Напрями вдосконалення та розвитку МВК системи.
Стрімке зростання світового фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення ПІІ після П світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи.
Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу (на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС); по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.
Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованої системи пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитися переважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового банку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльності МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам у підтримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валютних курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що розвиваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Безперечно, стратегія МВФ мусить бути гнучкою і враховувати унікальні умови, історичні, геополітичні та інші особливості кожної країни.
|
|
|
Сприяння з боку МВФ може здійснюватися за двома напрямами.
По-перше, надання технічної допомоги країнам в удосконаленні їх економічної політики таким чином, щоб унеможливити перевищення меж валютних диспаритетів та виникнення криз платіжних балансів.
По-друге, якщо криза все ж сталася, надання фінансової підтримки для здійснення корекційної політики. Це вимагає створення попереджувальної системи, яка б пильно відслідковувала урядову політику і пропонувала необхідні корективи та створювала можливості для взаємної перевірки та уточнення економічних індикаторів.
|
|
|
У сучасних умовах глобалізації ринків МВФ повинен мати можливість миттєвого реагування і прийняття рішень, які б забезпечували довіру й інвесторів, і членів фонду. Таким чином, сучасні міжнародні відносини потребують оперативних і скоординованих дій національних урядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.
ТЕМА 3 ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ
Система золотого стандарту (Паризька).
Генуезька валютна система.
Бреттон-Вудська валютна система.
Ямайська валютна система.
Система золотого стандарту (Паризька).
Першою формою організації грошово-валютних відносин, яка базувалась на використанні золота як грошового товару є золотий стандарт. Уперше золотий стандарт як тип грошової системи склався у Великобританії наприкінці XVIII ст. У більшості країн світу система золотого стандарту була запроваджена в останній третині XIX ст. На той час серед провідних країн світу виділялася Великобританія, частка національної валюти якої складала в міжнародних розрахунках у 1913 р. 80 %. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. прийнято було називати стерлінговим стандартом.
Юридично оформлена ця валютна система була на міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Золотий стандарт функціонував від початку XIX р. до 1914 р. безперервно і протягом короткого періоду — в 1920-ті роки.
|
|
|
Структурними принципами системи золотого стандарту були такі:
1. Її основу становив золотомонетний стандарт.
2. Кожна національна валюта мала золотий вміст, згідно з яким установлювався її золотий паритет.
3. Склався режим вільного плавання валют у межах "золотих точок".
Система золотого стандарту в своєму історичному розвитку пройшла три етапи: золотомонетного, золото зливкового та золотодевізного стандартів.
При золотомонетній формі золотого стандарту не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи його з однієї країни в іншу. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселями, чеками тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.
|
|
|
Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Від самого початку свого існування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність.
Перша світова війна найбільшою мірою і остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банків і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.
Прагнення до валютної стабільності примусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 р. європейські країни відновлюють золотий стандарт, але вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту.
Система золотозливкового стандарту — перехідна форма золотого стандарту. Вона сформувалася в ряді високорозвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до "великої депресії" 1929—1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг кожний. Таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).
В країнах, які зазнали поразки у Першій світовій війні, а також в багатьох колоніальних та залежних країнах було впроваджено систему золотодевізного стандарту, що базувалася на золоті та провідних валютах світу.
Генуезька валютна система.
Система золотодевізного стандарту була другою світовою валютною системою, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р. Головну роль міжнародних платіжних засобів взяли на себе долар США та англійський фунт стерлінгів.
При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.
Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах — Нью-Йорку і Лондоні.
Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку МЕВ. Відносна валютна стабілізація настала в період 1922—1928 pp., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929—1933 pp., яка охопила і світову валютну систему.
Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв'язків, у тому числі й валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж.М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин.
Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період Великої депресії — економічної кризи 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 195; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!