Накопичення донаукових раціоналістичних знань про навколишній світ в первісну добу.
Відповідно первісній добі відповідають первісні уявлення. Під первісними уявленнями слід розуміти ті моделі світу, які виникли як щось ціле після неолітичної революції, тобто після посилених контактів людини з природою, які призвели до одомашнення тварин, появи землеробства, гончарного виробництва, ткацтва тощо. У цей час людина усвідомила, її цілеспрямована діяльність викликала певного роду зміни.
Період який відзначається пануванням первісних уявлень, називається космолітичним чи міфопоетичним. В цьому якраз і проявляється світогляд давніх людей. Під світоглядом слід розуміти форму суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює й оцінює навколишню діяльність, як світ свого буття й діяльності, визначає й сприймає своє місце й призначення в ньому. Світогляд ще розуміють як систему узагальнених поглядів на об’єктивний світ і місце людини в ньому, на відношення людей до навколишнього середовища і на самих себе.
Світогляд утворюється на основі природничих, соціально-історичних, технічних філософських знань. Формуючись разом із людською свідомістю на основі матеріальної практики, свідомість духовно реалізує потреби і цілі практичного перетворення світу і життя людини. Світогляд має величезний практичний смисл, впливаючи на норми поведінки людей у суспільстві, на життєві перспективи, інтереси, працю і побут людей. Все це обумовлене колективним мисленням. Зазначимо, що в основу світогляду первісних людей було закладено мислення. Під мисленням, з точки зору сучасної науки, розуміється опосередковане, відірване і узагальнене, безпосередньо пов’язане зі словом (мовою) відображення мозком зовнішнього світу і його законів. Мислення є вищою формою відображення зовнішнього світу.
|
|
|
Розумова діяльність людини здійснюється на основі її мислення і мовної діяльності.
Мова – найважливіший засіб людського спілкування. Мова є специфічною властивістю людини. Не вдаючись до детального пояснення суті і змісту цієї фізіологічної і психологічної категорії зазначимо, що мова стала результатом розвитку суспільної праці.
Розвиток суспільної праці вимагав більш тісного єднання членів суспільства. Взаємної підтримки і спільної діяльності. Для того щоб це відбулося потрібно було виробити особливу спільність в усвідомленні людини навколишньої об’єктивної дійсності. Ця спільна свідомість була вироблена за допомогою мови. Отже стала результатом мислення. К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали, що мова така ж давня, як і свідомість, себто мислення (Див. Маркс К., Фридрих Е. Соч., 2-е изд., т.2, с.29.) Інакше кажучи, свідомість первісної людини була повністю соціалізована. Особа в первісному суспільстві повністю перебувала під впливом колективних уявлень і свідомості. Ці уявлення, незалежні від індивідуальної психології, нав’язувалися окремій особі з раннього дитинства, а також такі, які передавалися із покоління до покоління. Такими колективними уявленнями стали вірування, звичаї, навички і сама мова.
|
|
|
Первісні люди з самого народження, перебуваючи у вузькому і однорідному суспільстві примітивних мисливців, рибалок, піддавалися почуттям, мисленню і поведінці колективної організації роду, племені чи союзу племен. В колективному уявленні образу об’єкта тісно поєднаний з емоційно-рухомими елементами. Людина первісного суспільства одночасно маючи в свідомості образ об’єкта і переживаючи також почуття страху, надії, бажання тікати, дякувати, просити, домагання тощо. Це був такий собі клубок єдності, який намагався розчленувати особу.
Первісні люди ототожнювали, об’єднували, змішували те, що ми роз’єднуємо, наприклад, людину і її ім’я або зображення, людину і яку-небудь тварину чи рослину.
В колективних уявленнях поєднувалося сприйняття і почуття, об’єктивне і суб’єктивне, дійсне і таємне. Вони були нерозривно зв’язані між собою. Така ж нерозривна поєднаність реальних і таємних властивостей відчувалася первісною людиною по відношенню до всіх об’єктів, які складали його всесвіт і світогляд.
|
|
|
В цій лекції ми не можемо ґрунтовно зупинятися на аналізі колективного мислення. Про це можна прочитати в книжці: Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. Пер. с фр. В. Никольського. – Ленинград «Атеист»/ ст.30.
На основі цього мислення мови складалися, зберігалися, передавались із покоління в покоління знання, як основа світогляду. Ці знання стали перевіреними практикою результатом пізнання дійсності, правильним його відображенням у свідомості людини.
Знання розрізняють донаукові і наукові. Останні потребують розуміння і пояснення що є наука.
Наука – це певним чином визначена історична форма суспільного знання. Наука – це сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність.
В ході історичного розвитку наука перетворюється в продуктивну силу суспільства і найважливіший соціальний інститут. Поняття “наука” включає в себе як діяльність по отриманню нового знання, так і результат цієї діяльності тобто, силу отриманих на даний момент наукових знань, які в сукупності утворюють наукову картину світу.
|
|
|
Допоки цього не сталося знання, як основа світогляду, слід розглядати як донаукові. Останні, безумовно, є першоджерелом, витоком науки. Ці витоки своїми коріннями входять в практику ранніх людських суспільств, в якій були нероздільно сплавленні пізнавальні і виробничі моменти.
Початкові знання мали практичний характер, виконували роль методичних керівництв конкурентними видами людської діяльності. В первісну добу, а пізніше в країнах стародавніх цивілізацій Оріяні (Аратті), Єгипті, країнах Месопотамії, Індії, Китаї та інших, були нагромаджені значна кількість початкових знань, які і складали важливу передумову майбутньої науки.
Віддаленою передумовою науки можна вважати міфологію. Міфологія (грец. mythologia, від mythos – переказ, сказання і logos – слово, розповідь, вчення) – це фантастичні уявлення про світ, які властиві людині первіснообщинній формації, які зазвичай передаються у формі усних повідомлень – міфів.
Людині, яка жила в умовах первіснообщинного ладу, який був заснований на стихійному колективізмі найближчих родичів, були зрозумілі і найбільш близькі тільки його общинно-родові відносини. Ці відносини первісна людина переносила на весь навколишній світ. Земля, небо, рослинний і тваринний світ уявлялися у вигляді універсальної родової общини, в якій всі предмети розумілися не тільки як живі та розумні, але й обов’язково родинні між собою.
В міфології ці уявлення отримали форму узагальнень. Наприклад, ремесло, як ціле, з усіма його характерними для нього ознаками. В його розвитку, з усіма його історичними долями, розумілось у вигляді якоїсь живої і розумної істоти, яка керує усіма можливими видами і областями ремесла. Звідси і пояснення того, як виникли образи богів-ремісників, богів-землеробів, богів-воїнів і т.д.
Розвиток міфології йшов від хаотичного, дисгармонійного до впорядкованого і гармонійного.
В первіснообщинній формації міфологія була свого роду наївною вірою, єдиною формою ідеології. В ранньому суспільстві міфологія стала алегоричною формою вираження різного роду релігійних, соціально-політичних, моральних і філософських ідей цього людства. Міфологія стала широко використовуватися в мистецтві і літературі. Пізніше, з точки зору науки під міфологією стали розуміти систему міфів і як особливий тип мислення.
Міфологічне мислення дуже рано прийшло до різного роду історичних і космологічних узагальнень. З переходом людей до осілого способу життя, коли вони стали економічно пов’язаними з тією чи іншою місцевістю, у них посилилося уявлення про єдність племені чи роду.
Будучи світоглядом первіснообщинного ладу, будь-який міф містив у собі пізнавальну функцію, спробу розібратися в складних питаннях: як виникла людина, світ, в чому таємниця життя і смерті і т.д. Тому звертається увага ще раз на те, що перехід, який визначається домінуванням первісних уявлень, деякі автори пропонують називати космологічними чи міфопоетичними.
Космологія – це вчення, наука про Всесвіт як єдине ціле. Сьогодні космологія є окремим розділом астрономії. Космологія як наука склалася значно пізніше.
Відомий вчений Інституту археології Академії Наук України РСР В.Н. Даниленко в книзі “Космология первобытного общества”, яка була надрукована в 1999р. уже після його смерті, приділив значну увагу системі знань найдавніших землеробів, скотарів, мисливців. Космогонія як і космологія чи міфологія стали науковими категоріями різних періодів розвитку науки. Космогонія від грецького космос – всесвіт і гонія – народження. Тобто це наука про походження і розвиток небесних тіл і їх системи. Незважаючи не цей факт, багато дослідників ці категорії вживають для пояснення генезису знань первісних людей, що є з точки зору історизму невірно. Разом з цим, автор на основі нечисленних залишків матеріальної культури давніх українців намагається більш-менш повно розкрити світогляд праукраїнців. Використавши археологічний матеріал буго-дністровської культури (орнаментальної композиції, які слугували прикрасою глиняного посуду; культової антропоморфної пластики; культових поховань тощо) В. Даниленко виводить комплекси Неба та Землі в системі релігійно-космологічних поглядів. Він відзначає, що цілий ряд лінійних, хвильових чи інших композицій, являють собою (поряд з оздобленням глиняного посуду) конкретні смислові сюжети, які були відображенням навколишнього світу, який був дійсним, часто уявним.
Категорія космогонія за своєю суттю і змістом близька до такого поняття як релігія. Релігія (від лат. religio) – одна із форм суспільної (колективної) свідомості, яка відображає в свідомості людей пануючих над ними природних і суспільних сил. Ці сили відображувалися найчастіше в процесі праці, трудової діяльності. Низькопродуктивна праця спонукала розвиток мислення. В подальшому, з розвитком буття і свідомості людини епохи палеоліту з’являється в зародковій формі можливість відриву мислення від дійсності. Як результат виникають релігійні вірування. Ці вірування проявлялися в тому, що деякі предмети, явища природи наділялися надприродними властивостями.
Однією із форм найдавніших релігійних вірувань був, наприклад, тотемізм. Останній був віруванням в надприродний родинний зв’язок між тією чи іншою групою людей і яким-небудь видом тварин, рослин, предметів чи явищ природи. Поклоніння предметам природи чи їх образам призвело до виникнення тотемізму.
В подальшому за тими чи іншими предметами, явищами природи первісна людина уявила існування невидимих але мов би існуючих, діючих, впливаючих тощо відірваних від предметів і явищ природи надприродних істот – яких стали називати духами або душами. З виникненням віри в духів і душів з’являється вшановування душ померлих або культ предків. Їх душі за уявленнями первісних людей нікуди не зникають і живуть разом з ними на землі чи космосі.
Так, релігійно-космогонічні системи пізнього палеоліту, які були засновані на мисливському господарюванні, на пов’язаних з ним тотемічних уявленнях, а також на ідеї (уявленні) матері-рожениці, яка обумовлює народження всього сущого в світі, переросли в систему уявлень більш пізніших епох і були базовими для багатьох народів і окремих людей.
В період неоліту в ранньому скотарському середовищі остаточно формується уявлення про космічного лося, бика, козла і про шлюбні пари цих тварин, в яких самець асоціювався з небом, а самка з землею. Пізніше виникає напівантропоморфна іпостась Великої Матері, яку В. Даниленко умовно називає «архаїчною Артемідою», тобто божеством.
Для релігійно-космогогонічних уявлень цієї пори особливо характерним є прогресивно-ускладнювальний дуалізм – протиставлення двох антагоністичних чи взаємодіючих засад. З одного боку, вони відображають прагнення зрозуміти явища взаємозв’язку, які були в природі, а з іншого боку – прагнення пояснити і висвітлити поведінку у родових відносинах.
Звернемо увагу, що історію світу в міфах і сказаннях висвітлювали багато авторів. Наприклад, професор М.Б.Винниченко в книзі «История мироздания в мифологии и науке» відзначає, що люди всіх епох і всіх країн дивилися на навколишній світ, захоплювалися і дивувалися ним.
Цікавою легендою є вавилонська історія творення світу. Міф описує боротьбу бога Мардука і Тіамат, в результаті якої бог перемагає. З однієї частини тіла Тіамат він створює небо із усіма світилами, а з іншої – землю і воду. Цю легенду зафіксовано в другому тисячолітті до нашої ери, а її фактичне виникнення можна віднести до більш ранніх епох.
Уже в ті часи первісні люди ставили перед собою два запитання: як і з чого був створений всесвіт. Обмаль знань у первісних людей компенсувалося розвитком первісного мислення.
Колективні уявлення первісних людей з одного боку, часто не мали логічних рис і властивостей, а з іншого, не будучи уявленнями в чистому вигляді, вони позначають чи, точніше, передбачають, що первісна людина в даний момент не тільки має образ об’єкта і вважає його реальним, але й має надію на що-небудь або боїться чого-небудь, що зв’язано з дією об’єкту, яка виходить від нього. Ця дія то впливом, то силою, то таємною могутністю, яка мов би виходить від об’єкту.
Для того, щоб позначити одним словом цю загальну властивість колективних уявлень, які займають дуже значне місце в психічній діяльності первісних суспільств, Л.Леві-Броюль, у згаданій вище книзі, таку психічну діяльність називає містичною [с. 21].
Містика, містицизм (від грецьк. – втаємничений) є релігійно-ідеалістичним поглядом, який визнає існування фантастичних, надприродних сил і допускає безпосередній зв’язок людини з ними. Містикою були проникнуті всі міфи, легенди, релігії і релігійні культи.
В період первіснообщинного ладу зароджується філософський ідеалізм. Своїми коріннями ця ідеологія вросла в найдавніші релігії землеробів, скотарів, мисливців, рибалок, а пізніше ремісників. Вказуючи гносеологічні корені ідеалізму зазначимо, в процесі пізнання, в ході складного і багатостороннього відображення матеріального світу у свідомості первісних людей відбувався відрив, відліт пізнання від об’єктивної реальності, від природи. Цей відрив був усвідомлений. І робилося це для того, щоб пояснити природу матеріальної об’єктивної реальності, відірвавшись думками від цієї реальності, з метою показу взаємозв’язанності, взаємозалежності світу. В більшості своїх думок люди зверталися до космосу, всесвіту.
Інакше кажучи, космологічні уявлення в наївній формі зародилися в найглибшій давнині в результаті спроб людини усвідомити своє місце в світотворенні. Ці уявлення є характерною складовою частиною різних міфів і вірувань. Про космологічну схему первісних уявлень про світ можна взнати з міфів більш пізніших періодів, зокрема із геліопольської версії давньоєгипетського міфу про сотворіння, а також шумерської, вавилонської, староєврейської та інших версій.
В текстах цих міфів йде мова про початки, тобто, про те що було до акту сотворіння. Інакше кажучи, в міфі чи міфологічному переказі, міститься два аспекти: 1) діахронічний (розповідь про минуле) і синхронічний (засіб пояснення сучасного, а інколи і майбутнього).
Цей нерозривний зв’язок діахронії та синхронії – є невід’ємною рисою первісних уявлень про світ.
Міфопоетичний світогляд раннього космологічного періоду виходить із тотожності або із особливої зв’язаності макрокосму і мікрокосму, природи і людини. Людина як така є одним із елементів космологічної схеми. Її склад, толі є відображенням космічної матерії.
В зв’язку з тим, що в цій лекції ми не можемо приділити більше уваги означеній проблемі, тому відсилаємо до наступних наукових праць, де читач зможе знайти більш повну відповідь (М.И.Шахиович Первобытная мифология и философия: предистория философии. – Л.: «Наука», 1971г.; Начала цивилизации: Космогония первобытного общества. Шилов Ю.А. Праистория Руси. – Екатеринбург: Деловая книга; – М.: Раритет, 1999; А.М.Золотарев Родовой строй и первобытная мифология. – М., 1964;
Поряд з уявленнями про навколишній світ, релігією і космологією первісні люди, пристосовуючись до зовнішніх умов, а також, протистоячи їм, створювали певні знаряддя.
Сліди застосування вогню археологи знаходять під час розкопок стоянок первісних людей. Спочатку ними використовувався природний вогонь, який виникав під час самозагоряння прілого листя і трави, від вулканічної лави, блискавки, тертя дерева тощо. Предки людини, навчившись оцінювати корисні властивості вогню, зберігали його, підкидаючи горючі матеріали у вогнище, чи в особливих ямах з вугіллям. Пізніше, певно на початковому етапі верхнього палеоліту, людина навчалася добувати вогонь. Відомі декілька давніх способів добування вогню: свердління, розпилювання, тертя дерева, пізніше висікання вогню із кременю. Доведено, що останній спосіб добування вогню первісні люди виробили в результаті переобробки кременю на знаряддя праці. Пізніше, на початку залізного віку, отримання вогню добували шляхом висікання іскор із кременю за допомогою кресала. Цей спосіб тривав аж до винайдення сірників в 19 ст., а пізніше запальничок.
В міфології і політеїзмі вогонь став предметом персоніфікації багатьох богів: Даждьбога, Сварога, Хорса, Купайла, Перуна тощо.
В процесі розвитку самої людини, суспільства, трудової діяльності накопичувалися корисні знання, в першу чергу про навколишнє природне середовище. Природно, що в умовах мисливсько-риболовсько-збиральницького господарства особливо важливо було досконало знати свою промислову територію, її особливості і багатства. На прикладі пізніших суспільств, які перебували на стадії первіснообщинного ладу (аборигенів Австралії, Нової Гвінеї, вогнеземельців, бушменів, камчадалів та ін.) видно, що люди мали ґрунтовний запас знань про прикладну географію, астрономію, зоологію, метеорологію, ботаніку, мінералогію і інші області природознавства.
Щоб підтримувати своє існування наші предки повинні були добре вивчити топографію промислових угідь, шляхи передавання і поведінку тварин, корисні і шкідливі властивості рослин, особливості різних мінералів, видів деревини і інших матеріалів необхідних для виробництва знарядь і інших виробів, уміти передбачати погоду, орієнтуватися на місцевості, визначати напрям вітру і розгадувати сліди різних тварин.
Емпірично накопичувалися фізичні і хімічні знання. Фізичний вплив на природу розпочався уже із застосування перших знарядь, але в період мезоліту і, особливо, неоліту він перейшов на новий рівень.
Великого розвитку набули також практичні галузі знання: медицина, фармакологія, токсикологія тощо. Людина оволоділа найпростішими прийомами лікування переломів, вивихів, ран, хворих зубів, простуди, наривів, ядовитих укусів, нескладними хірургічними операціями і т.п. Починаючи з мезоліту, як свідчать палеоантропологічні матеріали, стали відомі трепанація черепа і ампутація пошкоджених кінцівок.
Разом з цим звернемо увагу на те, що ще повільно розвивалися знання, які потребували абстрактних уявлень: лічби, вимірювання відстані, часу тощо. Вони почали складатися лише в епоху бронзи і розвинулися в умовах залізного віку. Про це буде розкрито в наступній лекції.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!