Наукові досягнення народів Передньої Азії.
Передня Азія – південно-західна частина Азії від Босфору, Середземного і Червоного морів до Іранського нагір’я включно. Цей географічний простір в свою чергу поділяється на Месопотамію, Межирічну Палестину, Малу Азію (Анатолію), Аравію та ін.
Протягом ХІ – VІІІ тисячоліття до н.е. в Месопотамії почався перехід від кочового до осілого способу життя, зайняття землеробством. В VІІ-VІ тис. до н.е. стародавні землероби стали переселятися в долини рік Тигру і Євфрату. В другій половині VІ тис. до н.е. вони почали застосовувати в землеробстві примітивну іригацію, освоїли металургію. В V тис. до н.е. стародавні поселення з’явилися також на крайньому Півдні Месопотамії. Наприкінці V – в першій половині ІV тис. до н.е. там склалася убеїдська культура, творцями якої деякі вчені вважають протошумерів, а вже в другій половині ІV тис. до н.е. на базі цих поселень виникають міста, протошумерська писемність, відбувався процес утворення рабовласницького суспільства. На межі ІV-ІІІ тис. до н.е. у побут увійшли мідні та бронзові знаряддя праці, будувалися храми, велися масштабні фортифікаційні роботи, звичною стала організація воєнних походів, ускладнилися соціальні відносини. Все це було новим явищем в розвитку стародавніх спільнот людей цього регіону світу і це дає нам право говорити про виникнення шумерської цивілізації.
Важливим покажчиком цієї цивілізаційності була система знань або переднаука.
|
|
|
Наука, точніше, переднаука у шумерів була або безпосередньо зв’язана зі шкільним викладанням, або була наслідком його, тобто, являлася розвитком ідей і методів, які виникали в ході викладання. Розгадані вченими написи на глиняних таблицях свідчать, що потреба в шкільному викладанні виникла в шумерів біля ІІІ тис. до н.е. у зв’язку з винаходом, для потреб великих храмових, а потім і царських господарств шумерського письма. Спочатку це було ієрогліфічне (малюнкове) письмо, а пізніше – клинописне і, певною мірою, абстрактне. Цим письмом писали на глиняних табличках зрізаною під кутом тростинною паличкою.
Система клинописного письма включала декілька сотень знаків, спочатку зображувальних. Кожен із цих знаків передавав назву зображувального предмета або будь-яке інше зображення, схоже як за значенням, так і звучанням. Пізніше, були винайдені знаки, які уже могли позначати тільки корені слів, або окремі склади. Складові значення знаків були дуже складними і обирались за принципом значення «ребуса», тобто, у відповідності із звучанням цілих слів.
Такий характер письма викликав необхідність створення шкіл («е-дуби») по заучуванню списку знаків, головним чином шляхом багаторазового його переписування. Заучувались також списки різних термінів, які могли вживатись у господарських чи інших документах. Потім викладач переходив до наступного етапу навчання. Учням давалися для переписування тексти, які легко запам’ятовувалися, наприклад, поговірки, а потім уже і цілі літературні твори (фольклорні чи спеціально створені для школи). Основним завданням школи, а пізніше індивідуальних вчителів було навчити дуже складній клинописній грамоті.
|
|
|
В зв’язку з тим, що шумери являли собою єдність двох окремих народів, тобто, шумерів і аккадців,тому учнів навчали мові цих двох народів. Учень, який закінчував школу повинен був усно і письмово перекладати з шумерського на аркадський і навпаки, знати напам’ять граматичні терміни і способи граматичної будови речень.
Незважаючи на те, що шумерська мова майже повністю витіснена із повсякденного вживання в школах, її продовжували вивчати. Для цього навіть був підготовлений посібник, на мовах обох народів. В посібнику, який називався „Ana ittisu – Ki-Ki. Kal-bi-se„, містилися терміни, які вживалися при вирішенні побутових, господарських, правових чи інших справ.
В цьому посібнику вчені знайшли дані про те, як шумери, а потім вавилоняни класифікували правові знання за реальними областями життя. Наприклад, були об’єднані правові норми, що вирішували боргові зобов’язання, проблему найму, відносини з рабами, усиновлення і шлюбу, тощо. Характерними для правової переднауки Месопотамії є те, що ніде в писемних пам’ятках не викладалось загальних положень права. Разом з цим, право всієї Передньої Азії мало казуальний характер. Казуальний походить від поняття казус (від лат. Casus) – випадок, подія, яка стала причиною справи, за якою прийняте рішення, з яким юрист, суддя чи писець повинні були узгоджувати свої нові рішення.
|
|
|
Суттєвим є те, що, на відміну від Індії, Палестини і багатьох інших країн Стародавнього Сходу, у Вавилонії правова наука була переважно світською і, як більшість наук, пов’язувалася зі шкалою і шкільним викладанням.
„Ana ittisu„ є цікавим не тільки як пам’ятка юридичної науки, а й як пам’ятка вавилонської педагогіки і лінгвістичної науки.
Природничі науки в Передній Азії були розвинені слабо. З деякою натяжкою можна вважати системою знань список назв рослин і каміння, складений у Вавилонії. Цей список називається «Har – ra = hubullu». Разом з цим цей список на той час був і є джерелом знань. Пізніше на базі цього списку виникають інші, в яких подаються описи і характерні властивості рослин і каміння, зокрема, «Jammu sikinsu» і «Abun sikinsu». В ці списки включалися деякі хімічні і рослинні рецепти, зокрема, по виявленню кольорової емалі чи скла.
|
|
|
Про те, цілий ряд областей технічного знання, наприклад, будівельна справа, агротехніка не стали предметом списків (писемності). Це свідчить про те, що технічне навчання не входило в поле діяльності «е-дуби» – школи. Навіть такий гуманітарний предмет, як історія не був предметом практичної діяльності писців, а, відтак, і шкільного викладання.
Початок знання з історії у вавилонян були зв’язані культом предків, із спробами знаходити в навколишньому світі явища, які б передбачували важливі події.
Крім навчання грамоті, одним із основних завдань шумерської школи було навчання рахуванню, або, математиці. Ця система знань для людей тієї епохи була дуже складною.
Математика стародавнього Вавилону була тією системою знань (переднаукою), в якій стародавні вавилоняни досягли значних успіхів. Проте вони не змогли звести окремі відкриття в теореми і формули, які сьогодні мають загальне значення.
Математика Вавилону вирішувала практичні завдання, пов’язані з вимірюванням земельних площ. Певні обчислення потрібно було робити при встановленні розмірів податку чи обчисленні процентів на майно і борги. Оскільки часто приходилося мати справу зі схожими чи однаковими розрахунками, то складалися таблиці, які полегшують роботу чиновників чи інших осіб.
Застосовувалися два різних способи обчислення: для однієї мети – шестидесятична система; для інших – десятична система. Не дивлячись на складність систем обчислення, шумери уже вміли робити різні види обчислень: додавання і віднімання, множення і ділення, зводити в ступінь, діставати квадратні і кубічні корені.
Як для шкільного навчання, так і для практичних цілей використовувались збірники задач. Користувалися математичними текстами різного спрямування: 1) які мали тільки задачі; 2) які містили задачі і їх рішення; 3) такі, які містили детальні приклади, що роз’яснювали задачу і спосіб її вирішення.
Розроблена шумерами техніка обчислення дозволяла писцям добитися відповідного автоматизму при часто дуже складних підрахунках. Навички автоматизму вироблялися в школах шляхом багаторазового переписування і, по-можливості, запам’ятовування різних таблиць. Ці таблиці слугували також допоміжними посібниками довідниками. Існували також таблиці зворотних величин,множення, обчислення площ, коренів квадратних, ступенів.
Ділення чисел займало центральне місце у вавилонській обчислювальній техніці. Ділення на будь-яке правильне число могло бути здійснене завдяки поєднання таблиці зворотних величин з виробленим обчислювальним алгоритмом утворення зворотних величин від правильного числа. Були винайдені правильні числа. Всі вони фігурують в більшості складових таблиць і в задачах.
Важливу роль в навчаннні відігравали геометричні задачі, які були пов’язані головним чином з обчисленням об’ємів риття каналів, басейнів, зерносховищ, будівництвом дамб, стін тощо. Була вироблена деяка планіметрична термінологія. Геометричні задачі в текстах на глиняних таблицях часто ілюструються кресленнями.
Планіметричні задачі мали справу переважно з трикутником, трапецією і кругом. За “Пі” наближено приймалось число 3. Деякі автори досить обгрунтовано доводять, що вавилонянам було відоме і більш точне значення “Пі”, тобто 3,125.
В стереометрії шумеро-вавилонські математики займалися обчисленням об’єму різних просторових об’єктів, що було пов’язано головним чином з необхідністю визначення затрат матеріалу і робочої сили.
В області алгебри центральне місце займали задачі на квадратні рівняння.
В середньовавилонський період з’являються серії клинописних таблиць, які являють собою збірники алгебраїчних задач. В ці збірники були включені задачі на системи рівнянь з двома, трьома, а інколи і чотирьма невідомими. При складанні задач на здобування квадратного кореня математик так підбирав числові дані, щоб корінь здобувався точно. Тут можна говорити про початки теорії чисел. Поштовхом для її виникнення послужили геометричні задачі, пов’язані з так званою теоремою Піфагора, яка була винайдена значно пізніше в Греції.
Отже шумеро-вавилонська математика, яка була створена заради шкільного викладання, виросла пізніше в науку, метою якої була уже не тільки господарська практика, скільки “мудрість”, тобто вміння здивувати своєю думкою. Додамо, все, що створено вавилонянами в математичній області – це “теоретична математика”.
Розвиток математики був також спричинений спостереженнями за небесними світилами. З особливою увагою народи Месопотамії спостерігали за небом і зірками, сонцем і Місяцем тощо. Упевнившись в тому, що космічні явища впливають економіку, стародавні люди всіх епох і бронзи, зокрема, для зв’язків із космічними божествами під керівництвом своїх вождів, жерців тощо, будували храми і зіккурати. Останні створювали кращі умови для спостереження за рухом небесних тіл. Цих спостережників стали називати астрономами, які визначали положенння Місяця та інших світил по відношенню до планет і поступово встановили періодичність руху небесних тіл.
В процесі таких багатовікових спостережень виникла вавилонська математична астрономія, становлення якої припадає на старовавилонський період. До нашого часу збереглися численні тексти і таблиціз астрономічними обчисленнями відстаней між зірками. Один із астрономічних текстів відноситься до XVII ст. до н.е. (кінець династії Хамимурані). Мова йде про появу і зникнення Венери за Ніпнурським місячним календарем.
До каситевського часу (XVI – XII ст. до н.е.) відносяться копії, можливо, дещо більш ранніх текстів, які містять переліки найважливіших зірок і їх видимих груп з вказівками, як визначити відстань між ними в лінійних вимірах, так званих “вавилонських милях” (вечи). Така миля дорівнювала 2м годинам ходу; інколи її дорівнювали 21 600 ліктів або 10тис метрів.
Зазначимо, що більшість астрономічних спостережень робилися для пошуку призвісток (прикмет). Тобто, астрономія була тісно пов’язана з астрологією. Наприклад, асірійські царі мали при дворах астрономів-астрологів, які реєстрували небесні явища. Ці реєстрації використовувались для укладання календарів і гороскопів. Великою заслугою вавилонських астрономів стало відкриття сароса – проміжку часу, по закінченню якого сонячні і місячні затемненння повторюються в тій же послідовності.
Пізновавилонські астрономи створили ефемеріди, які включали різні астрономічні дані (частіше всього координати небесних світил), які були вирахувані для цілого ряду послідовних моментів часу. Наприклад, дати середніх поєднань Сонця і Місяця в кожному місяці і році за так званою Селевкідською ерою (з 2 квітня 311р. до н.е.): період зміни швидкості руху Місяця; рух Сонця за даний місяць; довгота точки екліптики, яка відповідає середньому сходженню Сонця і Місяця в кожному І місяці; тривалість дня і ночіпри заданій довготі Сонця (1 Місяця); тривалість затемнень тощо.
Місячні ефемеріди – найбільш важливе, але не єдине досягнення пізньвавилонської астрономії. В Месопотамії були зроблені революційні астрономічні відкриття. Вони надежать в першу чергу шумерам. Так, часто обертання Місяця навколо Землі було встановлено з точністю до 0,4 с. Побутують думки, що астрономи давнього Шумеру знали про найвіддаленішу планету Сонячної системи – Плутон, яка була відкрита лише в 1931 р американським астрономом К.Томбо.
В V ст до н.е. функціонували великі астрономічні школи у Вавилоні, Борсіні, Сіппурі, Уруку та ін містах. На цей час припадає діяльність великих астрономів Набуріана, Кідена, Екурзакіра і Сінлікеуннінні. Перший з них розроюив систему визначення фаз Місяця, другий – встановив тривалість сонячного року, який, за його підрахунками, становив 365 днів 5 годин 4 хвилини і 4,16 секунди. Кіден помилився лише на 7 хвилин і 17 секунд. Існує думка, що Набуріан винайшов власну систему обчислень місячних ефемеріз, тісно пов’язуючи її із швидкістю Сонця, яка вважалася постійною.
Отже, вавилонська астрономія значно вплинула на еліністичних, грецьких і римських астрономів, значну долю чого вони використали у своїх дослідженнях.
Вимірювання часу і астрономія сприяли виникненню календаря (від лат. Calendae або Kalendae). Календаю у стародавніх римлян називався 1-й день місяця. Календар [calendarium, буквально – боргова книга (боржники платили проценти 1-го числа кожного місяця)] – система обчислення тривалості проміжків часу, яка використовує періодичність явищ природи, що проявляються у русі небесних світил. В розвитку календаря знайшло відображення господарського укладу, а точніше товарно-грошових відносин у народів. Етімологія поняття “календар” пов’язано з calo, - are “вигукувати, проголошувати”. В 1-й день місяця помічник верховного жерця кілька разів проголошував про необхідність сплати боргу, інших платежів (податків).
Кожен із народів винайшов свій власний календар, але в більшості вони були схожими.
Найвідомішою одиницею виміру часу був сільськогосподарський рік, який приблизно співпадав з обертанням Землі навколо Сонця, тобто сонячним роком. В усіх народностей було поняття рік, який поділявся на сезони, кількість яких найчастіше = 4, але їх могло нараховуватися і до 7. Сезони розподілялися на менші інтервали (від 10 до 15 на рік), які відповідали фазам Місяця і особливо періодами появи і зникнення. В усіх народів Передньої Азії уже в 1-й половині ІІІ тисячоліття до н.е. встановилися календарі, засновані на місячному році з 12 місяцями (періодами), які містять 30 або 29 днів. Кожен місяць починався ввечері того дня, коли після періоду невидимості з’являвся новий Місяць.
В ході застосування місячного календаря не втрачався його зв’язок із сільськогосподарським роком. Це підтверджується збереженням таких назв, як “місяць збирання ячменю” і т.п. щоб цей зв’язок був реальним до місячного року з 354 днів час від часу добавляли додатковий так званий “високосний місяць”.
Крім місячного поділу року здійснювалася градація на дещо довші періоди, ніж рік. Цю періодизацію вони робили за роками життя чи правління вождів. Так, в шумерському місті – державі Шурупнаку такий проміжок визначався зміною посадових осіб державного управління; в Лагаші визначення більших періодів ніж рік здійснювалося за роками правління управителя – жерця. Пізніше встановилася система називати кожен рік за якою-небуть подією, тощо.
Цікавим є Ніпнурський календар, який уже на поч. ІІ тисячоліття до н.е. був прийнятий в якості єдиного календаря майже у всій Передній Азії. Детальніше про це (див.: В.В.Емельянов “Нипнурский календарь и ранняя история зодиака”. – “Петербургское востоковеденье”, 1999. – 272 с.)
Певні переднаукові дослідження народів Передньої Азії були в галузі медицини. Медицина, наприклад, Нижньої Месопотамії розвивалася двома напрямками: 1) магічному; 2) практичному. Основною дійовою особою 1-ї був чаклун – заклинатель, 2-ї – практик (костоправ, знавець лікувальних трав тощо). Цей поділ проходить через всю історію стародавньої Месопотамії. Разом з цим, письмові дані розвитку медицини відносяться до ІІ тис. до н.е. До цього часу відноситься посібник для чаклунів – заклинатель духів, який носить назву “Коли в дім хворого заклинатель іде” підготовлений на 40 табличках. Він містить, по-перше, прикмети, які відповідають певним частинам тіла і, по-друге, вказівки, що ці прикмети знаменують.
Практики лікували хворих травами, робили хірургічні операції, включаючи ампутації, зрощували переломи, видаляли катаракти з очей і т.д. В медичних текстах подаються описи цих операцій, а також анатомічна система людини. На глиняних табличках зафіксована класифікація хвороб і їх симптомів, а також застосування лікарських засобів.
Переліки лікарських засобів укладалися в Шумері ще за часів ІІІ династії управителів м. Ура (ХХІ ст до н.е. і пізніше).
В багатьох державах Передньої Азії медицина захищалася законом. Відомий законодавчий збірник Хаммураті встановив відповідальність за несплату медичної допомоги і про покарання хірурга за неякісну операцію. Одна стаття цього документу встановлювала, що хірургу, який оперуючи око людини або видаляючи бельмо завдав шкоди пацієнтові, слід відрубати обидві руки.
Цікавим епізодом в історії медицини Вавилону є лікуванння гнилого зуба. Вавілоняни вважали, що утворення дупла в зубі відбувається завдяки хворобам, які туди проникають і виїдають внутрішню частину зуба. Вони вважали, що видужати від цього недуга можна, застосувавши відповідні заклинання. Але часто біль в зубах зупиняли за допомогою отруйних (лікувальних) трав, а дупла заповнювали деревною смолою.
Природно, що між заклинателями і лікарями практиками постійно точилася боротьба. Перемагали в ній заклинателі. Практики довгий час перебували на нижньому щаблі ієрархії медичної професії. І як результат, на довгі роки спостерігалося гальмування і застій в цій царині.
Отже, всі знання шумерів, вавілонян, ассирійців, хетів та інших народів Передньої Азії створені практичною необхідністю. Деякі так і залишаються в області чистої практики і усно передавалися із покоління в покоління. І тільки невелика частина знань була зафіксована письмово. Записані знання вивчалися в школах, як такі, що мали практичне значення. Письмово зафіксовані знання вважаються донауковими.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!