Остарбайтери – як рабська сила окупаційного режиму
Внаслідок постійних мобілізацій німецька промисловість почала відчувати утруднення з робочою силою. 10 січня 1942 р. Г.Герінг видав розпорядження про залучення закордонних робітників, головним чином - з Радянського Союзу. 6 березня 1942 р. Розенберг затвердив контрольну цифру вербування остарбайтерів: 100 тис. - для рейхскомісаріату "Остланд" і 527 тис. - для "України". Набір мав провадитися на добровільних засадах через біржі праці, а у випадку невиконання планової цифри - примусовим шляхом.
Окрему частину окупаційної політики становило вивезення до Німеччини осіб віком від 18 до 25 років. Згодом віковий ценз було збільшено до 40 років. З січня 1942 року з Житомирщини до Німеччини планувалося вивозити по 1 тисячі осіб на добу. [12, 157-159]
Червоноармійщину це теж не залишило осторонь . Багато молодих дівчат та хлопців забирали , як робочу силу на територію Німеччини. Багато невольників поїхало не за власною волею до Німеччини.
Із спогадів жительки села Вязовець Червоноармійського району (дата народження - 26 березня 1926 рік) Черниш Розалії Миколаївни: « Це найстрашніший час всього мого життя . Що я тільки не бачила . Щоб цей німець таке гуменіє на нашій землі робив. Пішов на чужу землю і глотив все, що хотів . Я була тоді ще зовсім дитиною. Було мені лише 15 років , але німців це не зупинило . На початку війни німець забрав нас до Німеччини . Жили ми в в страшних, сирих, холодних бараках. Бараки були оточені високим забором із колючого дроту . Кожного дня нас відправляли на тяжку роботу. Годували лише супом із брукви та шматочком проссяного хлібу. Це були жалюгідні умови, ми вирішили ризикнути і влаштувати побіг. У ніч на Різдво нам вдалося втекти від фашистів. Нас було четверо. Цілий місяць ми добиралися додому . Це була дуже тяжка дорога , але добрі люди ставали назустріч . Вони допомагали чим могли . Якби не вони, навряд ми перетнули два кордони і змогли добратися додому. Після повернення додому , ми ще довгий час ховалися , адже знову німці відбирали людей на вивіз , але нам вдалося уникнути цього».
|
|
|
Серед перших транспортів з остарбайтерами, які пішли в Німеччину з січня 1942 р., переважали добровольці, а саме працездатна молодь. Окупаційна влада проводила агітацію населення, обіцяючи вигідні умови праці для остарбайтерів в Німеччині, а також забезпеченість їх родин, які залишаються на окупованій території. Багато хто погоджувався на це через безробіття і голод на окупованій території. [ 17,14-15]
21 березня 1942р. Гітлер створив спеціалізоване відомство для викачування трудових ресурсів з інших країн. Після чого розпочалося вербування і вивезення українців до Німеччини, де їх використовували на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. Щоб забезпечити постачання робочої сили до кожної управи області розсилались рознарядки із конкретно вказаною кількістю осіб. Але, з часом до населення окупованих територій почали доходити чутки про знущання в Німеччині над їх земляками, про тяжку безоплатну рабську працю. З чого стало зрозумілим, що окупанти обманним шляхом вивозять людей на примусові роботи. Тому поставки остарбайтерів згідно рознарядок почали зриватись, мешканці області перестали добровільно прибувати на біржу праці для відправки в Німеччину. Внаслідок чого рейхскомісар Кох розпорядився організовувати облави по всій Україні. Війська, поліція і жандармерія оточували міські квартали, базари, вокзали, виловлювали молодих людей, під конвоєм доставляли їх на залізничні станції, вантажили в товарні вагони і негайно відправляли в Німеччину. Так, в період окупації з Житомирщини до Німеччини на каторжні роботи було вивезено понад 75 тисяч молоді, навіть неповнолітніх. Із сільських районів найбільше молоді було вивезено з Ємільчинського-4390 осіб, Попільнянського-3681, Коростишівського-2875, Любарського-3050, Романівського-2968, із Бердичева-11700. [12, 157]
|
|
|
Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. Оскільки, відповідно до нацистської расової доктрини, вони вважалися людьми другого сорту, то проживали й працювали остарбайтери окремо від німців, в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата остарбайтера становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. Вони були зобов’язані на одязі носити знак – "Ост". Ті з них, хто намагався тікати, піддавалися публічній страті через повішення з метою залякування інших робітників. За 1941-44 загальна кількість остарбайтерів у Німеччині становила 2,8 млн. чол. З них 2,2 млн. були вихідцями з України.
|
|
|
Більшість остарбайтерів після закінчення війни було насильно репатрійована в СРСР. У травні 1945р. Сталін дав розпорядження військовим радам фронтів сформувати в тилових районах фільтраційні табори для розміщення військовополонених і репатрійованих радянських громадян, які кожному належало пройти, хто повертався на батьківщину. Всього їх було створено близько 200. Основну частину цих таборів становили «остарбайтери». Їхнє повернення додому ускладнювалось низкою антигуманних, принизливих, навіть жорстоких бар’єрів.
На батьківщині остарбайтери були звинувачені у її «зраді». Частина з них була репресована (за даними російських архівів, 339 618 осіб після фільтрації були етаповані у табори НКВС), інша ж частина все подальше життя була змушена жити з тавром зрадника. [26,137-138]
Отже, розглянувши питання остарбайтерів, необхідно зробити висновок, що окупаційний режим не лише «викачував» з окупованої території Житомирської області природні та технічні ресурси, а і робочу силу, як рабів – "людей другого сорту".
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 229; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!