Фізичне виховання учнів, організація здорового способу життя школярів.
Для зміцнення здоров’я і забезпечення активного відпочинку школярів важливо широко залучати їх до різноманітної спортивної діяльності, фізкультурні гуртки, секції, ігри та змагання, екскурсії, турпоходи. Вони сприяють формуванню в них спортивності, мужності, сили та ін.якостей.Фізичне виховання здійснюється на уроках фізкультури. Але на ці уроки відводять мало часу в школі, тому дітей потрібно залучати до позаурочної спортивної діяльності.Поряд з фіз.вихованням у школі виділяють ще санітарно-гігієнічне виховання. Учні вивчають анатомію і фізіологію людини, повинні знати поширенні хвороби, правила профілактики інфекційних захворювань, мати уяву як рятувати в надзвичайних ситуаціях, тощо.
Важливе значення в санітарно-гігієнічному вихованні мають навички доглядати за своїм тілом. Також протиалкогольна, антинікотинова та антинаркотична пропаганда. Раціональне харчування.
Роль класного керівника в організації шкільного життя та реалізації особистісно орієнтованого вихованні.
Класний керівник це вчитель, який призначений директором школи для організації і здійснення виховного процесу в класі.
У своїй роботі класний керівник керується державними документами про школу, освіту і виховання. Класний керівник має володіти глибокими психолого-педагогічними знаннями та уміннями (комунікативними, організаторськими, прогностичними, конструктивними тощо).
|
|
|
Функції класного керівника: 1) виховна: формування всебічно розвиненої особистості вихованця; 2) розвивальна; 3) організаторська; 4) діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу); 5) соціальна; 6) координаційна; 7) методична; 8) стимулююча;
Класний керівник самостійно визначає час, оптимальні форми, методи, засоби виховної роботи.
Обов’язки: - всебічне вивчення інтересів і нахилів учнів, взаємин у сім’ї та класі, - згуртування учнів у дружний колектив, розвиток самоуправління та ініціативи; - піклування про розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів, виявлення причин неуспішності, організація надання допомоги невстигаючим; - сприяння залученню учнів до заг. шк. справ, гуртків, об'єднань; - піклування про життя і здоров’я учнів, запобігання утворенню шкідливих звичок; - співробітництво з сім’ями учнів та громадським організаціями; - ведення документації: кл. журнал, особові справи; - підвищення кваліфікації.
Зміст роботи: національне, громадсько-патріотичне, правове, трудове, екологічне, фізичне виховання.
Робота з класом – згуртування колективу, формування активу, специф. робота з хлопцями і дівчатами, індивідуальна робота.
|
|
|
Орієнтований план виховної роботи:
1) вступ (характеристика учнівського колективу, визначення мети і основних виховних завдань).
2) основні виховні справи (класні години, збори).
3) індивідуальна робота з дітьми;
4) охорона життя і здоров’я дітей;
5) робота з батьками.
Основні форми:
- класна година; - колективна творча справа; - індивідуальні бесіди;
Розумове виховання.
Розумове вих-ня – це формування інтелектуальної сфери школярів. Основний шлях розумового вих-ня – включати дітей у різноманітні види д-ті, в 1 чергу – пізнавальну. Пізнавальна д-ть школярів має на меті збагачення їх знаннями, розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу, формування пізн. інтересу. Пізн. діяльність може бути індивідуальною, груповою і колективною.
В сонові колективної пізн. діяльності лежить активне співробітництво школярів і їхніх старших товаришів. Організація такої д-ті потребує створення активу (ради колективної творчої групи).
Форми організації: аукціон знань, народної мудрості, вечір веселих завдань, вечір-подорож, турнір-вікторина, турнір знатоків.
“Мат. вікторина” або “Брейн-ринг”.
Поняття про принципи виховання. Характеристика традиційних принципів, та тих, що виникли під впливом народної педагогіки.
|
|
|
Принципи виховання – це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.
1. Цілеспрямованість виховання. Уміння вчителя ставити цілі: колективні, індивідуальні, близькі, далекі. Мета, поставлена вихователем буде успішно реалізована, коли сприйметься учнями.
2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання: Формування громадських і соціальних якостей особистості; (національна свідомість, любов до землі, народу, мови), загальнолюдських гуманістичних цінностей (ідеали добра, краси, совісті), оволодіння національною спадщиною, надбаннями світової культури.
3. Гуманізація виховання: побудова взаємовідносин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями.
4. Демократизація: сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей.
5. Природовідповідність, диференціація, індивідуалізація: посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів.
6. Особистісно-зорієнтований підхід: Уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості, корекція відхилень у вихованні.
|
|
|
7. Культуровідповідність: органічний зв’язок виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, мистецтвом.
8. Зв’язок виховання з життям, діяльністю. Включати дітей у різноманітну діяльність: навчально-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу.
9. Свідомість і активність учнів в процесі виховання, поєднання пед. керівництва з ініціативою й активністю школярів: створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів. Мудре керівництво з достатньою долею свободи і самодіяльності.
10. Виховання в колективі: створення здорового згуртованого колективу і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів.
11. Інтегративність - єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості: вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем.
12. Безперервність, послідовність, систематичність, варіативність форм і методів виховання. Виховання триває протягом усього життя. Вимагає від вихователів постійної творчості у виховальних засобів.
Реалізація у вихованні ідей народності на основі засвоєння позитивних традицій національної культури.
У вихованні учнів надзвичайно важливе значення мають і народні свята, які більшість дослідників визначають як форми і прояви національно-культурних традицій і звичаїв.
Велике значення у вихованні мають також обряди і ритуали, - це сукупність установлених народом упродовж років дій, повязаних з виконання» побутових і релігійних традицій або настанов. У цих формах, особливо обрядах, втілені дії, помисли та почуття попередніх поколінь, викликані в них реалізацією суспільних відносин і необхідні для нормального їх функціонування
Тому знання про Батьківщину, рідний народ мають найбільший виховний потенціал. З перших місяців, років життя кожна дитина має перебувати в рідному етнічному середовищі, материнською мовою пізнати малу й велику Батьківщину. Завдяки цьому в кожної дитини формується корінь духовності рідного народу, вона виростає вірним його сином чи донькою, патріотом рідної землі.
Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 262; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!