Зародження науки у країнах стародавніх цивілізацій. Методологія науки.
В історії формування і розвитку науки вчені виділяють дві стадії, які відповідають двом формам прогнозування результатів діяльності. Перша стадія характеризує зароджуючи науку (преднауку), друга – науку у власному смислі слова.
Використовуючи цей поділ, зазначимо, що зароджуючи наука, або преднаука вивчає переважно ті речі і способи їх зміни, яким людина багато разів мала справу з ними у виробництві і повсякденному житті. Людина прагнула побудувати моделі таких змін для того, щоб передбачити результати практичної дії. Першою і необхідною передумовою для цього було вивчення речей, їх властивостей і відносин, які були виділені самою практикою. Ці речі, властивості і відносини фіксувалися в пізнанні у формі ідеальних об’єктів, якими мислення починало оперувати як специфічними предметами які заміщують об’єкти реального світу, наприклад, ідоли. Ця діяльність мислення формувалася на основі практики і являла собою ідеалізовану схему практичних перетворень матеріальних предметів. Поєднуючи ідеальні об’єкти з відповідними операціями їх перетворення, преднаука таким шляхом будувала схему тих змін предметів, які могли бути здійснені у виробництві бронзової епохи. Так, наприклад, аналізуючи давньоєгипетські таблиці додавання і віднімання цілих чисел, неважко встановити, що подані в них знання утворюють у своєму змісті типову схему практичних перетворень, які вчинялися над предметними сукупностями. В таблицях додавання кожен із реальних предметів (це могли бути тварини, які збиралися в стадо; каміння, яке складалося для будови, і т.д.)
|
|
|
Заміщувався ідеальним об’єктом «одиниця», який фіксувався знаком І (вертикальна риска). Набір предметів зображувався тут як система одиниць (для «десятків», «сотень», «тисяч» тощо). В давньоєгипетській арифметиці існували свої знаки, які фіксували відповідні ідеальні об’єкти. Оперування з предметами, які об’єднувалися в сукупність (додавання), і відділення від поєднаних предметів або їх груп (віднімання) зображувалося в правилах дій над «одиницями», «десятками», «сотнями» і т.д. наприклад, додавання до п’яти одиниць трьох одиниць відбувалося таким чином: зображувався знак ІІІ (число «три»), потім під ним записувалося ще п’ять вертикальних рисочок ІІІІІ (число «п’ять»), а потім всі ці рисочки переносилися в одну строчку, розташовану під двома першими. В результаті виходимо вісім рисочок, які позначали відповідне число. Ці операції відтворювали процедури утворення поєднаних предметів в реальній практиці.
За допомогою такого типу знань можна було схематизувати перетворення предметів в продукти, яке було характерним для певних практичних ситуацій (наприклад, отримуючи на основі додавання чисел нове число, можна було передбачити результат майбутньої дії, пов’язаної з об’єднанням предметів в деяку сукупність).
|
|
|
Спосіб побудови знань шляхом абстрагування і схематизації предметних відносин наявної практики забезпечував передбачення її результатів в межах способів практичного освоєння світу, які склалися. В ході розвитку пізнання і практики, поряд із відзначеним способом, в науці формується новий спосіб побудови знань. Він знаменує перехід до власне наукового дослідження предметних зв’язків світу, тобто, до такої діяльності, яка буде в наступних історичних періодах.
Інакше кажучи, розкриваючи проблему зародження наук в країнах стародавніх цивілізацій ми фактично досліджуємо преднауку.
Далі ми розглянемо деякі факти становлення або розвитку системи знань, чи окремих знань в країнах стародавніх цивілізацій, які стали здобутком і основою розвитку суспільства, знарядь праці, машин і механізмів.
В попередній лекції ми говорили, що появі науки передував колосальний за часом період формування людини та її особистості. Становлення і розвиток суспільно-трудової діяльності, розширення і зміцнення суспільних зв’язків обумовлювали удосконалення пізнавальної людини.
|
|
|
Разом з цим, зазначимо, що в первісну добу знання про дійсність були ще не великі. Більш-менш вони трималися в пам’яті і усно передавалися із покоління до покоління.
В процесі подальшого розвитку суспільства, в зв’язку з усе зростаючим суспільним розподілом праці, суспільна практика розширюється і ускладнюється. Знання людей в епоху бронзи настільки збагачується, що пам'ять окремої людини уже не здатна зафіксувати і зберегти їх. Життєва потреба взаємного спілкування людей в більш широких масштабах викликає появу письма, яке дозволило людям значно розширити обмін досвідом не тільки в рамках певного колективу, але й між іншими народами.
Письмо спочатку виникло у формі малюнку і відноситься до первісного родового ладу. В процесі розвитку суспільств письмо набуває форм різних абстрактних знаків і символів.
Наукою визначено чотири групи (типи) письма: піктографічне, ідеографічне, складове і буквенно-звукове.
Найдавнішими системами письма, які розвивалися в ранньо-рабовласницьких суспільствах, були, як правило, ідеографічно-складовими. Основу їх складали знаки, які інколи – ще довго зберігали форми малюнків і ієрогліфів. Вони карбувалися в основному на кам’яних спорудах у Єгипті, на глиняних табличках в народів Месопотамії, на бамбукових палицях – на Далекому Сході і т.п. Такі системи письма виникали скрізь де вперше складалися держави.
|
|
|
Найбільш відомими були: давньоєгипетське письмо (з др.. половини ІV тис. до н.е. – клинопис), еламська ієрогліфіка (з ІІІ тис. до н.е.), протоіндійське письмо (з ІІІ тис. до н.е.), крітське письмо (з початку ІІ тис. до н.е.). Вважається, що арії також мали своє письмо. Представники аріїв Придніпров’я залишали для нас чималу трипільську культуру.
Писемність зробила можливою фіксацію і систематизацію знань. На початкових сходинках запис тих або інших свідчень мав перервний характер. Фіксувалися найбільш значні в житті суспільства події: військові походи, перемоги і поразки, час розливу рік, початок польових робіт, час визрівання хлібів і їх збирання, моменти місячних і сонячних затемнень і т.п. з часом записи все більше піддавалися систематизації і впорядковувалися, поглиблювався їх зміст і збільшувався їх обсяг.
З часом, в умовах виникнення держави, із громади (населення) виділяються окремі люди (писці), обов’язком яких було ведення будь-яких (переважно доленосних) записів. Ці записи преднауки стали основою для становлення історичної науки.
Так поступово, але неухильно, складалися зачатки наукових знань. В рамках ще не розмежованої сукупності різних знань про дійсність відбувався поступовий процес накопичення знань в різних областях.
Астрономічні знання виникли під впливом практичних потреб навігації, орієнтування на місцевості, в походах і т.п. Потреба людини в орієнтації в просторі і в часі вимагала знайомства з рухом Сонця, Місяця, зірок, зі зміною пір року, дня і ночі. Наприклад, землеробство в Єгипті було пов’язане з періодом розливу Нілу, а для визначення пір року, коли можна було очікувати цього розливу, необхідні були астрономічні спостереження. Вони також вимагали розширення знань в області математики, яка виникла також під впливом потреби вимірювання площ землі, в розрахунках при торгівлі, в будівельній справі і т.п.
Будівництво житлових будинків, храмів, каналів, дамб, засобів пересування по воді, озброєння і тому подібне сприяло виникненню механіки, яка в свою чергу впливала на подальший розвиток математики.
Початки медицини, які зародилися ще в умовах кам’яного віку, були розвинені в період бронзи. Медицина стає справою окремих людей, які вивчали властивості лікувальних трав і їх вплив на фізіологію людини.
Використання з різною метою трав і злакових культур дало можливість узнавати їх будову, а це сприяло виникненню основ ботаніки.
Потреби суспільного життя викликали необхідність в фіксації і систематизації історичних подій у вигляді літописів, хроні, життєписів, які були пізніше покладені в основу історичної науки.
Разом із виникненням письма виникає суспільна потреба у його вивченні. Таким чином, в означений період виникають основи мовознавства.
Розглянувши деякі загальні аспекти науки, преднауки і суспільного виробництва зупинимося більш конкретно на становленні преднауки в країнах стародавніх цивілізацій: Месопотамії, Єгипті, Індії, Китаї, Аратті (Оріяні) та інших. Але, перш ніж розглядати науку з’ясуємо поняття «цивілізація».
Історія країн Стародавнього Сходу, а пізніше Греції і Риму – це історія найдавніших класових суспільств, або перших цивілізацій, Якраз цивілізаціям яким належать ті найважливіші культури і науково-технічні досягнення людства, що зробили можливим його подальший прогрес.
Термін «цивілізація» вперше з’являється, певне, у ХVІІІ ст. (в працях французького економіста в В.Мірабо і шотландського філософа А.Фергюсона) для позначення «зрілого» стану людського суспільства. В сучасних умовах під ним звично розуміють деякий досягнутий рівень розвитку людства або, в більш вузькому смислі, певного окремого суспільства чи навіть групи людей.
Термін «цивілізація» спочатку вживався лише в однині, але потім, під впливом нагромаджених відомостей про різні суспільства, мова стала йти про множинність різних цивілізацій.
Отже, цивілізації – це особливі типи культури значних людських мас в епоху класових суспільств. Якщо говорити про стародавню історію, то можна назвати близькосхідну, індійську, далекосхідну, античну, а потім європейсько-азіатську тощо цивілізації. Характер будь-якої цивілізації визначається трьома факторами: 1) економічним розвитком, який визначає її формаційну приналежність; 2) випадковими факторами, серед яких особливо важливу роль відіграють географічне положення і культурні контакти; 3) національним характером, який може істотно змінюватися в короткі історичні строки.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!