ГЛАВА 1. ПОЛИТИЧЕСКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
ВСТУП
Одним з базових елементів демократії є вільний ринок, у тому числі – ринок управлінців у сфері політики, коли конкурс є основою:
– з одного боку – селекції кандидатів;
– з іншого боку – інструментом формування мотивації.
Саме на основі конкуренції ймовірність потрапити у владно-управлінські структури вище в якісно підготовлених кадрів.
Однак процес підготовки таких кадрів – процес довготривалий, тому заміна старої «номенклатурної гвардії» новим поколінням управлінців відбувається не так швидко, як того вимагають виклики XXI століття. Тим більше що реалізації отриманих керівником знань перешкоджає корпоративна солідарність, що базується на усталених функціональних зв’язках управлінського середовища. І це притім, що ефективність влади проявляється в способах рішення завдань, коли на зміну методам «латання дір» і «гасіння пожеж» повинне прийти розуміння необхідності системності – стратегічного планування політичних рішень, що приймаються, і відповідальності за створене.
При цьому професійними управлінцями повинні бути не тільки висококласні фахівці, але й патріоти своєї країни, що прагнуть бути корисними суспільству й готовими відповідати за прийняті рішення. Досвід підготовки політичних експертів показує, що працевлаштовані за професією й роблять успішну кар’єру ті випускники, які вміють:
– забезпечити ідеологічну спрямованість і організаційну роботу політичної сили;
|
|
|
– організувати управлінську діяльність державних інституцій;
– надати кваліфіковану допомогу в організації й проведенні виборчої кампанії;
– застосувати весь арсенал комунікативних впливів.
«Політичний менеджмент» є дисципліною новою, тільки структурованою у форматі державного стандарту. Стрижнем управлінської науки стає знання про політичні технології, які визначаються як: «сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на … ефективну реалізацію цілей і завдань політичного суб’єкта в певний час і в певному місці». http://politics.kubsu.ru/programs/POLIT MENEGMENT/R1.htmОднак застосування політичних технологій визначається ще й середовищем – тобто умовами їхнього застосування.
Сьогодні трансформація державної форми правління практично у всіх країнах світу привела до бачення не тільки інформаційної суті самого процесу, але й до державної експансії, що дозволяє розглядати боротьбу за владу як усередині держави, так і за сфери впливу поза межами держави у форматі інформаційної війни. Як стверджує С. Расторгуєв: «Суть її складається в завоюванні країн і народів шляхом впровадження в керівництво чужої країни власних ставлеників, носіїв власної ідеології й власних інтересів винятково інформаційними методами впливу, які називаються демократичними виборами у владу».
|
|
|
Теперішній час – час тотального зростання обсягів інформаційних потоків у всіх сферах життєдіяльності цивілізації – характеризується як перехід від «індустріального суспільства» до «суспільства інформаційного». У соціальному форматі інформаційного простору все частіше використовується таке поняття як «інформаційні технології», коли кардинальним чином трансформується середовище існування цивілізації й, як наслідок:
– способи виробництва й світогляд людей;
– технології реалізації управління як усередині держави, так і в системі міжнародних відносин;
– можливості й значення системи засобів масової комунікації (ЗМК) цивілізації.
Тотальне насичення біосфери телекомунікаційними системами привело до того, що «симбіоз людини з інформаційними мережами стає новим етапом еволюції цивілізації, коли інфраструктура телекомунікаційних систем пронизує біосферу по всіх рівнях ієрархії організації речовини всесвіту, включаючи кожну людину».
У свою чергу, таке бачення ситуації дозволило прийти до розуміння того, що «формально на людство можна дивитися як на інформаційну … систему, що складається з елементів-людей, між якими існує інформаційна взаємодія... Формально на мозок окремо взятої людини можна дивитися як на інформаційну систему, що самонавчається, і складається з елементів-нейронів, між якими існує інформаційна взаємодія… При цьому елементи систем іноді гинуть, іноді народжуються, і те, і інше приводить до зміни інформаційних зв’язків…», отже, робить висновок Н. Вінер: «Реальність може й повинна бути пояснена насамперед у термінах інформації й комунікації».
|
|
|
Цілком очевидно, що ключову роль у системі як вертикальних, так і горизонтальних зв’язків всіх елементів цивілізації як самостійної системи грає система ЗМК. Роль, що у контексті глобалізації дозволяє виявляти й моделювати виклики сучасності – проблеми інформаційної безпеки як окремої особистості або суспільства, так і цивілізації в цілому. І цілком природно, що досліджувати ці процеси й викликувані ними проблеми необхідно крізь призму інформації, тому що: «Будь який процес управління, крім виключно функціональних характеристик типу: повнота зворотного зв’язку, затримка в ухваленні рішення, час реакції й ін., характеризується метою. Тому що управління системою протікає в гострій інформаційній боротьбі, то цілі управління часто бувають приховані від самої системи в механізмі управління, який виділився з неї».
|
|
|
При цьому управління спрямоване на досягнення економічних переваг, тому що «…три … сфери колективних людських дій – політична, економічна й соціальна не є автономними сферами людської дії. У них немає своєї окремої внутрішньої «логіки» і, більше того, переплетення обмежень, можливостей, рішень, норм і «раціональностей» такого, що жодна прийнятна дослідницька модель не може розділити фактори відповідно до зазначених категорій політичного, економічного й соціального... Існує єдиний «набір правил» ... усередині яких діють ці ... структури», єдиною й природною об’єднуючою ланкою яких є інформація і її ретранслятор – система засобів масової комунікації цивілізації.
Трансформація довільної системи зводиться в першу чергу до зміни числа елементів і/або зв’язків між елементами, що, у свою чергу, приводить до зміни структури системи. З погляду системних перетворень, як соціальна реформа, так і революція є структурними перетвореннями. При цьому значимими є такі трансформації, які приводять до утворення якісно нової системи, коли кількісні зміни елементної бази системи приводять до якісних перетворень системи й, як наслідок, – до формування нових цілей. Такі зміни в системі відбуваються як при зовнішній, так і при внутрішній інформаційній взаємодії.
Для трансформації довільної системи необхідна поява відповідного механізму запуску процесу. Особливо велика роль такого механізму в соціальних системах, коли, зібравшись у великій кількості, юрба втрачає самоконтроль і потенційно являє собою сліпу руйнівну силу й, як наслідок, легко піддається довільному інформаційному впливу. Відповідно, стверджує І. Прангішвілі, практично всі значимі «історичні події, включаючи революції й геноцид, були проявом масової істерії через різні спускові механізми», а каталізатором таких процесів була і є система ЗМК. Відповідно, що провідна роль у політичних процесах належить інформаційним аналітикам, тому що об’єктами їхньої діяльності є:
– по-перше, інформація, а не техніко-технологічні системи;
– по-друге, її контент – зміст, а не формальний аспект. Саме цей аспект роботи з інформацією, що забезпечує ефективність прийняття рішень і управління, становить ядро інформаційних наук у країнах розвинених демократій.
Інформаційна політика держави як галузь соціальної інформатики є її соціально-політичною складовою, у цьому аспекті інформаційна політика є інформатикою ЗМК, що розглядає те, як система ЗМК формує ідеологічні погляди, думки й оцінки, що визначають побут і культуру поводження людей. У такому контексті значною проблемою для України стає питання про державне регулювання й формування продержавницьких поглядів суспільства шляхом введення в освітні курси навчальних закладів відповідних дисциплін і, насамперед при підготовці співробітників і фахівців системи державного управління й системи ЗМК.
Аналіз навчальних спеціальностей, що вводяться в останній час, і перспективних напрямків досліджень у європейських університетах показує, що значна увага приділяється так званим «інформаційним» спеціальностям і наукам. Тепер у всіх університетах Європи здійснюється підготовка бакалаврів і магістрів інформаційних наук і введена практика присвоєння вчених ступенів по інформаційних науках. При цьому до інформаційних наук у країнах Євросоюзу відносять області знань і діяльності, які безпосередньо не пов’язані з технічними проблемами, тому що нові спеціальності мають міждисциплінарний щодо традиційних наук і несуть по суті своєї – управлінський характер.
Однієї з таких спеціальностей і є політичний менеджмент. Тобто політичний менеджмент – це один з видів управлінських відносин у політику, у форматі якого вирішуються специфічні завдання формування й зміцнення авторитету державних і політичних діячів, створення привабливих образів державних установ, політичних партій, груп тиску, формування електоральних переваг населення, організації політичних союзів або блоків. Головною особливістю політичного менеджменту є те, що суб’єкт управління, що прагне до досягнення певної мети, не має змоги створювати загальнообов’язкові норми й опиратися на право «легітимного насильства».
Укладач вважає приємним обов’язком висловити щиру вдячність Г. Пушкарьової, С. Дацюку, М. Грачову й В. Сороченко, деякі результати досліджень яких було адаптовано до заявленої проблематики і які органічно увійшли у структуру навчального посібника.
ГЛАВА 1. ПОЛИТИЧЕСКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
В связи с тем, что:
1.Сегодня в научном сообществе не существует единой базовой парадигмы применения теории управления, теории систем и теории массовой коммуникации в политической теории и практике;
2.Реальность должна быть объяснена в терминах «информация» и «коммуникация»,
необходимо рассмотреть понятие «власть» сквозь призму понятия «коммуникация» и, как следствие, выявить природу политической коммуникации.
Власть как коммуникация
В авторской работе «Власть» Н. Луман рассматривает теорию власти как коммуникацию, когда гуманитарные системы существуют благодаря самоорганизации и ее координации властью, которая, в свою очередь, сама реализуется посредством коммуникации.
В коммуникации субъект политического процесса реализует две функции:
1.Создания неопределенности ситуации;
2.Предложения объекту политического процесса решения, которое порождает определенность ситуации.
Соответственно, условиями сохранения власти является то, что объекты политического процесса:
– не должны иметь знания, которые бы позволяли им самостоятельно преодолеть неопределенность ситуации;
– не должны знать весь набор альтернатив решений для определенности;
– должны воспринимать выбранную властью альтернативу как такую, которая обеспечит определенность.
Например, система безопасности Украины имеет несколько альтернатив ее организации:
1.Собственная система безопасности;
2.Европейская система безопасности;
3.Российская система безопасности;
4.НАТО.
Власть же осуществляет выбор только одной альтернативы: НАТО – не-НАТО. И только эта альтернатива обговаривается в системе массовой коммуникации и может быть вынесена на общенародный референдум. Остальные возможные альтернативы – в коммуникацию не попадают и, как следствие, не могут быть вынесены на референдум. Соответственно, различие позиций субъекта и объекта политического процесса определяют:
– разный доступ к альтернативам в ситуации неопределенности, то есть когда власть сама – тиши кабинетов – формирует пакет альтернатив;
– разные возможности влиять на средства и формат коммуникации и, как следствие, разные возможности манипулировать коммуникацией при выборе альтернативы.
Н. Луман считает, что в такой ситуации власть должна избегать принуждения, так как у объекта политического процесса в такой ситуации возможность выбора равна нулю. Соответственно, в процессе разработки и принятия решения власть:
– тоталитарного типа манипулирует коммуникацией для сведения выбора к безальтернативности – единственному, заранее известному власти выбору;
– демократического типа манипулирует коммуникацией для сведения выбора к предопределенной и запрограммированной властью альтернативе. Например, как во втором туре выборов президента в Украине 1994 или 1999 годов: коммунистический лидер либо действующий, либо бывший. Хотя бывших, как известно, не бывает.
На основе представления власти как коммуникации можно, по предложению С. Дацюка, выявить два вида оппозиции власти: стратегический и популистский.
Стратегическая оппозиция в процессе борьбы за власть стремится к получению знания обо всем пакете альтернатив решений власти, что и предопределяет наличие разнообразия и, как следствие, конфликт альтернатив. Кроме того, построение параллельной коммуникации – это и новое содержание – предложение новых альтернатив, и новые смысли – рефлексия альтернатив в скрытых властью контекстах, и новый формат коммуникации – борьба за управление коммуникацией.
Популистская же оппозиция соучаствует в процессе сокрытия властью знаний о наборе альтернатив, а участвуя в существующей коммуникации и разыгрывая псевдоконфликты, популистская оппозиция не создает альтернативную властной коммуникацию. Именно поэтому популистская оппозиция реализует собственную манипуляцию внутри властной манипуляции, то есть борется за существующую власть. Соответственно, при создании властью ситуации неопределенности оппозиция только увеличивает неопределенность, и, как следствие, выбор между старой властью и популистской оппозицией не приводит к трансформациям, ожидаемым обществом.
Коммуникация как власть
Массовая коммуникация является порождением государства демократического типа, так как:
– во-первых, формирование системы средств массовой коммуникации – это прорыв по отношению к государству недемократического типа;
– во-вторых, именно коммуникация позволяет полностью охватить собою все общество.
Суть коммуникации в государстве демократического типа состоит в том, что закрытый выбор решений в массовой коммуникации приобретает некоторую открытость на основе ограниченной компетентности общества. При этом система СМК становится не только поставщиком сообщений, но и средством реализации принципов демократии.
В работе «Реальность массмедиа» Н. Луман говорит об особой реальности массмедиа, благодаря которой система СМК обособляется и удваивает реальность. Для различения реальностей в процессе их взаимодействия Луман вводит понятия самореференции и инореференции системы СМК, где:
– самореференция – это ссылка на созданную самими СМК виртуальную реальность, когда виртуальная реальность якобы зависит от реальности обычной. Однако когда коммуникация становится массовой и начинается тотальная перекрестная ссылка друг на друга, происходит подмена обычной реальности реальностью виртуальной. Соответственно, сегодня реальность воспринимается не как то, что действительно существует, но как то, что существует в массмедиа;
– инореференция – ссылка на обычную реальность, которая реализуется системой СМК через темы коммуникации. Сами темы как будто возникают в обычной реальности – СПИД, терроризм, разновидности животных гриппов, но, становясь темами СМК, они начинают функционировать по законам, которые не зависят от обычной реальности.
Фактически сегодня ключевым вызовов системе управления произвольного государства является ситуация, когда обычная реальность становится заложницей реальности виртуальной.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!