Початок української соціологи
Соціологічна наука України ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох1 мислителів минулого, яких можна назвати засновниками вітчизняної протосоціології. їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження сприяли розвитку соціологічній думці в Україні, зайняли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі. Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в журналі „Громада".
Соціологічні дослідження кінця XIX ст. здебільшого трансформували ідеї О.Конта, ГСпенсера, К.Маркса. Найприкметнішим у тогочасній соціологічній думці є звернення до проблем соціально-культурного життя українського народу.
Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був М.П.Драгоманов (1841-1895). Він першим використав поняття „соціологія" у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету. Драгоманов, як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти точне соціальне пояснення історичних явищ.
Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Соціологічному методу Драгоманова притаманне визнання об'єктивних закономірностей історичного процесу. ВІН наголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об'єктивним історичним процесам. Він вірив у незворотність соціального прогресу і був переконаний, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальні потрясіння.
|
|
|
Особливу увагу Драгоманов приділяє соціології політичних відносин. Він вивчає проблеми влади, взаємовідносини держави і суспільства, загальногромадських пріоритетів і особистих прав, індивідуальної свободи. Його цікавить не стільки формальне визначення сутності ключових понять політики, скільки конкретні історичні форми політичних режимів у різних народів у різні епохи. У процесі соціологічного вивчення цих питань Драгоманов доходить висновку, що не існує таких інститутів влади, політичних чи правових установ, які б претендували на поза історичну незмінність. Політичне життя за своїм змістом є процесуальним, тут усе рухається, старе змінюється новим, і ці процеси є цілком закономірними.
У пошуках об'єктивних критеріїв оцінки соціальних процесів М.Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських вчених, зокрема Ф.Лассаля і О.Конта.
|
|
|
т.п.). таким чином, метод знаходиться у тісному зв'язку з теорією. Так, закон великих чисел у теорії відносності стає методологічним правилом при статистичному аналізі соціальної інформації.
Техніка в соціологічному дослідженні - це система найпростіших чи більш складних операцій для здійснення програмно-методичних завдань зі збирання та аналізу даних. При використанні методів збирання даних шляхом аналізу документів, опитування чи спостереження може бути застосована техніка контролю якості інформації у вигляді експертних оцінок, співвіднесення даних з інформацією від іншого джерела, повторного опитування і т.п. при аналізі даних до техніки відносять статистичні операції, прийоми класифікації і встановлення взаємозв'язків між однорідними даними, попередньо згрупованими на різній основі.
Поняття програми соціологічного дослідження та її структура
Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, що вміщує методологічні і процедурні передумови дослідження соціального об'єкту.
У програмі викладаються основні завдання дослідження, методика і техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми є обов'язковою умовою соціологічного дослідження. У програмі фіксується наявний рівень знань про об'єкт дослідження, висуваються гіпотези і окреслюються способи їх перевірки, визначається процедура дослідження та план роботи.
|
|
|
По суті, програма соціологічного дослідження є теорією І методологією конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загальносоціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.
Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.
Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія - факт - теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних
|
|
|
32
35
Метою експериментального дослідження є встановлення функціональних зв'язків у соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту - пошук управлінських рішень.
З точки зору інших критеріїв, зокрема, вивчення соціального явища а статиці чи динаміці, виділяють разові дослідження, які дають інформацію про стан об'єкта аналізу, кількісні характеристики явища чи процесу на момент його вивчення, і повторні, спрямовані на дослідження одного й того ж явища чи різних явищ через певні проміжки часу, в однакових чи відмінних умовах.
Повторне дослідження, в свою чергу, поділяється на трендове, панельне і лонгітюдне.
Трендове дослідження здійснюється в аналогічних вибірках в межах однієї генеральної сукупності з інтервалами в часі з метою аналізу змін на рівні певної групи.
Особливістю панельного дослідження є обстеження однієї й тієї ж сукупності через однакові часові інтервали.
Лонгітюдне дослідження враховує розвиток сукупності, що вивчається.
11.2. Поняття методики і техніки соціологічного дослідження
Метод - це систематизований спосіб одержання теоретичного чи практичного результату, вирішення проблеми чи отримання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання і діяльності, усвідомлення специфіки предметної області, що вивчається, і законів функціонування її об'єктів.
Метод окреслює і втілює шлях до істини, напрямки ефективної діяльності, що веде до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви і нормативні установки пізнавального процесу.
Метод включає стандартні і однозначні правила (процедури), які забезпечують надійність і достовірність отриманих знань. Наприклад, метод анкетного опитування характеризується фіксованими правилами побудови питань, встановлення їх послідовності, класифікації, шифрування відповідей тощо.
Правила дії у своїх окремих специфікаціях можуть характеризувати не метод, а методику. Наприклад, є методика простої, серійної і випадкової вибірки при масових опитуваннях.
Методика, яка характеризується з інструментальної сторони, відноситься до сфери, яка називається технікою дослідження.
Метод відрізняється від методики і техніки тим, що крім технічної. Процедурної частини, включає і теоретичне усвідомлення та особливі пізнавальні принципи (принцип конкретності соціального аналізу, принцип системності, принцип єдності кількісних і якісних характеристик і
Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850-1891) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські, „громадівські" погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положення про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С.Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Водночас і умови боротьби з природою стануть однаковими для різних груп людей. У свою чергу зростатиме середній рівень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовираження талантів.
С.Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праці „Ремесла і фабрики на Україні".
Вагомим є внесок у розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету Михайла Зібера (1844-1888). Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології. Він стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин зумовлюється розвитком економічних відносин, а всі політичні юридичні і духовні явища в суспільстві є надбудовою над ними. Зібер говорив про ступеневий розвиток суспільства, здійснив порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, звернувши увагу на те, що в умовах першого особа фактично позбавлена свободи, натомість сучасна цивілізація створює умови для розвитку свободи особистості.
Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціологи був Максим Ковалевський (1851-1916). Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань.
Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності суспільних феноменів. Він вважав, що без прогресу не може бути соціології як науки. Суть соціального прогресу він зводив до солідарності. Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єктивізму.
Серед великої плеяди українських мислителів кінця XIX - початку
84
33
XX ст. вагоме місце займає Іван Франко (1856-1916), який відігравав величезну роль у розвитку національної та соціальної свідомості українського народу. В ряді праць і Франко проаналізував процес формування суспільства І держави, приділяв увагу матеріальному і духовному прогресу суспільства. І.Франко був активним проповідником національної самостійності України.
Вагомий внесок у розвиток української соціологи зробив видатний учений-економіст, мислитель і патріот М.Туган-Барановський (1865-1919), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях „Основи політичної економи", „Суспільні основи кооперації", „Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію", „Психологічні фактори суспільного розвитку" та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті. Господарство він визначав як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб. Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди, як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється господарством.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 313; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!