Тривалий час обговорюється пропозиція про прийняття окремого закону про конституційне провадження.
Оскільки конституційне правосуддя здійснюється органом судової влади, то й зрозумілою є значна схожість провадження в Конституційному Суді України з іншими видами судового провадження.
Проте, конституційне провадження є самостійним видом провадження, а тому має чимало особливостей, зумовлених природою судового конституційного контролю.
Такими особливостями є:
- окреме правове регулювання;
- предмет розгляду - це справи, віднесені до виключної компетенції Конституційного Суду України. При цьому Конституційний Суд не встановлює фактичних обставин справи, а вирішує виключно питання права відповідно до принципів і норм Конституції України;
- мета провадження - забезпечення верховенства і прямої дії Конституції України на всій території держави;
- склад Суду;
- коло суб'єктів звернення до Конституційного Суду України;
- коло учасників провадження;
- організаційно-правові форми конституційного провадження;
- процедура розгляду справ;
- порядок прийняття і природа актів Конституційного Суду України;
- механізм реалізації прийнятих актів та ін.
Чинне законодавство передбачає як загальний порядок провадження в справах у Конституційному Суді України (глава 7 Закону), так і особливості конституційного провадження щодо розгляду окремих категорій справ.
Такі особливості передбачені главами 9 - 16 Закону для наступних видів проваджень:
|
|
|
- провадження в справах конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- провадження в справах щодо конституційності правових актів, що викликають суперечку стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
- провадження в справах щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;
- провадження в справах щодо відповідності положень чинних законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина;
- провадження в справах щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина;
- провадження в справах щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
|
|
|
- провадження в справах щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
- провадження в справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Недоліком чинного Закону «Про Конституційний Суд України» є неврегулювання ним особливостей провадження щодо надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Такі справи розглядаються Конституційним Судом України за загальними правилами конституційного провадження.
Врегулювання особливостей конституційних проваджень передбачає встановлення спеціальних норм щодо специфіки розглядуваних справ.
Такі норми, як правило, стосуються:
- особливостей підстав для конституційного подання чи конституційного звернення;
- права на звернення;
- учасників конституційного провадження;
- умов допустимості звернення до Конституційного Суду України;
- меж перевірки чи тлумачення;
|
|
|
- підсумкових рішень та їх юридичних наслідків.
Після прийняття Конституційним Судом України конституційного звернення відбувається відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України, яке ухвалюється колегією суддів Конституційного Суду України та Конституційним Судом України на його засіданні.
Відповідно до процесуальної ухвали колегії суддів і засідання Конституційного Суду України, на якому може бути прийнято рішення щодо відкриття конституційного провадження у справі, голова Конституційного Суду України вносить справу на розгляд пленарного засідання у встановлені Законом «Про Конституційний Суд України» строки.
Після винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі суддя-доповідач готує справу до розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.
Зокрема, суддя-доповідач :
- збирає і досліджує матеріали справи;
- залучає експертів до аналізу зібраних матеріалів;
- готує пропозиції до проекту рішення, висновку Конституційного Суду України у справі;
- визначає перелік питань, які, на його думку, мають обговорюватися на пленарному засіданні.
Основні результати роботи судді-доповідача відображаються в його доповіді у справі на пленарному засіданні Конституційного Суду України.
|
|
|
Після розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання за участю суддів, які брали участь у розгляді справи, голосуванням шляхом опитування суддів здійснюється прийняття рішення та надання висновку Конституційного Суду України у відповідній справі.
Вимоги до рішень, висновків Конституційного Суду України встановлено в статтях 65, 66 і розділі III Закону «Про Конституційний Суд України».
Рішення, висновок Конституційного Суду України підписується не пізніше ніж через 7 днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі суддями Конституційного Суду України, які брали участь у голосуванні.
Рішення та висновок Конституційного Суду України оприлюднюються державною мовою наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у :
- «Віснику Конституційного Суду України»;
- інших офіційних виданнях («Офіційний Вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Голос України», «Урядовий кур'єр»).
Однак, судове провадження може завершитися без прийняття остаточного рішення Конституційного Суду України, у разі коли в процесі пленарного засідання будуть виявлені підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені ст. 45 Закону «Про Конституційний Суд України».
5. Поняття, види та особливості актів Конституційного Суду України.
Акти Конституційного Суду України - це спеціальні правові акти, що приймаються Конституційним Судом в особливому процесуальному порядку з метою реалізації своїх повноважень як органу конституційної юрисдикції і є остаточними та загальнообов'язковими на всій території України.
Відповідно до законодавства (ст. 61, 62 Закону «Про Конституційний Суд України»), актами Конституційного Суду є :
- р ішення ;
- висновки .
Актам Конституційного Суду України притаманні певні особливості, зумовлені природою органу конституційної юрисдикції, які полягають у тому, що вони:
- мають спеціальний предмет (об'єкт) (актами Конституційного Суду України вирішуються питання, віднесені до його виключної компетенції);
- жоден інший державний орган не уповноважений вирішувати питання, які є предметом діяльності Конституційного Суду України;
- приймаються в особливому процесуальному порядку;
- є загальнообов'язковими на всій території України;
- є остаточними і оскарженню не підлягають;
- є засобом гарантування:
1) верховенства Конституції України на всій території держави;
2) забезпечення прямої дії її норм;
3) формування єдиного конституційного праворозуміння.
- прийняття Конституційним Судом України одного із зазначених видів правових актів обумовлюється характером розглядуваного ним питання та самим зверненням заявника;
- акти Конституційного Суду України повинні бути мотивованими;
- рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України;
- акти Конституційного Суду України приймаються на засіданні Конституційного Суду України більшістю голосів від загального складу суддів;
- судді не мають право утримуватися від голосування;
- рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше 7 днів після прийняття рішення, дачі висновку;
- вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після дня їх підписання;
- акти Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.
Питання про правову природу актів Конституційного Суду залишається досить дискусійним. Дискусії з цього питання мають досить тривалу історію - фактично з часу становлення конституційної юрисдикції.
Конституція України вказує на два основних види актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції:
- рішення - їх Конституційний Суд України ухвалює з питань конституційності законів та інших правових актів (ч. 3 ст. 150);
- висновки - їх Конституційний Суд України дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151).
Що ж до Закону України «Про Конституційний Суд України», то він містить главу 8 «Рішення і висновки Конституційного Суду України», в якій відповідно до її назви передбачаються основні види актів, які приймаються в конституційному судочинстві.
Крім цього, ст. 50 Закону передбачено можливість прийняття Конституційним Судом України процесуальних ухвал про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження в справі в Конституційному Суді України.
Види актів Конституційного Суду України визначаються також Регламентом Конституційного Суду України. Так, відповідно до параграфу 54, такими актами є:
- рішення ;
- висновки ;
- процесуальні та протокольні ухвали Конституційного Суду України (відповідно до Закону і Регламенту, процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження приймаються також колегіями Конституційного Суду України (статті 48, 49 Закону)).
Таким чином, можна стверджувати, що актами Конституційного Суду України є:
- рішення ;
- висновки ;
- ухвали.
Рішення Конституційного Суду України можуть бути :
- підсумковими (тобто такими, що позначають завершення розгляду Судом справ, віднесених до його виключної компетенції);
- організаційними (є формою вирішення організаційних питань функціонування органу конституційної юрисдикції).
Підсумкові рішення - ухвалюються з питань, віднесених Конституцією України (статею 150) до виключної компетенції Конституційного Суду України, а саме щодо:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
- законів та інших правових актів Верховної Ради України;
- актів Президента України;
- актів Кабінету Міністрів України;
- правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційного тлумачення Конституції України та законів України (тут слід звернути увагу на певну неузгодженість зі статею 150 Конституції статті 62 Закону, відповідно до якої у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційний Суд України дає висновки).
Організаційні рішення приймаються на пленарних засіданнях і засіданнях Конституційного Суду України з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду України:
- про затвердження Регламенту, положення про секретаріат, постійні комісії,
- про утворення Колегії суддів Конституційного Суду України;
- про припинення повноважень судді Конституційного Суду України;
- про дострокове звільнення з посаци Голови Конституційного Суду України, його заступників;
- про службові відрядження суддів і ін.
Часто рішеннями Конституційного Суду України узагальнено називають усі акти, які він приймає в процесі своєї діяльності. У цьому разі термін «рішення» вживається в широкому його значенні.
Висновки Конституційного Суду України даються в справах, передбачених статтями 151, 159, а також п. 28 ст. 85 Конституції України:
- про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції України);
- про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 2 ст. 151 Конституції України);
- відносно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);
- про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції чи законів України (п. 28 ст. 85 Конституції України).
Ухвали є формою вирішення Конституційним Судом України процесуальних питань своєї діяльності.
Ухвали оформляються :
- протокольно;
- у вигляді окремого акту.
Відповідно вони поділяються на ухвали :
- процесуальні;
- протокольні (наприклад, про притягнення до відповідальності за порушення встановленого порядку в Залі засідань Конституційного Суду України).
Конституційний Суд України приймає (приймає - відповідно до ч. 1 ст. 48 і ст. 49 Закону, виносить - відповідно до параграфу 21 Регламенту) процесуальні ухвали:
- про відкриття провадження;
- про відмову у відкритті провадження;
- про прийняття або відмову в прийнятті до розгляду звернень;
- про призупинення конституційного провадження по справі;
- про об'єднання конституційних проваджень;
- про відкриття нового провадження по справі;
- про форму слухання справи;
- про приєднання документів до матеріалів справи;
- про призначення експертизи і т. п.
Отже, акти Конституційного Суду України є засобом юридичного оформлення результатів розгляду ним матеріальних, процесуальних чи організаційних питань.
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141 / http://www.zakon2.rada.gov.ua.
2. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
3. Регламент Конституційного Суду України, затверджений Рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України (справа щодо внесення змін до Конституції України) від 9 червня 1998 року № 8-рп // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" (в редакції Закону України від 4 серпня 2006 року) (справа про повноваження Конституційного Суду України) від 26 червня 2008 року № 13-рп // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року № 15-рп // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
Спеціальна література:
1. Конституція України у судових рішеннях / М.П. Орзіх, А.А. Єзеров, Д.С. Терлецький. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 432 с.
2. Стрижак А.А. Конституція України в актах Конституційного Суду України (аналітичний огляд і коментарі). - К.: Ін Юре, 2010. - 631 с.
3. Закон України “Про Конституційний Суд України”: наук.-практ. комент. / А.А. Стрижак, Я.В. Рибалко, М.В. Савчин; за заг. ред. А.А. Стрижака. – К.: Ін Юре, 2009. – 328 с.
4. Портнов А.В. Теоретичні основи формування конституційного судочинства в Україні: Монографія. - К.: Логос, 2008. – 155 с.
5. Селіванов А.О., Стрижак А.А. Питання теорії конституційного правосуддя в Україні: актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя. - К.: Логос, 2010. - 276 с.
6. Проблеми та перспективи запровадження індивідуальної конституційної скарги в Україні: Монографія / О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш, С. Г. Серьогіна, І.І. Бодрова. - К.: Атіка-Н, 2010.
7. Конституційна юрисдикція: підручник / Ю.Г. Барабаш, І.І. Дахова, О.П. Євсєєв та ін. / за ред. Ю.Г. Барабаша та А.О. Селіванова. – Х.: Право, 2012. – 168 с.
8. Тесленко М.В. Конституційна юрисдикція в Україні. Навчальний посібник. – К.: Школа, 2003. – 256 с.
9. Скомороха В.Є. Конституційна юрисдикція в Україні: проблеми теорії, методології і практики. – К.: МП Леся, 2007. – 716 с.
10. Цимбалістий Т.О. Конституційна юстиція в Україні: навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 200 с.
11. Борденюк В. Конституційний Суд України і сфера місцевого самоврядування // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 3 – С. 63–79.
12. Кириченко Ю. Конституційний Суд України як обов’язковий учасник процесу внесення змін до Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 76–88.
13. Клочков В. Конституційний Суд України та генеральна прокуратура України. Форми взаємодії щодо захисту прав і свобод людини і громад // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 150–153.
14. Пушкіна О.В. Органи державної влади та захист прав людини: Конституційний Суд України // Держава і право. – 2005. – № 28. – 213–221.
15. Рабінович П. Інтерпретація верховенства права Конституційним Судом України (доктринальний коментар) // Право України. – 2006. – № 11. – С. 27–30.
16. Селіванов А. Конституційний Суд України в нових умовах забезпечення конституційності у державі // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 45–48.
17. Скомороха В.Є. Конституційний Суд України: завдання та ефективність діяльності. – 2003. – № 14. – С. 143–154.
18. Ткачук П. Конституційний Суд України: теоретико-правові питання діяльності // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 23–37.
19. Шемчушенко Ю., Мурашин Г. Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 3–10.
20. Лунь 3. Конституційний контроль як політико-правова категорія: теоретичні аспекти // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Львів, 2001. - № 1, С. 31-37.
21. Слідченко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду / Одеська національна юридична академія. - Одеса: Фенікс, 2003.- 234 с.
22. Шаповал В. Про ґенезу конституційного контролю: історико-правовий аспект проблеми // Вісник Академії правових наук України.-1999.-№2. - С. 104-107.
23. Шаповал В. Сутнісні характеристики конституційного контролю // Право України. - 2005. №. 3. - С. 23-27.
Тема 20: «Суди загальної юрисдикції в Україні. Вища рада юстиції»
ПЛАН
1. Конституційні засади судочинства в Україні.
2. Система судів загальної юрисдикції в Україні, конституційно-правовий статус суддів.
3. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції.
4. Завдання та функції судів загальної юрисдикції в Україні.
5. Конституційно-правовий статус, склад та порядок утворення Вищої ради юстиції, повноваження та акти Вищої ради юстиції.
1. Конституційні засади судочинства в Україні.
Судова влада за своєю сутністю :
- є правозахисною владою;
- має конкретно визначений характер;
- реалізується в особливих процесуальних формах;
- належить незалежним і неупередженим суддям.
Вона є неодмінним елементом функціонування державної влади у будь-якій країні. Роль судової влади у функціонуванні держави полягає у тому, що вона покликана забезпечувати баланс між законодавчою і виконавчою гілками державної влади.
Суд - це орган держави, який покликаний охороняти від будь-яких посягань інтереси людини і громадянина, суспільства і держави, шляхом здійснення правосудця та застосування заходів державного примусу щодо суб'єктів, які порушують встановлений правопорядок.
Принципи є вихідними засадами, на яких базується функціонування судової влади в Україні. Вони обумовлені характером і завданнями органів судової влади. Основні принципи побудови системи судової влади закріплені в Конституції України та послідовно відображені у законах України, які регулюють діяльність органів судової влади України.
У загальному вигляді основні засади, принципи здійснення правосуддя можна розглядати як закріплені Конституцією та законами України основоположні правові ідеї, які визначають організацію та діяльність судів загальної юрисдикції щодо здійснення ними судочинства.
К онституційні засади судочинства в Україні - це система світоглядних принципів, що нормативно визначають сутність і зміст судочинства в цілому та встановлюють особливості здійснення цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства в Україні.
У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України.
Основними засадами судочинства в Україні за Конституцією України є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду.
Конституційні принципи судочинства знаходять свій розвиток і деталізацію в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. та інших актах чинного законодавства України.
Конституційні та інші принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи:
1) загальні конституційні принципи правосуддя;
2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції;
3) галузеві принципи цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства.
Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів. До них відносять:
1) принцип законності судочинства, зміст якого передбачає неухильне дотримання судами загальної юрисдикції Конституції та законів України у здійсненні ними цивільного, кримінального, господарського, адміністративного судочинства. На відміну від країн з англосаксонською правовою системою, судові прецеденти не можуть бути джерелом судочинства в Україні, за винятком рішень міжнародних судів, зокрема Європейського суду з прав людини;
2) принцип здійснення правосуддя виключно судами, що забороняє делегувати функції судів, а також їх привласнення іншими органами чи посадовими особами (ч. 5 ст. 125 Конституції України також забороняє створення надзвичайних та особливих судів як таких, що за своєю правовою природою суперечать закладеним в Основному Законі вимогам);
3) принцип безпосередньої участі народу в здійсненні правосуддя, що розвиває положення статей 5 і 38 Конституції України про народний суверенітет і право громадян України на участь в управлінні державними справами. Правовий статус і повноваження народних засідателів визначено в главі 3 «Народні засідателі та присяжні» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
4) принцип гарантованості права на судовий захист. Ст. 8 Конституції України декларує: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується», а ст. 55 Основного Закону гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом;
5) принцип рівності перед законом і судом, який передбачає рівність перед зазначеними інстанціями всіх учасників судового процесу, незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Зазначений принцип є похідним від загального конституційного принцшу рівності громадян перед законом і рівності їхніх конституційних прав і свобод (ст. 24 Конституції України).
6) принцип правової допомоги у вирішенні справ у судах, який гарантує надання допомоги у вирішенні справ у судах України. З цією метою в Україні діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи.
7) п ринцип гласності та відкритості судового процесу передбачає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом (закриті судові засідання). Реалізація цього принципу також передбачає проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законодавством України;
8) принцип обов'язковості судових рішень передбачає, що рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається чинним процесуальним законодавством. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність - кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну.
Друга група принципів судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції:
1) принцип самостійності та незалежності суддів, який передбачає, що суди загальної юрисдикції в Україні є самостійними, а судді у здійсненні правосуддя є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні та підкоряються лише закону.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів, згідно зі ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечуються:
- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;
- незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом;
- забороною втручання у здійснення правосуддя;
- відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;
- належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів;
- функціонуванням органів суддівського самоврядування;
- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.
Цей принцип визначає загальні засади і сутність конституційно-правового статусу судів і суддів судів загальної юрисдикції в Україні.
2) принцип територіальності означає, що в утворенні Президентом України за поданням міністра юстиції України на підставі пропозиції голови вищого спеціалізованого суду судів загальної юрисдикції враховуються території розташування майбутнього суду з урахуванням особливостей адміністративно-територіального устрою України. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою тощо.
3) п ринцип спеціалізації судів передбачає, що відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (цивільної, кримінальної, господарської та адміністративної);
4) принцип інстанційності, полягає в тому, що у створенні судів враховується, до якої саме ланки судової системи (місцеві чи апеляційні суди) має належати новостворений суд;
5) принцип гарантованості суддівського самоврядування. Його зміст визначається закріпленими в ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданнями:
- забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;
- зміцнення незалежності судів і суддів, захист від втручання в їхню діяльність;
- участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного й іншого забезпечення судів і контроль за дотримання встановлених нормативів вказаного забезпечення;
- вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах;
- призначення суддів Конституційного Суду України;
- призначення суддів до складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється у визначених організаційно-правових формах, а саме через: збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; ради суддів відповідних судів; конференції суддів відповідних судів; Раду суддів України; з'їзд суддів України.
6) принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів й у доведенні перед судом їх переконливості, для якого властиве розмежування процесуальних функцій сторін і незалежного від інтересів цих сторін суду, наявність протилежних сторін судового процесу та участь сторін у дослідженні доказів. Зазначений принцип деталізується в галузевому процесуальному законодавстві як щодо учасників судового процесу, так і щодо їх функцій та порядку дослідження доказів сторін.
7) принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, який забезпечується інстанційною побудовою судової системи судів загальної юрисдикції України, яка передбачає повне чи часткове оскарження рішень суду першої інстанції, що не набрали (апеляція) або набрали (касація) законної сили у вищестоящих судах. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції - виключно права.
8) принцип здійснення судового провадження державною мовою закріплений у ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України. Закон також гарантує право громадян на використання ними у судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. У судах поряд з державною можуть використовуватися мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у порядку, встановленому процесуальним законом.
Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції:
Для кожного виду судочинства (цивільного, кримінального, господарського й адміністративного) властиві свої системи принципів, що закріплюються насамперед у Конституції України й у процесуальному законодавстві - Кримінально-процесуальному кодексі, Господарському процесуальному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства України.
При цьому в Конституції України визначаються передусім принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого та професійного судочинства у цій сфері юрисдикції.
У ст. 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Доведення вини особи у суді покладається на прокурора, що логічно обумовлює інший важливий конституційний принцип кримінального судочинства - принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
Цей принцип визначає напрями діяльності прокурора як представника держави через свої публічно-правові обов'язки та його роль у судовому процесі. Ця функція є розвитком кримінального переслідування, яке здійснюється прокурором на досудовому розслідуванні. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором впливає на побудову всіх судових стадій кримінального процесу і є специфічним продовженням загальногалузевого принципу змагальності судового процесу.
2. Система судів загальної юрисдикції в Україні, конституційно-правовий статус суддів.
Система судової влади України - це система всіх заснованих державою і утворених у встановленому законом порядку органів судової влади, які мають однорідні завдання і функції і діють на основі єдиних конституційних принципів.
Стаття 124 Конституції України визначає, що д о системи судової влади належать :
- Конституційний Суд України;
- суди загальної юрисдикції.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Судочинство провадиться :
- суддею одноособово;
- колегією суддів;
- судом присяжних.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції України).
Конституційний Суд займає особливе місце в системі судової влади України. Він є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Система судів загальної юрисдикції України - це нормативно упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України, яка ґрунтується на засадах територіальності та спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні.
С уди загальної юрисдикції - це система незалежних і безсторонніх органів судової влади, які здійснюють через суддів цих судів правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в порядку, встановленому Конституцією та законами України, іншими актами чинного законодавства.
За своєю сутністю суди загальної юрисдикції є органами правосуддя, уповноваженими здійснювати судочинство відповідно до Конституції та законів України.
За змістом діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної та кримінальної юрисдикції. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами судової влади, які утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови вищого спеціалізованого суду. У цих судах працюють судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство.
За предметом судочинства поділяються на:
1) цивільні;
2) господарські;
3) адміністративні;
4) кримінальні.
За територією на :
1) загальнодержавні;
2) місцеві.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» систему судів загальної юрисдикції в Україні становлять такі види судів:
1) місцеві;
2) апеляційні;
3) вищі спеціалізовані;
4) Верховний Суд України.
Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону Укращи «Про судоустрій і статус суддів», є:
- районні;
- районні у містах;
- міські;
- міськрайонні суди.
Місцевими господарськими судами є господарські суди :
- Автономної Республіки Крим;
- областей;
- міст Києва та Севастополя;
М ісцевими адміністративними судами є :
- окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України;
- інші суди, передбачені процесуальним законодавством.
Місцеві суди складаються із суддів місцевого суду, з числа яких призначається голова місцевого суду та його заступники. Ці суди є судами загальної юрисдикції першої інстанції, вони розглядають справи, віднесені процесуальним законодавством України до їх підсудності.
Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є їх апеляційна ланка, яку представляють апеляційні суди:
- апеляційні суди областей;
- апеляційні суди міст Києва і Севастополя;
- Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Ці суди є апеляційною інстанцією з розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Інститут апеляції в судочинстві дозволяє (з лат. - звернення) шляхом перегляду справи запобігти судовій помилці та є важливою складовою судового захисту прав і законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб.
До складу апеляційних судів входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше 5 років, з числа яких призначається голова відповідного суду та його заступники.
У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.
Важливою ланкою в системі судів загальної юрисдикції в Україні є вищі спеціалізовані суди, а саме:
- Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
- Вищий господарський суд України;
- Вищий адміністративний суд України.
Їх правовий статус унормовує глава 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Головним призначенням вищих спеціалізованих судів є розгляд справ відповідної судової юрисдикції в касаційному (з пізньолат. - скасування) порядку. Тобто вищі спеціалізовані суди наділені виключною компетенцією щодо перегляду рішень судів нижчої інстанції у порядку їх оскарження.
Окрім того, вищі спеціалізовані суди у випадках, передбачених процесуальним законодавством, розглядають справи відповідної судової юрисдикції як суди першої або апеляційної інстанції, а також надають методичну допомогу судам нижчого рівня з метою уніфікації судової практики під час розгляду ними однопорядкових судових справ.
До складу вищих спеціалізованих судів входять судді, обрані на посаду безстроково, з числа яких призначається голова суду та його заступники.
У таких судах можуть створюватися палати для розгляду окремих категорій справ, а також діють пленуми.
При вищих спеціалізованих судах утворюються науково-консультативні ради, покликані вивчати й узагальнювати відповідну до спеціалізації суду судову практику.
Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд України реалізує такі завдання, функції та повноваження:
1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах;
2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, наприклад Європейським судом з прав людини, юрисдикцію якої визнає Україна, порушення нашою державою зобов'язань у вирішенні справи судом;
3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України в порядку імпічменту, ознак державної зради або іншого злочину, а також вносить за зверненням парламенту письмове подання про неможливість виконання Президентом України його повноважень за станом здоров'я;
4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.
До складу Верховного Суду України входять 20 суддів, по 5 від кожної спеціалізованої юрисдикції - цивільної, кримінальної, господарської та адміністративної, з числа яких обирається голова Верховного Суду України і його заступник.
У Верховному Суді України діє пленум для вирішення питань, визначених Конституцією і Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також утворюється науково-консультативна рада.
З метою оптимізації діяльності системи судів загальної юрисдикції в Україні сформувалася і діє система забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції. Це структурована сукупність визначених Конституцією та законами України, іншими актами чинного законодавства:
- органів судової влади :
- Вища рада юстиції;
- Національна школа суддів України, яка утворюється при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України. Її головними завданнями є:
1) практична підготовка кадрів на посаду судді;
2) підготовка суддів;
3) періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації;
4) підготовка працівників апаратів судів;
5) проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства тощо. Запровадження Національної школи суддів України має на меті підвищення професійної якості суддівського корпусу України та працівників апаратів судів;
- Вища кваліфікаційна комісія суддів України;
- суддівське самоврядування;
- інших органів державної влади :
- Державна судова адміністрація України;
- Державна виконавча служба;
- Державний департамент України з питань виконання покарань;
- Міністерство юстиції України;
- Кабінет Міністрів України;
- Президент України;
- Верховна Рада України та ін.;
- органів та посадових осіб місцевого самоврядування, що здійснюють позасудову діяльність у сфері організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційно-аналітичного й іншого забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції.
Для системи судів загальної юрисдикції властиві такі ознаки, як:
- регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та законами України;
- заборона делегувати функції системи судів загальної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування;
- організаційно-правова єдність системи судів загальної юрисдикції;
- застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції;
- динамічність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постійний розвиток і вдосконалення тощо.
Носіями судової влади в Україні є насамперед професійні судді.
Більшість держав Європи нині закріплюють у своїх конституціях положення про приналежність суддям усієї повноти судової влади у державі (ст. 64 Конституції Франції, ст. 92 основного закону ФРН та ін.), за умови легітимності їх призначення чи обрання та здійснення судочинства в межах компетенції, визначеної чинним законодавством. Основний Закон України в ч. 1 ст. 127 також визначає, що правосуддя в нашій державі здійснюють професійні судді.
Загалом Конституція України присвячує урегулюванню правового статусу суддів статті 127, 128 і 129, що засвідчує важливість суддів у системі суб'єктів конституційного права. Водночас Конституція України унормовує основні елементи конституційно-правового статусу суддів, але не унормовує однойменної дефініції «правовий статус судді», що відкриває поле для відповідних наукових дискусій.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у ст. 51 «Статус судді» визначає, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
За Конституцією України людина, яка претендує на посаду судді, може бути рекомендована кваліфікаційною комісією суддів за умови, що вона має бути:
а) громадянином України;
б) не молодше 25 років;
в) з вищою юридичною освітою;
г) зі стажем роботи в галузі права не менше ніж 3 роки;
д) з цензом проживанням в Україні не менше 10 років;
е) зі знанням державної мови.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути лише особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Порядок проведення добору кандидатів на посаду судді унормовується Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який, зокрема, зобов'язує кандидата на посаду судді опанувати теоретичну підготовку судді в Національній школі суддів (ст. 69).
Ст. 128 Основного Закону встановлює, що перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому законом. Порядок призначення на посаду судді встановлює глава 2 «Призначення на посаду судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. і ст. 214 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р.
Отже, суддя суду загальної юрисдикції - це призначена чи обрана посадова особа органу судової влади, яка одноособово чи колегіально здійснює правосуддя у формі цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства на оплачуваній основі.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!