Соціологія моралі та виховання
Соціологія моралі - це галузь соціології, яка досліджує емпіричними методами закономірності практичної моралі на різних соціальних рівнях. Об'єктом дослідження соціології моралі є моральна практика, яка складається у різних соціальних спільностях і прошарках (сім'я, трудовий колектив, професійна група, нація тощо).
Соціологія моралі вирішує три основні завдання:
1 - описувати реальні моральні відношення і специфіку їх
виявлення в суспільстві;
2 - досліджувати ставлення різних соціальних груп до постановки і
способу вирішення моральних проблем;
3 - вивчити еволюцію, прогнозувати тенденції і шляхи розвитку
моральної свідомості.
Соціологія моралі виходить із того, що моральне регулювання передбачає добровільне прагнення людей керуватись у своїх вчинках моральними нормами та принципами.
Виховання - це процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистих якостей.
• екстенсивний і циклічний типи соціального розвитку;
• високий рівень залежності від природних умов буття, зокрема від
географічного становища;
• консерватизм в соціальних стосунках І способі життя;
• орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження
прийнятого порядку і наявних структур соціального життя;
• негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій);
• пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету;
соціальна структура освячена традицією І вважається непорушною
(рабовласники і раби, феодали і залежні селяни, касти в Індії);
|
|
|
• високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий
соціальний контроль;
• різка обмеженість індивідуальної свободи.
Індустріальне (промислове) суспільство - суспільство, що
визначається рівнем технічного, індустріального розвитку, термін був впроваджений французьким соціологом Сен-Сімоном. Індустріальне суспільство аналізували О.Конт, Г.Г.Спенсер, К.Маркс, М.Вебер, Е.Дюркгейм, у середині XX ст. - Дарендорф, Р.Арон, Ростоу.
Теоретики індустріального суспільства зводять соціальний прогрес до переходу від відсталого „аграрного" традиційного суспільства (тобто докапіталістичного), де панує натуральне господарство і станова ієрархія, до передового, промислово розвинутого „індустріального" (капіталістичного) суспільства з масовим ринковим виробництвом.
В основі переходу - процес послідовних технічних нововведень у виробництві, який у великій мірі пояснюється зіткненням випадкових обставин і різних мотивів діяльності (націоналізм, протестантська етика у М.Вебера, дух підприємництва і конкуренції, особисті амбіції політичних діячів іт.п.).
|
|
|
Головний критерій прогресивності суспільного ладу - досягнутий рівень промислового виробництва (Р.Арон) чи виробництво товарів масового споживання тривалого користування - холодильників, автомобілів, телевізорів (У.Ростоу).
Надбанням індустріального суспільства є:
1 - зростання рівня індустріалізації, причому промислове
виробництво майже повністю знаходиться у приватній власності;
2 - процес демократизації, знищення традиційних станових
привілеїв, формування рівних громадянських прав (політичних,
юридичних, соціальних) і загальної рівності всіх перед законом;
3 - згасання гострих класових конфліктів, характерних для ранніх
стадій індустріального суспільства, в розвиненому індустріальному
суспільстві на перший план виходять трудові угоди, колективні договори,
узаконені робітничі організації;
76
41
4 - зростання можливості соціальної мобільності, рівність можливостей на базі доступності освіти.
У 60-х рр. XX ст. концепції індустріального суспільства були витіснені концепціями постіндустріального суспільства (Д.Белл, О.Тоффлер, З.Бжезінський, Фурастьє, Турен). Дане поняття по-різному трактується у різних представників: Д.Белл говорить про поділ всесвітньої історії на доіндустіальне (аграрне), індустріальне (капіталістичне і соціалістичне) та постіндустріальне суспільство, у З.Бжезінського - концепція технотронного суспільства, у О.Тоффлера - надіндустріального. Тобто за основу береться рівень техніки виробництва, а також галузевий і професійний розподіл праці, зниження значення виробничих відносин, власності і класової боротьби. У багатьох моментах концепції постіндустріального суспільства вирбилися як спроба сформулювати альтернативу марксистському вченню про соціальний прогрес як послідовну зміну суспільно-економічних формацій.
|
|
|
Залежно від рівня техніки виробництва у суспільстві переважають:
- первинна (сільськогосподарська) сфера економічної діяльності;
- вторинна - промисловість;
- третинна - сучасність, де головну роль грає освіта і наука.
Цим рівням відповідають специфічні форми суспільної організації:
- церква і армія з традиційному суспільстві;
- корпорація - в індустріальному;
- університети - в постіндустріальному.
А також панування певного стану:
- священики і феодали у традиційному суспільстві;
- бізнесмени - в індустріальному;
- вчені і спеціалісти - в постіндустріальному.
|
|
|
Д.Белл говорить про постіндустріальне суспільство як інформаційне. На перше місце виходять не машинні технології, а інформація. Постіндустріальне суспільство базується на новій інфраструктурі, яких є три типи:
1 - транспортна (дороги, канали, залізниці, магістралі);
2 - енергетична (від водяного колеса, парової машини до
електроенергій. Ядерної енергії);
3 - комунікативна (пошта, преса, телефон, радіо, телебачення,
сьогодні - інтернет). Ці сфери найбільш розвиваються, і у суспільстві
виникає новий тип еліти, яку вирізняє технічна компетентність і освіта.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 278; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!