Етапи розвитку, значення науки і техніки у житті людства. Значення навчальної дисципліни у підготовці майбутнього технічного спеціаліста.
Загальновідомо, що наука – це головне джерело нових знань, котрі використовуються людством у всіх сферах його діяльності. Однак таке сприйняття науки притаманне лише для сучасної людини, натомість у давнину ставлення до науково-технічних знань було далеко неоднозначним.
Так, у Давній Греції надзвичайно шанували філософію та мистецтво, саме у цей період і зародилися початкові ідеї про атомарну будову матерії (Демокріт, Епіку), було запропоновано першу модель світобудови –геоцентричну систему світу (Аристотель, Клавдій Птолемей), закладено основи елементарної математики (Піфагор), алгебри (Діофант), відкриті найпростіші електричні та магнітні явища (Фалес Мілетський), закладені основи пневматичної і гідравлічної техніки, винайшли водяний годинник (Ктесибій), зародилася механіка (Аристотель). Водночас механіку греки вважали заняттям для простолюдинів.
Пізніше, коли почали формуватися світові релігії, наукові знання взагалі стали заперечуватися, а їх носії – переслідуватися. Один із засновників християнської церкви Тертуліан наполягав, що якщо є Євангеліє, то будь-яке інше знання людині взагалі непотрібне. Після захоплення Олександрії мусульмане спалили її видатну бібліотеку, при цьому халіф Омар заявив, що усі спалені книги є шкідливими, і мають бути замінені однією – Кораном. Навряд чи можна сьогодні з’ясувати точно, яку саме кількість знавців хімії (алхіміків) та медицини (народних целителів) знищила інквізиція. Навіть у XVII ст., коли почалася епоха Відродження, інквізиція звинуватила у єресі та відправила на вогнище італійського вченого Дж.Бруно – автора трактату „Про нескінченність”, в якому містилася концепція про нескінченність Всесвіту, висловлювалося припущення про існування інших світів у Всесвіті, ідея про єдність законів природи. У цей час переслідувалися й винахідники нових механізмів: 1579 р. у Данцигу був страчений механік, який створив стрічкоткацький верстат: у такий спосіб тамтешній муніципалітет намагався боротися проти можливого виникнення безробіття серед ткачів.
|
|
|
Попри перешкоди і труднощі, і в епоху середньовіччя наука і техніка продовжували розвиватися. Саме в епоху середньовіччя були винайдені порох, окуляри, дзеркало, механічний годинник, папір. Нові засоби руху призвели до „транспортної революції”. Блискучі відкриття у царині астрономії, медицини були зроблені у цей час вченими Близького Сходу і Середньої Азії. Самаркандський астроном Улугбек створив каталог 1018 зірок, який тривалий час вважався найкращим каталогом зірок у світі. Неабияким авторитетом у світі користувався Ібн Сіна (Авіцена) – автор таких відомих праць, як „Канон медицини”, „Книга зцілення” та ін. Важко переоцінити і таке здобуття людства доби середньовіччя, як винайдення книгодрукування. Його засновником став німецький винахідник Й.Гутенберг. Практично тоді ж вийшла перша друкована книга, написана уродженцем України – праця Ю.Дрогобича „Прогностична оцінка поточного 1483 року” (латиною).
|
|
|
Доба Відродження дала потужний творчий імпульс природознавству. Найвидатнішим науковцем цієї доби став Леонардо да Вінчі: він встановив закон тертя, відкрив існування опору середовища, підйомної сили та факт, що дія дорівнює протидії і протилежне їй, явище капілярності, висловив думку про неможливість вічного двигуна, винайшов ряд механізмів для перетворення і передачі рухів. Неабияке значення для створення більш повної наукової картини світу мали географічні відкриття цього періоду – генуезця Х.Колумба, який відкрив Америку (1492), португальця Ф.Магелана (близько 1480 – 1521), який здійснив першу подорож довколо світу.
Усвідомлення важливості науки стало затверджуватися лише в епоху Просвітництва, коли Жан-Батіст Кольбер, відомий міністр Людовика XIV, створив першу у світі Академію. З цього часу і надалі наука стала отримувати організаційну та фінансову підтримку держави.
|
|
|
А першим досягненням нової науки стало відкриття законів механіки – у тому числі закону всесвітнього тяготіння. Ці відкриття належали, зокрема, англійцю І.Ньютону, який створив першу загальну картину всієї природи як завершену картину механіки. Його основоположна праця „Математичні початки натуральної філософії” (1687) містили уявлення про абсолютні простір, час, рух, поняття стану, маси, три закони механіки (закони Ньютона), закон всесвітнього тяжіння. Ці досягнення викликали захоплення у суспільстві. Французький просвітник Вольтер написав книгу про Ньютона та присвятив поему “героям-фізикам”, “новим аргонавтам” науки.
Упродовж усього ХУІІІ ст. у природознавстві панувало вчення І.Ньютона. У математиці ж в цей час стали виникати зовсім нові напрями: вчення про ступеневі ряди, варіаційне числення, диференціальна геометрія, нарисна геометрія. У цей же період були зроблені нові відкриття в астрономії: англієць Е.Галлей відкрив рух зірок, німецький учений Й.Ламберт висунув ідею про структурну нескінченність Всесвіту та його ієрархічну будову, російський науковець-енциклопедист М.Ломоносов відкрив атмосферу у Венери, а англійський астроном В.Гершель – планету Уран. З другої половини ХУІІІ ст. швидкими темпами стала розвиватися геологія як окрема гілка природознавства. Новими винаходами відзначилися вчені-фізики, які розробили методи термометрії і термометричної шкали, відкрили явище електропровідності, існування двох видів електричного заряду, встановили закон електричної взаємодії. Дослідження у галузі теплоти і газів сприяли виникненню і удосконаленню теплових двигунів. 1784 р. Шотландський винахідник Дж.Уатт побудував універсальний паровий двигун, який відіграв значну роль у переході до машинного виробництва. У галузі хімії М.Ломоносов, а пізніше французький учений А.Лавуазьє відкрили закон збереження маси речовини у хімічних реакціях. Величезну кількість нагромаджених матеріалів і спостережень класифікували у ХУІІІ ст. біологи. Фундаментальна 36 томна праця Ж.Бюффона „Природнича історія” відкрила цілу епоху у природознавстві. В ній поряд з писанням рослин і тварин містилися ідеї про мінливість видів, розмноження й розвиток організмів, єдність рослинного і тваринного світу. Таким чином, у ХУІІІ ст. наука почала розвиватися як цілісна система знань.
|
|
|
Цю обставину фактично підмітили філософи XVIII ст. Е.Кордильяк, А.Тюрго, Ж.Кондорсе, які прославляли культ Розуму й створили “теорію прогресу”. До цього часу ніхто не знав, що являє собою “прогрес”. А на початку XIX ст. „теорія прогресу” породила позитивізм – філософію науки, яка виходила з ідеї про те, що всі явища і процеси підпорядковуються законам, подібним законам механіки, що ці закону обов’язково будуть відкриті, і прогрес науки вирішить усі проблеми людства.
Дійсно, промислова революція різко змінила життя людей. На зміну традиційному укладу сільського життя прийшло нове промислове суспільство. Дивні відкриття виникали одне за одним, стрімко змінювався світ у очах навіть одного покоління. На початку ХІХ ст. Було спущено на воду пароплав американського винахідника Р.Фултона, в Англії почала експлуатуватися перша залізниця з потягом винахідника Дж.Стефенсона, російський металург П.Аносов та англійський винахідник Г.Бессемер запропонували якісно нові методи виробництва сталі. У другій половині ХІХ ст. завершилося створення термодинаміки. Істотний крок було зроблено в цей період і в теорії атомістики. Наприкінці століття у фізиці постало питання про складну будову атома. На користь цього свідчили нові факти: відкриття французьким фізиком А.Беккелерем радіоактивності урану, англійським фізиком Дж.Томсоном – електрона, французькими фізиками П.Кюрі та М.Склодовською-Кюрі – радіоактивних елементів – полонію та радію. З кінця ХІХ ст. Почала розвиватися й мікробіологія, засновником якої став французький учений Л.Пастер. Він відкрив явище анаеробіозу та збудників аеноробного бродіння, довів неможливість самозародження мікроорганізмів, розробив метод пастеризації – знезараження харчових продуктів, виділив збудників сибірської язви, краснухи свиней, розробив концепцію штучного імунітету, запропонував вакцинацію проти сибірки і щеплення проти сказу. Досягнення в галузі техніки в цей період були пов’язані переважно з практичним застосуванням електрики. Зокрема, в Російській імперії 1873 р. винахідник О.Лодигін вперше продемонстрував ефективність ламп розжарювання для освітлення виробничих приміщень. У галузі дугового освітлення значну роль відіграли праці електротехніка П.Яблочкова.
Початок ХХ ст. ознаменувався серією нових принципово важливих відкриттів, які кардинально змінили життя людства. Серія революційних відкриттів сталася, зокрема, в цей час у фізиці. 1900 р. німецький фізик М.Планк ввів поняття кванта енергії і започаткував квантову теорію. У 1905 р. фізик-теоретик А.Енштейн створив спеціальну, а в 1915 р. – загальну теорію відносності, давши новий погляд на простір, час і матерію.
Застосування квантових принципів до космології призвело до революції у цій галузі. 1922 р. російський математик і геофізик О.Фрідман сформулював концепцію Всесвіту, що розширюється.
Значну роль у формуванні неокласичного природознавства відіграла квантова механіка, у створенні якої взяли участь вчені з різних країн. Датський фізик Н.Бор створив першу квантову теорію атома; німецький фізик В.Гейзенберг запропонував матричний варіант квантової механіки, сформулював принцип невизначеності, французький фізик Л. Де Бойль висунув ідею про хвильові властивості матерії, на основі якої австрійський фізик-теоретик Е.Шредінгер розробив засади хвильової механіки і сформулював її основне рівняння (рівняння Шредінгера).
В цей час виникають і нові розділи фізики – атомна та ядерна, фізика твердого тіла, фізика і техніка низьких температур, фізика й техніка напівпровідників та ін. Революційні відкриття були здійснені і в біології. Ідеться насамперед про підтвердження законів спадковості, що заклало основи розвиткові генетики. У галузі техніки значним проривом стало освоєння повітряного простору. 1903 р. брати У.Райт та О.Райт здійснили перший у світі керований політ на літаку з двигуном внутрішнього згоряння.
Середина ХХ ст. позначилася приходом нової, інформаційної ери. Науково-технічна революція, характерними рисами якої стала стрімка комп’ютеризація суспільства, освоєння космосу і океану, розвиток генної інженерії тощо, відкрила перед людством колосальні перспективи, проте водночас висунула й серйозну світоглядну проблему-питання: чи не суперечить прогрес, розвиток цивілізації виживанню людства, чи здатен прогрес задовольнити усі потреби людства. Чи зуміє людина усвідомити своє місце у світі, чи досягне гармонії у взаємодії з природою – від цього наразі залежить саме майбуття людства.
У тепершінй час відбувається дисциплінарне формування історії науки і техніки. На цьому етапі в першу чергу слід визначити: а навіщо сучасному спеціалісту потрібні знання з історії науки і техніки?
Історія науки і техніки” – єдина з навчальних дисциплін соціально-гуманітарного блоку, яка поєднується з усіма навчальними курсами (фундаментальними, технічними, прикладними), що читаються в університеті. У цьому її неперевершене значення. Це означає, що вона, з одного боку, поглиблює знання молодої людини і пояснює, як і навіщо їх здобувати. З другого, – сприяє формуванню у неї науково-технічного світогляду, цілісності її світорозуміння.
Історія науки і техніки, подібно математиці, сприяє розвитку здібностей мислити абстрактними категоріями. Таке мислення перетворює реальний світ в систему, яка закладається в мозок і формує інтелект людини.
Знання спеціалістом історії науки і техніки і тієї конкретної галузі знань, в якій він буде працювати, надає можливість краще зрозуміти проблеми і стан, уявити їх майбутнє.
Історія науки і техніки показує, як пов’язані між собою науково-технічні, соціально-економічні, екологічні, демографічні та інші актуальні на сьогодення проблеми людства.
Добре відомо, що у ХІХ столітті людина не могла вважатись культурною, якщо вона не була знайома з шедеврами світової художньої літератури. Сьогодні до цього треба додати: не може бути культурною людина інформаційного суспільства, що не ознайомлена і не розуміє ролі науки і техніки в житті, в розвитку матеріальної й духовної культури людства.Це є важливим показником освіченості спеціаліста, його гуманістичної діяльності в інформаційному суспільстві.
Вирішення актуального завдання гуманітаризації та гуманізації вищої технічної освіти в Україні передбачає введення до навчального процесу нових міждисциплінарних курсів, здатних не лише підвищити якість професійної підготовки майбутніх технічних спеціалістів, але й суттєво вплинути на розширення їх світогляду. Cаме таким є курс „Історії науки і техніки”, розроблений на стику гуманітарного і природничого знання, спрямований на формування у молодих людей уявлення про історичну логіку науково-технічного розвитку у контексті розвитку історії культури людства. Важливою особливістю концепції курсу є те, що він націлений на охоплення усіх форм наукового знання – і природничого, і технічного, і гуманітарного.
Історія науки і техніки має першорядне значення для формування науково-технічного світогляду.
Успішне опанування навчальної дисципліни має сприяти формуванню та закріпленню наступних практичних навичок майбутніх спеціалістів:
– вміти самостійно узагальнювати й аналізувати набуті знання з вітчизняної історії науки і техніки, причому не лише на основі матеріалів навчального курсу, але й отримані у ході засвоєння інших навчальних дисциплін;
– оволодіти новими й удосконалити набуті раніше навички роботи з різними видами джерел;
– мати уявлення про існуючі електронні інформаційні ресурси з історії науки і техніки, вміти ними користуватися для вироблення найбільш прийнятної стратегії освоєння матеріалів курсу;
– демонструвати здатність до прогнозування перспектив науково-технічного розвитку, усвідомлювати найтісніший зв’язок та взаємообумовленість проблем, що їх вирішують науковці технічного та гуманітарного напрямів, для побудови в Україні розвинутого, демократичного суспільства.
Навчально-методична література:
1. Загальні положення історії науки і техніки як навчальної дисципліни; Об’єкт, мета і завдання курсу „Історія науки і техніки”; Синтезуючий характер історії науки і техніки; Зміст навчальної дисципліни; Методологічні аспекти розвитку науки, техніки і технології; Основні вимоги до спеціаліста інформаційного суспільства // Бєсов Л.М. Історія науки і техніки: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Х.: НТУ „ХПІ”, 2005.
2. Маковский Н.А. Наука как социальный феномен: Конспект лекций по курсу „История науки и техники” для студентов всех специальностей – Х., 1994. — 21 с.
3. Методологические вопросы и историография курса; Основные проблемы курса; Виды источников и основная литература по курсу // Виргинский В.С. История науки и техники. Учебное пособие для учителей истории и студентов. Т.1. – М., 1973.
4. Наука в її історичному вимірі: методологічні зауваження; Предмет і цілі історії науки; Історичні витоки і передумови української науки // Онопрієнко В.І. Історія української науки XIX-XX століть: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998.
5. Практичні джерела виникнення і розвитку людських знань // Пікашова Т.Д., Шашкова Л.О. Основи історії науки і техніки: Навчальний посібник / Інститут змісту і методів навчання; Київський університет ім.Т.Шевченка. — К., 1997.
6. Об’єкт, мета, завдання та структура курсу „Історія науки і техніки”; Методологічні аспекти розвитку науки, створення техніки і технологій // Бєсов Л.М. Історія науки і техніки з найдавніших часів до кінця ХХ століття. Навчальний посібник для студентів. — Х., 1998.
Джерела:
1. Вернадський В.И. Мысли о современном значении истории знаний; Шмідт О.Ю. Методологические аспекты науки; Холодний М.Г. Думки натураліста про природу та людину; Вернадський В.И. О государственной сети исследовательских институтов; Вернадський В.И. Задачи науки в связи с государственной политикой в России // З історії української науки і техніки: Хрестоматія-посібник / В.І. Онопрієнко та ін. (укладачі). – К.: Академія наук Вищої школи України; Сектор історії та методології освіти, науки і техніки. – К., 1999.
2. Вернадський В.И. Труды по истории науки /Ф.Т.Яншина, С.Н.Жидовинов (сост.). – М.: Наука, 2002.
3. Мысли учных о науке. Сборник. Составитель В.П. Пономарев. – Кишинев: Штиинца, 1971.
4. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / А.Л. Никифоров (пер. с англ. и нем.). — М.: Прогресс, 1986.
Додаткова література:
1. Берна Дж. Наука в истории общества / Перевод с англ. А.М.Вязьминой и др.; общ. ред. Б.М.Кедрова, И.В.Кузнецова. – М.: Издательство иностранной литературы, 1956.
2. Выявление и ранжирование памятников науки и техники. Вещевые источники: копии, модели, макеты: Метод. рекомендации / Политехнический музей; Г.Г. Мерцалова (сост.). — М.: Знание, 2001.
3. Гирц К. Интерпретация культур / О.В. Барсукова (пер. с англ.). — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004.
4. Дмитриенко В.А. Введение в историографию и источниковедение истории науки. – Томск: Издательство Томского университета, 1988. – 188 с.
5. Иванов Б.И. Становление и развитие технических наук // Б.И.Иванов, В.В.Чешев; АН СССР; Институт истории естествознания и техники. – Л.: Наука, 1977.
6. Илизаров С.С. Материалы к историографии истории науки и техники: Хроника: 1917-1988 гг. / Отвественный редактор Н.Д. Устинов; АН СССР; Інститут истории естествознания и техники. – М.: Наука, 1989.
7. Історія науки і техніки на різних етапах світової цивілізації та її гуманітарна сутність // Вісник Харківського політехнічного інституту. — Х., 1993. — № 18: Деякі питання історії Української держави. — С.139-156.
8. Колесник І.І. Історія науки чи культури? В пошуках нової парадигми історіографії // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. — Х., 1995. — С.42-47.
9. Кузаков В.К. К анализу «элементов» историографии истории науки // Архив истории науки и техники. – М., 1995. Вып.1. — С.36-61.
10. Кулешов С.Г. Періодизація історії української прородничонаукової та технічної книги // Київський державний інститут культури. Збірник наукових праць. – К., 1993. – Ч.2. — С.62-75.
11. Кондорсэ М. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума / Пер. с франц. И.А. Шапиро; под ред. В.Н.Сперанского; вступ. очерк М.М. Ковалевского. – Спб., 1909.
12. Коновець О.Ф. Українська наука як феномен культури / Міжнародний інститут лінгвістики і права. – К.: МІЛП, 2000.
13. Кузнєцова Н.И. Наука в ее истории: методологические проблемы. – М.: Наука, 1982.
14. Культурно-історичні витоки розвитку техніки і становлення цивілізації /Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка; Л.І.Романова (укладач). — Х., 1997.
15. Леге Жан-Мари. Кого страшит развитие науки? Научные работники, политика и общество. – М., 1988.
16. Лилли С. Люди, машины, история. – М., 1990.
17. Маковский Н.А. Наука как социальный феномен. – Х., 1994.
18. Малиновский Б. Научная теория культуры – М.: О.Г.И., 1999.
19. Митчем К. Что такое философия техники? / И.Г. Арзаканян (перев.). — М.: Аспект– Пресс, 1995.
20. Оноприенко В.И., Щербань Т.А. Становление высшего технического образования на Украине. – К., 1990.
21. Оноприенко В.И., Малицкий Б.А., Соловьев В.П., Рыжко Л.В., Булкин И.А. Методологические вопросы науковедения / НАН Украины; Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М.Доброва; В.И.Оноприенко (ред.). — К., 2001.
22. Пашков Ф. Е., Шубин В. И. Гуманитаризация инженерного образования. Ч.2: Воспитание историей науки и техники. — Днепропетровск, 1998.
23. Руда С. До питання інституціалізації досліджень з історії науки в Україні / Руда С., Костюк Г. // Українознавство: ІІІ між нар. конгрес україністів, Х., 26-29 серпня 1996 р. – К., 1997. — С.202-206.
24. Тростановский Ж.С. Социологические аспекты развития науки. Организация и управление в науке. — Х.: Харьковский политехнический универститет, 1994.
25. Яцкевич С.А. Роль научных знаний в управлении социальными процессами. — Минск, 1990.
Лекція 2.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!