Порука та гарантія як способи забезпечення виконання зобов’язання
Порука — це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов'язання перед кредитором.
На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольнити свої вимоги із вартості заставленого майна, за договором поруки кредитор поряд із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. ЦК встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, якщо інше не передбачене в договорі. Тобто викладена норма є диспозитивною. Сторони можуть передбачити і субсидіарний характер відповідальності поручителя. Якщо ж це спеціально не застережено в договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме — за сплату основного боргу, відсотків, неустойки, збитків, витрат, пов'язаних із стягненням боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсягу відповідальності боржника.
Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком безумовну недійсність договору.
Порука найчастіше має місце у відносинах за участю громадян, коли йдеться про забезпечення виконання грошових зобов'язань. Договір, виконання якого забезпечується порукою, може мати такий вигляд.
Порука припиняється:
- з припиненням забезпеченого нею зобов'язання;
- в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;
- якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належно виконане боржником чи поручителем;
- при переведенні у встановленому порядку боргу на іншу особу, за яку поручитель не поручився;
- після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а якщо він не встановлений, то по закінченні шести місяців після настання строку виконання, якщо кредитор не звернувся з вимогою до поручителя.
Якщо строк виконання основного зобов'язання встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо протягом року після укладення основного договору кредитор не звернувся з позовом до поручителя. Порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога.
Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов'язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з порукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюються і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.
Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси:
- за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене будь-якою особою, за гарантією — як правило, юридичною особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);
- обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видана гарантія;
- гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов'язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов'язання, за порукою — солідарне.
Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
- сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
- закінчення строку гарантії;
- відмови кредитора від своїх прав за гарантією.
|
|
|
|
|
|
Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.
Завдаток — це грошова сума, або рухоме майно, що видається однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забезпечення його виконання.
Як вид забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості:
- предметом завдатку може бути як грошова сума, так і рухоме майно;
- завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав;
- застосування завдатку може мати місце лише за погодженням сторін.
Призначення завдатку полягає в наступному:
- по-перше, це засіб платежу, оскільки завдаток передається в рахунок належних іншій стороні платежів (наприклад, якщо домовляючись про купівлю меблевого гарнітуру, який коштує 320 гривень, покупець сплатив 100 гривень завдатку, то йому необхідно буде доплатити пізніше ще 220 гривень);
- по-друге, дача завдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли укладення договору не вимагає письмової форми;
- по-третє, це засіб забезпечення виконання зобов'язання, який додатково зв'язує сторони.
Найчастіше завдатком забезпечується виконання зобов'язань за участю громадян при укладанні договорів купівлі-продажу житлових будинків, квартир, гаражів, найму житлового приміщення. Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі, коли покупець, передавши завдаток продавцю, вирішить відмовитися від договору купівлі-продажу, то наданий ним завдаток залишається у продавця. Якщо ж від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, як такий подвійний завдаток.
Договір, виконання якого забезпечується завдатком, може мати наступний вигляд.
|
|
|
|
|
|
Якщо збитки потерпілої сторони не покриваються завдатком (наприклад, продукція, що швидко псується, зіпсувалася, оскільки зв'язаний завдатком добросовісний продавець її не реалізував), то вона має право вимагати від порушника зобов'язання відшкодування збитків у частині, яка не покривається завдатком. На перший погляд, завдаток забезпечує належне виконання обов'язків кожною зі сторін за договором під страхом втрати завдатку. Але треба зважити на те, що стосовно реальності покарання за невиконання обов'язку сторони перебувають у різних становищах.
Так, якщо від виконання договору ухиляється сторона, яка надала завдаток, інтереси іншої сторони в цій частині цілком гарантовані, бо сума, яку втратить відповідальна за невиконання зобов'язання сторона, знаходиться у сторони, на користь якої завдаток передано. Проте, якщо відповідальною за невиконання зобов'язання є сторона, яка отримала завдаток, то її обов'язок повернути отриману суму та ще й приплатити від себе таку ж нічим не забезпечений, і гарантій, що потерпіла сторона отримає цю суму, фактично немає.
Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт в рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги. Аванс, як і завдаток, є доказом укладання договору і зараховується в рахунок кінцевого платежу.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона є відповідальною за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не був виконаний, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкодили, аванс в будь-якому випадку підлягає поверненню.
Якщо не буде встановлено, що сплачена сума є завдатком, вона вважається авансом.
Поняття та види застави.
Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником кредитору певного свого майна чи майна майнового поручителя для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок вартості цього майна переважно перед іншими кредиторами.
Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Особа, яка отримує майно в заставу, називаються заставодержатель.
Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.
Договір застави має укладатися у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації.
Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:
1. іпотека. Іпотека – це застава нерухомості, що залишається у заставодавця або у третьої особи. Застава космічних об’єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпотечні відносини;
2. заклад. Заклад – це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю;
3. застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;
4. застава цінних паперів.Передання у заставу цінних паперів на пред’явника здійснюється шляхом простого їх вручення заставодержателю, іменних – шляхом вчинення заставного індосаменту. Заставлені папери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку;
5. застава майнових прав. Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі невиконання боржником зобов’язання до заставодержателя переходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставодавцю. Предметом договору застави можуть бути належні заставодавцю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або за зобов’язаннями, які виникнуть у майбутньому. Наприклад, одна із форм факторингових операцій.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 367; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!