Поняття Верховної Ради – парламенту України.
Визначальною ознакою демократичних держав сучасності є наявність у них парламентів і парламентаризму. Парламентаризм як суспільне явище є вагомим надбанням політико-правової думки і практики, оскільки ефективне функціонування парламенту є можливим лише за умови демократичного політичного режиму, який отримав назву парламентаризму.
Ідеї парламентаризму стали ключовими для європейського конституціоналізму. Вони ґрунтувалися на поєднанні двох висхідних ідей конституціоналізму:
- народного суверенітету;
- народного представництва.
У роботах таких відомих мислителів, як Г. Блекстон, А. Дайсі, С. Лоу, Ш.Л.Монтеск'є, Дж. С. Міль, Г. Еллінек обґрунтовувалися різні підходи щодо сутності та змісту парламентаризму як політико-правового режиму і форми державного правління. Зокрема, Г. Еллінек, писав, що «народ і парламент утворюють правову єдність. Парламент у юридичному сенсі є організованим народом».
Ідеї парламентаризму були близькими й для таких українських мислителів, як М. Володимирський-Буданов, М. Грушевський, С. Дністрянський, Б. Кистяківський, М. Ковалевський, Б. Чичерін та ін. Але до проголошення незалежності України в 1991 р. реальна можливість створити повноцінний український парламент мала місце лише в 1917-1920 рр. і пов'язується з діяльністю Української Центральної Ради.
За радянської доби теорія та практика вітчизняного конституціоналізму розвивалася в руслі державного будівництва колишнього СРСР. Лише в 1990 році відбулося перше скликання Верховної Ради України, яке стало визначальним для розвитку сучасного українського парламенту та парламентаризму.
|
|
|
Парламентаризм є досить складним конституційним і політико-правовим явищем. Учені вважають, що парламентаризм виникає та існує лише тоді, коли парламент:
- наділений повноваженнями приймати законодавчі акти;
- брати участь у формуванні уряду та здійснювати контроль за його діяльністю й іншими органами виконавчої влади;
- застосовувати процедуру імпічменту щодо глави держави.
Парламентаризм часто розуміється як верховенство парламенту в державі.
Але парламентаризм не може ототожнюватися винятково з парламентськими монархіями чи республіками. Цілком очевидно, що парламентаризм може успішно існувати й у президентських республіках (Бразилії, РФ, США) і змішаних республіках (Польщі, Франції). Верховенство ж парламенту забезпечується насамперед якістю та ефективністю прийнятих парламентом законів, успішністю здійснення ним контрольних функцій і захисту прав і свобод людини, а також високим авторитетом парламенту в суспільстві та державі.
|
|
|
Отже, парламентаризм - це конституційно-правовий режим, який забезпечується високим авторитетом парламенту в країні та виявляється в спроможності парламенту ефективно забезпечувати народне представництво, своєчасно та якісно здійснювати законодавче регулювання всіх сфер життя в суспільстві та державі, утверджувати та гарантувати права і свободи людини і громадянина та сприяти консолідації нації довкола ідеалів демократії та верховенства права.
Парламенти гіпотетично можуть існувати без парламентаризму, але парламентаризм без парламентів залишається лише політичним ученням.
У XII ст. «парламентом» називали судовий орган у Франції, де королівська курія була поділена на дві частини, одна з яких розглядала судові справи і називалася парламентом. У Англії термін «парламент» почали використовувати наприкінці того самого століття - в одному з актів ним позначали велику раду королівства, котру скликали монарх і феодальні сеньйори та яка поступово, зберігши назву, трансформувалася в станово-представницьку установу.
Однак до кінця XVIII ст. термін «парламент» не отримав свого поширення. І лише наприкінці XVIII - початку XIX ст. парламентами, паралельно з назвами «конгрес», «національні збори», «законодавчі ради», почали називати виборні органи народного представництва, які наділялися законодавчими та контрольними щодо глави держави й уряду повноваженнями. З того часу термін «парламент» став родовим для всіх виборних загальнонаціональних представницьких органів законодавчої влади. У цьому сенсі вірним буде називати Верховну Раду України парламентом України.
|
|
|
Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 75-76 Конституції).
Отже, Верховна Рада України - це єдиний виборний колегіальний загальнонаціональний постійно діючий представницький орган законодавчої влади в Україні.
До характерних ознак Верховної Ради України відповідно можна віднести:
1) виключність як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту й іншими обставинами;
|
|
|
2) в Україні не існує інших органів законодавчої влади окрім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень іншим органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам;
3) Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - Верховна Рада України;
4) колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менше двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції);
5) виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними та демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 1 лютого 2011 р. встановив, що чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року її повноважень.
6) постійний характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п’ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначається в Конституції (ст. 82), працює сесійно, що передбачає постійну професійну діяльність народних депутатів України.
Наведені та інші ознаки зумовлюють властиве лише парламенту місце в системі органів державної влади. Парламент України є одним із пріоритетних органів у системі органів державної влади України, оскільки він:
- здійснює важливий вид державної влади - законодавчу владу;
- бере участь у формуванні органів виконавчої та судової влади;
- є загальним представником народу і виразником його волі;
- має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та із суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
Конституційно-правовий статус Верховної Ради України визначається Конституцією України, Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р., Законом «Про комітети Верховної Ради України», Законом «Про статус народного депутата України», іншими законами, постановами Верховної Ради України.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 350; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!