Інструменти валютної політики.
Для реалізації валютної політики органи грошово-кредитного регулювання, залежно від ситуації у валютно-фінансовій сфері та визначених цілей, застосовують такі інструменти, як валютні інтервенції, диверсифіковані валютні інтервенції, диверсифікація валютних резервів, девальвація, ревальвація, валютні обмеження, подвійний валютний ринок. Розглянемо їх детальніше.
Валютні інтервенції є цільовими операціями центральних банків на валютному ринку щодо купівлі/продажу іноземної валюти з метою обмеження коливань або впливу на динаміку валютного курсу. Валютна інтервенція має короткостроковий характер, здійснюється, як правило, у значних масштабах за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за угодами своп. До арсеналу міждержавного регулювання валютних ринків входять багатосторонні (диверсифіковані) інтервенції. Вони сприяють розподілові тягаря інтервенції між різними валютами.
Диверсифікація валютних резервів - політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют зметою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.
|
|
|
Девальвація — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота. Девальвація здійснюється, коли офіційний валютний курс є завищеним відносно ринкового.
Нині девальвація часто офіційно закріплює вже здійснене в умовах інфляції фактичне знецінення національної валюти або виступає вихідним пунктом майбутньої інфляції. Часто девальвація не забезпечує стабілізації валюти, а лише є проміжним етапом інфляційних процесів. Після Другої світової війни і до скасування офіційного вмісту золота у валютах (1946—1973 pp.) у світі було проведено понад 500 девальвацій. У періоди глибоких економічних потрясінь здійснюються масові девальвації валют, що спостерігалися в 1949 p., наприкінці 60 — початку 70-х років. Тому в економічній літературі можна зустріти визначення девальвації як відносно тривале зниження курсу валюти. З початку 80-х років лише в межах ЄС девальвації проводилися більше десятка разів, а у відношенні до деяких валют — неодноразово (наприклад, італійська ліра).
Щоб визначити відсоток девальвації валюти, необхідно прийняти за одиницю валюту, курс якої відносно іншої знижується, потім поділити курсову різницю на початковий курс та помножити на 100%:
|
|
|
Д = ((Кс – Кн)/Кс)*100:,
де: Кс – курс валюти до проведення девальвації;
Кн – курс валюти після проведення девальвації.
Ревальвація — підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота.
Ревальвація — офіційне підвищення вартості валюти, що виражається у зростанні її золотого вмісту (система золотомонетного стандарту) або в підвищенні її курсу по відношенню до інших валют. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна девальвації.
На відміну від девальвації ревальвація порівняно рідкісне явище у валютно-фінансовому світі. Це пояснюється тим, що країна, яка здійснює ревальвацію своєї валюти, ставить сама себе в менш вигідне положення в сфері зовнішньої торгівлі, припливу іноземного капіталу і розвитку міжнародного туризму порівняно з іншими країнами. Адже підвищуючи курс своєї валюти по відношенню до валют інших країн, держава, яка здійснює ревальвацію, викликає підвищення цін експортованих товарів у іноземній валюті, чим знижує конкурентоспроможність країни на світовому ринку, стримує експорт її товарів. Паралельно відбувається процес зниження цін, виражених в національній валюті, на товари, що імпортуються до країни. Отже, ревальвація призводить до зростання попиту на імпортні товари та послуги і реально збільшує обсяги імпортованої продукції. Ревальвація робить невигідним вкладення капіталу в дану країну для іноземних інвесторів, оскільки вони при обміні валют одержують меншу суму в місцевій валюті. Для країни, яка ревальвувала свою валюту, стає вигідним експорт капіталу, адже виникає можливість купівлі більш дешевої іноземної валюти.
|
|
|
Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами, оскільки, стримуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх цін.
Ревальвація також здійснюється з метою стримування зростання активності сальдо торговельного балансу. Оскільки вона сама по собі ставить країну, що вдається до ревальвації, в менш вигідне становище на світовому ринку, то часто здійснюється під натиском інших країн, які мають найактивніші зовнішньоекономічні зв'язки з цією країною.
У сучасних умовах механізм ревальвації значно модифікувався, особливо після введення системи плаваючих валютних курсів. За цих умов ревальвація може здійснюватися у формі підвищення валютного паритету не до всіх валют, а лише у відношенні до валют тих країн, з якими дана валюта має спільний режим плавання. Ревальвація може бути здійснена і у формі відмови центрального банку країни від проведення валютної інтервенції, для підтримання або підвищення курсу національної валюти у відношенні до інших валют. Прикладом такої офіційно необ'явленої, проте фактично проведеної ревальвації може служити стійке зростання курсу японської єни у відношенні до американського долара за відносно короткий термін — з кінця 1976 р. по березень 1978 р. від 340 єн за один долар США до 233 єн.
|
|
|
Щоб визначити відсоток ревальвації валюти, необхідно прийняти за одиницю валюту, курс якої відносно зростає, і поділити курсову різницю на вхідний курс і помножити на 100%:
Р = ((Кн – Кс)/Кс)*100:,
де: Кс – курс валюти до проведення ревальвації;
Кн – курс валюти після проведення ревальвації.
Валютні обмеження є сукупністю законодавчих або адміністративних норм, які застосовуються на рівні держави і на міждержавному рівні й регламентують проведення операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями.
Наявність валютних обмежень у країні знижує ступінь конвертованості її валюти .
На міждержавному рівні валютні обмеження реалізуються у формі міждержавних платіжних і клірингових угод (Азійська клірингова спілка, Західно-Африканська клірингова палата та ін.).
Подвійний валютний ринок - форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс; для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) -ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу. Коли розходження комерційного і фінансового курсів були значними, Центральний банк здійснював валютну інтервенцію, щоб їх вирівняти. Подвійний валютний ринок забезпечував деяку економію валютних резервів, бо зменшувалась потреба у валютній інтервенції. Зараз подвійний валютний ринок застосовується лише в деяких країнах, що розвиваються.
ТЕМА 7. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!