Пам’ятники історії науки і техніки.
Історіографія – (від історія і графія) – це:
– 1) історія історичної науки загалом, а також сукупність досліджень, присвячених певній епосі, темі або сукупності історичних робіт, які мають внутрішню єдність;
2) частина історичної науки, яка вивчає її історію (накопичення історичних знань, боротьбу у трактуванні історичних явищ, зміну методологічних напрямів у науці.
Історія науки і техніки має свою структуру та інфраструктуру, як сукупність основних організаційно оформлених структурних одиниць. Серед них є:
– дослідницькі центри;
– факультети, кафедри вищих навчальних закладів;
– музеї;
– періодичні видання (журнали і газети);
– компьютрені бази даних та ін.
Розглянемо, які з цих інституцій найактивніше діють в сучасній Україні?
Загальновизнаною академічною інституцією, що вже тривалий час спеціально займається дослідженням проблем історії науки і техніки, є Центр досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г.Доброва НАН України.
Історія центру бере свій початок з 1965 р., коли завдяки старанням доктора економічних наук Геннадія Михайловича Доброва був заснований відділ машинних методів історико-наукової інформації Інституту історії НАН України. За більше ніж 30 років невеличкий відділ перетворився на самостійну академічну установу. Г.Добров залишався незмінним керівником центру протягом 23 років. У 1989 році, після його смерті, у зв’язку з його величезним внеском у становлення і розвиток наукознавчих досліджень, Центру було присвоєно ім’я Г.Доброва.
|
|
|
Станом на 2007 р. у Центрі працювало 67 осіб, у тому числі 42 наукових співробітника (6 докторів і 26 кандидатів наук). У складі центру функціонувало 5 відділів, 1 міжвідомча лабораторія. Працівники центру здійснювали теоретико-методичні дослідження і розробки у царині наукознавства, історії науки і техніки.
Головними напрямами наукової діяльності Центра є:
– історико-наукознавчий аналіз розвитку і огрунтування перспектив науково-технічного і соціально-економічного становлення НАН України;
– історико-наукознавчий аналіз розвитку та обґрунтування перспектив науково-технічного і соціально-економічного становлення НАН України;
– дослідження основних факторів трансформації наукових систем країн з переходовою економікою;
– системні принципи використання науково-технічного потенціалу України для її інноваційного розвитку.
Іще у 1969 р. за ініциативою Г.М.Доброва розпочалося видання республіканського міжвідомчого збірника «Науковедение и информатика», з 1993 р. у центрі заснований міжнародний науковий журнал «Наука і наукознавство».
|
|
|
На Центр покладено координацію теоретико-методичних, прикладних досліджень і розробок у галузі наукознавства та історії науки і техніки, які виконуються в установах НАН України. Найбільш вагомим внеском центру в світове наукознавство є розробка теоретичних основ формування й оцінювання науково-технічного потенціалу, обґрунтування шляхів його трансформації в умовах радикальних соціально-економічних змін і посилення ролі науки і технологічного застосування її результатів у підвищенні інновативності економіки.
Крім академічного, осередками ведення науково-дослідницької роботи у царині історії науки і техніки в Україні є також деякі кафедри вищих навчальних закладів України. Окреме місце серед них посідають політехнічні університети. У вищих навчальних закладах країни є також чимало лабораторій і груп, де ведуться дослідження з історії науки і техніки.
Цікаво, що перші кафедри історії науки і техніки почали створюватися в Радянському Союзі і, зокрема, в Україні наприкінці 20-х років ХХ ст. за ініціативою В.В. Данилевського. Вони полегшували осягнення інших навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах, особливо в галузі природничих і технічних наук, збагачували духовний „бюджет” спеціаліста. Однак наприкінці 50-х років минулого століття кафедри історії науки і техніки були закриті. Це мало загалом негативні наслідки, особливо для вищої технічної школи. Сформувалось усвідомлення про науку як „допоміжну галузь у вирішенні актуальних питань так званої великої науки”. У свою чергу, історико-наукова дисципліна стала сприйматися як „незначний вступний елемент самої науки і техніки”. Ця негативна тенденція стала долатися лише за умов постання незалежної України, коли проблемами історії науки і техніки стали спеціально займатися науковці-викладачі кафедр історії і коли стали відроджуватися кафедри історії науки і техніки.
|
|
|
У межах Національного технічного Університету „КПІ” дослідження проблем історії науки і техніки проводиться на базі різних кафедр, зокрема і Кафедри історії (завідувач кафедри – професор Б.П.Ковальський). Практично щороку у конференц-залі НТУУ „КПІ” проводяться молодіжні науково-практичні конференції, присвячені розгляду різних аспектів становлення та розвитку історії науки, техніки та освіти. Зокрема, організаторами конференції у 2007 р. виступили Кафедра загальної та теоретичної фізики НТУУ „КПІ” та Відділ історії науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України. У цій конференції взяли участь студенти різних вузів нашої держави, аспіранти Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України та кафедри фізики Дніпропетровського національного університету. Питання, що обговорювались на конференції, були присвячені висвітленню історії розвитку фундаментальних ідей та теорій природознавства, усвідомленню історичних аспектів розвитку фізико-математичних і технічних наук в Україні у світовому контексті, розкриттю ролі академічних інститутів України як осередків формування нових наукових напрямів, з’ясуванню особливостей розвитку технічної освіти, розкриттю феномену наукової школи та ролі особистості в науці. Проведення таких конференцій сприяє ознайомленню молоді з історією розвитку науки й техніки в Україні як складової світової культури та із сучасними науковими досягненнями, а це, в свою чергу, формує світогляд майбутнього фахівця в умовах входження України до світового науково-технічного простору.
|
|
|
У Національному технічному університеті „ХПІ” створено та успішно діє Кафедра історії науки і техніки (голова кафедри – відомий дослідник історії науки і техніки, доктор історичних наук, професор Л.Бєсов). Зусилля викладачів кафедри спрямовуються на удосконалення навчально-виховного процесу відповідно до „Концепції виховної роботи у Харківському політехнічному”, що своїм змістом відповідає вимогам реформування національної вищої технічної освіти на початку ХХІ століття. Кафедра історії науки і техніки плідно співпрацює у творчій співдружності з ЦДПІН ім. Г.М.Доброва, істориками науки і техніки НТУУ “КПІ”, Дніпропетровським державним університетом, Відділенням історії та методології науки АН вищої школи України, регіональними відділення істориків науки, створених у крупних вузівських центрах.
У значному масиві періодики України важливе місце посідають періодичні видання, в яких висвітлюються ті чи інші аспекти історії науки і техніки. Таких видань в нашій державі чимало, проте є й суто спеціалізовані видання. Один з них – міжнародний наукович часопис „Наука та наукознавство / Наука и науковедение / Science and Science of science”.
Журнал видається в Україні з 1993 р. Його засновниками стали Міністерство освіти України, Мінистерство України у справах науки і технологій, Національна Академія наук України. Базовою організацією по виданню журнала є Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України.
Журнал публикує матеріали українських і зарубіжних науковців з актуальних питань фундаментальної науки, взаємозв’язку науки і суспільства, формування і розвитку пріоритетних напрямків науки і техніки, методології, соціології та історії науки, а також з проблем інноваційного розвитку економіки.
На думку редколегії, журнал має сприяти підвищенню авторитета науки в суспільстві, встановленню діалога між вченими різних наукових напрямів довкола загальних проблем, інформувати про нові підходи та результати теоретичних досліджень, про інновації у царині здійснення науково-технічної політики, прогнозування та з’ясування перспектив та пріоритетів розвитку науки, організації та управління науково-дослідницькою діяльністю. Журнал виходить щоквартально, у ньому представлені таки рубрики, як актуальні проблеми науки, історія науки.
Серед інших інституцій, які опікуються розвитком історії науки і техніки, є музеї. Вони також відіграють надзвичайно важливу роль у збереженні пам’яток історії науки і техніки.
Структурним підрозділом Національного технічного університету України “КПІ” є Державний політехнічний музей. Прагнучи до того, щоб доробок світової та вітчизняної науково-технічної думки став надбанням студентів університету, працівники музею регулярно проводять оглядові лекції та екскурсії. За час його існування через музей пройшло більш ніж 100 тис. відвідувачів. Водночас Державний політехнічний музей є важливішим осередком наукової роботи, зокрема дослідів з історії науки і техніки. З ініціативи Президента НАН України Б.Є.Патона та ректора НТУУ “КПІ” М.З.Згуровського на базі Державного політехнічного музею з 2001 р. розпочато цикл наукових читань "Видатні конструктори України" – наукознавчі зібрання науковців, студентів, творчої технічної інтелігенції міста Києва та України, головним завданням яких є збереження історичної пам’яті про визначні вітчизняні здобутки науково-технічної та інженерно-конструкторської думки, створення цілісної історичної картини розвитку науки й техніки в Україні, ознайомлення громадськості із видатними вітчизняними творцями-першопрохідниками в різних галузях техніки. Відбулися читання, присвячені знаменитому авіаконструктору О.К. Антонову, М.І. Кошкіну та іншим творцям легендарної “тридцятьчетвірки”, видатному вченому та конструктору-мостобудівнику Є.О. Патону, конструктору першої в континентальній Європі ЕОМ С.О. Лебедєву, конструктору першого у світі трамваю Ф.А. Піроцькому та іншим конструкторам електротранспорту, „першому напівпровідниківцю” Радянського Союзу Б.М. Вулу, „механіку ХХ століття С.П. Тимошенку”, видатному кібернетику В.М. Глушкову, конструктору літаків і вертольотів І.І. Сікорському, конструктору ракет В.М. Челомею, В.М. Іжевському та заснованій ним металургійній школі КПІ, М.К. Янгелю та іншим конструкторам ДКБ „Південне”, констукторам реактивної зброї („Катюші”), конструктору авіадвигунів А.М. Люльці. На матеріалах читань видається серія збірників про видатних конструкторів України. Тут також започатковано видання серії книг „ Славетні імена Київського політехнічного інституту ”, мета якої подати оповіді про визначних діячів науки і техніки, чиє життя тим чи іншим чином було пов’язане з Київським політехнічним інститутом (Є.О. Патона і М.П. Кравчука, В.О. Плотнікова і А.М. Люльки, М.О. Кільчевського і Л.В. Писаржевського, В.Л. Кирпичова і О.В. Вінтера, Г.С. Писаренка і С.П. Тимошенка, І.П. Бардіна і О.О. Мікуліна, Б.М. Вула і В.І. Трефілова, В.М. Челомея і С.П. Корольова, І.І. Сікорського.
Розвиток інформаційних технологій уможливив появу такого феномену, як віртуальні музеї. Надзвичайно цікавим у контексті вивчення проблем історії науки і техніки є Європейський віртуальний комп’ютерний музей. Цей музей представляє собою мережу пов’язаних віртуальних комп’ютерних музеїв. Українська частина – це „Історія розвитку інформаційних технологій в Україні”. Вона створена і підтримується на громадських основах працівниками Інституту кібернетики імені В. Глушкова НАН України, зокрема відомим вченим, дослідником історії науки і техніки Малиновським Борисом Миколайовичем – автором книг „Очерки по истории компьютерной науки и техники в Украине”, „Відоме i невiдоме в iсторiї iнформацiйних технологiй в Українi” та ін.
Хоча історія науки і техніки є порівняно молодою науковою дисципліною, вона має свою історіографію.
Іще наприкінці ХІХ століття видатний науковець В.І. Вернадський вбачав у історії науки цілком самостійну галузь наукового знання зі своїми специфічними проблемами, завданнями і методами. Наукова спадщина В.І. Вернадського містить значну кількість ідей і думок, спостережень, як про сам розвиток науки і техніки та їх ролі в суспільстві, так і про методологію історії науки і техніки, як галузь знань. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття значна кількість робіт вчених у спеціальних галузях супроводжувалась історичним оглядом. Такий огляд за багатством фактичного матеріалу, новизною і трактуваннями являв собою оригінальне історико-наукове дослідження. Прикладом таких праць є роботи В.Л. Кирпичова, К.О. Зворикіна, В.С. Кнаббе, В.О. Геміліана, П.П. Копняєва та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних вчених. Нарешті за сучасних умов з’явилися суто історіографічні праці, завданням яких є огляд основних ідей і концепцій, що їх опрацьовують історики науки і техніки.
Загалом же історіографія історії науки і техніки вивчає:
– проблеми генези та поступального розвитку історії природознавства і техніки, їх галузей у зв’язку з потребами науки і техніки;
– історичні умови, зовнішні та внутрішні фактори, закономірності цього процесу;
– взаємодію історії природознавства і техніки з іншими областями науки, включно з історєю філософії, наукознавством та ін.;
– формування та зміну історико-наукових та історико-технічних концепцій, шкіл, напрямів;
– методи і конкретні методики історико-наукових та історико-технічних розробок;
– еволюцію структури та зміну функцій історії природознавства і техніки як наукових дисциплін.
Таким чином, історіографія історії науки і техніки вивчає історичні процеси наукового пізнання і технічної творчості.
Історико-технічні досліди починаються з роботи над джерельною базою. Етапами цієї роботи є: пошук необхідних джерел; відбір цих джерел; критичний аналіз джерел. Критичний аналіз джерела проводиться для з’ясування достовірності джерела й обґрунтування його використання в дослідженні. Останнім часом досить активно формується новий напрям – джерелознавство історії науки і техніки.
Однак, для того, щоб розібратися у тому, що саме вивчає ця нова спеціальна дисципліна, слід розібратися у тому, чим є джерелознавство як спеціальна галузь історії.
Джерелознавство – це галузь історії, яка опрацьовує теорію, методику й техніку вивчення історичних джерел (письмових, речових, аудіовізуальнтх и т. ін.). Воно тісно пов’язано з допоміжними і спеціальними історичними дисциплінами. Сформувалося як сфера наукових дослідів у ХУІ – ХІХ ст.
Предметом джерелознавства є закономірності виникнення і еволюції історичних джерел, їх історія, ступінь об’єктивного відображення ними реальної дійсності.
Основні завдання джерелознавства – розшук та виявлення джерел, встановлення їх походження і достовірності, їх атрибуція, описання, систематизування; вихначення джерельної бази та її структури; джерелознавчий аналіз та синтез; використання виявленої в джерелах інформації у конкретно-історичних дослідженнях.
Джерельна база історії науки і техніки має свої особливості, а саме:
– масивність інформаційних фондів, їх стрімке зростання;
– високий рівень дублювання;
– багатоаспектність інтерпретації;
– багатовимірність тем інформації;
– низький рівень формалізації джерел з історії науки і техніки.
В історико-науковому та історико-технічному дослідженні важливу роль відігріють поняття „факт” та „джерело”.
Факт – це дійсна, невигадана подія, явище, тверде встановлене знання, що слугує для якогось висновку, перевірки пропозиції тощо.
Історичне джерело – це документ, представлений на різних носіях інформації, або ж речовий предмет, за допомогою якого здійснюється процес вивчення історії людського суспільства.
Джерела мають склану класифікацію, зокрема загальновизнаними є наступні класифікації:
А) По групах і видах:
– етнографічні;
– усні;
– лінгвістичні;
– фотокіноматеріали;
– речові;
– письмові та ін.
Б) За місцем зберігання:
а) архівні;
б) музейні;
в) бібліотечні та ін.
в) За часом виникнення:
– давнина;
– античність;
– середньовіччя;
– новий час;
– новіший час.
Для розуміння суті джерельної бази історії науки і техніки важливо розібратися у тому, що являє собою поняття „Пам’ятки історії науки і техніки”.
Поняття „пам’ятки історії науки і техніки” широко використовується в літературі по історії техніки. Враховуючи особливості техніки і технічного знання у системі культури, беручи до уваги, що предмети техніки можуть мати як історичне, так і загальнокультурне значення, виходячи з того, что інформаційний потенціа об’єктів техніки дозволяє трактувати їх по-різному (як об’єкти матеріальної культури, як речове знання, як результат творчої діяльності людей) можна брати за основу таке визначення пам’ятника історії науки і техніки – матеральний об’єкти, пов’язаний (прямо чи непрямо) з минулими етапами історії науки і техніки, що потребує у відповідності з своєю соціальною чи науковою значимістю на збереження та використовування в загаьній системі культури.
Таким чином, пам’ятка історії науки и техніки – это об’єкт, що складає частину культурного надбання країни, народу, людства.
Виходячи з цього можна взяти за основу таку загальну класифікацію пам’яток історії науки и техніки:
– речові пам’ятки;
– письмові пам’ятки;
– зображувальні пам’ятки;
– фононам’ятки;
– пам’ятні місця.
Багато вимірність цілей і завдань історії науки і техники, широта її досліджень визначає великий вибір застосовуваних методів.
Методологія являє собою вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності.
Історик науки і техніки у своїй роботі спирається на загальні методологічні принципи, серед яких виокремлюються загальні, загальнонаукові і конкретно-наукові.
Загальнонаукові, як правило застосовуються на двох рівнях: емпіричному та теоретичному.
Емпіричний рівень наукового познання характеризується безпосереднім дослідженням реально існуючих, чуттєво сприйнятих об’єктів. Його функціональними частинами є: накопичення інформації, проведення різнопланових експериментів, первісна систематизація, встановлення емпіричних закономірностей. Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується роботою по узагальненнб та розкриттю зв’язків, закономірностей, законів, притаманних явищам, що вивчаються, та об’єктам. Складовими частинами цього процесу є висування гіпотез, побудова теорії розвитку, розкриття закономірностей і законів розвитку.
До загальнонаукових методів емпіричногоо пізнання відносяться наукове спостереження та експеримент.
Наукове спостереження – це чуттєве відображення предметів і явищ зовнішнього світу, що характеризується цілеспрямованістю та активністю.
Експеримент – це цілеспрямована і контрольована дія дослідника по відношенню до об’єкту, що вивчається, для виявлення та аналізу зв’зків об’єкта. У ході проведення експеримента його невід’ємною частиною є вимір – процес визначення кількісних та якісних значень тих чи інших якостей об’єкта, явища за допомогою спеціальних приладів, приборів.
До загальнонаукових методів теоретичного пізнання відносяться:
– абстрагування – мислене відволікання від менш значимих якостей, ознак об’єкта з одночасним виокремленням, формуванням однієї чи кількох суттєвих сторін, ознак;
– ідеалізація – мислене внесення певних змін в об’єкт у відповідності з метою дослідження, можливе спрощення або навіть наділення об’єкта неіснуючими у чистому виді ознаками;
– формалізація – використання спеціальної символіки, що описує явища, об’єкт, і яка дозволяє відволіктися від реальних об’єктів та умов;
– індукція і дедукція – методи теоретичного пізнання. Індукція как метод засновується на формально-логічному умозаключенні, котре приводить до отримання висновків на базі окремих посилань.
На принципах загального наукового підходу сформульовані спеціальні методи, що застосовуються при дослідження історії науки і техніки:
– метод єдиного схожості;
– метод єдиної відмінності;
– метод схожості і відмінності;
– метод супутніх змін
– метод залишків.
Існує ряд загальнонаукових методів, що застосовуються як на емпіричному, так і на тероретичному рівнях. Ідеться про методи аналіза, синтезу, аналогії та моделювання.
Аналіз – це мислене чи реальне розподілення об’єкта на складові частини з метою їх окремого вивчення.
Синтез – це мислене або реальне об’єднання окремих складових частин та вивчення їх на рівні об’єкта.
Аналогія – як метод, будується на переносі з одного об’єкта на інший явищ чи ознак, в основі котрих є схожість ознак чи відносин у різних в цілому об’єктах.
Моделювання слід розглядати як метод вивчення реального об’єкта за його моделлю, що має однозначну відповідність якостей оригіналу.
У процесі історико-технічних досліджень використовуються також конкретно наукові методи наукового пізнання:
– історико-генетичний;
– порівняльний;
– типологічний;
– структурний;
– структурно-функціональний;
– статистичний;
– методи фізичного і математичного моделювання;
– якісні і математичні тощо.
Останнім часом дослідники усе частіше наголошують на важливості застосування системного підходу. Це – напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі которої лежить розгляд цілісності об’єкта, выявлення багатовимірних типів зв’язків у ньому та зведення їх до єдиної теоретичної картини. Системний підхід реалізується шляхом порівняльного аналізу (протікання процесів), логічного (розвитку ситуації) та історичного (існування проблем).
Дослідження тієї чи іншої теми з історії техніки починається з пошуку джерел, відбору та критичного анализа джерел. Критичний аналіз джерел проводиться з метою виявлення автентичності джерела, достовірності інформації, що її містить джерело, обґрунтування використання джерела та інформації, що в ньому міститься.
При проведенні історико-наукових та історико-технічних досліджень постають завдання реконструкції подій, фактів, матеріальних носіїв та ін. При цьому існує чітко визначена послідовність вирішення завдань:
– постановка чіткого завдання реконструкції;
– пошук і первісний відбір джерел;
– систематизація джерел;
– виявлення достовірності джерела та інформації, що в ньому міститься;
– висування гіпотези;
– коректування і конкретизація завдання.
При цьому досягаються наступні завдання:
– відновлення джерела, його ідентифікація;
– моделювання джерела (натуральне, масштабне, повне, часткове);
– символичне, у тому числі математичне, моделювання джерела;
– логічне конструювання вірогідних моделей досліджуваного факту;
– аргументоване огрунтування пропонованої моделі;
– створення наукової теорії, методів;
– створення приборів, машин, механізмів;
– постановка научкового експерименту;
– пропозиція і реалізація технології;
– натурне моделювання;
– хронологічне структурування;
– встановлення причинно-наслідкових зв’язків.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!