Населення українських земель і його етнічний склад (XIV - XVI ст.)
Галицько-Волинська Русь за всіх особливостей свого соціального, економіч-ного, політичного і культурного розвитку була складовою частиною Давньоруської держави. Тому її соціально-економічне життя необхідно розглядати в річищі загаль-норуських процесів і явищ такого роду. Так само, як в інших князівствах і землях Русі, тут вирощували хліб і худобу, ремісники виготовляли досконалі речі, люди ходили до православної церкви, купці їздили по Русі й чи не по всьому світу. А галицькі й волинські полки були здатними захистити свою землю від ворога.Суспільство було соціально неоднорідним, як і всюди на давньоруському про-сторі. Існували знатні й прості люди, духовні особи й воїни, багаті й бідні русичі.
Народ в абсолютній більшості складався із селян, землеробів і скотарів, городян, ремісників і торгівців. То була «мовчазна більшість» середньовіччя, як на-зивали їх деякі історики минулого. Адже письмові джерела умовчують про них, зосереджуючи увагу на тих, про кого йшлося вище. Тим часом, саме прості люди несли на собі тягар щоденного життя, посух і повеней, терпіли від набігів кочовиків і знущань своїх панів. Вони ходили з князями і воєводами у далекі й близькі по-ходи, гинули у відомих і не відомих історикам воєнних сутичках і битвах. Такою вже є специфіка історичної науки – писати про тих людей, про яких писали наші далекі попередники, літописці й автори житійної та художньої літератури. Бо інших джерел у нас немає.
|
|
|
Зміни в соціальній структурі населення України (ХІУ-ХУІ ст.).
За своєю суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього характерним був поділ на стани — великі соціально-правові групи людей, що різнилися між собою спадковим, закріпленим у законах становищем у суспільстві, певними правами, привілеями та обов’язками. Для станової організації суспільства, що зазвичай містить декілька станів, характерна ієрархічна будова (підпорядкованості одних станів іншим), виражена в нерівності становища (правах та обов’язках) і привілеях. Соціальна структура українського суспільства ХІV—ХV ст. була доволі розмаїтою. Основними станами були шляхта (князі, пани, зем’яни, бояри), духовенство («церковні люди»), міщани (патриціат, бюргерство, плебс) і селянство (слуги, данники, тяглові).
Становий поділ українського суспільства у ХІV—ХV ст.
| шляхта | духовенство | міщани | селяни |
| князі пани зем’яни бояри | «церковні люди» | патриціат бюргерство плебс | слуги данники тяглові |
Найвищим станом суспільства була шляхта. Її складали князі — найзаможніша титулована знать, які поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». Перші не підлягали місцевій владі, входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли зі своїми загонами під родовими гербами. Другі, навпаки, підпорядковувалися місцевій владі, не входили до великокняжої ради, а у військові походи йшли в складі повітового ополчення.
|
|
|
Шляхту також складали пани — заможна знать, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю роду, вотчинним (спадковим) землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників.
Середня служила шляхта називалася зем’янами. Вона була залежною від князів і панів, а шляхетський статус і спадкове землеволодіння здобула за військову (боярську) службу. Зем’яни виконували особисту кінну службу і виставляли під час походу певну кількість кінних воїнів.
Бояри були дрібними шляхтичами-службовцями, що виконували різноманітні доручення, та «панцирними слугами», які особисто відбували військову службу. Бояри походили від селян-слуг, володіли удільними землями, користуючись ними за умови виконання своєї служби.
Другий стан суспільства — духовенство — складали «церковні люди» — окремий привілейований стан українського суспільства. Вони не підлягали світському суду, а в разі потреби потрапляли під суд єпископів. Духовенство поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) і рядових священнослужителів. Найбільшу частину складали приходські священики.
|
|
|
До міщан входили патриціат — найзаможніша частина міщанства, що складалася з найбагатших і найвпливовіших купців, ремісників-майстрів, бюргерство — середня частина міщанства, яку складали цехові майстри та торговці середнього достатку, та плебс — дрібні ремісники, торговці та інші жителі міст.
До найбезправнішого стану суспільства — селян — належали слуги — особисто вільні селяни, які перебували на службах, отримуючи за це земельні наділи й звільнення від повинностей, данники — особисто вільні та економічно незалежні селяни-общинники, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грішми, та тяглові — селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам. За користування землею вони відпрацьовували повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільні, так і прикріплені до своїх наділів тяглові селяни.
|
|
|
2. Панівні верстви населення та їхнє життя. У Польському королівстві та Великому князівстві Литовському соціальна структура населення мала певні відмінності. Так, у Польщі всі панівні прошарки суспільства, тобто феодали, називалися шляхтою. Спершу це були рицарі, які перебували на державній військовій службі, отримуючи в користування земельну власність. У 1374 р. король Людовік Анжуйський, що одночасно був королем Польщі та Угорщини, ухвалив привілей, за яким їхні землеволодіння стали спадковими. Поступово шляхта стала панівною верствою в Польщі. Через свої представницькі органи (місцеві сеймики та загальний сейм) вона визначала політику держави.
У Великому князівстві Литовському панівна верства була більш розмаїтою. Тут поєднувалися елементи власне Литви, Київської Русі та Польщі. У другій половині ХІV — на початку ХVІ ст. відбувається формування єдиної панівної верстви з єдиними правами, привілеями та обов’язками, яка стала називатися шляхта.
Головним обов’язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору. За відбуття військової служби шляхта отримувала різні привілеї.
Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту, міг бути обраним до повітових органів влади й сейму. Його життя цінувалося дорожче за будь-кого. Винному в образі шляхтича селянинові чи міщанину відрубували руку. Шляхта мала широкі привілеї в торгівлі та землекористуванні. Був вироблений своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, який скоїв злочин, підлягав шляхетському суду й позбавлявся привілеїв.
Виняткові політичні й особисті права виробили в шляхти високе почуття власної гідності й разом із тим зневажливе ставлення до представників нижчих верств суспільства.
Шляхетські привілеї були офіційно затверджені місцевою владою.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 959; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!