Розвиток вітчизняної соціології у XX ст.

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 33Следующая ⇒

Соціологічна думка в Україні завжди розвивалась як складова загальноєвропейської культури. Так, на межі XIX І XX ст. на розвиток соціології в Україні значний вплив здійснив сформований на Ідеях О.Конта і Г.Г.Спенсера європейський позитивізм. У зв'язку із цим варто відмітити роль поглядів Е.Дюркгейма, який був ініціатором використання історико-порівняльного методу, спирався у своїх дослідженнях на статистику, використовував не тільки функціональний, а і каузальний метод, багатофакторний аналіз.

В українській науці цей метод вперше використав Михайло Грушевський (1866-1934). На формування його світогляду надзвичайний вплив мав Е.Дюркгейм, із яким він підтримував особисті контакти, М.Грушевський, історик світового масштабу, став лідером інституалізованої соціології в Україні. Його соціологічна робота охоплювала надзвичайно широке коло питань. У теоретичному соціологічному вивченні він торкався і суспільно-політичного устрою, соціально-класової структури тогочасного суспільства, динаміки громадських настроїв, проблем етносоціології, етнополітики і моралі.

Виходячи з об'єктивних засад соціальних знань, спираючись на Історичні факти, вдаючись до методу історичного порівняння, Грушевський намагався дати відповідь на питання: що таке людське суспільство, які закони його розвитку і прогресу.

ТЕМА 11. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Соціологічне дослідження і його різновиди.

Поняття методики і техніки соціологічного дослідження.

11.3. Поняття програми соціологічного дослідження та її
структура.

11.4. Генеральна та вибіркова сукупність. Репрезентативність
дослідження та його критерії.

Соціологічне дослідження та його різновиди

Соціологічне дослідження - система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих меті отримання об'єктивних даних про соціальне явище або процес, що вивчається. Це процес, у якому теоретико-методологічний та емпіричний рівні пізнання перебувають у єдності.

Соціологічне дослідження буває теоретичним, фундаментальним, емпіричним, прикладним.

Теоретичне соціологічне дослідження узагальнює нагромаджений матеріал у галузі соціального життя.

Фундаментальне дослідження спрямоване на вдосконалення теорії і методології.

Емпіричне дослідження полягає у нагромадженні, зборі фактичного матеріалу у певній галузі (через опитування, аналіз документів, статистичний аналіз, спостереження тощо) і його первинній обробці.

Прикладне соціологічне дослідження спрямоване на вивчення рекомендацій у галузі.

Види соціологічного дослідження.

Розвідувальне дослідження полягає у випробуванні інструментарію, тобто методичних документів (анкет, бланк-інтерв'ю, опитувальних листів, карток спостереження). В його ході уточнюється мета, гіпотези, питання і їх формулювання. Таке дослідження проводиться тоді, коли проблема недостатньо вивчена чи взагалі постає вперше.

Описове дослідження є більш складним, з його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. Таке дослідження передбачає систематичний кількісно-якісний опис об'єкта.

Аналітичне соціологічне дослідження полягає не лише в описі елементів явища чи процесу, що вивчається, а й дозволяє виявити їх причину.

спрямованість та ін.

Основними функціями громадської думки є: оцінювальна, орієнтовна, виховна, регулятивна, соціального контролю, регламентації, захисна та директивна.

Головними тематичними напрямами досліджень українських соціологів цій галузі соціології є теоретичне і прикладне вивчення громадської думки у зв'язку з діяльністю засобів масової інформації, переходом до ринкової економіки, діяльністю основних гілок влади, політичних партій, введенням нової виборчої системи, а також із проблем злочинності, екологічної безпеки, відносин з Росією, приватизації землі, електоральної поведінки громадян тощо.

Основними каналами вивчення громадської думки є: референдуми, листи виборців до народних депутатів, вивчення питань, що надходять під час прямої телефонної лінії до представників влади, політичних і економічних оглядачів, форумів, нарад, засоби масової інформації, прикладні конкретно-соціологічні дослідження

Література

Волков Г.Н. Социология науки. Социологические очерки научно-технической деятельности,- М., 1968.

Келле В.Ж. Наука как компонент социальной системы. - М., 1988.

Мацковский М.С. Социология семьи: Проблеми теории, методологии и методики.-М., 1989.

Нечаев В.Я. Социология образования.-М., 1992.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України.- К.: Каравела, 1999.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі.-К.,1996.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича.-К., 1998.

Соціологія: Підручник/ За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. - Харків-Київ, 1998.

Филиппов Ф.Р. Социология образования. - М., 1991.

Харчев А. Г. Социология воспитания. - М., 1990.

Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій. - Львів, 1996.

Його головною науковою працею із соціології є „Початок громадянства (генетична соціологія)", яку присвячено центральній проблемі тогочасної соціології - висвітленню причин і чинників утворення соціальності, виникнення і існування людського суспільства. У ній, зокрема, аналізувалися структурні трансформації, що відбувалися на той час у суспільстві: криза традиційних інститутів (сім'ї, сусідських відносин), зростаюча спеціалізація праці виникнення великих промислових центрів, урбанізація життя, посилення промислової та державної бюрократії. Намагаючись визначити, що робить суспільство суспільством, Грушевський наголошував на важливості боротьби індивідуалістичних і колективістських тенденцій. Саме ця боротьба стає домінантою соціальної еволюції, що є об'єктом дослідження всіх соціальних наук.

Цікавими були праці українських правників, що досліджували право передусім як суспільну категорію. Зокрема, Богдан Кістяківський (1868-1920) дійшов висновку, що надто широке використання природничо-наукових принципів обмежує можливості соціального пізнання. Реальність, яку має вивчати соціологія, включає не тільки економічні відносини, а і дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами. Саме такий підхід до визначення предмета соціологічного вивчення сприяв здобуттю соціологією статусу самостійної науки, остаточному її відокремленню як від природничих, так і від інших суспільних наук.

Б.Кістяківський мав особисті контакти з провідними європейськими соціологами: Г.Зіммелем, у семінарах якого він працював у Берлінському університеті, В.Віндельбандом у Страсбурзькому університеті, де він захистив докторську дисертацію, М.Вебером.

У становленні та розвитку соціологічної думки в Україні в післяреволюційний період можна виділити чотири періоди. Перший розпочався після 1917 р. і тривав до початку 30-х років XX ст., другий можна датувати 30-50-ми роками, третій - 50-80-ми, четвертий - із середини 80-х рр. і до наших днів.

Дмитра Донцова (1883-1973) називають ідеологом українського націоналізму, спрямованого на відокремлення України від Росії, що відображено в творах: „Націоналізм" (1927), „Хрестом і мечем" (1967). Світоглядною основою політичних поглядів є його філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, презирство до народу, устремління встановити владу еліти.

В'ячеслав Липинський (1882-1931) розробляє проблеми історіософії, національної еліти, ролі християнської релігії в об'єднанні українського народу.

Українська соціологічна думка в післяреволюційний період розвивалася під впливом ідей марксизму. Уже з перших днів радянської влади постало питання про опрацювання соціальних теорій нового

суспільства на основі проведення емпіричних соціологічних досліджень. У травні 1918 р. з'являється проект постанови Раднаркому „Про соціалістичну академію суспільних наук".

Наукова соціологічна робота у 20-ті роки майже повністю зосереджувалась у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). У складі її соціально-економічного відділу з'явилася перша кафедра соціології, яку очолював у 1918-1920 роках Б.Кістяківський.

У ці самі роки виникає соціальна інженерія - один із різновидів прикладної соціології на підприємстві. Це сукупність прикладних засобів впливу на поведінку та установки людей з метою розв'язання певних соціальних проблем.

Однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через політичні обставини. Дореволюційний досвід соціологічної роботи повністю відкидався. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися критиці. У теоретичних дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

В кінці 50-х на початку 60-х рр. розпочинається відродження соціології. У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соціальне планування. Плани соціально-економічного розвитку розроблялися для підприємств, міст, цілих регіонів. Це сприяло вдосконаленню методики соціологічних досліджень, отриманню практичних навичок цих досліджень.

Від 1968 р. соціологія розвивається в Україні як окрема наука. У складі Інституту філософії Академії наук почав функціонувати підрозділ соціології, широко друкуються соціологічні дослідження, поновлюється видання часопису „Філософська та соціологічна думка", який був започаткований 1927 року.

У середині 80-х років з початком революційного оновлення суспільства усвідомлюється потреба в соціологічних дослідженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядається багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося необхідністю наукового осмислення сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті роки в розвитку української соціології позначені інституціоналізацією її як однієї з провідних суспільних наук.

Література

Арон Р. Зтапы развития социологической мысли: Пер. с фр.- М., 1992.

Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. - М., 1990.

Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. - 1992.- № 5.

Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології /від античності до

• вивчення впливу читання на духовний розвиток особистості;

• прогнозування читацької поведінки до 2010 р. з метою
вироблення державної програми книгодрукування;

• з'ясування особливостей змін якісних характеристик особистості
сучасного читача, його типологізація.

Соціологія громадської думки

Соціологія громадської думки - галузева соціологічна наука, предметом вивчення якої є закономірності і механізми формування і функціонування оціночного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу в цілому до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес.

Під громадською думкою розуміється сукупність думок людей відносно питань, які мають суспільний інтерес. Громадська думка завжди пов'язана з ціннісними відносинами, тож в дуже різних випадках вона може розглядатися через єдиного суб'єкта - носія.

Відомий російський соціолог Б. Грушин вважає, що дослідження об'єкта громадської думки треба вести з таких позицій:

• аналіз загальної здатності судження громадської думки з точки
зору специфіки віддзеркалення в ньому дійсності;

• виділення деяких критеріїв, перш за все формальних, в силу яких
те або інше явище незалежно від його конкретного змісту стає об'єктом
громадської думки.

Масове вивчення громадської думки у США та інших країнах розгортається у XX ст. після виходу у світ праці німецького соціолога Ф.Тьонніса „Критика громадської думки" (1922 р.). В 30-х рр. з відкриттям Інституту Д.Геллапа у вивченні громадської думки посилюються професіоналізм, вводиться у практику науково обґрунтована вибірка, більш ретельно розробляються анкети, ' створюються спеціальні соціологічні центри, котрі займаються збиранням інформації з проблем ринку, реклами, споживання тощо. У 60-х рр. в США створюється Інститут С.Харріса, який проводить цілий ряд не лише загальнонаціональних, але й серію міжнародних опитувань.

В сучасній науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки повинен базуватися як на розумінні її в якості структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних відносин і розгляду всього контексту „свідомість - соціальне середовище" (В.Осовський, М.Чурілов, Є.Хмельно, О.Якуба, Є.Головаха, Н.Паніна). Цей підхід відбив духовно-практичний характер громадської думки, як свідомості, що переходить у дію, реальну активність, норму поведінки і відіграє роль регулятора.

Основними рисами громадської думки є: стабільність, вагомість, інтенсивність, поширеність, результативність, компетентність, соціальна

• розкриття сутності поняття „книга", „журнал", „газета", „динаміка
книги", „функції книги", „соціальний статус книги";

• аналіз динаміки книги та чинників, які обумовлюють п динаміку;

• вивчення особливостей та якісно-кількісних характеристик книги;

• виявлення закономірностей її функціонування в просторі (тобто у
взаємозв'язку одне з одним) та в часі (тобто в їх послідовному розвитку);

• дослідження механізму прояву цих закономірностей в певному
суспільстві;

• виявлення проблем, пов'язаних з функціонуванням книги, та
пошук шляхів щодо їх вирішення.

Соціологи вивчають книгу на макро-, мезо-, мікрорівнях На макрорівні їх цікавлять закономірності функціонування книги на рівні суспільства На мезорівні вивчається динаміка цих зв'язків на рівні соціальних груп, соціальних інститутів, організацій. На мікрорівні аналізуються взаємовпливи та взаємовідносини між книгою та читачами в процесі читання, досліджується читацька культура, читацька активність, читацька поведінка.

Соціологія читання - соціологічна теорія, одна із галузей соціологи, тісно пов'язана з іншими її складовими соціологією культури, соціологією засобів масової комунікації, соціологією книги, соціологією науки, соціологією освіти, соціологією виховання тощо.

Об'єктом соціології читання виступає читач, текст у будь-якій його формі (книга, журнал, газета, дискета) та зв'язки між ними, а предметом її є все те, що знаходиться в межах даного об'єкта Серед основних питань, над якими працюють дослідники, можна назвати наступні:

• розробка основних базових понять соціології читання як науки
(наприклад „читання", „читач", „динаміка читання", „соціологія читання"
„об'єкт соціології читання", „предмет соціології читання" та ін.);

• дослідження окремого читача, його читацької культури, її
компонентів, читацької поведінки, читацької активності, соціально-
демографічних характеристик груп читачів (великих чи малих);

• дослідження соціальних зв'язків на а) макро-, мезо-, мікрорівнях;
б) індивідуальному та груповому рівнях, в) рівнях впливу особистісних
чинників та чинників зовнішнього середовища.

Основними завданнями і одночасно напрямами досліджень вітчизняної соціології читання в умовах соці о культурної трансформації, що відбувається у нашому суспільстві, є:

• з'ясування причин спаду читацької активності людей, особливо в
молодіжному середовищі;

• з'ясування стану задоволення читацьких потреб в умовах
комерціалізації книжкової справи;

• аналіз впливу телебачення, системи ІІ^ІТЕКМЕТ та інших засобів
масової комунікації на читацьку поведінку особистості;

початку XX ст. - К., 1993.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К., 1995.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі. - К., 1996є

Соціологія. Навч. посібник. Упорядник П.П.Марчук. - Тернопіль, 1998.

Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. - Харків-Київ, 1998.

Степаненко В. Українська соціологія в пошуках себе // Філософська і соціологічна думка. - 1993.- № 11-12.

Черниш Н.Й. З історії розвитку соціології в Україні // Современное общество. - 1993,- № 1.

Ядов В.А. Размышления о предмете социологии // СОЦИС- 1990.-№2.

Якуба О.О. Соціологія. Навч. посібник для студентів. - Харків, 1996.

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 329; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!