Розвиток науки і техніки у період середньовіччя
Доба Середньовіччя – це досить тривалий історичний період, надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. У наш час термін "Середні віки" охоплює не тільки культуру Західної Європи, але й багатьох інших країн Старого світу, до Китаю та Японії включно. При цьому безсумнівна близькість i різнобічна взаємодія, при збереженні своєрідності й самобутності характеризує саме західноєвропейське, візантійське та ісламське Середньовіччя, тобто культури Середземноморського ареалу. Період виразного домінування середньовічної культури у Середземномор’ї більшість вчених умовно поділяють на три основні етапи:
раннє Середньовіччя – IV – VIII ст.;
зріле Середньовіччя – IX – XII ст.;
пізнє Середньовіччя – XIII – XV ст.
Однією із характерних рис епохи Середньовіччя було створення та широке використання техніки в значно більших розмірах аніж у попередню епоху. Селяни і ремісники продовжували накопичувати трудовий досвід і покращувати знаряддя праці. Через це в ХІ – ХV столітті у розвитку техніки були досягнути нові успіхи.У ранньому Середньовіччі завдяки взаємодії античних і німецьких традицій, а також визначального впливу християнської церкви була закладена стійка основа культури тодішньої Європи. Пізнє Середньовіччя – час виникнення перших університетів і розквіту науки та філософії. Імовірно, через це успішно розвивалися передусім галузі науки, пов’язані з ремеслом і торгівлею: математика, астрономія, географія.
|
|
|
На особливу увагу заслуговує одна з найцікавіших епох європейської культури Відродження (або Ренесанс), що тривала з ХІІ по ХVІ ст. Ця епоха знаменувала собою, по-суті, початок нового часу. В епоху Відродження сталося чимало визначальних віх – розквіт художнього мистецтва, зміцнилися економічні та суспільні вольності міст, духовний злет, в результаті чого відбулися Реформації та Контрреформації, Селянська війна в Німеччині, утвердження абсолютистських монархій (найбільш масштабна у Франції), початок епохи Великих географічних відкриттів, винайденням європейського книгодрукування, відкриття геліоцентричної системи в космології тощо. Щоправда, першою його ознакою був, як здавалося сучасникам, саме «розквіт мистецтв» після тривалого середньовічного «занепаду», розквіт, що „відродив” античну художню мудрість.
Протиріччя античного спадку та новонародженої середньовічної культури полягали у тому, що церковні діячі вважали, що науковій еліті потрібна не антична мудрість, а знання церковної історії, а також віра. Так, папа Григорій І Великий (590 – 604) стверджував: „Одними устами не можна воздавати хвалу Христу разом з хвалою Юпітеру”. Однак саме церква і відчувала потребу у використанні античного досвіду в царині наукових досліджень. Це виявилося, зокрема, у запровадженні латинської мови в богослужінні. Античні знання дозволяли точно визначити дату проведення релігійних свят чи початку будівництва храмів. Античний досвід був покладений в основу і системи освіти. Ось чому у ХІІ – ХІІІ ст. на латинську мову були перекладені твори Аристотеля, які аж до Відродження посідали чільне місце у світобаченні вчених того часу.
|
|
|
У Візантійській імперії на початковому етапі культура не переживала такого занепаду, як у Західній Європі. Квітучі міста, що збереглися тут, стали центрами не тільки ремесла і торгівлі, а й культури. Збереження єдності держави також сприяло розвиткові культури. Оскільки для будівництва та військової справи, управління величезною країною потрібні були фахівці. Ось чому у Візантії було значно більше освічених людей, ніж у Західній Європі. У ІХ ст. в Константинополі відкрилася перша в Європі вища школа, а також вище медичне училище. Кожний столичний лікар мав певний район, де він лікував хворих. Крупним медичним центром залишалася Олександрія, де здійснювалися анатомічні досліди. Пергамський лікар Орибасій (326 – 403) уклав медичну енциклопедію в 76 книгах, у той же час діяли медики Філагрій (діагностика i терапія хвороб печінки та селезінки) та Посідоній (проблема локалізації психічних здатностей у різних ділянках мозку). Павло Егінський у VII ст. був автором керівництва з хірургії та акушерства, пізніше використаного арабами. Загалом на початку середніх віків Візантія посідала чільне місце серед країн Європи. Більшість іноземних можновладців (Київська Русь, Болгарія, Італія тощо) вважали за необхідне запрошувати з Візантії художників, архітекторів і ювелірів, що зайвий раз доводить про надзвичайний розквіт науки і техніки у цій державі.
|
|
|
У Візантії здійснювалася конкретна наукова робота по дослідженню, збиранню й систематизації різноманітних фактів тогочасної дійсності, з'являлися нові винаходи. Візантійські географи вміли креслити карти країн і морів, плани міст, що на той час вважалося дивовижною справою. Так, у середині IV ст. географ Касторій уклав карту шляхів від Британських островів до острова Цейлона. Анонімним автором, сирійцем за походженням, було складено "Повний опис світу i народів", де давалася докладна характеристика економіки i культури переважно східних народів. З'явилося також багато оригінальних праць з математичних дисциплін. З самостійних творів інтерес становлять дослідження конусних i циліндрових перетинів Серена Антинейського, а також трактат з арифметики Домнина (515 – 585). Сінесій Кіренський (370 – 413) значно вдосконалив астролябію, що сприяло розвитку навігаційної справи. Архітектор Софійського собору i математик Анфимій зТраллу залишив твір "Про дивовижні механізми", де серед іншого дав пояснення оптичних властивостей запалювальних дзеркал. Визначним досягненням візантійської військової науки стало винайдення так званого «грецького вогню» (запалювальна суміш).
|
|
|
Тісні контакти Київської Русі з передовими країнами Європи, з Візантією, безумовно, вплинули на її науково-технічний розвиток, але роль цього впливу не була вирішальною. Давньоруська культура – своєрідний синтез місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходів та Сходу. У поширенні писемності та освіти велику роль відігравали бібліотеки, зокрема перша, заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим при Софійському соборі. Ярослав зібрав багато писарів і наказав їм перекладати грецькі книги на слов’янське письмо. У господарському розвитку Київської Русі набирало все більшої ваги ремісництво, найважливішими галузями якого були металургія та металообробка. Давньоруські ковалі володіли всіма відомими на той час прийомами обробки заліза: куванням, загартуванням, зварюванням стальних лез. Асортимент виробів нараховував до 150 назв, від найпростіших цвяхів до сільськогосподарського реманенту та замків. Особливо розвивалося зброярство. А складна техніка виготовлення різноманітних ювелірних виробів – діадем, барм, намиста – свідчить, що майстерність давньоруських ремісників не поступалась європейським зразкам. Тогочасний Київ був найвизначнішим центром виробництва перегородчастої емалі. Користувалися давньоруські майстри токарними верстатами, про що свідчать знайдені круглі фігурки шашок та шахів.
З утворенням Арабської держави та появі ісламу розпочалося підкорення арабами численних територій сусідніх народів. Нищівного удару було завдано Візантії. За короткий час араби завоювали візантійські провінції – Сірію та Єгипет. Поступово араби засвоїли досягнення підкорених народів у науці та техніці. Розвиткові культури сприяло піднесення господарства. Однією із особливостей ісламської культури – це розрізнення між раціональним богослов’ям (аль-калам) i філософією (аль-фалсафа). Остання мала займатися предметами зовнішнього світу i не втручатися в богословську проблематику. Хоча на практиці досягти цього було неможливо. однак дана посилка вигідно відрізняє арабську філософію від тогочасної візантійської та західноєвропейської.
У середньовічну епоху визначних досягнень досягли арабські вчені. Так, арабські математики створили алгебру. Астрономи, користуючись складними інструментами, зуміли приблизно обчислити розміри земної кулі. А вчений Аль-Біруні уже тоді висловив геніальний здогад про те, що Земля рухається навколо Сонця. У великій шані в арабів була географія. Недаремно саме вони склали унікальні карти відомих їм країн і морів. Значних успіхів досягла і медицина. В ХІ ст. в Середній Азії і Ірані жив учений, філософ, лікар, музикант Ібн-Сіна (Авіценна) (прибл. 980 – 1037). До основних філософських праць належали — «Книга исцеления», «Книга настанов…» т. ін. Окрім іншого, у творах Ібн-Сіна містяться науково-природничі погляди. Ці та інші трактати Ібн-Сіни користувалися особливою популярністю як на Сході, так і на Заході. Скажімо, енциклопедія теоретичної і клінічної медицини «Канон лікувальної науки», де узагальненні знання грецьких, римських, індійських та середньоазіатських лікарів, тривалий час була обов’язковим керівництвом. Зважаючи на сказане, не дивно, що європейці запозичили в арабів багато цінних наукових знань. Скажімо, працями арабських математиків і астрономів керувались середньовічні вчені Європи (європейці навчилися креслити карти, користуватися компасом і глобусом).
В ХІ ст. значний внесок у розвиток арифметики зробив великий середньоазіатський вчений ал-Хорезмі, який вважається засновником алгебри як самостійної галузі математики. Значні його заслуги в астрономії, математичної географії та картографії. Праці ал-Хорезмі упродовж декількох століть здійснювали сильний вплив на вчених Сходу та Заходу і довго були зразком при написанні підручників з математики. Ал-Хорезмі був родоначальником середньовічного середньоазіатського енциклопедизму. Як вчений, він сформувався у Хорезмі, натомість його ім’я було відоме і в інших країнах. Тож невипадково ал-Хорезмі разом з іншими середньоазіатськими вченими запросили працювати до столиці арабського халіфату – Багдад. Не усі праці видатного науковця дійшли до наших днів. Однак і ті, що збереглися, дають чітке уявлення про науковий спадок вченого. Географічний трактат ал-Хорезмі „Книга картини Землі” – перша відома праця з географії на арабській мові. Великі заслуги ал-Хорезмі і у практичній астрономії – ним написаний твір про деякі астрономічні прилади. За словами історика науки Д. Сартона, ал-Хорезмі – визначний математик свого часу. Справді, праці ал-Хорезмі з алгебри та арифметики відіграли величезну роль в подальшому розвитку науки на Сході та Заході.
У великих середньовічних містах розвивалися вищі школи. У Кордові (Іспанія) існувало 27 вищих шкіл, де викладали предмети і навчалися також й не мусульмани, що засвідчило про неабиякий авторитет арабської школи. У Багдаді ж існувала відома бібліотека цінних рукописів грецьких вчених.
Середньовічні університети – це об’єднання викладачів та студентів, організоване з метою давати і здобувати вищу освіту з установленими правилами. Тільки університети могли присвоювати вчені ступені і надавати випускникам право викладати предмети в усій Європі. Навчальні предмети були об’єднані під однією назвою – „сім вільних мистецтв”. Їх поділяли на два цикли: трівіум (наука про слово – граматика, риторика і діалектика) і квадрівіум (наука про числа – арифметика, геометрія, астрономія і музика). У даному випадку музика вважалася теоретичною дисципліною щодо вирахування музикальних інтервалів. А практичне музиціювання в епоху Середньовіччя часто включалося до „семи механічних мистецтв” – поряд з ювелірною справою, торгівлею, полюванням, будівництвом та архітектурою.
Середньовічна університетська наука отримала назву схоластики (від слова „schola” – школа); найбільш яскраво схоластика відобразилась в богослов’ї. Треба пам’ятати, що на духовне життя середньовіччя наклали відбиток католицька церква і місто. Цьому новому етапові науково-технічному розвитку Західної Європи відповідає „схоластична логіка”, в рамках якої великий внесок в розвиток логічних ідей здійснили середньовічні матеріалісти (номіналісти). Досить нагадати про пошуки геометричних інтерпретацій логічних залежностей (Шервуд, В. Оккам). Схоластика підготувала ґрунт для нового підходу до проблеми можливого та дійсного і нескінченості, що дозволило потім безбоязно оперувати нескінченостями в математиці. Саме рецепція античного логічного спадку в середні віки стала однією з основ для подальшого розвитку математики і виникнення європейської експериментальної науки.
Значними схоластами ортодоксального напрямку були Альберт Великий (1193 – 1280) та Фома Аквінський (1225 – 1274). Фома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов’я „Сума теології”, в якій всі питання пізнання природи і суспільства розглядалися в ортодоксально-католицькому дусі. Висуваючи ідею гармонії віри та розуму, Фома Аквінський, проте, підкорив науку інтересам релігії (наука – служниця богослов’я).
Хоча наука в епоху Відродження і перебувала під сильним впливом догм церкви, однак з’явилися і розвивалися ключові напрямки з усіх тодішніх наукових сфер. Викладач монастирської школи в Парижі, філософ і письменник П’єр Абеляр (1079 – 1142) стверджував: „Розуміти, щоби вірити”. Малося на увазі, що у все, що він вірить, має попередньо бути проаналізовано. Не можна не оминути увагою і філософа та природознавця Роджера Бекона (прибл. 1214 – 1292). Йому належить цікавий проект утопічної держави – станової республіки, де верховна влада належала б народним зборам. Досліджуючи закони природи, він переконався, що дійти істини можна завдяки не розуму, а досліду. Це був значний прорив, який дозволив по-новому розглядати закономірності розвитку природних явищ. Загалом Р. Бекон цікавився математикою, астрономією, фізикою та хімією. Творці культури Відродження, черпаючи з двох джерел – язично-античного і християнсько-середньовічного, в дійсності створили оригінальну культуру з притаманними їй рисами.
Цікавим прикладом вченого раннього Відродження є відомий німецький філософ i теолог, математик i астроном, кардинал Микола Кузанський (1401 – 1464). Філософські погляди вченого визначають як пантеїстичні (Бог розчинений у своєму творінні). Для М. Кузанського математика є найбільш важливим моментом у процесі пізнання. "Ми нічого не маємо достовірного у нашійнауці, - пише він, - кpiм нашої математики. Без числа нічого створити неможливо". Але математична метода М. Кузанського мало чим відрізняється від неопіфагорейської доктрини пізньої античності та дослідів Р. Бекона. В астрономії М. Кузанський (щоправда, без якихось доказів) твердив, що Земля не є центром Bcecвітy i подібна до інших планет. М. Кузанському належить також обґрунтований план реформи юліанського календаря. Цей вчений створив також першу карту Центральної і Східної Європи, хоча послуговувався при цьому античними джерелами, тому на його карті не обійшлося без міфічних гір.
У досліджуваний період були досягнуті визначні досягнення у створенні та використанні порівняно значно досконалої техніки, яка, поступово змінюючи соціальні умови життя і спосіб мислення людей, водночас ставила нові проблеми, стимулюючи розвиток науково-технічних досягнень. Середньовічна техніка була початково носієм духу перетворення, що XVI – XVII ст. став домінуючим і в науці. Слід при цьому пам’ятати, що середньовічна техніка пронизана інтелектуальним началом, і це виражено у вислові Бенедикта Нурсійського „Ora et labora”. Техніка повинна облагороджувати працю, а праця – життя. Інтелектуальний підхід до праці та техніки став визначальним моментом, що пізніше мав вплив на Лютера і Кальвіна, пізніше це сприйняла буржуазія. Адже від цього залежало практично все – знання, техніка, промисловість.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!