Первісна техніка і технології виробництва.

Основним характером перетворення людиноподібної мавпи в людину, як це встановлено спеціальними суміжними наукам, виявилася зростаюча активність пристосуванні до зовнішніх умов і зростаюча здатність протистояти їм.

Можна передбачити, що в другій половині раннього плейстоцену, коли почалося т. зв. міндельська фаза зледеніння, дріопітекова мавпа змушена була переходити з життя на деревах на землю з метою добування їжі. Одночасно з цим зростала і зміцнювалася соціальна спільність, яка перетворювала стадо мавп в людське, хоч і примітивне, суспільство, об’єднане спільною працею.

Ускладнення способів в здобуванні їжі спонукало потребу використання, а пізніше і виготовлення спеціальних знарядь, які називають первісною технікою.

Техніка (від грецьк. – мистецтво, майстерність) – є засіб праці, який створюється в системі суспільного виробництва. В широкому смислі до засобів праці відносять предмети, які забезпечують можливість удосконалення виробничого процесу. В основу техніки закладено використання законів і сил природи. Освоюючи сили природи, людина для підвищення продуктивності своєї праці користується діями цих сил.

Предок людини переходив від використання палиці, як певної сили для копання чи захисту від звірів, до її удосконалення для зручності застосування. Крім цього, деякі предмети їжі вимагали додаткових зусиль так як за допомогою пальців чи зубів не можна було розколоти твердий плід, зняти кору дерева (палиці) чи розділити товсту шкіру тварини, щоб потім розрізати здобич на шматки. Цим предметом і певною силою став гострий камінь і кремінь зокрема.

Є думки, які ґрунтуються на фактах археології, що перше застосування загостреного кременю відноситься до дуже давнього часу, до початку четвертинного періоду, або навіть ще до третинної епохи, коли, як відмічалося, могли уже з’явитися перші людиноподібні типи антропоїдів. На цій стадії попередник людини міг підшуковувати подібні камені і користуватися ними для тієї чи іншої мети.

Такі первісні знаряддя, які названі еолітами (від грец. «еос» - зоря, «літос» камінь), відомі в досить великій кількості. Перші такі знахідки були знайдені в місцевості Тене у Франції. Еоліти тут використовували як певний вид техніки, як знаряддя. Доведено, що тодішні людиноподібні мавпи ще не володіли технологією обробітку каменю. Вважається, що на стадії пітекантропа ще не існувало технології вироблення знарядь праці.

Початковий період палеоліту відзначений появою знарядь праці, які являли собою грубо обтесані камені.

В 60-х рр.. ХІХ ст.. французьким археологом Г. Мартіл’є біля м. Шелль (недалеко від Парижу) у Франції були знайдені кам’яні знаряддя, які відносяться приблизно до 800-300 тисяч років. Ці знахідки являють собою масивні дещо валуни, які були оббиті з обох сторін таким чином, щоб бути зручними для тримання в руці і мати загострення на протилежному.

Велика кількість подібних найдавніших знарядь праці знайдено у західній Вірменії, в районі пагорба Сатані-Дар, а на Закарпатті біля с. Королеве, Лука-Врублевська на Дністрі тощо.

Ці перші знаряддя людської праці, які дійшли до нас, мають більш-менш закінчену форму і певну характерну форму, спочатку були описані під назвою сент-ашелльської сокири. Пізніше в археологічній літературі вони отримали назву ручного рубила шелльської епохи. Подібне умовне позначення повинно було підкреслити їх характерну особливість – вживання знаряддя безпосередньо від руки або додаток до руки.

Знаряддя шелльського періоду дуже різноманітні за своєю формою, величиною, якістю обробки і навіть за своїм матеріалом, з якого вони зроблені. Але скрізь виявляють деякі спільні, притаманні тільки їм, особливості.

Найбільш звичною, поширеною формою шелльського ручного рубила – є дещо подовжена овальна форма. Нижня або біля ручна його частина має закруглену форму, а верхня є більш тоншою і загостреною.

Де було можливо, ручні рубила вироблялися із кременю, але при його відсутності його замінювали кварцитом, діабазом, субсидіоном і іншими породами.

Шелльське рубило слід розглядати як знаряддя, яке слугувало в першу чергу для обробки дерева з метою виготовлення найпростішої зброї – дубини і т. ін. Потім рубило використовувалося в процесі добування їжі, замінюючи, в умовах складного людського суспільства, випадковий камінь.

В подальшому, хоч і дуже повільно, відбувалося удосконалення первісної техніки, зокрема, ручного рубила. В ашельський період археологічної історії рубило стало відрізнятися своєю формою. Первісна людина шляхом оббивання (мовби обстругування) виготовляла рубило більш досконалішої форми і менш масивні. Ручні рубила залишаються основними знаряддями праці.

Разом з цим, в ашельський і пізньоашельський періоди помітне зростаюче використання відщепів від виробництва рубил. Сколи і відщепи стали використовуватися як виробничо-технічний інвентар. Більшість з них отримали назву скребки. Останні, судячи по їх поширенню в стоянках того часу, стали важливими інструментами. Цей інструмент відігравав роль різака.

В цьому аспекті цікавим є кремнієвий інвентар печерної стоянки Кіїк-Коба в Криму. Поряд з різними видами більших і менших рубил на території стоянки було дуже багато відщепів, пластин різної конфігурації: одні – це більш або менш трикутні скопи, які дещо нагадували леза; інші – овальні чи округлі відщепи – більш схожі на примітивні скребла чи скребки; треті – загострені на кінці із зогнутим ріжучим загостренням тощо. Всі ці сколи і відщепи використовувалися в якості знарядь праці.

Приблизно такий же технічно-кам’яний інвентар досліджено в стоянці первісних людей в Дордоні (південно-західна Франція), яка відома своїм багацтвом рештків поселень середнього і пізнього палеоліту. Тут, в місцевості Ла Мікок був табір мисливців на диких коней. Цей табір відносять до пізньоашельського часу, що відноситься до середнього плейстосцену, або до верхнього палеоліту. Див. Єфименко с. 168.

В культурних відкладеннях цієї стоянки були знайдені разом з примітивними кремнієвими виробами багато решток диких коней, биків, оленів.

Кремнієвий інвентар в нижньому культурному шарі Мікок має особливий характер. Вироби із кремнію тут подані виключно дрібними кремнієвими сколами, які виготовлялися шляхом розбивання желваків сильними, випадково спрямованими ударами. Відщепи, які були виготовлені таким способом, були дуже гострими знаряддями праці і використовувалися для обробки таких матеріалів, як дерева, шкіри і т. ін..

Серед обробленого кременю є знаряддя схожі на скребла із закругленими краями, призначені, як вважають для загострення (копья) списа чи інших твердих знарядь. Подібні знаряддя праці пізньоашельського періоду знайдені в Англії, Німеччині, Бельгії, Австрії, Іспанії, Північній Африці та інших регіонах світу.

В подальшому техніка обробки каменю удосконалювалася. В тій же пізньоашельській епосі, люди навчилися виробляти більш досконалі, подовжені пластини із кременя. Для цього мабуть були зроблені особливі заготовки, які називають нуклеусами. Вони були знайдені у великій кількості на стоянках Монт’єр та Соммі, потім Леваллуа під Парижем, в палеолітичній майстерні в Дордоні, де на великій території залягав шар кременю. В історію ці пластини із кременю ввійшли як пластинки «леваллуа». Вони мали вигляд широких масивних пластин, інколи овальної форми з гладенькою відбивною стороною з дуже характерною огранкою спинки, яка має велику кількість фасеток (місць сколювання). Ці пластинки порівнюють мов би з розколотим навпіл ашельським «ручним рубилом”. Ці пластинки являли собою великий і міцний ріжучий інструмент.

Подібні знаряддя праці знайдені в гроті Вихватенці на Дністрі, на стоянці Кодак біля Дніпропетровська та інших місцевостях України.

Всі стоянки пізньоашельського періоду названі стоянками типу Мікок. Знаряддя праці поєднують в собі ознаки ашельської техніки з рисами техніки епохи муст’є, яка також відноситься до середнього плейстоцену або середнього палеоліту.

Мустьєрська епоха була встановлена в результаті розкопок середньо- палеолітичних печер Франції, зокрема, печери Муст’є, в однойменному поселенню. Тут знайдені три горизонти знахідок, які відповідають відповідним моментам в історії мустьєрської культури.

Переважаючими знаряддями епохи муст’є були вироби з креміню. Ці вироби мають більшу досконалість. Тут знайдені знаряддя, які нагадують гостроконечники, скребла, різаки, подовжені ножовидні пластинки з добре від лагодженими робочими краями. Тут зустрічаються у великій кількості пластинки типу леваллуа.

Особливістю інвентарю є те, що тут зустрічаються досконалі рубила, які часто мають форму гостроконечників або скребків, зроблених із широких, часто трикутних пластин. Їх особливістю, яка прослідковується в усіх подібних пам’ятках, є те, що вони бувають підправлені тонкою, відстругуючою ретушшю не тільки зі спинки, але частково і з брюшка.

Перші свідчення відносно знахідок мустьєрського типу на території України відносяться до відносно давнього часу і пов’язані з іменем К.С.Мережковського. Під час своїх археологічних експедицій по Криму (1879-1880рр.) він в печері Вовчий грот біля хутора Мазанка, в околицях Сімферополя, на березі р. Бештирек, дослідив стоянку первісних людей. Тут поряд з кістками мамонта, дикого коня, бика, оленя та інших тварин були знайдені декілька дещо оброблених кременів і серед них гостроконечник чудового мустьєрського типу. Цей гостроконечних фігурує в літературі як перша знахідка епохи муст’є на території колишньої Російської імперії.

Крім Бештирецької печери К.С.Мережковський досліджував стоянки первісних людей в інших печерах південного Криму. На жаль, достатньої наукової обробки його знахідки не отримали.

Вивчення кримських палеонтологічних стоянок первісних людей предметніше було зроблено в радянський період в печерах Кош-Коба, Кіїк-Коба, Шайтан-Коба, Аджі-Коба, Чограк-Коба, Бахчисарайська, біля с. Чакурга та ін. Відомий дослідник Г.А. Бонч-Осмоловський в монографії «Палеоліт Криму» ґрунтовно з наукових позицій довів, що в епоху муст’є на території України було активне життя первісних людей.

Серед уламків кісток були знайдені численні знаряддя праці. В якості найбільш типових форм кремінного інвентарю можна описати інструменти печери Кіїк-Коба. За своїми ознаками двобічне об тесане рубило було схоже на гостроконечники печери Муст’є. Знаряддя праці Кіїк-Коба відрізняються меншими розмірами, що, на думку Бонч-Осмоловського, пояснюється незначними покладами кременю, які були в околицях стоянок. На території означеної стоянки були майстерні кремінних знарядь, де малися ковадла для відбивання сколів чи віджики пластин. Вважається, що тут виконувалася підправка робочого леза кремінних знарядь. Звернемо увагу, що тут не було знайдено нуклеусів [ ].

Велику схожість зі стоянкою Кіїк-Коба має інша, яка була відкрита С.І.Забніним в 1927р. біля хутора Чокурга недалеко від Сімферополя. Тут знайдений великий набір кремінних знарядь, майже мініатюрні, зроблених дуже тонкою, типово мустьєрською підправкою. Це в основному гостроконечники, скребки які за своєю формою також різні і мають вигляд трикутничків, сегментів, дзьобів тощо.

Тут були знайдені вироби з кісток у вигляді загострених і відшліфованих знарядь із кісток, який одним із перших з’являється на початку пізнього палеоліту. Появу цих технічних пристроїв слід пояснювати тим, що виникає потреба для з’єднання шкір, які використовувалися як одяг чи для жител.

Зазначимо, що знаряддя праці мустьєрської епохи досліджені і в більш північних регіонах України Правобережжя і Лівобережжя в басейнах річок Дніпро, Дністер, Прут, Десна тощо.

Вважається, що всі джерела матеріальної культури епохи муст’є були залишені неандертальцями. Вони засвідчують про помітне ускладнення трудової діяльності цих первісних людей.

Кінець епохи муст’є став початком пізнього палеоліту або орніко-салютрейської епохи. Пізньому палеоліту відповідають також мадленська і азільська епохи. Періодами цих епох (культур) археологи здійснюють періодизацію пізнього палеоліту.

Орін’якська культура вперше виділена на початку ХХ ст. і назва походить від розкопок в гроті Орін’як (департаменту Верхня Горона) у Франції. Співпадає за часом з кінцем максимального, дніпровського льодовика (біля 40 тис. років назад).

Солютрейська археологічна культура слідує за орін’якської отримала свою назву від стоянки Солютре у Франції. Особливістю солютрейської культури є поширення своєрідних кремінних наконечників, списів, ножів тощо. Наконечники солютрейської культури належать до найвищих досягнень палеолітичної техніки обробітку каменю. До солютрейської культури відносяться Тельманська стоянка на Дону і Костенки І під Воронежем, біля с. Молодове Чернівецької області та ін..

За нею слідує мадленська культура (від печери Ла-Мадлен у Франції). Співпадає за часом з кінцем останнього зледеніння (прибл. 25-30 тис. років назад). Цю епоху називають вюрмською. Це час останнього четвертинного зледеніння. Вюрмська епоха отримала свою назву від р. Вюрм.

Техніка обробітку кременю характеризується зникненням типової для солютрейської культури віджимної ретуші і поширенням різних за формою різців, проколок, скребків, пластинок із щербинками, пластинок і гостряків. Значна їх частина призначалася для обробки кісток. В цей період зросла кількість знарядь із кісток. Численні стоянки типу мадлен досліджені в Західній Європі, Криму, на Кавказі, в Середній Азії, Середземномор’ї тощо.

Азільська культура відноситься до культури племен останньої стадії пізнього палеоліту. Вона співпадає з кінцем так званого вюрмського льодовикового періоду. 25-13 тис. років до н.е. назву отримала від перших розкопок в печері Мас д’Азіль в Піренеях. Племена азільської культури виготовляли кістяні і рогові знаряддя з тонкими кремнієвими лезами, гарпуни із рога оленя, використовували черепашки, як посуд. У племен азільської культури вперше з’являються лук і стріли, а також домашні собаки. Типовими стоянками в Україні є стоянки Баришево, Кирилівці, Журавці, Рогалику та ін. Прийоми, які були характерні для мустьєрської техніки обробки каменю, в одних первісних родових общин пізнього палеоліту вживаються порівняно швидко. Вони витісняють новими прийомами виготовлення знарядь з кременю. В інших, навпаки, зберігаються ще досить довго, зберігаючись навіть в умовах неоліту.

Перехід до пізнього палеоліту відзначений рядом нових фактів. Ця ступінь розвитку відзначається обробітком кісток і рогів, появою невідомих раніше видів знарядь, зброї (лука і стріл), посуду, начиння, зародження зображувальної творчості і іншим. Це, безперечно, було пов’язано із значним розширенням в умовах пізнього палеоліту матеріальних потреб людини і засобів їх задоволення. Ці зростаючі потреби і задоволення були найголовнішим чинником нарощування виробництва і виникнення нових форм господарської діяльності.

Значні успіхи в різних областях виробництва в епоху пізнього палеоліту стають можливими завдяки прогресу техніки, в якій головне місце продовжують займати вироби із кременю. Вони становили основний набір знарядь праці, які застосовувалися людьми пізнього палеоліту для обробки різних інших матеріалів.

В пізньому палеоліті виробництво кремінних знарядь праці скрізь робить значний крок вперед. Значна різноманітність видів і форм знарядь в ту епоху пояснюються тим, що первісне людство, так би мовити, долають певний матеріал кремнієвої техніки – пластинку і відщеп. Останні стають уже напівфабрикатом. З нього люди пізнього палеоліту починають виробляти різні знаряддя із значно складнішими функціями, ніж ті найпростіші види виробничої (господарської) діяльності, які були доступні людині за допомогою гостроконечника і скребла мустьєрської епохи.

В основі пізньопалеолітичного обробітку кременю зберігається спосіб, який широко практикувався людиною починаючи з найдавнішої пори. Певний камінь за допомогою сильного удару іншим каменем (відбійником) розколовся на дрібні відщепи і пластини з гострими, ріжучими краями. Розміри пластинок в інвентарі пізньопалеолітичних поселень Європи і Азії були різноманітними – 3-10 см в довжину і 1-3 см в ширину безумовно, цінувалися пластинки більш довгі.

Для виготовлення того чи іншого знаряддя кремнієва пластина оброблялася вторинною ударною підправкою робочої частини або його кінця в залежності від потреби. Значна частина пластинок подрібнювалася на менші які використовувалися як роючі леза знарядь різного спрямування. Тобто, кам’яний інвентар після мустьєрського часу відзначається значно більшою множинністю геометричних форм – гостроконечники, скреби, проколки різних типів, різці і т. д.

Кремнієві вироби цього типу отримали назву мікролітичних, або геометризованих, знарядь, які зустрічаються майже в усіх культурах пізнього палеоліту.

Правильної форми кремінні пластини, інколи відретушовані, часто закріплювали у вигляді вставок в оправу із кісток, дерева тощо. В мадленську епоху гарпуни слугували не тільки для добування риби. Головним їх призначенням, мабуть, було полювання на звірів, переважно на північного оленя.

В пізньопалеолітичну епоху люди починають широко використовувати кістки тварин в різних технічних знаряддях і пристроях. Звичним матеріалом для виготовлення кістяних знарядь був слоновий бивень, ріг північного оленя а також інші. Слонова кістка і ріг північного оленя були цінним матеріалом для виготовлення різної мисливської зброї, зокрема, наконечників списів, дротиків, стріл, гарпунів тощо.

У цей час широкого розмаху набуває швейне виробництво, яке переважно було справою жінок. В основному виготовлявся одяг із шкіри чи хутра. Цей матеріал розрізали кремінними ножами чи пластинами, а потім зшивався ниткам із сухожилля за допомогою голок виготовлених із трубчастих кісток, як правило зайця. Спочатку на голках робилася спеціальна насічка (зарубка), а пізніше робилися отвори (вушка), які просвердлювалися за допомогою особливих кремінних проколок з дуже тоненьким гострим кінцем.

У виробництві голок люди пізнього палеоліту оволодівають високоточною технологією. Спочатку вирізалася кістяна паличка, яка потім загострювалася напівсферичною кремінною пластинкою. На кінцевому етапі виробництва голка шліфувалася.

В рештках пізньопалеолітичної стоянки в с.Мезин, на правому березі Десни, нижче Новгород-Сіверського була знайдена кістяна голка яка за своїм розміром дорівнювала сталевій швейній голці невеликого розміру. За допомогою таких кістяних голок жінки нашивали на одяг, як прикраси, проколоті черепашки, маленькі кружальця з перламутру, рослинні зерна, пір’я тощо.

В поселеннях, які відносяться до пізнього палеоліту в цілому, ряд знарядь із каменю і кістки могли використовуватися в якості кайла чи мотики для копання як, чи видовбування коренів.

В цей період зароджується сокира. Спочатку людина пізнього палеоліту виробляє рубаючі знаряддя у вигляді гострого кремінного вкладення в розщеплену палицю (рукоять). Цей тип примітивної сокири, безперечно, використовувався протягом дуже довгого часу. Він тільки удосконалювався. Такий зразок сокири було знайдено в поселенні Костенки. Тут також було знайдено кайло створене з частини бивня мамонта, яка була прив’язаною до рукояті.

До мезоліту відносяться пам’ятки з одного боку так звані терденаузького типу, які були поширені переважно в південній частині Європи, а з іншого – пам’ятки, які відомі під іменем культур маглемозе, лінгбі, гамбургської, свідерської і т.п.

Терденаузька культура отримала назву від стоянки біля містечка Фед-ан-Терденуа в Північній Франція. Для терденаузької культури характерним є поширення так званим мікролітів. Як уже пояснювалося вище – це мініатюрні керамічні знаряддя різних геометричних форм. Вони мали 1-2 см ширини і слугували часто наконечниками стріл, вставками для створення різних дерев’яних і кістяних знарядь.

Культура маглемозе походить від стоянки мисливців, рибалок мезолітичної епохи, яка розташована недалеко від м. Муллеруи в Данії. Тут знайдені численні кремінні, кістяні і рогові знаряддя. Найбільш характерними були так звані мікроліти: невеликі округлі і сегментовидні скреби, трикутні гостряки, пластини (відщепи) у формі ромбів, трапецій тощо. Для обробки кісток люди використовували кремінні скребки і різці. Для обробки дерева застосовували грубо затесані (оббиті) сокири із кременю. Із кісток і рогу виготовлялися наконечники списів, гарпунів, кинджалів, долота, шила, голки і т.д.

Подібна стоянка була відкрита в іншому населеному пункті Лінгбі (Данія), культура якої ввійшла в історію як лігнбі. Під Варшавою була відкрита така ж подібна стоянка Свідри-Вельке, від якої і пішла назва свідерської культури. В епоху мезоліту відбувалося заселення первісною людиною значних просторів Північної Європи. Представники цієї культури мали лук і стріли з кремінними наконечниками. Характер інших знарядь праці був типовим для вищезазначених.

Найбільш повна характеристика культурних решток цього типу в умовах Східної Європи подана М.В. Воєводським. Його висновки зводяться до того, що на європейській території можна розрізнити три територіальні групи мезолітичних поселень, які значно розрізняються за складом і характером інвентарю.

Це, перш за все, дюнні стоянки Руської рівнини (Грем’яча, Борки, Єлин бор, Скнятинська, Соболевська та ін.) Особливо характерними для цих поселень є невеличкі наконечники для стріл, які виготовлялися із кремінних пластинок.

Терденаузька та інші стоянки поступово стають основою неолітичної культури, яка характеризується зародженням відтворюючих форм господарювання.

На стадії пізньопервісної общини, яка відноситься до неоліту характеризується розвитком відтворюючого господарства ранніх землеробів або землеробів-скотарів, відбувається значний стрибок в розвитку знання, яке сприяло прогресу техніки, виготовленню кам’яних знарядь праці. Ще більше удосконалилася техніка віджимної ретуші. Місцями відомої ще в мезоліті шліфування, полірування, а також розпилювання і свердління каменів в період неоліту набули поширення.

Потреби землеробства вимагали удосконалення техніки, знарядь праці. Для розчистки лісів під земельні ділянки (поля) потрібні були більш ефективніші клиноподібні сокири і тесла, які вироблялися за допомогою розпилювання, свердління і шліфування.

Палиці-копачки і примітивні жнивні ножі еволюціонували в більш продуктивні мотики і серпи.

Для розмелювання зерна були винайдені зернотерки і ступки, які стали невід’ємною частиною побуту і виробництва.

Землеробство вимагало осілого способу життя. Примітивні житла первісних людей стали замінюватися більш довготривалими землянками або напівземлянками, які постійно удосконалювалися. Тобто, започатковується така галузь економіки – житлове будівництво. В VI ст. до н.е. будуються міцні наземні будинки в Єгипті, Месопотамії, Україні та ін. В їх конструкції використовувалися лоза, очерет, глина. Залишки таких жител прямокутної форми досліджені, зокрема, на неолітичних поселеннях поблизу селища Соврані Одеської області, біля сіл Торського Заліщинського району Тернопільської області та Назвиська Городянківського району Івано-Франківської області, Трипілля Київської області тощо.

Там, де продовжувало розвиватися високоспеціалізоване рибальсько-мисливсько-збиральницьке господарство, знаряддя праці також набули більшої досконалості. У сухопутному мисливстві стали застосовуватися пастки, капкани, сільці, в морському полюванні і рибальстві більш удосконалені гарпуни, сіті, вудочки з крючками.

Значного поширення набули засоби пересування: човни-довбанки, волокуші, санки і лижі, в які з часом, переважно стали впрягати собак. Для виготовлення багатьох із цих знарядь праці використовувалися удосконалені ножі, шліфовані сокири тощо.

Важливим кроком людства на шляху пізнання природи й опанування її ресурсами стало винайдення в епоху неоліту керамічного посуду. Відкриття таємниці перетворення виробів із м’якої і пластичної глини в тверді «кам’янисті» предмети було безперечно для свого часу важливим технічним засобом. Керамічний вогнетривкий посуд відразу став незамінним у побуті і господарстві. З його появою вперше склалися умови для приготування достатньої кількості вареної їжі та надійного зберігання харчових запасів Гончарне виробництво є найважливішою ознакою «неолітичної революції».

Революційним винаходом періоду неоліту було також прядіння і ткацтво. Поряд з хутряним і шкіряним одягом з’являється одяг із рослинних волокон, а пізніше вовни.

Таким чином, попередньо відзначили, що основними виробничими досягненнями на стадії неолітичної пізньопервісної общини було становлення землеробства і скотарства, удосконалення техніки обробки каменю, винайдення кераміки, ткацтва і т.п., які свідчать про значний прогрес у первісну добу. Ці досягнення вимагали також подальшого удосконалення організації праці.

Розвиток відтворюючих форм господарювання в період енеоліту був прогресуючим. В землеробстві розвивалися такі форми, як обробіток постійних і перелогових ділянок, непоживних і поживних земель, а також деякі інші.

Завдяки винайденню застосуванню первісного рала підвищувалась, у порівнянні з неолітичною епохою, загальна культура землеробства виникла можливість до перелогової системи землекористування, а також до впровадження ярих та озимих посівів зернових. Оброблені первісним ралом землі засівання твердою і м’якою пшеницею, ячменем та просом.

Розвинене багатогалузеве господарство раннього енеолітичних племен уже потребувало значної кількості різноманітних знарядь праці, мисливської зброї, а також предметів побуту. Основною сировиною (як і в неолітичну епоху) був кремінь та камінь з місцевих родовищ. Потреба у виробах з кременю постійно зростала. Люди енеолітичної епохи виготовляли широкий асортимент крем’яних виробів, які застосовувалися в різних галузях господарства, а також у побуті. До них належали крем’яні та кам’яні відбійники, ретушери, точильні камені, без яких не могла обійтися жодна кремене- та каменеобробна майстерня. Для обробки дерева, яке використовувалося у житлобудівництві, з каменю та кременю виготовляли сокири, долота, тесла, свердла, скобелі та інші знаряддя. Великим попитом у землеробських племен користувався серп. З кременю виготовляли невеличкі пластини – вкладиші, вставляли у вигнуту рогову або дерев’яну оправу. Різноманітні знаряддя праці виготовляли також із кісток і рогу, деревини та глина. Це були інструменти для обробки шкір, виготовлення одягу, для плетіння та в’язання.

Енеолітичні племена, в тому числі і ранньотрипільські, застосовували перший механічний пристрій – ручний лучковий дриль для свердління різних матеріалів.

Революцією в техніці неоліту і енеоліту було винайдення приблизно в ІV тис. до н.е. колеса, яке використовувалося в різноманітних транспортних засобах, механізмах тощо. Найдавніший колісний віз був знайдений під час розкопок в Мохенджо-Деро в Індії. Попередником колеса був каток, який підкладався під вантаж, що пресувався. Каток з часом почали обробляти (спочатку випалюванням середньої частини). Але це був, хоч і важливий, але незручний пристрій. В процесі еволюції катка і було винайдено колесо.

Крім воза колесо застосовувалося в гончарному виробництві. На базі колеса був створений гончарний круг, як технічний пристрій для виробництва глиняного посуду і деяких видів кераміки. Гончарний круг був поширений в кінці четвертого тисячоліття до н.е. у шумерів, а в Індії, Сирії, Єгипті та інших регіонах на початку третього тисячоліття.

Винайдення гончарного круга сприяло підвищенню продуктивності праці в гончарному виробництві. Розвитку гончарного виробництва сприяло також винайдення печей для випалювання кераміки. Але ні керамічні печі, ні гончарний круг не були обов’язковою умовою становлення раннього гончарного ремесла. Наприклад, незважаючи на те, що трипільські гончарні не знали гончарного круга, їх вироби вражають різноманітністю і витонченістю форм. Для розпису глиняного посуду трипільці широко застосовували мінеральні фарби. Посуд трипільців випалювався у спеціальних печах. Посуд виготовляли двох видів: кухонний і столовий. Зазначимо, що виробництво предметів гончарства забезпечувало зростаючі потреби суспільства. Виготовлення оригінального глиняного посуду у багатьох народів було справою майстрів-професіоналів, а керамічне виробництво спеціалізованою галуззю общинного ремесла.

Одним із найважливіших винаходів епохи неоліту було відкриття металу і його застосування. Першим металом, який мав виробниче застосування була мідь. Використання самородної міді почалося наприкінці неоліту. Мідь спочатку обробляли шляхом холодного чи гарячого кування, а пізніше, освоївши плавлення мідних руд, почали виробляти знаряддя праці і інші побутові речі шляхом лиття. Це було геніальне технічне відкриття первісного суспільства. Недостатня міцність цього матеріалу була однією із причин переважання кремінної техніки в період енеоліту. Разом з цим освоєння міді для виготовлення технічних інструментів в подальшому визначило прогрес в розвитку техніки. Одночасно з міддю почалося плавлення і інших металів – срібла, свинцю, олова. В процесі цього виробництва мабуть і відбулося випадкове попадання олова в мідь, що призвело до утворення сплаву, який пізніше назвали бронзою.

Бронза (від фр. – bronze) на думку Г.Кунова і Левіна-Дорм отримало свою назву від міста Бріндізіума в Італії, який в середні віки був центральним пунктом виробництва бронзових виробів.

Вперше бронза стала відома в країнах Стародавнього Сходу, в Передній Азії, Середземномор’ї та Єгипті. В епоху бронзи високого рівня досягла цивілізація Індії та Китаю. Під впливом цих стародавніх цивілізацій у другій половині ІІІ тисячоліття до н.е. бронза увійшла в ужиток на значній території Євразії.

У зв’язку з тим, що висвітлення розвитку науки і техніки стародавніх цивілізацій буде предметом наступної теми, тому зробимо деякі висновки.

В первісну добу відбувався поступовий і дуже тривалий процес накопичення донаукових раціоналістичних знань про навколишній світ. Свідомість первісної людини складалася з двох рівнів: повсякденного, стихійного накопичення знання і міфотворчого (релігійного). Як певної систематизації звичайного повсякденного знання.

Повсякденне, стихійно-емпіричне знання включало в себе: дивовижне знання навколишньої місцевості; поява зародкових географічних карт; знайомство з анатомією і поведінкою тварин; орієнтація у властивостях рослин, особливо лікарських і токсичних; вивчення анатомії людини; зародження медицини, прийомів примітивної хірургії.

В первісну епоху відбулося зародження лічби, нагромаджувалися астрономічні знання шляхом спостережень за небесними світилами.

Вищим рівнем первісної свідомості стала міфологія. Для міфологічної свідомості характерне перенесення общинно-родових відносин на природні процеси.

Первісна доба – це надзвичайно тривалий і повільний процес розвитку простих і складніших знарядь праці – первісної техніки. Перші прості, а потім і складніші знаряддя праці були створені людиною в умовах постійно розвиваючого первісного суспільства. Великого значення для розвитку техніки мало освоєння вогню, який був уже відомий синантропу. Були винайдені і удосконалювалися поєднані знаряддя праці – лук і стріли, гончарне виробництво. Було винайдено колесо і засоби пересування створені на його основі. Удосконалення техніки сприяло суспільному поділу праці, а це в свою чергу створило хороші передумови для подальшого розвитку техніки.

 

Питання для самоперевірки і засвоєння матеріалу: 1. Як науковці визначають основні хронологічні рамки первісно-общинного ладу? 2. Що таке антропогенез? 3. Якими технічними відкриттями позначився період неолітичної революції? 4. Як вплинуло на удоскроналення техніки винайдення колеса? 5. Завдяки яким чинникам відбувся розвиток простих і складних знарядь? праці.

 

 

Лекція 3.

---

Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!