Наслідки Берестейської унії для України.
Після прийняття Берестейської унії почалася відкрита експансія католицизму на українські землі. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Берестейського церковного собору. Монастир було пограбовано і спустошено. Засобом упровадження унії було також «право презенти»,що його використовували магнати, призначаючи уніатів священиками в церквах своїх маєтків. Уніати силою захоплювали великі православні монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли. Це активізувало виступи українського населення проти унії. У 1620р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким місцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1629року селяни відмовилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Міщани Острога у 1638р. виступили проти закриття православних храмів.
На початку 30-х років XVIIст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу»,які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.
Оцінку Берестейської унії та її наслідків для українського народу дав І. Франко: «Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Берестейська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського (тобто українського — прим. авт.) народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, ...та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір'ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні "руїну", а Польщі — зародок політичного занепаду
|
|
|
Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства.
У панівних колах виникла православна магнатсько-шляхетська опозиція з князем Василем-Костянтином Острозьким.
Виникла опозиція і серед міщан, які наповнили новим змістом таку легальну форму відстоювання своїх прав, як братства. Вперше братства на території України згадуються у документах 1460-80-х рр. стосовно Львова і Луцька. Означали тоді вони ремісничі цехи, куди входили православні майстри, і нічим не відрізнялися від західноєвропейських. Зовсім інше обличчя мають братства, що виникають з другої половини XVIст. Хоча спочатку формувались вони на основі цехових братств і перейняли від них такі організаційні принципи, як внески за вступ і членство, щорічні вибори старшин, власне судочинство, систему штрафів і покарань та такі функції, як контроль за діяльністю своїх членів, взаємна підтримка, допомога членам братства, які потрапили у скруту, і сім'ям померлих братчиків. Але були й значні відмінності.
|
|
|
У братства мали право вступати не тільки ремісники, а й усі православні будь-якого стану: шляхтичі, священики, купці, вихідці зі селян. Братства організовувалися навколо певної церкви, іменем якої і звалися. Наприклад, Львівське Успенське братство, Київське Богоявленське. Основною турботою була допомога православній церкві у захисті народу від духовного і колоніального гноблення: окатоличення, ополячення. З цією метою братства організовують школи, друкарні; слідкують, щоб духовенство сумлінно ставилося до своїх обов'язків. Усі члени братства були формально рівноправні як у діяльності, так і в покараннях - аж до відлучення від церкви. У братства приймали і жінок.
39. Передумови об ` єднання ВКЛ та КП.
Шлях до об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею започаткувала династична Кревська унія 1385 року з метою спільного подолання зовнішньої небезпеки — лицарів-хрестоносців.
|
|
|
З другої половини XV століття став набирати сили новий суперник Литви — Московське князівство, яке почало претендувати на українські та білоруські землі. На початку XVI століття Литва у війнах з Московією втратила майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину і Смоленськ. Ситуація загострилась в середині XVI століття, коли почалась Лівонська війна. Литва, що підтримувала лівонців, опинилася на межі катастрофи. Щоб уникнути завоювання, вона мусила знайти надійного союзника. З Польським королівством вісім разів обговорювалось й укладалось різноманітні угоди-унії пов'язані особою спільного монарха — великого князя литовського, що обіймав на той час посаду й польського короля.
1410 року об'єднані війська Польщі та Литви за підтримки українців, білорусів, чехів здобули велику перемогу під Грюнвальдом над лицарями Тевтонського ордену. Грюнвальдська перемога дала новий поштовх для оформлення державно-правових відносин між Польщею та Литвою. У жовтні 1413 року в замку Городель (на Західному Бузі) була підписана Городельська унія, яка передбачала:
• рух Польщі та Литви до об'єднання в єдину державу;
• широкі довічні повноваження Вітовта як великого князя литовського;
• постійну автономію Литви у відносинах з Польщею. Однак так само в унії зафіксовано:
• зверхність польського короля над Литвою;
• запровадження в Литві сейму, призначення посадових осіб, вибір адміністративно-територіального устрою, вигідних Польщі;
• зрівняння в правах польських феодалів-католиків та литовських можновладців, які приймуть католицьку віру.
|
|
|
Це знову ж таки викликало незадоволення православної частини населення й уже немолодий Вітовт, відчуваючи небезпеку, вирішив відстоювати незалежність Литви. Проте задумане не вдалося — князь Вітовт помер 1430 року. Нехтуючи умовами Городельської унії, за якою великий князь мав би обиратися лише за згоди Ягайла, литовська та українська шляхта призначила великим князем Литви Свидригайла Ольгердовича (Ягайлового брата). Унаслідок цього в 1432 році вкотре спалахнула війна між Польщею і Литвою.
Спираючись на цю угоду, польські феодали посилили натиск на підлеглі Литві Волинь і Поділля. Перший удар було завдано Волині. У 1452 р. Волинське князівство ліквідовувалося і перетворювалося у звичайну литовську провінцію. У 1471 р. було ліквідовано і Київське князівство. З цього часу, як свідчить літопис, «у Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи». Таким чином, Волинь, Київщина, Поділля перетворювалися на воєводства з намісниками-воєводами на чолі.
Люблінська унія 1569р.
У січні 1569 року в Любліні розпочав роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про унію двох держав. Очолював депутацію руських магнатів на Люблінському з'їзді князь Костянтин Вишневецький. Неприхильно ставилися до унії литовські можновладці, яких відлякувала перспектива втрати політичної незалежності. Їх відношення виразно засвідчив той факт, що після місячних переговорів з поляками в ніч на 1 березня вони потайки покинули Люблін.
Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у князівстві та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти короля. Спираючись на підтримку польської і волинської шляхти, король Сигізмунд ІІ Август у березні 1569 року видав універсал про приєднання Підляського й Волинського воєводств до Польського королівства. Місцева шляхта за цим універсалом зрівнювалася у правах з польською. Король оголосив посполите рушення, погрожував відібрати маєтки, посади у тих панів, які не присягнуть на вірність королю.
Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558–1583 років, прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів. 24 травня 1569 року вони склали присягу Короні Польській. Слідом було оголошено про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. Під Литвою залишилися тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.
28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія. 1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію. Вона завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 року.Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 586; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!