ТЕМА 6. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Ринкове та державне регулювання валютних відносин.
Валютна політика та принципи її здійснення.
Форми валютної політики.
Інструменти валютної політики.
Ринкове та державне регулювання валютних відносин.
Валютне регулювання, будучи складником валютної політики, відіграє значну роль у реалізації державою стратегічних цілей розвитку національної економіки.
В умовах ринкової економіки здійснюється ринкове і державне регулювання міжнародних валютних відносин. Ринкове регулювання підпорядковане закону вартості, закону попиту і пропозиції на валютних ринках. Дія цих законів в умовах конкуренції на валютних ринках забезпечує відносну еквівалентність обміну валют, відповідність міжнародних потоків валют потребам світового господарства, пов'язаних з рухом товарів, послуг, капіталів, кредитів. В умовах кризових ситуацій посилюється державне регулювання - регламентація державою поведінки суб'єктів валютного ринку. Пряме валютне регулювання реалізується через законодавчі акти і дії виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку. Валютне регулювання здійснюється на національному, міждержавному і регіональному рівнях. Органом міждержавного валютного регулювання є МВФ.
У розвинутих країнах ринкової економіки валютне регулювання здійснюється або міністерствами фінансів (у більшості країн), або центральними емісійними банками (Велика Британія, Данія), або спеціальними урядовими установами (Франція, Італія).
|
|
|
Загалом ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного. Перше, основане на конкуренції, породжує стимули розвитку, а друге спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання є:
• організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
• регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
• організація внутрішнього валютного ринку;
• регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
• регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
• встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
• забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть бути підпорядковані валютному регулюванню. В більшості випадків їх поділяють на операції, пов'язані з міжнародним рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, міжнародними борговими відносинами; операції з золотом та іншими валютними цінностями; операції, пов'язані з розвитком таких сфер міжнародних відносин, як туризм, інші форми спеціальних міждержавних виплат.
|
|
|
Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. Ця система деякими фахівцями-правниками розглядається як самостійний інститут права (у зарубіжній літературі його називають валютним правом).
Валютна політика та принципи її здійснення.
У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика — сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей країни. Вона спрямована на досягнення головних цілей економічної політики: забезпечити стійкість економічного зростання, стримати зростання безробіття та інфляції, підтримати рівновагу платіжного балансу.
Валютна політика (monetary policy) — це невід'ємна складова грошово-кредитної політики держави, сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державними органами, центральними банківськими та фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері міжнародних валютних відносин.
|
|
|
Валютне законодавство (currency legislation) — це сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями всередині країни, угод між організаціями та громадянами однієї країни і організаціями та громадянами іншої, а також порядок ввезення, вивезення, переказу і пересилання з інших країн національної та іноземної валюти і валютних цінностей.
Складниками валютної політики є:
• валютне регулювання;
• валютний контроль; Валютний контроль — це сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів з національною валютою згідно з чинним законодавством.
Сутність валютного контролю полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Валютний контроль реалізується через запровадження валютних обмежень.
|
|
|
• міжнародне валютне співробітництво. Цей напрям валютної політики реалізується шляхом створення валютних угруповань (блоків, зон, союзів), спільних валютних фондів.
Органами валютного регулювання та контролю в Україні є:
• Національний банк України;
• Уповноважені банки
• Державна податкова адміністрація України
• Міністерство зв’язку України
• Державний митний комітет України
Валютна політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики.
Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.
Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою пояснюється наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання.
Форми валютної політики.
Валютна політика залежно від її цілей і форм поділяється на структурну і поточну.
Структурна валютна політика — це сукупність заходів довгострокового характеру, спрямованих на запровадження структурних змін у світовій валютній системі. Структурна політика має на меті реформування сфери міжнародних валютно-фінансових відносин для забезпечення її адекватності потребам світової економіки. Як правило, такі реформи супроводжуються загостренням конкурентної боротьби між окремими валютами.
Структурна валютна політика впливає на поточну валютну політику.
Поточна валютна політика — це сукупність короткострокових заходів, які передбачають регулювання валютного курсу і валютних операцій, валютних ринків і ринку золота.
Облікова {дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу впливом на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу із країн, де цей рівень нижчий. Такий приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а" отже, сприяє підвищенню її курсу.
Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу через купівлю та продаж іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто приймає форму валютної інтервенції — прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 468; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!