Урок – основна форма організації навчання
У суч. школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок – це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організац. відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контр.-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навч. процесу.
Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.
З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:Побудова уроку на основі закономірностей навч.-виховного процесу.Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку школярів.Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.Ефективне використання педагогічних засобів.Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
|
|
|
Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.
До дидактичних (освітніх) вимог належать:чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;творчий підхід до побудови структури уроку;поєднання різних форм колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю й управління.
До розвиваючих вимог належать:формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування «зони найближчого розвитку»;стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному,емоційному, соціальному розвиткові учнів.
|
|
|
Виховні вимоги до уроку включають:визначення виховн. можливостей навч. матеріалу, діяльності на уроці;постановку і формування виховн. завдань, зумовлених цілями і змістом навч. роботи;формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, екон.ї, екологічної культури;співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах.
Крім перерахованих вимог до уроку, в педаг. літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.
І завдання педагогіки.
Педагогіка — наука, що вивч. процеси виховання, навчання і розвитку особистості.Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає.
Предмет педагогіки — особлива сфера сусп.діяльності з виховання людини, складов. частинами якої є освіта і навчання.Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють вих. діяльність. Як і кожна наука, педагогіка покликана теорет. узагальнюв. факти, проникати у внутр. природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток, аналізує об'єктивні закономірності виховн. процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідк. залежності в ньому. їх знання дає можливість правильно будувати пед. процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відп. до потреб суспільства.Пед. наука виникла і розвивалась як теорія вихов. підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її дух. та фіз. якості формуються в дитинстві, підлітк. віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, форм. найголовніші її риси та особливості — розумові та фіз. сили, основи світогляду, переконань, морал.почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ран. віці, ліквідувати пізніше важко, а іноді й неможливо.
|
|
|
Педагогіка вивч. процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки пед. аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопед. засадах, завдяки яким засобам вих. роботи потрібно будувати вих. процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в осв. закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.
|
|
|
Основні педагогічні категорії
Педагогіка має свій понятійний апарат — с-му пед. понять, які виражають наук. узагальнення. Ці поняття наз. категоріями педагогіки. Категорії — найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.
Найважливіші пед. категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупн. Реал. явищ, теорет. і практ. питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.
Виховання — соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.
Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями сусп.-труд. досвіду.Виховання (в широкому пед. розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності пед. колективу закладу освіти, яке базується на пед. теорії, передовому пед. досвіді. Виховання (у вузькому пед. значенні) — цілеспрям. вих. діяльність педагога для досягнення конкр. мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спец. Організ. процес, що передбачає формув. певних якостей особистості, процес управл. її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного. Одним з елементів виховання є освіта. Освіта — процес засвоєння систематиз. знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практ. застосування загальноосв. і професійних знань.
Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.Навчання не є механ. передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учін-ня перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навч. матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнав. діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узаг.наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навч. завдань і практичної діяльності.
Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями пед. діяльності, які органічно пов'язані між .собою і доповнюють один одного. їх взаємозв'язок — одна з основних пед. закономірностей.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!