей, схожості правових категорій і понять.
Ще одне визначення: правова сім'я — це певна сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів, правозастосування, правосвідомості, понятійно-категоріального апарату юридичної науки.
Для позначення групи національних правових систем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність таких систем, порівняльне правознавство користується специфічною термінологією: «сім'я правових систем», «правовікола», «форма правових систем», «структурна спільність». Проте найбільшого поширення в сучасній компаративістиці набув термін «правова сім'я».
Материнською основою та джерелом цих сімей стають, залежно від своєрідності історичного розвитку і культур, ті чи інші юридично самобутні національні правові системи — одна або кілька.
Надумку вчених-компаративістів, ситуація з об'єднанням національних правових систем у правові сім'ї нагадує ситуацію зі світовими релігіями. Наприклад, християнство об'єднує у своєму складі католицизм, православ'я та протестантизм, які, попри їх принципову розбіжність, засновані на фундаментальній єдності. Це стосується й інших світових релігій (ісламу, буддизму), в межах яких існують відповідні напрямки, секти, культи.
Об'єднання правових систем у правові сім'ї нагадує також об'єднання національних мов у мовні сім'ї, яке проводять вчені-лінгвісти (наприклад, українська мова входить до підгрупи східнослов'янських мов славянської групи, яка, у свою чергу, є складовою індоєвропейської мовної сім'ї). До речі, ідея об'єднання правових систем у певні групи виникає в компаративістів у другій половині XIX століття саме під впливом лінгвістики.
Більш розгорнута відповідь: Поняття «правова сім'я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, гож вивчи ти правові системи кожну окремо неможливо. Тому дослідження насамперед повинне бути обмеженим кількістю правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім'ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення1. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем.
Неможливо обійтися без поняття «правова сім'я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі.
Крім того, поняття «правова сім'я» допомогає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню правових систем у правові сім'ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю.
17. Проблема критеріїв класифікації правових систем.
Проблема класифікації правових систем на певні групи, або сім'ї, є однією з основних проблем порівняльного правознавства. Сама ідея групування правових систем у правові сім'ї виникла в порівняльному правознавстві в 1900 році й набула великого поширення вже на початку XX століття. Так, наприклад, учасники І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 році розрізняли французьку, англо-американську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові сім'ї1.
Як відомо, класифікація — це система розподілу будь-яких однорідних предметів або понять за класами, відділами на основі певних загальних ознак (критеріїв). У нашому випадку такими однорідними предметами виступають правові системи. Результатом класифікації правових систем є систематична одиниця — правова сім'я.
Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіональною та іншими загальними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Класифікація може мати діахронний (історичний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем.
Існує безліч класифікацій правових систем. Як стверджує французький правознавець Р. Додь’єр, класифікацій правових систем існує практично стільки ж, скільки і компаративістів. Це пов’язано з тим, що кожний дослідник використовує різні фактори як критерії класифікації, починаючи від расових, релігійних, і завершуючи юридичною технікою і правовим стилем.
Основними питаннями, що виникають в процесі класифікації правових систем, є питання вимог до критеріїв (ознак) класифікації та їхньої кількості. Скільки таких критеріїв повинно бути: один-єдиний чи декілька? Окремі автори схиляються до думки, що типологія правових систем повинна базуватися на одному критерії.
Для того, щоб критерії класифікації правових систем не залежали від особистих уподобань того чи іншого вченого і в максимальній мірі відповідали цілям класифікації, вони повинні відповідати слідуючим вимогам:
мати в своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові і випадкові фактори;
по можливості бути достатньо виразними ознаками-критеріями;
мати сталий об’єктивний, а не суб’єктивний характер;
у випадках, коли за основу класифікації правових систем береться не один, а декілька ознак-критеріїв, то один з них, безумовно, повинен бути основним, домінуючим; при дослідженні загальних рис правових систем і відповідно до цього критеріїв їх класифікації потрібно враховувати і певні суб’єктивні фактори, що впливають на процес їхнього формування.
У сучасній компаративістиці щодо класифікації правових систем сформувались два основні напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмінності і схожі риси правових систем і в цьому випадку обмежуються виокремленням на правовій карті світу трьох основних груп. Інші автори, беручи до уваги більшу кількість критеріїв, налічують до восьми правових сімей, Перший напрямок найбільш яскраво представлений у концепції правових сімей Р. Давида, другий — у концепції «правового стилю» К. Цвайгерта.
Нині на основі домінуючих критеріїв класифікації виділяють п’ять типів правових систем: романо-германську, англо-саксонську, релігійно-правову, соціалістичну і систему звичаєвого права; деякі автори - чотири: романо-германську, англо-саксонську, мусульманську і соціалістичну; окремі дослідники - три (англо-саксонську, романо-германську і мусульманську), не безпідставно розглядаючи соціалістичну як різновид романо-германської правової системи.
Окрім названих критеріїв класифікації правових систем і варіантів їхнього групування, в західній і вітчизняній порівняльно-правовій літературі пропонуються і інші критерії групування правових систем. До них відносяться такі критерії, як: 1) расові і мовні ознаки; 2) особливості правової культури; 3) сутність і зміст права; 4) правова ідеологія; 5) особливості джерел права; 6) спільність історичного коріння; 7) подібність стилю або моделі правового мислення; 8) близькість основних правових інститутів та інші.
На основі даних критеріїв усі існуючі національні правові системи поділяють на чотири правові сім’ї: англо-саксонську (сім’ю загального права), романо-германську (сім’ю континентального права), соціалістичну правову сім’ю і правову сім’ю змішаної юрисдикції.
18. Класифікація правових систем Р. Давіда.
Класифікація Р. Давида. Відомий французький компаративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомогою яких відбувається класифікація правових систем:
— юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право;
— однакові філософські, політичні й економічні принципи.
Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний.
Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систематизації, тлумачення норм права, джерела права і юридичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові системи належать до різних правових сімей.
Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеться про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша входить до романо-германської сім'ї, а друга входила до соціалістичної. Правові системи, що належать до однієї правової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи.
На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею трихотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах P. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на правові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару.
19. Класифікація правових систем К. Цвайгерта і Х. Кьотца. Класифікація правових систем К. Осакве.
Класифікація правових систем К. Цвайгерта і Х. Кьотца.
Автори висувають як критерій класифікації поняття «правовий стиль». Вчені вважають, що окремим правовим системам і ії групам притаманній певний стіль. Порівняльне правознавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.
Правознавцям-компаративістам доводиться визначати характер стилю тієї чи іншої правової системи на підставі власного досить уривчасто досвіду.
На думку К. Цвайгерта і Х. Кьотца, факторами, що визначають стиль в рамках теорії правових сімей, є: 1) історичне походження і розвиток правової системи, 2) панівна доктрина юридичної думки та її специфіка, 3) своєрідність правових інститутів, 4) правові джерела та методи їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.
Відповідно до класифікації К. Цвайгерта і Х. Кьотца, всі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей:
1) романська сім`я (вся континентальна Європа крім германських і скандинавських країн)
2) германська сім`я (Німеччина, Австрія, Швейцарія)
3) скандинавська сім`я (Пінічноєвропейська)(входять всі 5 сканд. країн)
4) сім`я загального права (англо американське право)
5) сім`я соціалістичного права;
6) сім`я права країн Далекого Сходу;
7) сім`я ісламського(мусульманського) права;
8) сім`я індуського права.
Особливості класифікації Цвайгерта і Кьотца:
— змішане право (Луізіана, Квебек, Пуерто-Ріко, ЮАР, Ізраїль, Філіпіни) автори не вважають самостійно правовою системою.
— Цвайгерт і Кетц відносять правові системи Греції та Китаю до категорії змішаного права.
— автори не визнають африканське право або єврейське право як самостійні правові сім'ї.
— автори вживають термін "англо-американське", а не "англосаксонське" право.
Класифікація правових систем Крістофера Осакве.
Автор так класифікує правові системи сучасності:
І. Не релігійні правові системи:
1. Західне право
а) Романо-германське право
б) Англо-американське право(Загальне)
в) Скандинавське право
2. Квазізахідне право. (Соціалістичне право)
3. Не західне право
А) Південно-східне(Азіатське)
Б) Африканське
ІІ. Релігійні правові системи.
1. Мусульманське (ісламське) право
2. Єврейське (іудейське) право
3. Канонічне (католицької церкви) право
4. Право Хінду(Індія) (застосовується лише до деяких правовідносин)
Також автор зазначає:
• В Індії існують дві паралельні правові системи - загальне право (національне право Індії) і індуське право (право, що застосовується тільки до індуської частини населення), але в кінцевому рахунку Індія відноситься до сім'ї загального права.
• Термін "західне право" не пов'язаний з географічним розташуванням країн: суть відмінності між західним і незахідним правом зводиться до розбіжності їх підходів до розуміння правової держави та правової культури.
• За багатьма типологічними ознаками скандинавське (північноєвропейської) право дуже схоже на цивільне право, але поряд з цим містить і багато ознак загального права. Проте система скандинавського права вважається самостійної правової сім'єю, хоча воно ближче до цивільного, ніж до загального права.
• Країни СНД, Балтії та колишньої Східної Європи за формальними ознаками відносяться до цивільного права, але зберігають деякі типологічні риси правової ідеології соціалістичного права.
20. Поняття “західне право” у класифікаціях Р. Давіда, К. Цвайгерта, Х. Кьотца.
Виділити західну групу правових сімей запропонував Мальмстрьом. Він зазначав що в її основі яких лежать європейські джерела права, об'єднавши в ній французьку, скандинавську, германську та англійську сім'ї. Вони мають ряд спільних рис, що відрізняють їх істотним чином від інших правових сімей світу. До цієї групи Мальмстрьом хотів зарахувати й латиноамериканську сім'ю, а також родину загального права.
Осакве зазначає, що термін "західне право" не пов'язаний з географічним розташуванням країн: суть відмінності між західним і незахідним правом зводиться до розбіжності їх підходів до розуміння правової держави та правової культури.
У класифікаціях Р. Давіда, К. Цвайгерта і Х. Кьотца теж використовується поняття “західне право”. Під цим поняттям вони розуміють групу правових сімей що мають спільні риси.
Відповідно до класифікації К. Цвайгерта і Х. Кьотца до західного права відносяться:
1. Романське право(вся континентальна Європа крім германських і скандинавських країн);
2. Германське право(Німеччина, Австрія, Швейцарія);
3. Скандинавське право(Пінічноєвропейське)(входять всі 5 сканд. країн);
4. Англо-Американське право;
5. Змішане право(гібрид романського, германського та англо-американськго)(Луізіана, Квебек, Ізраїль…);
Р.Дівід відповідно до його класифікації до західного права відносить:
1. Романо-германське право (ця сім’я поділяється на 4 підгрупи: романську, германську, скандинавську, латиноамериканську);
2. Загальне право;
3. Змішане право (гібрид романо-германського та англо-американського права);
21. Поняття романо-германської правової сім’ї. Романська та германська підгрупа правової сім’ї.
Правова сім'я — це певна сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів, правозастосування, правосвідомості, понятійно-категоріального апарату юридичної науки.
Р. Давід зазначає що романо-германська сім'я включає країни, у яких юридична наука склалася на основі римського права. Тут на перший план висунуті норми права, які розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедлівості і моралі.
Для позначення правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:
1) романо-германська правова сім'я. Цей термін, який є найпоширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романо-германського права;
2) сім'я континентального права. Цей термін покликаний підкреслити принципову різницю між романо-германським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло на Британських островах;
3) сім'я цивільного права. Цей термін активно використовується компаративістами країн англо-американської правової сім'ї. Його поява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім'ї.
Особливості романської та германської правових груп континентального
Правові системи країн континентальної Європи мають багато загальних рис, які дозволяють об’єднати їх в єдину правову родину – романо-германську. Такими рисами є: генетичний зв’язок з римським правом, однотипна система джерел права, поділ права на публічне і приватне тощо. Разом з тим, специфіка правових систем окремих європейських держав дозволяє виділити в романо-германській родині окремі групи. Зокрема, це романська та германська правові групи. Деякі автори (К. Цвайгерт, Х. Кетц, Х. Кох, О.І. Харитонова та ін.) взагалі вважають, що відмінності між правовими системами країн, які входять до складу цих груп, настільки значні, що є підстави для виділення їх в окремі родини (сім’ї).
Романська правова група сформувалася навколо права Франції, завдяки розповсюдженню Кодексу Наполеона. До її складу входять, крім безпосередньо Франції, також Італія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Монако.
Германська правова група об’єднує перш за все такі держави, як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Греція та Туреччина. Перші три країни мали свої власні цивільні кодекси, а правові системи інших країн, що входять до цієї групи, формувалися під впливом цих кодексів. Так, право Греції притерпіло значного впливу з боку німецького права, дія Австрійського цивільного кодексу протягом ХІХ ст. поширювалася на Хорватію, Словенію, Боснію, Герцеговину, і навіть після розпаду Австро-Угорської імперії він зберігав чинність у Польщі та Чехословаччини аж до Другої Світової війни. Швейцарський цивільний кодекс був запозичений Туреччиною.
Відмінності між цими групами можна простежити, порівнявши правові системи Франції та Німеччини, які є “материнськими” відносно правових систем інших країн, що входять до відповідних груп. Це порівняння можна провести по декількох напрямках:
Особливості рецепції римського права.
Франції вдалося уникнути тотальної рецепції римського права. На відміну від Франції, у Німеччині поняття та інститути римського права були запозичені “у чистому вигляді”, в цілому, без врахування особливостей національної правової культури, якої майже не існувало.
Особливості правової ідеології.
Філософські та правові ідеї французьких просвітителів (Монтеск’є, Вольтер, Руссо та ін.) були пронизані ідеями гуманізму, захисту прав людини від свавілля держави. Німецька Просвіта була більш поміркованою та державницькою за своїм характером, вона була схильна до компромісу з владою.
Особливості юридичної мови.
Характерними рисами французької юридичної мови є ясність та красномовність, спеціальна термінологія має досить обмежену сферу застосування. Французькі юристи викладають свої думки просто і елегантно. У Німеччині, навпаки, юридична мова розвинута настільки, що пересічним громадянам необхідно докладати значних зусиль для розуміння законодавства. Німецькі юристи більш за все цінують термінологічну точність, систематичність, вони тяжіють до побудови різного роду юридичних конструкцій.
Особливості судових рішень.
Рішення французьких судів (особливо це стосується вищих судів) максимально лаконічні, в них містяться лише висновки, без аргументації та без посилань на попередні рішення або доктринальні джерела. Рішення німецьких судів схожі на підручники, вони містять докладні пояснення щодо прийнятого рішення, з великою кількістю цитат та посилань на різні джерела.
Особливості конституційного контролю.
Контроль за конституційністю законодавчих актів у Франції має попередній характер, тобто здійснюється після прийняття законів, але до їх промульгації. Конституційний контроль у Німеччині здійснюється стосовно нормативно-правових актів, які набрали чинності.
Особливості статусу адвокатів.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!