Поняття та структура. 7 страница
Мусульманське право не знає торгового права як самостійної галузі, проте приділяє увагу різним формам комерційних об'єднань.
Крім зазначених галузей у мусульманській системі права існують:
1) «владні норми» — система норм, що регулюють сферу державно-правових і адміністративне- правових (у тому числі фінансових) відносин;
2) судове право — система норм, що регламентують порядок створення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя — релігійних судів каді, судів поліцейської юрисдикції, юрисдикції інспектора ринку, юрисдикції справедливості халіфа або його представників;
3) міжнародне право (сійар) — система норм, що регулюють взаємовідносини як мусульманської держави на міжнародному рівні, так і між мусульманами в межах країни. Це регламентація не тільки питань війни і миру, а й відносин мусульманської общини з представниками інших релігій, правових статусів різних груп населення залежно від 'їх ставлення до ісламу. Норми міжнародного права забезпечуються нарівні з іншими внутрішньодержавними нормами тими ж самими засобами.
У кожній із цих галузей права юридичні норми переплетені з релігійними нормами.
«Владні норми» (галузь державного і адміністративного права) вимагають, щоб правитель був мусульманином. До повноважень глави держави входять захист інтересів ісламу і контроль за виконанням правовірними релігійних обов'язків.
|
|
|
Судове право (у тому числі процесуальні правові галузі) містить норми про можливість тільки мусульманина обіймати посаду судді. Доводити свою невинуватість можна присяганням ім'ям Аллаха. В окремих випадках (при обвинуваченні чоловіком своєї дружини в подружній невірності) досить свідку-мусульманину присягнути, щоб невірність було визнано юридичним фактом. При винесенні рішення суддя може керуватися нормами мусульманського права, розробленими різними мусульманськими правовими школами, що надає йому свободу широкого розсуду.
Міжнародне право містить у своїй основі релігійну ідею про існування двох «світів» — «світу ісламу» і «світу війни». Відповідно до неї регулюються міжнародні відносини. Зовнішня політика орієнтується на «світ ісламу» і грунтується на «мусульманській солідарності», яка полягає у захисті інтересів усіх мусульман, включаючи і тих, хто проживає в інших державах. Інститут «джихаду», який й дотепер не втратив свого значення, вимагає вести війну з відступниками ісламу або «невірними», які виступають проти мусульман.
У XXI ст. мусульманські країни вступили із системою відпрацьованих (з різним ступенем досконалості змісту і механізму реалізації) галузей і підгалузей права — кримінального, шлюбно-сімейного, спадкового, зобов'язального, права власності, системи судоустрою та ін. Нині активно розвиваються такі галузі права як конституційне, адміністративне, судове, міжнародне. У них різний ступінь обтяженості релігійними мусульманськими канонами: більший — в особистому і сімейному праві, менший — у кримінальному і фіскальному.
|
|
|
57. Правова ідеологія мусульманського права.
Як уже згадувалося, мусульманське право у традиційному вигляді майже не збереглося. Воно втілюється в сучасну правову систему мусульманських країн головним чином за допомогою доктрини, яка бере ідеї з ісламської релігії, що постійно розвивається. Завдяки релігійно-правовій свідомості мусульманина ця доктрина втілюється в нормативно-правові акти і впроваджується у правозастосовний процес.
Мусульмансько-правова доктрина стала основним джерелом права в процесі його розвитку і формування. Раніше відзначалося, що мусульманське право створювалося богословами і правознавцями різних шкіл-толків, які при спільності відправних позицій формулювали незбіжні норми в процесі вирішення схожих питань. Незважаючи на те що таке різночитання не сприяло оформленню єдиної системи загальнообов'язкових юридичних норм, різні толки конкурували, але співіснували один з одним навіть у межах однієї провінції і великого міста. Саме їх інтер-претаційна діяльність впливала на створення більшої частини чинного мусульманського права в рамках доктрини.
|
|
|
Нині мусульмансько-правова доктрина в деяких країнах залишається головним джерелом права. Це Саудівська Аравія, Оман, деякі князівства Перської затоки. У більшості арабських країн вона відіграє роль формального джерела права лише в окремих випадках.
Наприклад, через відсутність норми сімейне законодавство Єгипту, Сирії, Йорданії, Судану, Лівану дозволяє судді застосовувати «найбажаніші висновки тлумачення Абу Ханіфи». Законодавство Сомалі у такому разі рекомендує керуватися положеннями шафіїтської школи, законодавство Марокко, Кувейту, Лівії — висновками маликитського тлумачення. Оскільки в Кувейті право «особистого статусу» здебільшого не кодифіковано, правова доктрина визнається провідним джерелом цієї галузі права. Постанови Верховного суду Саудівської Аравії 1928 і 1930 pp. зобов'язували суддів у своїх рішеннях додержуватися висновків ханбалитського тлумачення з обов'язковим переліченням праць муджахідів, із яких ці норми запозичено. Конституція Ірану в ст. 167 прямо вказує, що, у разі знаходження суддею необхідної норми в законі, йому наказується сприймати положення авторитетних праць і фетв (висновків, юридичних висновків) муджахідів. Таке саме розпорядження для судів встановлено і в Лівії.
|
|
|
Однак у більшості випадків у сучасних правових системах мусульманська правова доктрина не має значення самостійного джерела (форми) права.
58. Поняття соціалістичної правової системи.
Поряд з традиційними правовими системами іноземних держав в XX ст. існувала і розвивалася ще одна правова сім'я. Вона виникла з утворенням радянської держави в 1917 p., a згодом — соціалістичне право — у широкому значенні — виникає після утворення інших соціалістичних країн у післявоєнні роки. Такий новий феномен світового правового життя викликав неоднакову реакцію — від критики до визнання. Критична оцінка багатьох принципів і положень соціалістичного права чи визнання деякої подібності (структури поняття) з романо-германською правовою системою не завадила видатним компаративістам визнати у свій час дану систему як реальність, що підлягає порівняльному вивченню.
Після розладу соціалістичного табору і розвалу СРСР відбулася різка зміна в оцінках соціалістичного права. Так, К. Цвайгерт та X. Кетц, зазначають, що після означених політичних змін соціалістичну правову систему слід вважати історичною пам'яткою.
Інші вчені вказують на наступництво у минулому і сучасному, і закликають до формування нової правової сім'ї. Такі дослідники вважають можливим формувати загальне слов'янське право. Фундаментом для цього процесу є культурно-історична і морально-психологічна спільність народів. Така перспектива, вважає Ю. Тихомиров, обґрунтована спільністю праворозуміння і джерел права, з деякими традиційними колективістськими структурами і факторами правового спілкування, традиціями загальної юридичної мови, побудовою законодавства, збереженням нормативних текстів. Посилення інтеграції слов'янських народів і держав посилює дану тенденцію, і вона заслуговує на подальше вивчення.
Виділення слов'янської правової сім'ї як самостійного напряму правової цивілізації має певну новизну і тому вимагає додаткового обґрунтування, вивчення та осмислення.
Особливістю наведеного варіанта структури правових сімей є намір відобразити підхід до вже відомих типологій. Йдеться про держави колишньої соціалістичної співдружності: СРСР, НДР, СФРЮ, Польщу, Болгарію, Угорщину, Чехословаччину, Румунію, які складали, за думкою Рене Давида, сім'ю соціалістичного права.
В основу виділення цієї правової спільності як окремої специфічної правової сім'ї були закладені соціально-економічні та ідеологічні критерії, що знаходили концентрований вираз у поняттях «суспільно-економічна формація», «соціальний устрій суспільства», які з допомогою права намагалися затвердити політичну владу зазначених країн. Деякі науковці вважають, що соціалістичне право не витримувало випробування часом та історією і раніше.
Ряд норм і інститутів попереднього етапу був рецепційований новими правовими системами незалежних держав, ряд норм і принципів запозичений з правових систем зарубіжних країн.
В умовах формування нової правової системи України актуальним є проблема чи увійде вона у велику систему континентального права, якими стануть умови формування національного права, якою мірою і у яких формах повинні враховуватися національні особливості, традиції, ментальність у процесі правотворчості і правореалізації.
На сучасному етапі така типологія потребує суттєвих корекцій. Фундаментальні зміни, що відбулися в кінці 80-х — на початку 90-х pp. з появою на політичній карті нових держав (самостійної України, Росії та балканських країн, Чехії, Словаччини, Хорватії, Білорусії) викликали необхідність теоретичного аналізу правового простору сучасної Європи.
При цьому необхідно визначити, якими критеріями слід користуватися, щоб досить повно відобразити правову природу, яка нова політична, соціально-економічна, законодавча орієнтація держав колишнього «соціалістичного табору».
Слід зазначити, що правові системи країн, що входили у соціалістичну співдружність, раніше належали до романо-германської правової сім'ї, тому може йтися про приналежність їх до цієї спільноти.
Однак прийняття цієї позиції буде означати, що колишні соціалістичні країни повинні поступово повністю інтегруватися у західній світ і його політику, економіку, систему духовно-моральних цінностей.
У сфері права соціалістична система була дуже неоднорідною, і до неї входили держави, що належали до різних культурно-історичних спільностей: слов'янської, західноєвропейської, східної.
Тому в наш час, мабуть, має йтися не про «огульне», колективне повернення всіх «нових» східноєвропейських держав у лоно романо-германської правової культури. Різні країни мають свої історичні, національні, психологічні особливості, самобутність, які неодмінно впливають на їх подальший державно-правовий розвиток, вибір шляхів розвитку правових систем.
Слід враховувати, що правове регулювання повинно ґрунтуватися на твердій предметній і методологічній основі. На думку Ю. Тихомирова, категорія слов'янської правової сім'ї відображає цілісний правовий феномен, що має глибокі національні, духовні, історичні й спеціальні юридичні підвалини у правовій культурі України і ряді східноєвропейських держав. Східні і південні слов'яни мали вже в VI—IX ст. свої державні утворення, сформували основи самостійної культурної традиції і стали прямими нащадками Візантійської імперії, яка довгий час була взірцем православ'я і східноєвропейської культури.
Дослідники підкреслюють, що самобутність слов'янської правової сім'ї обумовлена не стільки техніко-юридичними, формальними ознаками, скільки глибокими соціальними, культурними, державними началами життя слов'янських народів, серед яких: самобутність слов'янської державності, що не зазнає елімінації навіть після тривалого впливу іноземних управлінських і конституційних форм; особливі умови економічного прогресу, для якого характерні колективні форми ведення господарства, специфічна етика праці, трудова демократія, взаємодопомога, традиції місцевого самоуправління тощо; формування особливого типу соціального статусу особи, якому властиве домінування колективних елементів правосвідомості; спільність праворозуміння і джерел права, деякі традиції загальної юридичної мови, побудови законодавства, збереження нормативних текстів; тісний зв'язок традиційної основи права і держави зі специфікою православної гілки християнства. Одним з елементів слов'янської правової сім'ї, на думку деяких вчених, є українська правова система. Право України за її правокультурною сутністю — це серцевина своєрідної юридичної екосистеми, яка потребує регенерації всіх своїх державних, політичних, соціально-духовних елементів. Тому необхідно виявити своє власне місце у світовому геоправовому просторі, з урахуванням світового та європейського правового культурного досвіду.
59. Виникнення соціалістичного права та природа соціалістичного права.
Соціалістична система була виділена в науці порівняльного правознавства за її цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб революційної перебудови суспільства, побудови нового ладу. Метою соціалістичної держави є побудова комуністичного суспільства, в якому зникне необхідність примусу (а отже і права), а суспільні відносини будуть регулюватися лише звичаями, організаційними нормами та економічною необхідністю.
Соціалістичне право - тип (родина) права, який отримав визнання у Радянській державі після Жовтневої революції 1917 в Росії і прийнятий після Другої світової війни іншими соціалістичними країнами.
Поділяється на підсистеми:
· радянське С. п. (СРСР) та Куби
· східноєвропейське С. п. (Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія),
· С. п. азіатських соц. країн (В'єтнам, Китай, КНДР, Монголія)
Основою формування соціалістичного права визнавалися: суспільна власність на засоби виробництва при плановому розвитку всього народного господарства; відсутність експлуататорських класів і експлуатації людини людиною; зосередження влади в руках трудящих (диктатура пролетаріату — у перехідний період від капіталізму до соціалізму; загальнонародна держава — в період розвиненого соціалізму); державні гарантії соціально-економічних прав (на працю, відпочинок, медичне обслуговування, освіту, соціальне забезпечення та ін).
Центральна ланка С. п. — правова система СРСР, яка відіграла провідну роль у виникненні та функціонуванні цього типу права. Сьогодні тільки В'єтнам, Китай, КНДР і Кубу можна з певною часткою умовності віднести до країн, де функціонує С. п. Радянське право було пронизане ідеологією правовою марксизму-ленінізму, розвиток якої відбувався у руслі теорії юридичного позитивізму («позитивізму законів»). Оскільки закон визнавався джерелом права, а право зводилося до системи нормативних приписів закону, знімалося питання про оцінку закону з погляду права. Природні права людини заперечувалися.
Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї.
Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право - це надбудова, відображення відповідної економічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту. Двум протилежним типам економіки відповідають і два протилежні типа права, а отже і дві правові сім'ї. Одна зних пов'язана зі свободною грою економічних сил і приватних інтересів, а при іншій засоби виробництва використовуються згідно із планом, що встановлюється в інтересах усього суспільства. Так, поняття власність, договір, арбітраж, вибори, парламент, профспілки, носять зміст відмінний від розуміння капіталістичними країнами.
Рене Давід вважає, що до соціалістичної правової сім'ї відносились лише країни Варшавського пакту та Куба. Китай, наприклад, він вважав, більше тяжіє до правової традиції Дального Сходу.
60. Характерні риси соціалістичного права. Ідеологічна складова соціалістичного права. Джерела (форми) соціалістичного права.
Для розуміння змісту поняття «права», який вкладали в нього юристи соціалістичної правової сім'ї, необхідно розуміти загальні риси філософської концепції, яка визнавалася у цих країнах єдино вірною. Марксизм-ленінізм був різновидом діалектичного (історичного) матеріалізму – матеріальні об'єкти є первинними до ідей, а отже думка, дух, свідомість – це лише відображення матеріального світу або, якщо бути більш точним – економічної інфраструктури, умов використання засобів виробництва у цій момент часу у цьому місці. Таким чином, усе знаходиться у залежності від економічної струкутри – ідеї, мораль, релігія.
Право - це не більше, ніж надбудова, знаряддя, реальне призначення якої полягає у служінні захисту інтересів пануючого класу (класу, який здійснює розпорядження засобами виробництва у цьому суспільстві) і збереженню вигідного для нього соціальної нерівності. Воно може бути визначене як сукупність соціальних норм, які регламентують відносини панування між правлячим і підлеглими класами в тій частині, в якій ці відносини не можуть зберігатися без опори на примусову силу добре організованої держави. Що стосується держави, то це організація панівного класу, за допомогою якої цей клас забезпечує придушення експлуатованого класу і охорону своїх інтересів. "Право - це політика, і, навпаки, те, що не є політикою, не є правом".
Право справедливо тільки з суб'єктивної точки зору панівного класу. Говорити про справедливе право взагалі - це значить звернутися до ідеології, тобто помилкового відображення реальності. Справедливість – це історичне поняття, яке залежить від умов життя певного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від будь-яких упереджених думок і політичних обставин. Право буржуазної держави, нехтують інтересами пролетаріату, є, з його точки зору, запереченням справедливості.
Історія суспільства - це переважно історія боротьби класів. Повороти історії пов'язані з перемогою частини раніше експлуатованого класу, який відтепер ставав експлуататорським класом. Марксизм як політична доктрина виходить із того, що причиною всіх зол в суспільстві є антагонізм соціальних класів, який зникне лише тоді, коли буде покладено край приватному присвоєнню засобів виробництва і вони будуть передані в розпорядження всіх і використовуватися в інтересах усіх. Так з'явиться нове, комуністичне суспільство, яке не знає експлуатації людини людиною і керується принципом "від кожного за здібностями, кожному за потребою". Примус стане непотрібним, а його носії - держава і право - відімруть. Ця доктрина повністю протилежна фашистській, у якій абсолютизується роль держави, для всемогутності якої приносяться в жертву інтереси індивідів.
Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. У соціалістичному праві формально збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені.
Джерелами соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.
Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади.
Ознаки соціалістичного права:
· підлеглі інтересам трудящих, народу, побудови соціалізму та комунізму
· марксистсько-леніністська ідеологія
· соціалістична законність (має відповідати: марксистсько-леніністському світогляду; вимогам соціалістичної суспільної системи; інтересам трудящих) – Алексеев.
61. Правова система СРСР.
Розвиток радянського права з 1917 року включає два головних етапи. Перший (Від Жовтневої революції до прийняття Конституції СРСР 1936 року)- побудова соціалізму. Другий (1936 рік - 1991 рік) - подальший розвиток соціалістичної держави до комунізму.
Перший етап історії радянського права, який закінчується проголошенням 5 грудня 1936 Конституції СРСР, ділиться на три періоди: військовий комунізм(1917 - 1921 роки), нова економічна політика - НЕП (1921 - 1928 роки), період повного усуспільнення засобів виробництва (1928 - 1936 роки).
Радянське право створило ряд нових правових інститутів. У сфері державного будівництва була створена так звана республіка радянського типу, що ґрунтувалася на відсутності поділу влади і тезі про залучення трудящих до управління державою. У СРСР і більшості інших соціалістичних країн конституційно закріплювалася однопартійна система.
У сфері господарського життя центральною категорією радянського права була соціалістична ("загальнонародна") власність, що виступала у державній і кооперативній формі. За замах на неї була встановлена більш сувора відповідальність, ніж за замах на особисту, "непродуктивну" власність. Важливою тенденцією було також поява концепції господарського права, яке повинне було регулювати господарський оборот адміністративними методами. Слідуючи установці В.І.Леніна, що для радянського законодавця "не існує нічого приватного", радянське право закріплювало глибоке втручання держави в сферу цивільних, сімейних і трудових відносин. Цивільне право з кінця 1920-х рр.. гранично обмежувало майнові права громадян і майже повністю позбавляло їх можливості отримувати доходи в несоціалістичних секторі господарювання.
Приватно-підприємницька діяльність кваліфікувалася як серйозний кримінальний злочин. Сімейне право ґрунтувалося на імперативному методі регулювання. Майнові відносини між подружжям повністю виводилися зі сфери громадянського правового регулювання. Трудове право також ґрунтувалося на майже виключно імперативний метод регулювання, віддаючи пріоритет інтересам працівника. Соціалістичне кримінальне право завжди відрізнялося суворістю, доходила в періоди масових репресій до самої бузувірської жорстокості. Для радянського кримінального права 1918 - початку 1950-х рр.. було характерно заперечення фундаментальних принципів, вироблених західною цивілізацією.
Важливим досягненням радянського права було посилення розвитку права соціального забезпечення, що багато в чому зумовило аналогічні процеси в західних правових системах.
Починаючи з середини 1980-х рр.. разом з розвитком демократичних реформ в СРСР починається швидка трансформація С.п., відхід його від колишніх жорстких принципів. Вже в 1986 р. дозволяється індивідуальна трудова діяльність, в 1989 р. поряд радянських учених обґрунтовується ідея "соціалістичного правової держави"; в 1990 р. визнається несоціалістична власність на засоби виробництва, багатопартійність. поділ влади.
Основні відмінності радянського права: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право.
Конституційне право у вищій мірі відрізняється від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Радами всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.
Важливим аспектом соціалістичного права є заперечення приватного права. Природні права,на думку теоретиків марксизму-ленінізму, – це не більш ніж вид політики, інструмент, в руках панівного класу. Алєксєєв заперечував концепцію прав людини, юридичної реальністю, яка має відповідну юридичну силу – критерієм правомірності поведінки людей, - права людини стають, оскільки зазначені загальнодемократичні вимоги отримують зовнішнє, точне, гарантоване юридичне вираження у відносинах між державами – в міжнародно-правових документах, а потім в межах національних правових систем – в законі, в діючих юридичних нормах. Без такого закріплення, як і без існування юридичного механізму реалізації зазначених прав, вони лишаються пустою декларацією.
62. Правова система Китаю.
За формою територіально-політичного устрою КНР - унітарна держава з автономними утвореннями. Діє Конституція 1982 р. (до неї в КНР діяли конституції 1954, 1975 і 1978 рр..).
За формою правління КНР є республікою радянського (соціалістичного) типу. Згідно Конституції 1982 р. КНР соціалістична держава демократичної диктатури народу, кероване робочим класом і засноване на союзі робітників і селян. Домінуючою і керівною силою політичної системи є Комуністична партія Китаю (КПК), що відображено в Конституції КНР. Для політичної системи характерне тісне переплетення партійних і державних функцій, КПК і держави.
Правова система КНР носить змішаний характер, представляючи собою сплав древніх правових традицій та сучасного законодавства, заснованого на ідеях "соціалізму з китайською специфікою" і деяких принципах романо-германського права. Для правової культури Китаю характерно традиційне переважання норм моралі над нормами права в регулюванні будь-яких питань суспільного життя, включаючи найважливіші. Сформовані за століття погляди на право викликають ігнорування багатьох норм законодавства. Сторони конфлікту, як і раніше, частіше звертаються не в суди, а до посередників, які для його вирішення застосовують традиційну техніку досягнення компромісу.
Основними джерелами права в КНР є закони та інші нормативні правові акти. Їх ієрархію утворюють Конституція, закони, постанови Постійного комітету ВЗНП, постанови і розпорядження Державної ради, підзаконні акти інших органів державної влади та управління, у тому числі місцевих.
На практиці ієрархія правових актів часто порушується, що призводить до всевладдя інструкції та розсуду адміністративних органів. Крім того, в КНР як і раніше немає чіткої межі між правовим актом і політичною директивою. У законах зустрічаються положення неправового характеру; наприклад, у Законі про організацію народної прокуратури говориться, що прокурори повинні "проводити в життя лінію мас, прислухатися до думок мас, знаходитися під контролем мас" (ст.7).
Характерною рисою правової системи Китаю стало посилення законодавчої діяльності держави на основі рецепції соціалістичного права, що існувало в СРСР. Основними джерелами права в КНРе законодавчі акти: Конституція, закони, постанови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), постанови й розпорядження Державної ради, підзаконні акти інших органів державної влади і управління.
Починаючи з 1979 р. в КНР відбувається докорінна зміна політичного курсу. З метою модернізації країни керівництво КПК відмовилося від ідей загострення класової боротьби і повного одержавлення економічного життя.. У сільському господарстві селянам була надана велика свобода, а їм стали більше платити за обов'язкові поставки державі, дозволили продавати частину продукції на вільному ринку. Подібні реформи були проведені і в промисловості, де допустили діяльність малих та середніх приватних підприємств. Для розвитку економіки були прийняті заходи по залученню іноземних інвестицій, зокрема, у 1979 р. видано Закон про спільні підприємства, утворені чотири вільні економічні зони. Почали відновлюватися режим законності і нормальна діяльність судово-правоохоронної системи. Починаючи з 1979 р. були заново або навіть уперше в історії КНР кодифіковані основні галузі права (зокрема, в 1979 р. прийнятий перший в КНР єдиний Кримінальний кодекс і КПК, в 1986 р. "Загальні положення цивільного права", в 1994 р. кодифіковані трудове законодавство). У міру накопичення правозастосувального досвіду та формування нових суспільних потреб відбувається поступова заміна раніше прийнятих законів новими, більш відповідними міжнародним стандартам редакціями (у 1996 р. - нова редакція КПК, в 1997 р. - КК). У результаті майже 20-річного періоду реформ в КНР склалася система законодавства, яка поєднує в собі як марксистські принципи радянського (соціалістичного) права, так і деякі початку романо-германської правової сім'ї (в економічній сфері).Правова система Китаю охоплює 7 сфер: Конституцію та пов'язані з нею закони; торгове та цивільне право; адміністративне право; економічне право; громадське право; Кримінальний кодекс; процесуальне право і непроцесуальні процедури.
63. Поняття традиційної (африканської) правової сім’ї.
Африканська правова родина охоплює правові процеси на величезному континенті. В результаті особливостей історичного розвитку право африканських держав, які здобули національну незалежність в результаті розпаду колоніальної системи, поєднується на порозі XXI століття з елементами старого, з релігійним правом (мусульманським, індуським), звичаєвим правом, яке ще діє у відносно широкій сфері суспільних відносин.
Дослідження африканського звичаєвого права має для порівняльного правознавства особливе значення, бо воно грунтується на обробці матеріалу двоякого роду: законодавчого, що дається писаним правом сучасних культурних народів або правовими пам'ятками згаслих у минулому цивілізацій, і звичаєво-правового, запозиченого з юридичної етнографії.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!