Виникнення і розвиток окремих галузей знань у Стародавній Індії.
Понад 4 тис. років назад осілі народи басейну рік Інду і Гангу створили високорозвинену культуру.
Основним центром давньоіндійської цивілізації вважається місто Харанна і Мохенджо-Даро. За назвою 1-го міста цю цивілізацію ще позначають Хараннською. Зазначимо, що ця назва є умовною, так як ця цивілізація охопила також райони Пенджабу, Саураштри, Раджастхана та ін. За територією поширення Хараннська цивілізація була однією із найбільших на всьому Стародавньому Сході. Вона існувала приблизно з 2300 до 1700 рр. до н.е., а потім загинула.
Після цього постала нова цивілізація простором для якої стала Пн.-Сх. Індія в долині р.Гангу. Її виникненню сприяла міграція племен аріїв. Цей період індійської історії в науці наз. Ведійським. Походить ця назва від священних текстів, які увійшли в історію під наз. Веди. Вони почали складатися переважно усно в кінці ІІ на поч. І тис. до н.е.
Веди (буквально – знання, переважно священні) є найдавнішою пам’яткою давньоіндійської культури, яка пізніше написана на матеріалах у віршованій формі, а також прозою до виникнення буддизму (приблизно в 7-6 ст. до н.е.)
До складу Вед входять “самхіти” – 4 збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, зокрема, Рігведа, або Веда гімнів, Самоведа, або Веда пісень, Язжурведа – Веда жертовних висловлювань і формул, і Атхарваведа.
Залишки археологічних культур і Веди свідчать, що Стародавній Індії був притаманний високий рівень природничих та гуманітарних знань, які розвинулися під впливом вавилонських, шумерських та інших цивілізацій. В Сародавній Індії, як і в інших цивілізаціях, які були засновані на ірраціональному землеробстві, значного розвитку набуває астрономія і математика, а також інші системи знань.
|
|
|
Показником високого наукового і культурного розвитку Індійської цивілізації є писемність, яка склалася ще в епоху Харанни, тобто в ІІІ тис. до н.е. Цим письмом, що його умовно називать протоіндійським, було виконано досі не прочитані написи на більш як тисячах печаток та амулетів. Є також написи, зроблені на мідних пластинках, циліндричних паличках із слонової кістки, на посуді, різних знаряддях тощо. Написи на деяких печатках супроводжуються зображеннями тварин, рослин і навіть цілих сцен. Протоіндійська писемність припинила своє існування разом із загибеллю Хараппської цивілізації. Тому історію індійського письма лінгвісти відкривають пізнішими текстами, які датовані серединою І тис. до н.е. Вони складені санскритом – мовою індоаріїв. Найдавнішими такими текстами були ядикти царя Ашоки, де використані два різні аксравіти староіндійського письма: кхароштхі (названі іменем свого творця Кхароштка) та брахми (його автором традиція називає бога Брахму). Дослідники сучасності вважають, що ці алфавіти вироблені на основі семітського чи староперського письма.
|
|
|
Писемність в Індії впродовж століть використовувалась майже виключно для потреб діловодства, а вся релігійно-філософська та художня література передавалася з покоління у покоління в усній формі. Приблизно в 6 – 5 ст. до н.е. в усній творчості на народних мовах – пракритах складається ядро великих епічних поем “Махабхарата” та “Рамаяна”, які остаточно оформлюються в перших століттях нашої ери. Пракрити (від санскрит. “пракрта” – природний, народний, простий) – середньоіндійські мови, які являли собою подальший розвиток діалектів давньоіндійських мов.
Пракритська література тісно пов’язана з релігійними рухами – буддизмом і джайнізмом. На основі цього, відповідно, виникла і література. Наприклад, буддиська література складається із канонічних і неканонічних творів. Зокрема, канонічний твір “Тріпітака” містить правила (тобто певну систему знань і правил поведінки), які регулюють життя членів буддиської спільноти.
Розвиток писемності поклав початок мовознавству, система знань яка виникла в І тис. до н.е. Давньоіндійська традиція граматичних узагальнень пізніше була покладена в основу наукового підходу до мови.
|
|
|
Розтлумачуючи сакральні терміни і дії мислителі ведійської Індії виробили філософські поняття ріти (безособовий універсальний світопорядок), тапаса (загальний психоенергетичний початок), пуруші (духовна сутність і одночасно антропоморфний образ суспільства) і вач (ідея божої мови). На поч. І тис. до н.е. в середовищі жерців-брахманів виникають школи систематичного коментування вед, в процесі якого виокремилися наступні філософські проблеми: природа буття (яке розглядалося як єдина духовна сутність, що пронизує весь Всесвіт); природа істини і можливість пізнання; істинність як зрівняння індивідуального усвідомленого початку із загальною духовною сутністю; етична поведінка (організація послідовності дій з підтримання світового, соціального і духовного порядку, який відповідає релігійному рангу, соціальному статусу, статі і віку індивіда); сутність свободи і можливість звільнення за допомогою особливих зусиль (йоги, аскетизму тощо). Вся ця проблематика утворила основу ідеології брахманізму, яка в подальшому передавалася у вигляді усних текстів на санскриті: Брахман, Араньяк, Упанішад та ін.
|
|
|
Цікавими в Упанішадах є природничо-наукові думки авторів, які побудовані на роздумах, навчанні тощо. Так, незважаючи на те, що одна із дійових осіб Шватеку Аруней гордився, що знає зміст усіх Вед, його батько твердив, що знати то дуже мало, ще потрібно мислити і творити на основі отриманих знань. Він відзначає, що основний рушійний принцип виникнення (розвитку) є роздумування, тобто, мислення. Ту освіту, яку опанував Шватеку потрібно розвивати.
Сама ж освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки, тобто запам’ятовування текстів. Потрібні тексти учням диктував учитель. Учні зазубрювали напам’ять граматику Панінні та словник санскритських синонімів, а також низку інших, причому так, щоб можна було цитувати їх з будь-якої фрази.
В перші століття н.е. в країні з’явилися перші буддиські університети, в яких студенти вивчали релігійно-філософські доктрини, граматику, медицину, логіку, математику, астрономію тощо. Найбільшим авторитетом славився університет у Наланді. Там застосовувалася цікава методика заохочування студентів до опанування наук. Наприклад, якщо хто-небудь виявлял на диспуті особливу красномовність, тонкий аналітичний розум, глибоке розуміння предмета, то його усаджували на слона і урочистою процесією в оточенні численного почту уславлювали. І, навпаки, якщо хто-небуть із учасників диспуту плутався в доведеннях, говорив бідною мовою, порушував закону логіки, то йому розмальовували обличчя червоною і білою фарбами, викачували в пилюці або бруді, затягували в яке-небудь глухе місце або викидали в канаву.
Не зважаючи на такі методи стимулювання у школах і університетах панували схоластика.
В контексті давньоіндійської культури успішно розвивалися прикладні науки: математика, астрономія, медицина тощо.
Стародавні індійці незалежно від інших народів створили власну систему обчислення. Огляд математичних знань показує, що ще в Мохенджо-Даро користувалися десятичного системою обчислення. Про це свідчить вузенька смужка з нанесеними на ній 9 поділами. В Лотхані знайдена частина лінійки із слонової кістки, довжиною 12 см і шириною 1.5 см. Одиницями лінійних мір в Хараппську епохи, мабуть, слугували “ступня” і “лікоть”. “Ступня” складала 33.5 см, а величина “ліктя” коливалася від 51.5 см до 52.8 см. Оскільки “ступні” і “лікоть” були досить великими величинами, існували ще й менші, наприклад, 5.7 см, які неодноразово зустрачаються при обмірі цегли. Всі цеглини були перважно однаковими величинами, їх сторони співвідносилися як 1:2:4, або як 1:3:9.
Числа позначалися штрихами-зарубками. Такі зарубки знайдені, зокрема, на кам’яних кільцях-блоках із яких будувалися колони, що підтримували перекриття жител. Числа від 1 до 4 складаються із однієї групи рисок; числа від 5 до 7 – з двох груп, розташованих як горизонтально, так і вертикально; запис, який би позначав 8, відсутній; число 9 складається із трьох вертикальних груп рисок. Деякі позначення горизонтальними і вертикальними рисочками мали місце і в пізніших числових системах кхарошт і брахми.
Досліджуючи геометричні знання епохи Хараппської культури, слід звернути увагу на те, що міста будувалися у відповідності із раніше складеним планом. Так, Мохенджо-Даро, Храппа, Лотхал були розташовані на території, яка за формою нагадували трапецію. Під час розкопок знайдено велику кількість предметів правильної геометричної форми. Геометричну форму мав орнамент на керамічних виробах. При виготовленні однакових за формою, але різних за величиною предметів, потрібно було знати основи подібності – елементарні, найчастіше всього отриманих емпіричним шляхом. Серед прямокутних раціональних трикутників індусам у 8 ст. до н.е. були відомі трикутники, сторони яких співвідносилися один до одного, як 3:4:5; 5:12:13; 8:15:17.
Для побудови прямого кута в Стародавній Індії користувалися прийомом “натягування шнура”. Звично, співвідношення сторін, яке застосувалося індусами, було 15:36:39. Тобто, таке співвідношення відповідало піфагоровій теоремі, яка була відкрита пізніше. Думається, що індійські математики, хоч і по-іншому, але користувалися значенням “пі”, добували квадратний та кубічний корені, розв’язували рівняння з одними невідомими тощо. Вони застосовували позиційну десятеричну систему обчислень. Беззаперечною заслугою індусів було створення нових цифрових знаків і нуля, а також удосконалення способу написання чисел, який обумовив залежність кожної цифри від місця, яке вона займала. Обчислення із застосуванням нуля було вживане уже в епоху Брахмагупти. Останній жив біля 598-660 рр. Він зробив значний внесок у розвиток індійської математики і астрономії. Головний його твір “Перегляд системи Брахми” (“Брахмас ихутасиддханта”, 628р.), який присвячений переважно арифметиці і алгебрі.
Розвинувши арифметику, індуси внесли значний вклад в алгебру завдяки введенню понять позитивних і негативних величин. Вони також розвинули вчення про рівняння різних величин. Невідома величина позначилася особливим знаком.
В Стародавній Індії, як і в інших стародавніх цивілізаціях, математика була єдиною за своїм типом, за предметом і методом дослідження, а також своїми внутрішніми зв’язками. Тобто, ми можемо говорити про єдність математики в різних стародавніх культурних регіонах.
Певних успіхів досягла також староіндійська астрономія. Визначним астрономом і математиком одночасно був Арібхата. Йому належить одно із перших рішень в цілих позитивних числах лінійного рівняння з двома невідомими. Його спосіб рішення майже не відрізняється від сучасних способів рішення за допомогою безперервних дробів. В астрономічній частині вперше викладається теорія епіциклів для пояснення нерівномірності видимого руху планет.
Аребхат висловив здогад, що земля має форму кулі, яка обертається навколо своєї осі. Він навіть спробував врахувати її окружність. Рух небесних тіл обчислювався майже точно, як і їх розташування відносно екліптики і небесного екватора. Йому уже була відома різниця в тривалості дня і ночі в різних широтах земної кулі. Пізніше астрономічні знання індусів були запозичені народами Близького Сходу, Китаю, а пізніше Греції. Брахмагупта в 7 ст. розвинув далі деякі положення Арібхати. В двох його працях поряд із математичними главами містяться великі астрономічні розділи: про форму неба і землі; про визначення часу; про затемнення Місяця і Сонця; про згрупування і протистояння небесних світил; про місячні стояння; про середу (небесну); про вимірювання небесних тіл.
На розвиток знань про навколишній світ і астрономію в Індії вплинула вавилонська астрономія. Про це свідчить “Панчасиддхантіка” Варахамікіра, який наводить значення синодичних періодів Сатурна і Юпітера до синодичної дуги Венери, які точно співпадають з вавилонськими. В астрологічному творі “Явана-джатака” (ІІІ ст н.е.) вживаються вавилонські лінійні методи обчислення деяких астрономічних параметрів.
Певний вплив на індійську астрономію зробила грецька наука. Індійські вчені запозичили ряд грецьких астрономічних термінів - лінта (хвилина), хор (година, гороскоп), дж’ямітра (хорда). У своєму астраномічному творі “Брихатджатака” Варахаміхіра наводить назви знаків зодіака, які також запозичені з грецької мови.
В свою чергу, індійська наука вплинула на науку Китаю, арабомовних країн і Європи. Через вчених країн ісламу ряд значних досягнень індійської науки стали надбанням європейців.
Проникнення індійських астрономічних і математичних ідей в Китай відноситься до часу поширення там буддизму. В 6 – 7 ст. із санскриту на давньокитайську мову були зроблені переклади астрономічних сіддхант, а у 8 ст. – трактат про індійський календар. В цей же час в китайській астрономічній літературі з’явилися дані про індійську теорію планет і теорію затемнень.
Значного розвитку в Стародавній Індії досягла медицина. В медичній галузі цього періоду відоме імя Вагабхати, автора медичного трактату “Аштанга - Хрідайя”, який працював приблизно в 6 – 7 ст. Задовго до цього індійські медики здійснювали розтин трупів для того, щоб вивчити анатомію людини. Вони робила складні операції, особливо при лікуванні ран і пухлин, застосовували кесарів розтин, знімали катаракту, робили ампутацію кінцівок, трепанацію черепа, успішно застосовували протиотруту. Медики-косметологи уміли робити пластичні операції на обличчі. Індійські медики знали лікувальні властивості дієти, психотерапії, правила антисептики і, можливо, мали уявлення про бактерії та інші хвороботворні мікроорганізми.
З розвитком медицини тісно повязані нагромадження і систематизація інших областей природничих знань. Була зроблена класифікація рослин, особливо тих, в яких були виявлені лікувальні властивості. На основі цього розвиваються фармацевтичні і хімічні знання.
Хімічні знання стародавніх індійців використовувалися в різних напрямках природознавства, зокрема, у виробництві фарб, вяжучих речовин.
До 5 ст відносяться перші твори, які були присвячені безпосередньо проблемам алхімії і практиці її застосування, яка в значній мірі перебувала під впливом китайської науки.
Таким чином, запозичуючи знання інших народів, розвиваючи власні основи науки, індійці зробили значний вклад у світову науку.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!