ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ НА ЖИТОМИРЩИНІ
Політика нацистів у встановленні
окупаційного режиму згідно плану "Ост"
З роками відходять в історію страшні події Великої Вітчизняної війни. Давно уже затягнулися рани лихоліття, яке зчинили фашистсько-німецькі загарбники, але біль не зникає. Нині, триває процес розбудови Української незалежної держави, коли маємо можливість спиратись лише на факти і документи, що відкрились дослідникам, з'явились умови більш об’єктивно висвітлити події найжорстокішої із війн в історії українського народу.
Для того, щоб зрозуміти поведінку наших земляків, логіку подій, які розгорталися влітку 1941 року і в наступні роки мною були досліджені події, які розгортались у 1940 році в Німеччині. Це був час військового тріумфу Німеччини. Майже вся Європа лежала біля ніг переможців. Саме в цей час Гітлер у розмові з фельдмаршалом Г. фон Рундштедом так сформулював останнє завдання свого подальшого життя:"Розрахуватися з більшовизмом".
Підготовка до нападу на СРСР почалася. Наприкінці серпня 1940 року був підготовлений черговий варіант плану нападу на СРСР. У подальшому він неодноразово доопрацьовувався і уточнювався на оперативних нарадах за участю Гітлера, В.Кейтеля, В.Браухича, Ф.Гайдера. Остаточний варіант, запропонований генерал-полковником Ф.Паулюсом як директива № 21 верховного головнокомандування збройних сил, одержав умовну назву «План Барбаросса» і був підписаний Гітлером. Документ вимагав усі приготування почати негайно і закінчити до 15 травня 1941 року.
|
|
|
Одночасно з військовим планом був розроблений план «Ост», який передбачав створення п’яти рейхскомісаріатів, з них на території окупованого СРСР чотирьох: «Остланд», «Україна», «Москва», «Кавказ». та визначав політику нацистів щодо цих територій та їх населення. У ньому була реалізована мрія Гітлера ще 1936 року, коли він заявив на з'їзді нацистської партії, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то «кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим». Планом «Ост» передбачалось очищення території Східної Європи від місцевого населення та заселення цих територій німцями. Так, помимо депортації 80-85% населення із Польщі і 50% із Чехії, передбачалось на протязі 20-25 років вигнати з постійного місця проживання до Сибіру 85% жителів Литви, 75%- Білорусії, 65% - Західної України, по 50% - Латвії і Естонії. Крім виселення для всіх українців, росіян, євреїв та інших національностей, які населяли СРСР, планом «Ост» передбачались і інші більш жорсткі міри очищення територій аж до фізичного знищення. [12, 148]
Адміністративно-територіальний поділ Житомирщини,
|
|
|
Створення органів управління окупаційної влади
Згідно з наказом Фюрера від 17 липня 1941 року «Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях» у серпні 1941 року було утворено рейхскомісаріат "Україна", який поділявся на 6 округів (генералкомісаріатів): Волинь і Поділля, Житомир, Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв і Таврія. Рейхскомісаріат «Україна» очолив гауляйтер Еріх Кох. Генералкомісаріати в свою чергу поділялись на гебітскомісаріати.
Щоб зрозуміти адміністративно-територіальний поділ та структуру органів управління окупаційної влади потрібно ознайомитись з термінами "генералкомісаріат", "гебітскомісаріат", "штадткомісар". Цітерміни ввели самі німці.
Термін "генералкомісаріат"походить від назви посади керівника генеральної округи – генерал комісар. А термін "гебітскомісаріат"– від назви посади керівника округи – гебітскомісар. Термін "штадткомісар" означав посаду міського комісара. Довгий час окупаційна влада вимагала використовувати німецькі назви цих посад, не перекладаючи їх на українську мову. Тільки у квітні 1943 року офіційно було прийнято перекладати генералкомісаряк генеральний комісар, а гебітскомісар як окружний комісар. Таким чином, ці три назви мали подвійне значення – апарату управління та адміністративно-територіальної одиниці. [11, 26-27]
|
|
|
У ході встановлення окупаційного режиму на території Житомирської області в першу чергу окупантами було змінено територіальний поділ краю. Область було оголошено Генеральною округою (генерал комісаріат) "Житомир" - як складовою частиною рейхскомісаріату "Україна" під керівництвом генерал-комісара Клема. Округ Житомир обіймав територію Житомирської області, центром якого було місто Житомир.
Так, округ "Житомир" був поділений на 8 "гебітів" на чолі з гебітскомісарами. До складу "гебіту" входило по 4-5 районів, якими керували штадткомісари. Гебітскомісар здійснював адміністративно-господарські функції, якому підкорялись райони, бургомістри, старости, місцева поліція. Штадткомісари також мали надзвичайні, необмежені повноваження. Поліцейські органи зосереджувались в руках гестапо, СД та міської поліції. Поряд з цивільним управлінням на території рейхскомісаріату "Україна" діяли військова та поліцейська адміністрації «для забезпечення порядку». Існувала також місцева поліція, до якої входили загони так звані служби порядку, стражі порядку, охоронні загони (охоронні, караульні команди), козачі сотні. [17, 12-14]
|
|
|
Органом самоврядування округу "Житомир" стала Житомирська міська управа. Фактично це була маріонеткова установа, яка не впливала на ситуацію в місті і повністю перебувала під контролем німецької окупаційної адміністрації.
Іншими органами в системі самоврядування були:
- в сільській місцевості – сільська громада (сільська управа), яку очолював староста;
в містах без поділу на райони – міські громади (міська управа), яку очолював бургомістр;
- в містах з поділом на райони – міські районні громади (управи), які
очолював голова. [12, 154-155]
Начальниками управ та бургомістрами призначалися політично «надійні» особи з місцевого населення.
Районна та міська управа складалися з 10 відділів: загальне управління, поліцейське управління, шкіл і культур, закладів, охорони здоров'я, ветеринарного, фінансового, будуправління, промисловості, пропаганди і забезпечення робочю силою. Начальники управ та бургомістри призначалися лише за згодою генералкомісарів та гебітскомісарів. Сільського старосту призначав бургомістр. [10, 14-15]
Поряд з органами управління окупаційною владою також були створені і органи судочинства. Так, у місці перебування рейхскомісара існував обергеріхт (вищий суд), права якого поширювалися на територію, підконтрольну рейхскомісаріату. В місцях перебування генерал-комісарів утворювалися дойчгеріхти (німецькі суди), по одному в кожному генералбецирку. Дойчгеріхтам були підсудні всі кримінальні справи, а також ті цивільні справи, в яких хоча б однією зі сторін був німець з рейху чи фольксдойче. Обергеріхт розглядав апеляції та скарги по вироках і рішеннях дойчгеріхту. Справи у дойчгеріхті розглядалися суддею-німцем одноособово; в обергеріхті працювало троє суддів, у зондергеріхті, окрім судді-німця, було ще двоє засідателів, які призначалися з німців. У березні 1942 компетенція дойчгеріхту була поширена і на деякі цивільні справи місцевого населення: шлюбні, сімейні й земельні. Для розгляду всіх інших цивільних справ, що стосувалися місцевого населення, при місцевих управах було утворено спеціальні, третейські суди (суди шліхтерів). Які одночасно були підконтрольні відповідним генерал-комісарам. Для розгляду нескладних кримінальних справ, в яких підсудними були місцеві жителі (крім фольксдойче), а покарання обмежувалися штрафом до 1000 марок чи тюрем, ув'язненням до 2 років, залучалися також місцеві суди (суди шефенів). Шефени призначалися генерал-комісарами з місцевого населення. Їх вироки обов'язково затверджувалися гебітскомісаром, який мав необмежене право змінювати міру покарання. Шефени керувалися німецьким кримінальним законодавством. Шліхтери своє рішення звичайно виносили «на власний розсуд». У Києві, наприклад, було 9 шліхтерів, їх заклади називалися "мировими камерами", які діяли з червня 1942.
Отже, структура, склад, завдання і діяльність окупаційних адміністративних, судових і поліцейських установ у рейхскомісаріаті «Україна» свідчили про те, що "новий фашистсько-німецький режим" це був механізм морального і фізичного гноблення, грабунку і терору.
1.3. Створення колоній "гегевальд" для "фольксдейч" на території окупованої Житомирщини, як окремої адміністративної одиниці
Одним із пунктів фашистсько-німецького плану "Ост" щодо окупованих територій було передбачено звільнення цих територій для заселення земель України німецькими колоністами, так званими "фольксдейч", а німецькі колонії іменувались як "гегевальд".
Щоб зрозуміти дані терміни необхідно розглянути момент до початку вторгнення частин Вермахту на територію України. До початку вторгнення у керівництва Німеччини не було конкретних відомостей про кількість та стан німецького населення, яке проживало на території Української РСР. Розпорядження про реєстрацію осіб, які належали до німецької національності і проживали на окупованій території, було видане 11 липня 1941 року. При цьому основна увага була звернена на райони поблизу Житомира та Вінниці як центру нової адміністративної одиниці "Рейхскомісаріат Україна".
При реєстрації німецьке населення поділяли на три відділи:
1) особи, які походили від німецьких батьків та мали німецьке подружжя;
2) німці, які жили в міжнаціональному шлюбі та їх дітей;
3) діти від змішаних шлюбів, які, в свою чергу, самі знаходились у змішаному шлюбі.
Реєстрація етнічних німців спочатку проводилась через органи цивільного управління гебітскомісаріатів. Орган реєстрації видавав усім зареєстрованим посвідчення, згідно якого його власник набував статусу "фольксдойче". Однак, одержання такого посвідчення не означало набуття німецького громадянства. Єтнічні німці брались під захист новостворених органів окупаційної влади. З їх числа призначались бургомістри, ініціювалось викладання в школах, створювались загони самооборони.
Спустошуючи народне господарство на окупованій Житомирщині, проводячи етнічні чистки шляхом фізичних страт, вивезення на примусові роботи до Німеччини органи окупаційної влади розпочали розчищення території для створення колоній для етнічних німців, так званих "гегевальд". З цією метою місцеве населення Житомирської області з кращих земель насильно зганялось в лісні та болотисті райони, а на їх місці влаштовувались німецькі колонії. Колонії "гегевальд" оголошувались окремою адміністративною одиницею. Процес відселення був жорстким, людям дозволялось брати з собою лише необхідне, часу на збір давалось небагато.
У своєму розпорядження від 15 жовтня 1942 року рейхскомісар Е.Кох зазначав, що німецькому населенню надаються в користування сільськогосподарські і інші земельні наділи, будинки, заводи та інші засоби існування. [1, 105-106]
На основі розпорядження рейхскомісара 16 листопада 1942 року генерал-комісар Лейзер видав наказпро утворення німецьких колоній. Так у наказі зазначалось наступне:
« виділяється з Житомирського генералкомісаріату, з півдня від Житомира, і з північної частини Бердичівського гебіта - округа, яка буде заселена виключно переселенцями з "фольксдейч" і буде управлятись як самостійна округа. Округа ця іменується – "гегевальд". У відміну від інших округ – гебітскомісар "гегевальд" називається – гебітсначальником. Виходячи з цього, ставиться в обов’язок відділам пересилати в майбутньому гебітсначальнику всі циркулярні розпорядження, накази та інше, що мають значення для колоній "фольксдейч". Треба все ж мати на увазі, що в окрузі «гегевальд» живіть виключно "фольксдейч", а тому розпорядження і циркуляри, призначені для українських чи білоруських поселень, не повинні надсилатись гебітсначальнику "гегевальда". З місцем роботи гебітсначальника "гегевальда" можна зв’язатись по телефону за допомогою місцевого комутатора, поліції або збройних сил».
25 лютого 1942 року генерал комісаром Лейзером було видано наступний наказ звернений до гебітскомісарів про особливе матеріальне і духовне обслуговування "фольксдейч". В наказі зазначалось, що переселення "фольксдейч" в одну округу ставить за мету, в першу чергу, ізолювати ці сім'ї за національною ознакою від загрози, що нависла над ними.
Створеним на окупованій території Житомирщини колоніям "гегевальд", як окремим адміністративним одиницям, присвоювались німецькі назви цим населеним пунктам. В більшості випадків назви радянських сіл змінювались на нові німецькі. Так, наприклад: с. Колонія-Франдорф, с. Колонія-Найдорф (Володарськ-Волинський район); с. Фрайнвальд, с. Генріхівка (Червоноармійський район). [1, 105-106]
Отже, планом "Ост" передбачалась "германізація" окупованих територій шляхом їх примусового звільнення від корінного населення, створення німецьких колоній для заселення німецькою расою. З цією метою на окупованих територіях німцями створювались окремі округи, які іменувались "гегевальд". Вони мали статус окремої адміністративної одиниці. Для здійснення управління округою "гегевальд" призначався гебітсначальник.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 184; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!