Об’єкт, предмет та функції теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз).
Об'єкт теорії держави та права - це держава і право, а також інші пов'язані з ними явища суспільної дійсності, що пізнаються через узагальнені про них уявлення та поза межами конкретного історичного періоду. Предмет теорії держави та права створюється фактично всією системою юридичних наук. Це пояснюється тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя та не можуть надати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.
Предмет теорії держави та права - це сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності. Відповідно до цієї дефініції у структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові:
- сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності;
- найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов'язаних з ними явищ.
Функції Теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.
Функц ії ТДП:
Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ.
|
|
|
Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод — це теорія, яка звернена до практики дослідження.
Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.
Евристична — напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.
Прогностична — визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку.
Онтологічна (констатуюча) функція — це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.
Системоутворююча функція — напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.
Практично-організаторська функція — це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику
|
|
|
Інформаційна функція — напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.
Комунікативна функція — напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.
Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
Наукова і практична діяльність здійснюється за допомогою відповідних засобів, прийомів, способів, методів і методик. Поняття "методологія" безпосередньо пов'язане з терміном "метод", який походить від грецького слова, що означає "шлях до чогось". Під ним зазвичай розуміють спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Отже, методологія є сукупністю способів пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Методологія - це сукупність (в ідеалі - система) методологічних принципів, прийомів, способів, засобів, методів і методик наукового пізнання, яка використовується для отримання даних під час дослідження виділеного об'єкта (предмета). Якщо розглянути поняття методології в контексті юридичної науки, то під методологією юридичної науки слід розуміти:
|
|
|
в онтологічному розумінні - систему методологічних принципів, прийомів, способів, засобів, методів і методик наукового пізнання, яка використовується для отримання істинного знання про державно-правову дійсність у процесі дослідження останньої у контексті завдань, які вирішує юридична практика;
у гносеологічному розумінні - науку про методологічні принципи, прийоми, способи, засоби, методи та методики наукового пізнання, що використовуються в юриспруденції.
До складу цієї методології, зокрема, входять:
- філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);
- загальнонаукові методи, тобто такі, що використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);
- групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);
- спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 211; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!