Визначні досягнення науки і техніки доби Відродження
(ХІV – XVI ст.)
Період ХІV – XVI ст. ознаменувався переходом від старих, сталих поглядів на світобудову до нових, в основі яких покладений рух. Запропоновані тодішніми світилами нові варіанти пояснення природи і людини були новими, незвичними. Основну увагу світила того часу звернули на Всесвіт. Наразі у полі зору практично всіх вчених перебувала сама людина. Окрім критики середньовічних дослідників та збиранням і вивченням античного здобутку, гуманісти заклали апофеоз людини, як найвищої цінності буття. Ідеї гуманізму швидко розповсюдилися на Європейському континенті, починаючи з XV ст.
В епоху Відродження почали виникати колегії – спочатку гуртожитки спудеїв, а згодом в них організовували лекції та диспути. Сорбоннська колегія ж переросла у цілий університет. Кількість університетів в Європі неухильно зростала і уже наприкінці ХV ст. їх було більше сорока (дані Ю.Ю. Ковальова). Найпрестижнішими вважалися Паризький, Болонський, Кембриджський, Оксфордський, Празький і Краківський. Умови університетського життя стали чудовим джерелом зародження вільнодумства й сміливих наукових пошуків та перших шкіл. Тут відбувалося становлення знаних мислителів: М. Коперника, Дж. Бруно, Еразм Дезідерій Роттердамського (1469 – 1536). У західноєвропейських університетах навчалися та викладали і українці. Наприклад, у XV – XVI ст. чимало наших земляків навчалося у Празькому, Лейпцизькому й Віттенберзькому університетах. А українець Юрій Котермак (Юрій Дрогобич) (бл. 1450 – 1494) обіймав посаду ректора престижного Болонського університету. Сфера його інтересів була широкою: філософія, астрономія, медицина. Книга Ю. Котермака «Прогностичні судження…» (1483) – перша відома нам друкована праця українського природодослідника.Хоча наука в епоху Відродження і перебувала під сильним впливом догм церкви, однак з’явилися і розвивалися ключові напрямки з усіх тодішніх наукових сфер. Творці культури Відродження, черпаючи з двох джерел – язичницько-античного і християнсько-середньовічного, в дійсності створили оригінальну культуру з притаманними їй рисами. Італійський математик Ніколло Тарталья (псевдонім Фонтани) (прибл. 1500 – 1557) справедливо доводив, що сучасна йому наука ґрунтувалася на відкриттях, «отриманих лише мистецтвом, вимірюванням і розумом».
|
|
|
Щоби підвищити якість науково-технічних досліджень, науковці почали згуртовуватися у наукові товариства. З цією метою у 1560 р. в Неаполі заснована Академія таємниць природи. Подібні товариства намагалися систематизувати знання про машини та всіляко заохотити винахідництво.
До відомих постатей раннього Відродження належить, зокрема, німецький філософ-гуманіст, математик і астроном високопоставлений ієрарх римо-католицької церкви Микола Кузанський (1401 – 1464). Він був одним із засновників італійської натурфілософії, хоча і не створив наукової школи. М. Кузанський серйозно переймався природознавством і особливо математикою. «Ми нічого не маємо достовірного у нашій науці, – наголошує німецький вчений, – крім нашої математики. Без числа нічого створити неможливо». Ним було досягнуто відчутних результатів у вирішенні непростих математичних проблем. Математика стала у пригоді і у пізнанні природи речей, що було на той час прогресивним явищем. Астрономічні дослідження М. Кузанського торкалися обґрунтування геліоцентричної моделі Всесвіту, чим по суті підготовлено підвалини революційного перевороту в космології. Він, як і Р. Бекон, наполягав на реформуванні юліанського календаря. Вагомий внесок німецького вченого і в картографії. Привертає увагу його перша, хоча і не бездоганна, географічна карта Центральної і Східної Європи.
|
|
|
До непересічних постатей епохи Відродження належить, окрім інших, італієць Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527). Найбільш відомий його невеличкий трактат «Державець», який в однаковій мірі зацікавить і монархіста, і демократа. Вічні істини і риторичні запитання – суть цієї праці. Н. Макіавеллі писав: «…що краще: щоби государя любили чи щоби його боялися. Кажуть, що краще всього, коли бояться і люблять одночасно; однак любов погано уживається зі страхом… Бо про людей у цілому можна сказати, що вони невдячні і непостійні…» Італійському мислителю вдалося глибоко проаналізувати саму сутність політичної влади. Ним залишено цінні поради правителям. Ось одне із багатьох: «Зайве говорити, наскільки похвальна для державця вірність даному слову, прямолінійність і непохитна чесність… Треба знати, що з ворогом можна боротися двома засобами: по-перше, законами, по-друге, силою… Отже, із всіх звірів нехай державець уподібниться двом: леву и лисиці. Лев боїться капканів, а лисиця – вовків, значить, треба бути подібним лисиці, щоб уміти обійти капкани, і леву, щоби злякати вовків». Іншими словами, Н. Макіавеллі наголошує на тому, що влада стає дієвішою за умови «вдало підібраних» особистих якостей правителя. Більшість ж порушених проблем у трактаті «Державець» і нині є актуальними.
|
|
|
Серед лідерів гуманістичного руху вирізняються нідерландець Е. Роттердамський, англієць Томас Мор (1478 – 1535) та француз Франсуа Рабле (1494 – 1553). Своєю просвітницькою діяльністю вони розхитали твердиню церковного диктату. Гуманіст Е. Роттердамський стояв у джерел Реформації, переклав з грецької мови на тодішню міжнародну латинську мову твори Евріпіда (прибл. 480 – 406 до н.е.), Лукіана (прибл. 120 – прибл. 190) та ін. Широко їх пропагував. Вів також боротьбу із вченими схоластики. У дусі ж гуманістичних ідей висловився за радикальну реформу світської освіти. Залишаючись активним прибічником католицизму, утопіст Т. Мор активно популяризував високі ідеали гуманізму. Ф. Рабле ж створив прекрасний пам’ятник культури французького Ренесансу – роман «Гаргантюа і Пантагрюель», і донині ним зачитуються науковці та пересічні читачі.
|
|
|
До досягнень Ренесансу належить, безсумніву, і книга французького гуманіста Мішеля де Монтеня (1533 – 1592) «Досліди», де, вдало поєднавши вільнодумство із своєрідним скептичним гуманізмом, розкритиковані схоластика та догматизм, а найбільшою цінністю оголошена Людина. М. Монтень пригадував, що, коли він був дитиною, його батько – прибічник прогресивних поглядів – запрошував до свого будинку численних гуманістів. Ці вчені, що займалися світськими науками, закликали до всебічного вивчення античного надбання. У такій атмосфері і зростав М. Монтень. Сучасники називали його французьким Сократом. Підраховано, що у творах Шекспіра існує більше семисот запозичень із «Дослідів». Ось яке справило враження на сучасників ідеї М. Монтеня. Французький письменник Гюстав Флобер (1821 – 1880) наразі писав: «Ви запитуєте, які книги читати. Читайте Монтеня, читайте повільно, не поспішаючи!.. Створіть для своєї душі таку інтелектуальну атмосферу, яка буде насичена думками великих людей…»
Економічні та воєнні потреби повсякчас стимулювали створення та вдосконалення техніки. Упродовж X – XV ст. йде активне будівництво гребель, млинів, великих кораблів тощо. Це та інше змінювало соціальні умови життя й спосіб мислення людей. Дух перетворення охопив і науку. Науковий підхід до праці та техніки став визначальним принципом, який взяли за основу лідери протестантів Мартін Лютер (1483 – 1546) та Жан Кальвін (1509 – 1564), сприйняла це і буржуазія.
Про зближення науки і техніки в ім’я досягнення високих результатів у різних сферах виробництва особливо ратував італійський художник і мислитель Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), який рішуче не сприймав «хиби тих, хто користується практикою без науки».
Ще молодим Леонардо виявив особливі здібності у здобуванні знань; він досяг блискучих результатів в опануванні давніх мов, історії, математики, музику, живопису, верховому катанні, плаванні. Перший біограф Вазарі високо оцінив внутрішню й зовнішню красу великого італійця: «Не кажучи уже про красу його тіла, котра була вище всякої похвали, у кожному його русі була безкінечна краса; він володів такими талантами, що легко долав всякі перепони, що йому зустрічалися. Його величезна фізична сила поєднувалась із спритністю, розум і сміливість його завжди відрізнялися якимось шляхетним і великодушним характером…»
Леонардо да Вінчі, окрім іншого, посів гідне місце в історії науки і техніки. «Усе наше пізнання починається з відчуттів. Наука – капітан, і практика – солдати», – вважав цей вчений. Особливу роль він відводив математиці та механіці, вбачаючи в останній «золотим ключиком» у пізнанні таємниць світу. «Ніякої достовірності немає в науках там, - переконував Леонардо, – де не можна використати ані одну із математичних наук, і в тому, що немає зв’язку з математикою. Механіка є рай математичних наук…» Саме він увів у математиці важливі знаки «плюс» та «мінус».
Ось що писав видатний український академік Володимир Вернадський (1863 – 1945) про геній італійця: «Вивчення рукописів Леонардо да Вінчі… відкритих знову наприкінці XVIII – початку XIX століття, показало, що в них викладено багато ідей, котрі отримали своє продовження в XVII – XIX століттях в умовах, коли ні про які запозичення із Леонардо да Вінчі не могло бути і мови. Його малюнки турбін, підводних човнів, парашутів і т. п. проглядають апарати – інколи навіть у деталях, – знову створені людським генієм багато століть пізніше». До речі, не лише Леонардо цікавився створенням підводного човна, до нього цей проект розробив італійський військовий інженер Роберто Вальтуріо (1413 – 1483).
Дійсно, в одній особі світ отримав чудового художника, поета, скульптора, архітектора, механіка, інженера, біолога, анатома, фізіолога. Мабуть, не існувало таких наукових сфер, які б не зацікавили видатного італійського мислителя. У багатьох випадках він випереджав свою епоху на не одне століття.
Скажімо, за сорок років до М. Коперника ним написано трактат про обертання Землі, за три століття до французького хіміка, одного із засновників сучасної хімії Антуана Лорана Лавуазьє (1743 – 1794) говорив про кисень. А зі слів флорентійця Америго Веспуччі (1454 – 1512) – в честь якого картограф М. Вальдземюллер назвав континент, відкритий Х. Колумбом, Америкою – намалював першу карту Нового Світу. Леонардо да Вінчі намагався виміряти швидкість поширення звуку повітря: «Якщо ти, будучи на морі, опустиш у воду отвір труби, а другий кінець її прикладеш до вуха, то почуєш шум кораблів, дуже віддалених від тебе». Серйозні ж наукові дослідження були попереду. У численних ж записах Леонарда да Вінчі увіковіченні технічні передбачення: проекти металургійної печі, ткацьких верстатів, друкарських, деревооброблювальних та інших машин, навіть підводного човна та танка, тощо. До речі, уже в наші дні проекти конструкцій парашута та прообразу танка з деякими доопрацюваннями успішно апробовані іноземними фахівцями, що зайвий раз підтвердило геній Леонардо.
Проаналізувавши творчий та життєвий шлях Леонардо да Вінчі, дослідник Ф.Ф. Павлєнков слушно зауважив, що життя і діяльність великого італійця є запереченням відомої думки, згідно з якою начебто навіть геніальна людина, занадто захоплюючись різноманітними заняттями, не досягає твердих результатів. «Але, – продовжив Ф.Ф. Павлєнков, – працюючи в усіх сферах знання і мистецтва, він всюди був оригінальний і великий; і не його вина, якщо його заслуги в сфері науки і філософії були оцінені занадто пізно…»
Зміни наукового підходу у вирішенні традиційних проблем в епоху Відродження поклало край пануванню світобачення розробленого ще у стародавню епоху Аристотелем і Птоломеєм. Коперниківське відкриття змусило вчених переглянути усталені уявлення про Всесвіт, більш зважено й обґрунтовано його досліджувати.
Тож визначний прорив у природознавстві пов’язаний саме з ім’ям прославленого поляка Міколая Коперника (1473 – 1543). Ще за вісімнадцять століть до М. Коперника астроном і математик з елліністичної Александрії Аристарх Самоський (бл. 320 – бл. 250 до н.е.) доводив, що Земля обертається навколо Сонця. Кращі наукові досягнення давнини надихнули цілу плеяду вчених Ренесансу до пошуку альтернативних моделей Всесвіту. М. Коперник, Галілео Галілей (1564 – 1642), Йоганн Кеплер (1571 – 1630) стали творцями визначного наукового перевороту.
М. Коперник здобув блискучу освіту в найпрестижніших європейських університетах. Він вивчав астрономію, право, оволодів грецькою мовою. Водночас був патріотом своєї вітчизни – боровся за її незалежність. І донині вдячні поляки не забули талановитого земляка – щиро ним пишаються.
Книга М. Коперника «Про обертання небесних тіл» (1543) остаточно ствердила геліоцентричну систему світу. Римо-католицька церква ж негативно відреагувала на появу «Про обертання…»; як і більшість подібних творінь церковники внесли її до списку забороненої літератури. Та попри це поступальний розвиток науки зупинити було уже неможливо. Результати дослідження польського астронома переконали навіть вище керівництво церкви санкціонувати календарну реформу. Зазнала певних змін і навігація.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!